Історія справи

Постанова КГС ВП від 07.12.2022 року у справі №916/327/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2022 року

м. Київ

cправа № 916/327/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В. А., Сухового В. Г.,

секретар судового засідання - Корнієнко О. В.,

за участю представників:

Фізичної особи-підприємця Іванілова Володимира Івановича - не з`явився,

Подільської районної державної адміністрації Одеської області - не з`явився,

Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Іванілова Володимира Івановича

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.09.2022 (у складі колегії суддів: Філінюк І. Г. (головуючий), Аленін О. Ю., Поліщук Л. В.)

та ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.12.2021 (у складі колегії суддів: Мишкіна М. А. (головуючий), Аленін О. Ю., Лавриненко Л. В.) про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження

у справі № 916/327/21

за позовом Фізичної особи-підприємця Іванілова Володимира Івановича

до Подільської районної державної адміністрації Одеської області, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області

про стягнення 5 493 800,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2021 року Фізична особа-підприємець Іванілов Володимир Іванович (далі - ФОП Іванілов В. І.) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Подільської районної державної адміністрації Одеської області (далі - Подільська РДА Одеської області) та Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області (далі - ГУ ДКС України в Одеській області), в якому просив суд:

- поновити строк для подачі даного позову до суду;

- стягнути з держави Україна в особі Подільської РДА Одеської області на користь позивача збитки у вигляді неотриманого доходу (упущеної вигоди) у розмірі 5 393 000,00 грн з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через ГУ ДКСУ в Одеській області;

- стягнути з держави Україна в особі Подільської РДА Одеської області на користь позивача понесені ним витрати на придбання зарибку по накладним від 15.04.2011 № 5, № 6 та від 11.12.2011 № 11 у сумі 100 800,00 грн з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через ГУ ДКС України в Одеській області;

- стягнути з Держави Україна в особі Подільської РДА Одеської області на користь позивача понесені ним судові витрати: за подачу позову до Господарського суду Одеської області у сумі 82 918,08 грн; за проведення судової комплексної економіко-біологічної експертизи у сумі 30 832,00 грн; за виготовлення Одеською регіональною торгово-промисловою палатою довідки СИО-е № 000263 від 31.05.2018 у сумі 3 240,00 грн, всього у сумі 116 990, 08 грн з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через ГУ ДКС України в Одеській області.

Позовні вимоги позивач просив задовольнити на підставі статей 22 1166 1173 Цивільного кодексу України (Далі - ЦК України) та обґрунтував їх тим, що державою Україна в особі Подільської РДА Одеської області позивачу завдано збитки у вигляді неотриманого доходу (упущеної вигоди) у розмірі 5 393 000,00 грн, які позивач міг отримати з вирощеної ним риби у Косівському водосховищі, а також понесенням витрат на придбання зарибку по накладним від 15.04.2011 № 5, № 6 та від 11.12.2011 № 11 у сумі 100 800,00 грн для зариблення Косівського водосховища.

Заяву про поновлення строку на звернення до суду позивач обґрунтував зміною судової практики в частині юрисдикції спорів, стороною в яких є особа, яка на момент пред`явлення позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності та оголошенням в державі карантину.

Подільська РДА Одеської області заперечуючи проти позову, просила застосувати позовну давність.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 21.07.2021 позов задоволено частково, стягнуто з Подільської РДА Одеської області на користь ФОП Іванілова В. І. 4 107 000,00 грн збитків та 61 605,00 грн судового збору. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Подільська РДА Одеської області у листопаді 2021 року подала апеляційну скаргу до Південно-західного апеляційного господарського суду, у якій, просила поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 21.07.2021, звільнити Подільську РДА Одеської області від сплати судового збору та скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 21.07.2021.

ФОП Іванілов В. І. заперечував проти відкриття апеляційного провадження.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.11.2021 відмовлено Подільській РДА Одеської області у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору; апеляційну скаргу Подільська РДА Одеської області залишено без руху; надано Подільській РДА Одеської області строк на усунення недоліків апеляційної скарги шляхом надання суду доказів сплати судового збору.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.12.2021 поновлено Подільській РДА Одеської області пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 21.07.2021; відкрите апеляційне провадження за апеляційною скаргою Подільської РДА Одеської області на рішення Господарського суду Одеської області від 21.07.2021.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.09.2022 рішення Господарського суду Одеської області від 21.07.2021 скасовано. Прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Не погоджуючись з висновком суду апеляційної інстанцій, у жовтні 2022 року ФОП Іванілов В. І. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктом 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.09.2022, а рішення Господарського суду Одеської області від 21.07.2021 залишити в силі. До поданої касаційної скарги скаржник включив заперечення проти ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.12.2021 про поновлення Подільській РДА Одеської області строку на апеляційне оскарження та відкриття апеляційного провадження.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.11.2022 відкрито касаційне провадження у справі № 916/327/21 за касаційною скаргою ФОП Іванілова В. І. на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.09.2022 та включеною до касаційної скаргу скаргою на ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.12.2021 з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 07.12.2022.

Подільської РДА Одеської області, ГУ ДКС України в Одеській області не скористалися своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Учасники справи в судове засідання своїх представників не направили.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК України.

Так, за змістом частини 1 і пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК України, наявність відомостей про направлення учасникам справи ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, висновки Європейського суду з прав людини у справі «В`ячеслав Корчагін проти Росії», також те, що учасники справи не зверталися до суду з будь-якими заявами щодо розгляду справи, явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 31.12.2010 між Котовською районною державною адміністрацією (орендодавець) та ФОП Іваніловим В.І. (орендар) укладено договір оренди водного об`єкту загальнодержавного значення (Косівське водосховище на р. Ягорлик), відповідно до умов якого орендодавець надає у користування на умовах оренди, орендар приймає в оренду водний об`єкт загальнодержавного значення ставок (Косівське водосховище на р. Ягорлик), загальною площею водного дзеркала 137,6731 га, який розташований на землі Косівської сільської ради Котовського району Одеської області.

Відповідно до пункту 1.2 договору водний об`єкт загальнодержавного значення надається на умовах оренди терміном на 25 років для рибогосподарських потреб.

Договір діє з грудня 2010 року до грудня 2035 року включно (пункт 8.1).

Договір було погоджено Одеським обласним виробничим управлінням по водному господарству та Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища Одеської області.

Також, 31.12.2010 між Котовською районною державною адміністрацією (орендодавець) та Іваніловим В. І. (орендар) укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку: землі водного фонду, що знаходиться на території Косівської сільської ради Котовського району Одеської області.

Згідно з пунктом 2 договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 170,8395 га, у тому числі: 137,6731 га - під водосховищем, 29,8465 га - сухі відкриті землі, 0.3475 га - для водозабезпечення та очистки стічних вод, 1.6750 га - під гідротехнічними спорудами, 0,9817 га - інших зелених насаджень, 0,3157 га - під штучними водостоками.

Пунктом 8 договору передбачено, що його укладено на 25 років (у разі укладення договору оренди землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва - з урахуванням ротації культур згідно з проектом землеустрою).

Відповідно до пунктів 15-17 договору земельна ділянка передається в оренду для рибогосподарських потреб. Цільове призначення: для рибогосподарських потреб. Умови збереження стану об`єкту оренди: дотримуватись природоохоронних вимог, використовувати за цільовим призначенням. Забороняється самовільна забудова земельної ділянки та зміна цільового призначення.

Згідно з актом приймання-передачі земельної ділянки від 31.12.2010 Котовською районною державною адміністрацією передано, а Іваніловим В. І. прийнято земельну ділянку, що розташована на території Косівської сільської ради Котовського району Одеської області, загальною площею 170,8395 га, в тому числі: 137,6731 га - під водосховищем, 29,8465 га - сухі відкриті землі, 0,3475 га - для водозабезпечення та очистки стічних вод, 1,6750 га - під гідротехнічними спорудами, 0,9817 га - інших зелених насаджень, 0,3157 га - під штучними водостоками.

В акті зазначено, що земельна ділянка знаходиться в належному стані, придатному для використання за цільовим призначенням - землі водного фонду для рибогосподарських потреб на 25 років.

Судами також установлено, що рішенням Господарського суду Одеської області від 11.12.2014 у справі № 916/3947/14 позов Котовського міжрайонного прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації та Одеського обласного управління водних ресурсів до Котовської районної державної адміністрації, фізичної особи - підприємця Іванілова В. І. задоволено частково. Визнано недійсним договір оренди водного об`єкту загальнодержавного значення (Косівське водосховище на р. Ягорлик), загальною площею водного дзеркала 137,6731 га, який розташований на землі Косівської сільської ради Котовського району Одеської області, укладений 31.12.2010 між Котовською районною державною адміністрацією та ФОП Іваніловим В. І.; визнано незаконним та скасовано розпорядження Котовської районної державної адміністрації Одеської області від 21.12.2010 № 847/10 «Про надання згоди на передачу в оренду водного об`єкту загальнодержавного значення Косівське водосховище на території Косівської сільської ради». В решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 03.02.2015 пункти 1, 4, 5, 6 резолютивної частини рішення Господарського суду Одеської області від 11.12.2014 у справі № 916/3947/14 скасовано, викладено їх у наступній редакції:

« 1.Позовні вимоги задовольнити повністю.

4. Зобов`язати ФОП Іванілова В. І. звільнити водний об`єкт загальнодержавного значення, загальною площею водного дзеркала 137,6731 га, який розташований на землі Косівської сільської ради Котовського району Одеської області.

5.Стягнути з Котовської районної державної адміністрації в дохід Державного бюджету України 1 827,00 грн судового збору.

6.Стягнути з ФОП Іванілова В. І. в дохід Державного бюджету України 1 827,00 грн судового збору».

Постановою Вищого господарського суду України від 11.05.2015 постанову Одеського апеляційного господарського суду від 03.02.15 у справі № 916/3947/14 залишено без змін.

Також судами попередніх інстанцій установлено, що рішенням Балтського районного суду Одеської області від 05.04.2019 у справі № 505/3687/16-ц за позовом Іванілова В. І. до Головного управління державної казначейської служби України в Одеській області, за участю третьої особи: Подільської районної державної адміністрації Одеської області, стягнуто на користь позивача з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на відшкодування матеріальної шкоди у вигляді упущеної вигоди, завданої незаконним розпорядженням Котовської районної державної адміністрації Одеської області від 21.12.2010 № 847/10, в розмірі 4 107 000,00 грн.

Під час розгляду Балтським районним судом Одеської області справи № 505/3687/16-ц Одеським науково-дослідним інститутом судових експертиз на виконання ухвал суду було проведено комплексну судову економіко-біологічну експертизу.

За висновками комплексної судової економіко-біологічної експертизи від 29.06.2018 №м18-573-574:

- приріст рибопродукції товстолобика, білого амура, коропа та карася пасовищному вирощуванні в Косівському водосховищі (без додаткового годування штучними кормами) при штучному зарибленні водойму з урахуванням середніх показників росту та природної елімінації: в період вирощування з 2008 по 2013 роки включно складав: в 2008 році - 62,5 т (короп - 7,9 т; товстолоб - 47,6 т; білий амур - 7.0 т); в 2009 році - 102,7 т (короп - 14,2 т; товстолоб - 63,2 т; білий амур - 13,6 т; карась - 3,5 т; щука - 8,2 т); в 2010 році - 100,5 т (короп - 13,6 т; товстолоб - 62,1 т; білий амур - 15,4 т; карась - 3,3 т; щука - 6,1 т); в 2011 році - 118,5 т (короп - 18,9 т; товстолоб - 69,5 т; білий амур - 20,6 т; карась - 2,8 т; щука - 6,7 т); в 2012 році - 102,6 т (короп - 17,3т; товстолоб - 58,2 т; білий амур - 18,0 т; карась - 2,1 т; щука - 7,0 т); в 2013 році - 105,1 т (короп - 31,2 т; товстолоб - 37,9 т; білий амур - 29,1 т; карась - 1,5 т; щука - 5,4 т);

- станом на 01.03.2015 (після зимівлі) залишок риби в Косівському водосховищі з врахуванням запасів риби в водоймі в попередній період і об`ємами вселення у 2011-2012 роки і вилучення товарної риби у 2013-2014 роки зимової елімінації та втрати ваги, складає близько 95 т;

- розрахувати залишок риби в Косівському водосховище станом на 01.10.2016 не надається за можливе у зв`язку з тим, що за вегетаційний сезон приймається період з квітня - травня по жовтень - листопад. Тому розрахунок залишку риби в Косівському водосховище на кінець вегетаційного сезону 2016 року проводиться за жовтень - листопад (включно). Станом на кінець вегетаційного сезону (жовтень-листопад) залишкова рибопродукція (з урахуванням зариблення і вилучення товарної риби у 2013-2014 роки) в Косівському водосховищі склала: у 2015 році у розмірі 102,1 т (короп - 31,8 т; товстолоб - 33,7 т; білий амур - 31,1 т; карась - 1,1 т; щука - 4,4 т); у 2016 році - 100,4 т (короп - 33,1 т; товстолоб - 33,7 т; білий амур - 28,7 т; карась - 0,9 т; щука - 4,0 т);

- за наданими документами проведеними дослідженнями встановлено, що Іванілов В. І., якби у лютому 2015 року його примусово не змусили звільнити орендовану ним водойму Косівське водосховище, у період 2015 -2016 років міг би отримати доход за звичайними обставинами з вирощеної ним риби, у розмірі від 4 107 000,00 грн до 5 393 000,00 грн (з урахуванням ПДВ - 20%), без врахування витрат, пов`язаних з вирощуванням та можливим виловом риби, без податку з доходів фізичних осіб та військового збору.

Постановою Одеського апеляційного суду від 12.03.2020 у справі № 505/3687/16-ц рішення Балтського районного суду Одеської області від 05.04.2019 скасовано, позов Іванілова В. І. залишено без задоволення.

Крім того, судами установлено, що Іванілов В. І. також неодноразово звертався до судів різної юрисдикції (справи № 505/1311/20, № 916/1547/20, № 916/3085/20) з позовними вимогами про стягнення упущеної вигоди та грошових коштів, однак такі позовні вимоги судами не було розглянуто по суті.

Судами також установлено, що в матеріалах справи, що розглядається, містяться наступні документи:

- накладна від 16.04.2008 № 36 на суму 36 000,00 грн та ветеринарне свідоцтво від 16.04.2008 на зарибок товстолоба;

- акт від 16.04.2008, відповідно до якого з метою розведення риби на території Косівського водосховища у присутності жителів с. Коси було проведено запуск малька у кількості 3 000 кілограм. Акт підписано ФОП Іваніловим В. І., головою Косівської сільської ради та головним інженером Котовського цукрового заводу;

- накладна від 25.03.2009 на суму 45 000,00 грн та ветеринарне свідоцтво від 25.03.2009 на зарибок;

- акт прийму виконаних робіт від 25.03.2009, відповідно до якого з метою риборозведення на території Косівського водосховища було проведено запуск малька у кількості 3 000 кг. Акт підписано, зокрема, ФОП Іваніловим В.І., головою Косівської сільської ради та головним інженером Котовського цукрового заводу;

- накладні від 15.04.2011 № 5 на суму 14 400,00 грн, № 6 на суму 14 400,00 грн та ветеринарне свідоцтво від 15.04.2011 на зарибок;

- накладна від 11.12.2012 № 11 на суму 72 000,00 грн та ветеринарне свідоцтво від 11.12.2012 на зарибок;

- підсумковий акт про виконання робіт із вселення водних біоресурсів та робіт, що належать до природоохоронних заходів від 11.12.2012;

- звітність - виробництво продукції аквакультури за 2013 та 2014 роки;

- рибоводно-біологічне обґрунтування ведення спеціалізованого товарного рибного господарства на Косівському водосховищі.

Предметом розгляду у справі, в якій подано касаційну скаргу, є вимоги ФОП Іванілова В. І. про стягнення з держави Україна в особі Подільської РДА Одеської області шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через ГУ ДКС України в Одеській області збитків у вигляді неотриманого доходу (упущеної вигоди) у розмірі 5 393 000,00 грн, витрат на придбання зарибку по накладним від 15.04.2011 № 5, № 6 та від 11.12.2011 №11 на загальну суму 100 800,00 грн, судових витрат, а саме: 82 918,08 грн за подачу позову; 30 832,00 грн за проведення судової комплексної економіко-біологічної експертизи; 3 240,00 грн за виготовлення Одеській регіональній торгово-промисловій палаті довідки від 31.05.2018 СИО-е № 000263).

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення з Подільської РДА Одеської області збитки у вигляді упущеної вигоди (неотриманого доходу), виходив із їх обґрунтованості та необхідності не покладати на Подільську РДА Одеської області надмірний тягар. Відмовляючи у задоволені решти позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для їх задоволення. Також, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог до ГУ ДКС України в Одеській області, оскільки останнє не є зобов`язаною особою у спірних правовідносинах.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із відсутності складу цивільного правопорушення та недоведеності позовних вимог.

Як вбачається із змісту касаційної скарги ФОП Іванілова В. І., предметом касаційного оскарження у справі, що розглядається, є рішення суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення збитків у вигляді неотриманого доходу (упущеної вигоди). Доводів щодо незгоди з відмовою у задоволенні позовних вимог про стягнення понесених позивачем витрат на придбання зарибку касаційна скарга не містить.

У поданій касаційній скарзі ФОП Іванілова В. І., посилаючись на наявність підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, вказав на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.04.2021 у справі № 640/3319/19 (у касаційній скарзі помилково зазначено № 640/3319/19 замість вірного № 640/3393/19), постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 921/377/14-г/7, від 02.03.2021 у справі № 922/1742/20, від 17.02.2021 у справі № 916/450/20, від 03.11.2020 у справі № 916/3563/19, від 20.10.2020 у справі № 910/17533/19, від 26.02.2020 у справі № 914/263/19, від 30.03.2021 у справі № 908/2261/17.

За змістом касаційної скарги ФОП Іванілова В. І., підставою оскарження судового рішення суду апеляційної інстанції також є приписи пункту 3 частини 2статті 287 ГПК України, згідно з якими підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Положення пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши у касаційному порядку судове рішення суду апеляційної інстанції у межах доводів і вимог касаційної скарги, виходить із такого.

Згідно з частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до вимог статей 14 269 ГПК України суд першої інстанції розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог, а суд апеляційної інстанції переглядає справу та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, не приймає і не розглядає позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріальна-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів.

Підставою позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

Зі змісту позовної заяви ФОП Іванілова В. І. вбачається, що позивач, звертаючись до суду з відповідним позовом в обґрунтування підстав позовних вимог послався на положення статей 22 1166 1173 ЦК України, вказавши, що внаслідок незаконних дій органів державної влади йому було завдано збитки у вигляді неотриманого доходу (упущеної вигоди), який він міг отримати з вирощеної ним риби у Косівському водосховищі.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені статтями 22 1166 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності 4 складових цивільного правопорушення: 1) неправомірної поведінки особи; 2) наявності шкоди; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою; 5) вини заподіювача шкоди.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади або органу місцевого самоврядування, встановлені статтею 1173 ЦК України, у якій передбачено особливості відшкодування шкоди, які відрізняють її від загальних правил деліктної відповідальності.

До таких особливостей можна включити:

суб`єктний склад завдавачів шкоди. До них відносять: органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим або органи місцевого самоврядування;

завдання шкоди при здійсненні владно-адміністративних повноважень органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Якщо шкода завдається не у сфері владно-адміністративних відносин, а в господарській або технічній діяльності органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, вона відшкодовується не за правилами статті 1173 ЦК України, а на загальних підставах (статті 22 1166 ЦК України);

завдання шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю, тобто такими діяннями органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, які суперечать приписам законів та інших нормативно правових актів або здійснені за межами їх компетенції. Незаконність рішень, дії чи бездіяльності завдавача шкоди повинна бути доведена.

Відповідальність за шкоду, завдану органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, не залежить від вини цих органів.

Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення збитків у вигляді неотриманого доходу (упущеної вигоди), суд першої інстанції керуючись статтею 22 ЦК України дійшов висновку про обґрунтованість таких позовних вимог, встановивши, що позивачем доведено наявність всіх 4 елементів складу цивільного правопорушення необхідних для відшкодування збитків, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками кредитора, вини боржника.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем не обґрунтовано та не доведено наявність у діях Подільської РДА Одеської області повного складу цивільного правопорушення (4 складових цивільного правопорушення) як необхідної умови для стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди.

Однак, з огляду на предмет і підстави позову, вирішуючи спір у справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на порушення норм процесуального і матеріального права судом першої інстанції, не з`ясував характер спірних правовідносин, не перевірив і в судовому рішенні не зазначив правильність застосування правових норм, які регулюють спірні правовідносини, а тому дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Разом з цим, колегія суддів звертає увагу, що пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними (не можуть обґрунтовуватися гіпотетично та на прогнозах), а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов`язків (повинні мати чітке документальне обґрунтування). Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02.03.2021 у справі № 922/1742/20, від 17.02.2021 у справі № 916/450/20, від 03.11.2020 у справі № 916/3563/19, від 20.10.2020 у справі № 910/17533/19, від 26.02.2020 у справі № 914/263/19.

Системний аналіз положень частини першої статті 42, частини першої статті 44 Господарського кодексу України дає підстави для висновку, що будь-яка підприємницька діяльність суб`єктів господарювання здійснюється на підставі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Так, суб`єкти господарювання повинні враховувати наявність таких ризиків та усвідомлювати наслідки вчинюваних ними дій, а суди, розглядаючи справи, предметом яких є стягнення упущеної вигоди, повинні встановити чи є наслідки, на які посилається позивач, упущеною вигодою чи такі наслідки є результатом власних комерційних прорахунків суб`єкта господарювання.

Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30.03.2021 у справі № 908/2261/17.

Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частин 1, 2 статті 237 ГПК України, при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин. При ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

У зв`язку з наведеним, постанова суду апеляційної інстанції зазначеним вимогам процесуального закону не відповідає, а отже її не можна визнати законною та обґрунтованою.

Зазначені порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК України).

Щодо заперечень скаржника проти ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.12.2021 про поновлення Подільській РДА Одеської області строку на апеляційне оскарження та відкриття апеляційного провадження, колегія суддів зазначає таке.

Щодо аргументу скаржника про те, що апеляційною інстанцією необґрунтовано та безпідставно поновлено відповідачу строк для подання апеляційної скарги, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити таке.

Однією з основних засад судочинства відповідно до пункту 8 частини 2 статті 129 Конституції України є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Питання поновлення та продовження процесуальних строків урегульовано нормами статті 119 ГПК України, згідно з частиною першою якої суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

У розумінні статті 86 ГПК України питання про поважність причин пропуску процесуального строку вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з частиною 3 статті 260 ГПК України апеляційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 256 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що апеляційний суд при вирішенні питання поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин для поновлення строку на апеляційне оскарження.

У справі, що розглядається, Подільська РДА Одеської області апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Одеської області від 21.07.2021 подала 05.11.2021, надіславши її поштою безпосередньо до Південно-західного апеляційного господарського суду.

В апеляційній скарзі скаржник просив поновити йому строк на подання апеляційної скарги, обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку апеляційного оскарження:

- датою отримання копії оскаржуваного рішення та у зв`язку з цим необхідним часом для підготовки апеляційної скарги;

- часом оформлення документів для отримання коштів з державного бюджету для сплати судового збору.

Суд апеляційної інстанції з метою реалізації скаржником його права на апеляційний перегляд судового рішення, врахувавши сукупність доказів, поданих на підтвердження доводів Подільської РДА Одеської області в обґрунтування поважності причини пропуску строку на апеляційне оскарження, поновив відповідачу строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 21.07.2021, навівши мотиви задоволення відповідної заяви.

Доводи скаржника щодо необґрунтованого та безпідставного поновлення відповідачу строку для подання апеляційної скарги зводяться до незгоди позивача із зазначеним висновком суду апеляційної інстанції та намагання здійснити переоцінку доказів, що виходить за межі касаційного провадження, передбачені статтею 300 ГПК України.

Доводи скарги про невідповідність висновку апеляційного суду в ухвалі від 07.12.2021 висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.04.2021 у справі № 640/3393/19, постанові Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 921/377/14-г/7 не заслуговують на увагу, оскільки в ухвалі апеляційного суду від 07.12.2021 у справі, що розглядається, підставою поновлення строку на подання апеляційної скарги є сукупність причин, визнаних судом поважними, на відміну від зазначених справ.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина 4 статті 310 ГПК України).

Зважаючи на викладене, касаційна скарга Іванілова В. І. підлягає частковому задоволенню, постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

За результатами нового розгляду справи має бути вирішено й питання розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300 301 308 310 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Іванілова Володимира Івановича задовольнити частково.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.09.2022 у справі № 916/327/21 скасувати.

3. Справу № 916/327/21 направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. С. Берднік

Судді: В. А. Зуєв

В. Г. Суховий