Історія справи
Ухвала КГС ВП від 12.03.2018 року у справі №927/522/17
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 травня 2018 року
м. Київ
Справа № 927/522/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т.Б. - головуючого, Пількова К.М., Чумака Ю.Я.,
здійснивши перегляд у порядку письмового провадження постанови Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2017 (судді: Калатай Н.Ф., Жук Г.А., Сітайло Л.Г.)
за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Корнієнко Ольги Сергіївни у справі № 927/522/17
за позовом Фізичної особи-підприємця Корнієнко Ольги Сергіївни
до Комунального підприємства "Прилукитепловодопостачання" Прилуцької міської ради
про зобов'язання вчинити певні дії шляхом скасування боргу у сумі 20 410,06 грн і стягнення 99,12 грн,
В С Т А Н О В И В:
У травні 2017 року Фізична особа-підприємець Корнієнко Ольга Сергіївна (далі - ФОП Корнієнко О.С.) звернулася до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Комунального підприємства "Прилукитепловодопостачання" Прилуцької міської ради (далі - КП "Прилукитепловодопостачання") про: 1) визнання дій відповідача із нарахування плати за ненадані послуги з постачання теплової енергії та обслуговування внутрішньобудинкових систем централізованого опалення щодо нежитлових приміщень, загальною площею 113,5 кв.м, розташованих по вул. Соборній, 125, у м. Прилуках, упродовж грудня 2016 року - березня 2017 року неправомірними; 2) зобов'язання відповідача скасувати та списати нараховану позивачеві заборгованість разом із пенею за ненадані послуги з постачання теплової енергії та обслуговування внутрішньобудинкових систем централізованого опалення щодо нежитлових приміщень, загальною площею 113,5 кв.м (115,5 кв.м), розташованих по вул. Соборній, 125, у м. Прилуках, нараховану упродовж грудня 2016 року - березня 2017 року у сумі 20 410,06 грн; 3) зобов'язання відповідача відобразити переплату в сумі 2 196,30 грн за послуги з постачання теплової енергії щодо магазину "Продукти" по вул. Соборній, 125, у м. Прилуках, та зарахувати її у рахунок проведення майбутніх платежів; 4) стягнення з відповідача на користь позивача 99,12 грн коштів, сплачених позивачем за послуги з обслуговування внутрішньобудинкових систем централізованого опалення, які нараховано щодо нежитлових приміщень, загальною площею 113,5 кв.м, розташованих по вул. Соборній, 125, у м. Прилуках, упродовж грудня 2016 року - березня 2017 року.
Позовні вимоги обґрунтовано незаконністю нарахування відповідачем позивачеві плати за послуги з постачання теплової енергії та обслуговування внутрішньобудинкових систем централізованого опалення щодо спірних нежитлових приміщень за грудень 2016 року - березень 2017 року.
26.06.2017 від позивача до суду надійшло клопотання про вихід суду за межі позовних вимог на підставі статті 83 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017.
У поясненнях у справі КП "Прилукитепловодопостачання" послалося на те, що спірні нежитлові приміщення позивача розташовані на першому поверсі багатоквартирного житлового будинку, обладнаного системою централізованого опалення; технічної можливості відключення окремих приміщень від централізованого опалення у цьому житловому будинку не передбачено; нежитлове приміщення приладом обліку теплової енергії не обладнано. Відповідач зазначив, що позивачем не надано доказів на підтвердження відключення нежитлового приміщення від мереж централізованого опалення або переобладнання його системи у встановленому законом порядку.
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 26.06.2017 позов задоволено частково. Визнано неправомірними дії КП "Прилукитепловодопостачання" із нарахування плати за ненадані ФОП Корнієнко О.С. послуги з постачання теплової енергії та обслуговування внутрішньобудинкових систем центрального опалення щодо нежитлових приміщень загальною площею 115,5 кв.м, розташованих по вул. Соборній, 125, у м. Прилуках Чернігівської області, за період із грудня 2016 року по квітень 2017 року. Зобов'язано КП "Прилукитепловодопостачання" в місячний строк із дня набрання рішенням чинності здійснити перерахунок вартості послуг із постачання теплової енергії за період із грудня 2016 року по квітень 2017 року, відповідно до умов договору від 01.10.2016 № 622/Т про постачання теплової енергії за адресою: вул. Соборна, 125, м. Прилуки, Чернігівська область, укладеного з ФОП Корнієнко О.С., виходячи із визначеної умовами договору опалювальної площі 36,2 кв.м, із зарахуванням виявленої переплати у рахунок майбутніх платежів. Стягнуто з КП "Прилукитепловодопостачання" на користь ФОП Корнієнко О.С. 99,12 грн, сплачених за послуги з обслуговування внутрішньобудинкових систем централізованого опалення, які нараховано щодо нежитлових приміщень загальною площею 115,5 кв.м, розташованих по вул. Соборній, 125, у м. Прилуках Чернігівської області, за період із січня 2017 року по березень 2017 року та 2 000 грн адвокатських витрат на правову допомогу. В іншій частині позову відмовлено.
Мотивуючи судове рішення, місцевий господарський суд виходив із того, що за умовами укладеного 01.10.2006 між сторонами договору № 622/Т про постачання теплової енергії, опалювальним об'єктом є магазин "Продукти" опалювальною площею 36,2 кв.м, проте починаючи із грудня 2016 року відповідач без внесення змін до вказаного договору, в односторонньому порядку змінив порядок нарахування плати за послуги з постачання теплової енергії, додатково включивши до оплати за цим договором вартість послуг із постачання теплової енергії щодо нежитлових приміщень (опалювальною площею 113,5 кв.м) окремо від магазину "Продукти", що суперечить вимогам чинного законодавства. Водночас суд не встановив обставин самовільного демонтажу позивачем системи опалення (батареї і труби) у нежитлових приміщеннях, розташованих по вул. Соборній, 125, у м. Прилуках, та наявності за цією адресою необлікованої опалювальної площі 117,5 кв.м. Суд також зазначив, що фактично послуг з обслуговування внутрішньобудинкових систем опалення у цих приміщеннях відповідач не надавав, хоча позивач сплатив за ці послуги 99,12 грн, тому ці кошти підлягають стягненню з відповідача.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2017 рішення Господарського суду Чернігівської області від 26.06.2017 змінено, викладено резолютивну частину рішення Господарського суду Чернігівської області від 26.06.2017 у справі № 927/522/17 в іншій редакції, якою позов задоволено частково. Стягнуто з КП "Прилукитепловодопостачання" на користь ФОП Корнієнко О.С. 99,12 грн коштів, сплачених за послуги з обслуговування внутрішньобудинкових систем централізованого опалення, які нараховано щодо нежитлових приміщень загальною площею 113,5 кв.м, розташованих по вул. Соборній, 125, у м. Прилуках, протягом грудня 2016 року - березня 2017 року, та витрати на оплату послуг адвоката в сумі 500 грн. У решті позову відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат.
Апеляційний господарський суд погодився із висновками місцевого господарського суду, що відповідач у порушення вимог законодавства, самовільно, в односторонньому порядку змінив умови договору, укладеного між сторонами, та розширив перелік об'єктів, на які постачалася теплова енергія, та збільшив опалювальну площу, погоджену сторонами, крім того, сторонами у договорі або будь-якому іншому правочині не було досягнуто згоди щодо оплати позивачем послуг з обслуговування внутрішньобудинкових систем централізованого опалення щодо нежитлових приміщеннь загальною площею 113,5 кв.м., розташованих по вул. Соборній, 125, у м. Прилуках, у зв'язку з чим у відповідача не було правових підстав для нарахування позивачеві плати за ці послуги протягом грудня 2016 року - березня 2017 року в сумі 99,12 грн, тому ці кошти підлягають стягненню з відповідача як безпідставно отримані.
Поза тим апеляційний господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача у частині визнання неправомірними дій відповідача із нарахування плати за ненадані послуги з постачання теплової енергії, а також зобов'язання відповідача скасувати та списати нараховану позивачу заборгованість разом із пенею за ненадані послуги з постачання теплової енергії та обслуговування внутрішньобудинкових систем централізованого опалення, зобов'язання відповідача відобразити переплату за послуги з постачання теплової енергії і зарахувати її у рахунок проведення майбутніх платежів не забезпечують реального захисту та не призводять до поновлення порушеного права позивача за наслідками їх задоволення. Крім того, вимоги про зобов'язання відповідача скасувати і списати нараховану позивачеві заборгованість та відобразити переплату і зарахувати її у рахунок проведення майбутніх платежів не ґрунтуються на положеннях статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України.
ФОП Корнієнко О.С., не погоджуючись з ухваленою у справі постановою суду апеляційної інстанції, подала касаційну скаргу, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2017 скасувати та залишити в силі рішення Господарського суду Чернігівської області від 26.06.2017.
Підставами для скасування постанови у справі скаржник зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема статті 20 Господарського кодексу України, статей 1, 82, 101, 103 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017. Скаржник посилається на те, що дії відповідача із нарахуванню спірної плати є неправомірними та безпосередньо впливають на інтереси позивача, порушують право на отримання послуг із теплопостачання, створюють реальну загрозу заподіяння шкоди внаслідок неправомірного відключення від теплової мережі. Крім того, на думку скаржника, суд апеляційної інстанції міг самостійно застосувати належний спосіб захисту порушеного права.
Від відповідача відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило.
Переглянувши оскаржену у справі постанову, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши наявні матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Викладені у касаційній скарзі аргументи позивача не можуть бути підставами для скасування оскаржуваної у справі постанови, оскільки вони суперечать положенням чинного законодавства та не спростовують обґрунтованих висновків суду апеляційної інстанції.
Доводи, наведені у касаційній скарзі, про наявність правових підстав для задоволення позову в обраний позивачем спосіб (в оскарженій частині) слід визнати необґрунтованими, оскільки законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню із дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. При цьому оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 Цивільного кодексу України, який однак є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням, чого у даному випадку у спірних правовідносинах судом апеляційної інстанції установлено не було.
Колегія суддів зазначає, що оскаржену у справі постанову ухвалено із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому вона підлягає залишенню без змін із таких підстав.
Господарські суди попередніх інстанцій установили, що позивачеві належать нежитлові приміщення № 5, № 6, № 7, № 9, № 10, № 14, № 15, № 22 загальною площею 155,8 кв.м, розташовані за адресою: вул. Соборності, 125, м. Прилуки. Право власності на ці приміщення позивач набув згідно з укладеним 31.01.2014 із Прилуцькою міською радою договором купівлі-продажу нежитлових приміщень, посвідченим приватним нотаріусом Прилуцького міського нотаріального округу Чернігівської області Колодуб С.М. і зареєстрованим у реєстрі за № 295. При цьому до укладення договору купівлі-продажу від 31.01.2014 позивач орендував зазначені приміщення на підставі укладеного з ВАТ "Будівельник" договору оренди майна від 10.12.2003, а після передачі зазначеного майна у комунальну власність - на підставі укладеного з Виконавчим комітетом Прилуцької міської ради договором оренди комунального майна від 20.12.2005 № 1. За даними технічного паспорта загальна площа нежитлових приміщень становить 155,8 кв.м, зокрема: тамбур № 5 площею 1,8 кв.м, торгівельний зал № 6 площею 33,9 кв.м., санвузол № 7 площею 6,4 кв.м, нежитлове приміщення № 9 площею 15,5 кв.м, нежитлове приміщення № 10 площею 43,0 кв.м, нежитлове приміщення № 14 площею 18,8 кв.м, нежитлове приміщення № 15 - площею 19,5 кв.м, нежитлове приміщення № 22 площею 16,9 кв.м.
Суди також установили, що 01.10.2006 відповідач - виконавець та позивач - споживач уклали договір про постачання теплової енергії № 622/Т (далі - договір від 01.10.2006), за умовами якого відповідач зобов'язався постачати споживачеві теплову енергію у приміщення, зазначені в додатку 1 до договору, а споживач - оплачувати вартість послуг за встановленими Прилуцькою міською радою тарифами (згідно з додатком 1 до договору) в терміни, передбачені цим договором.
За змістом додатку 1 до договору сторони погодили, що опалювальним об'єктом є магазин "Продукти"; опалювальна площа становить 36,2 кв.м, по вул. Соборності, 125, у м. Прилуках.
20.10.2016 сторонами було переукладено додаток 1 до договору, згідно з яким опалювальним об'єктом є магазин "Продукти" опалювальною площею 36,2 кв.м; норми витрат холодної води та водовідведення визначаються за допомогою приладів обліку; гарячої води немає; теплове навантаження 0,0027 Гкал/год; обслуговування внутрішньобудинкових мереж здійснюється за площею 36,2 кв.м.
При цьому будь-яких інших додаткових угод, згідно з якими було би внесено зміни до спірного договору в частині збільшення опалювальної площі, як з'ясували суди, матеріали справи не містять.
Водночас господарські суди встановили, що починаючи із грудня 2016 року відповідач без внесення відповідних змін до договору, в односторонньому порядку змінив порядок нарахування плати за послуги з постачання теплової енергії, а саме почав нараховувати позивачеві вартість послуг із постачання теплової енергії та обслуговування внутрішньобудинкових систем опалення щодо нежитлових приміщень опалювальною площею 113,5 кв.м окремо від магазину "Продукти" (опалювальною площею 36,2 кв.м) і виставляти відповідні рахунки.
Згідно з актом обстеження нежитлових приміщень, розташованих по вул. Соборна, 125, у м. Прилуках, у приміщеннях № 5, № 9, № 10, № 14, № 15, № 22 загальною площею 115,5 кв.м, батарей немає, труби ізольовані.
Як установлено господарськими судами та убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду у цій справі є вимоги позивача про: 1) визнання дій відповідача із нарахування плати за ненадані послуги з постачання теплової енергії та обслуговування внутрішньобудинкових систем централізованого опалення по нежитлових приміщеннях, загальною площею 113,5 кв.м, розташованих по вул. Соборній, 125, у м. Прилуках, упродовж грудня 2016 року - березня 2017 року неправомірними; 2) зобов'язання відповідача скасувати та списати нараховану позивачеві заборгованість разом із пенею за ненадані послуги з постачання теплової енергії та обслуговування внутрішньобудинкових систем централізованого опалення по зазначених нежитлових приміщеннях, нараховану упродовж грудня 2016 року - березня 2017 року у сумі 20 410,06 грн; 3) зобов'язання відповідача відобразити переплату в сумі 2 196,30 грн за послуги з постачання теплової енергії щодо магазину "Продукти" по вул. Соборній, 125, у м. Прилуках, і зарахувати її у рахунок проведення майбутніх платежів; 4) стягнення з відповідача на користь позивача 99,12 грн коштів, сплачених позивачем за послуги з обслуговування внутрішньобудинкових систем централізованого опалення, які нараховано щодо нежитлових приміщень, загальною площею 113,5 кв.м, розташованих по вул. Соборній, 125, у м. Прилуках, упродовж грудня 2016 року - березня 2017 року.
Змінюючи судове рішення, апеляційний господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позову в частині стягнення з відповідача 99,12 грн коштів, сплачених позивачем за послуги з обслуговування внутрішньобудинкових систем централізованого опалення та про відсутність правових підстав для задоволення решти позовних вимог. Як убачається зі змісту касаційної скарги, ФОП Корнієнко О.С. не погоджується та вважає необґрунтованою відмову суду апеляційної інстанції у задоволенні позову про визнання неправомірними дій відповідача із нарахування плати за ненадані послуги з постачання теплової енергії, зобов'язання відповідача скасувати і списати нараховану позивачеві заборгованості та зобов'язання відповідача відобразити переплату і зарахувати її у рахунок проведення майбутніх платежів.
Колегія суддів зазначає, що за змістом статті 1 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній на час звернення із позовом, правом на звернення до суду за захистом наділена кожна особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав чи інтересів.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (статті 15, 16 Цивільного кодексу України).
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, до числа яких належать: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. Відповідно до абзацу 2 пункту 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
За призначенням способи захисту можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
З урахуванням наведених законодавчих норм завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що ця норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони втілені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Європейський суд з прав людини наголосив, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, наявності якого вимагає ця стаття, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04. 2005 (заява № 38722/02).
Таким чином, законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з урахуванням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції.
Порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту й у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 Цивільного кодексу України, статтею 20 Господарського кодексу України, який проте є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Отже, суд вправі застосовувати способи захисту цивільних прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також повинен ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та вимоги частин 2-5 статті 13 Цивільного кодексу України щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав особою.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити реальне поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
При цьому слід ураховувати і те, що у резолютивній частині судового рішення остаточно закріплюється висновок суду щодо вимог позивача і судове рішення має бути виконано в процесі виконавчого провадження у справі, адже, як уже зазначалося, ефективний засіб зрештою повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Здійснюючи судовий розгляд, апеляційний господарський суд установив, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права в частині визнання неправомірними дій відповідача із нарахування плати за ненадані послуги з постачання теплової енергії, зобов'язання відповідача скасувати і списати нараховану позивачеві заборгованість та зобов'язання відповідача відобразити переплату і зарахувати її в рахунок проведення майбутніх платежів не призводить у спірних правовідносинах до реального захисту та відновлення порушених прав позивача у такий спосіб. При цьому суд не установив і ефективності зазначеного способу захисту з огляду на вимоги наведених положень.
Суд апеляційної інстанції встановив, що дослідження обґрунтованості нарахування відповідачем позивачеві вартості послуг з постачання теплової енергії щодо спірних нежитлових приміщень є фактично встановленням у судовому порядку обсягів надання послуг, тобто встановленням факту, проте вимога щодо встановлення або спростування певного факту не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки до повноважень останнього не належить встановлення фактів, що мають юридичне значення; встановлення обсягів надання послуг можливо при розгляді господарськими судами спору щодо стягнення вартості таких послуг або іншого спору про право, який виникає із матеріальних правовідносин. Водночас апеляційний господарський суд зазначив, що чинне законодавство не передбачає такого способу захисту як зобов'язання вчинити дії зі списання заборгованості та зобов'язання відобразити переплату та зарахувати її у рахунок проведення майбутніх платежів; не було укладено між сторонами і правочину, в якому б вони погодили передачу такого спору на розгляд суду. Крім того, суд урахував, що наявність у обліку юридичної особи запису про дебіторську заборгованість не зобов'язує особу, щодо якої вчинено цей запис, на вчинення дій зі сплати такої суми; у разі задоволення, зокрема, вимог про зобов'язання відповідача вчинити дії щодо списання заборгованості або зобов'язання відобразити переплату та зарахувати її у рахунок проведення майбутніх платежів, їх не може бути виконано у примусовому порядку через відсутність механізму виконання такого рішення.
Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Ураховуючи наведені приписи законодавства та обставини, встановлені господарським судом апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає, що оскаржену постанову у справі ухвалено із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для її скасування немає.
Оскільки за результатами перегляду оскарженої постанови відсутні підстави для задоволення касаційної скарги та скасування судового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється.
Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, 309, 314, 315, 317, 332 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Корнієнко Ольги Сергіївни залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2017 у справі № 927/522/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Т.Б.Дроботова
Судді: К.М.Пільков
Ю.Я.Чумак