Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 910/18319/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Міщенка І.С., Сухового В.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2017 (у складі колегії суддів: Андрієнко В.В. (головуючий), Буравльов С.І., Власов Ю.Л.)

та на рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2017 (суддя - Сівакова В.В.)

у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка"

до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант"

про стягнення 51 757,74 грн,

ВСТАНОВИВ:

04.10.2016 Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Уніка" (далі - ПрАТ "СК "Уніка") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" (далі - ТДВ "СК "Альфа-Гарант") про стягнення 51 757,74 грн., з яких: 49 500,00 грн - розмір виплаченого страхового відшкодування, 1 476,59 грн - інфляційні втрати, 781,15 - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що внаслідок виплати ПрАТ "СК "Уніка" страхового відшкодування страхувальнику на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту №833001/4600/0000054 від 24.03.2015, у зв'язку з настанням страхового випадку (пошкодженням в дорожньо-транспортній пригоді автомобіля Lexus, державний номер НОМЕР_4) у позивача виникло право вимоги до ТДВ "СК "Альфа-Гарант" як до страховика особи, відповідальної за збиток (ОСОБА_6), відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів №АЕ/3033928. Оскільки відповідач, отримавши вимогу позивача, суму страхового відшкодування не виплатив, позивач звернувся з зазначеним позовом.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Останнім рішенням Господарського суду міста Києва від 21.09.2017 позов задоволено повністю, стягнуто з відповідача на користь позивача суму страхового відшкодування в розмірі 49 500, 00 грн, 1 476,59 збитків від зміни індексу інфляції та 781,15 - 3% річних, 1 378,00 грн витрат по сплаті судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2017 рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що особою винною у дорожньо-транспортній пригоді є ОСОБА_6, відповідальність якого була застрахована відповідачем згідно з полісом серії АЕ № 3033928, а отже, у зв'язку з виплатою страхового відшкодування страхувальнику, позивач набув право вимоги до відповідача, як до страховика винної у ДТП особи.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ТДВ "СК "Альфа-Гарант" подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення норм матеріального (ст. ст. 1187, 1188 ЦК України, ст. ст. 213, 221, 251 252, 280, 283 КУпАП, ст. 32 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів") та процесуального права (ст. ст. 32, 34, 42, 43 ГПК України в редакції, чинній до 15.12.2017), просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2017 скасувати та постановити нове рішення, яким позов залишити без задоволення.

В обґрунтування вимог касаційної скарги ТДВ "СК "Альфа-Гарант" посилається на те, що:

- суди попередніх інстанцій безпідставно в якості належних та допустимих доказів вини ОСОБА_6 у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди взяли до уваги розширену довідку про обставини ДТП № 82214929 та протокол про адміністративне правопорушення серії АП2 № 336890, оскільки зазначена довідка не відноситься за змістом КУпАП до доказів у справах про адміністративні правопорушення, а відповідний протокол складений з порушенням встановленого порядку;

- постанова Шевченківського районного суду міста Києва від 26.04.2016 у справі №761/14355/16-п не може бути належним доказом вини ОСОБА_6, оскільки не містить відповідних висновків;

- відсутність вини ОСОБА_6 у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди підтверджується його письмовими поясненнями та висновком автотехнічного дослідження обставин ДТП;

- відсутні підстави для виплати страхового відшкодування, оскільки вина ОСОБА_6 не підтверджена належними доказами.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Відповідно до статті 301 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності 15.12.2017, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Наведені у касаційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення та постанови судів попередніх інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права.

У справі встановлено, що 05.11.2015 на перехресті вул. Саксаганського та вул. Симона Петлюри у м. Києві відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу Lexus RX 350, державний номер НОМЕР_4, під керуванням ОСОБА_7 та транспортного засобу Mitsubishi Lanser, державний номер НОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_6 За результатами оформлення даної дорожньо-транспортної пригоди було складено протокол про адміністративне правопорушення серія АП2 №336890 та довідку № 82214929 за змістом яких визначено, що ОСОБА_6 проїхав на забороняючий сигнал світлофора, що призвело до зіткнення автомобілів та їх пошкодження.

Шевченківським районним судом у постанові від 26.04.2016 у справі №761/14355/16-п встановлено, до ДТП 05.11.2015 на перехресті вул. Саксаганського та вул. Симона Петлюри у м. Києві сталося з вини водія транспортного засобу Mitsubishi Lanser, державний номер НОМЕР_3, ОСОБА_6, який порушив пп. е) п. 8.7.3 Правил дорожнього руху. Разом з тим провадження у справі №761/14355/16-п про притягнення ОСОБА_6 до адміністративної відповідальності було закрито за закінченням строків, передбачених ст. 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

ПрАТ "СК "Уніка" визнало зазначену дорожньо-транспортну пригоду страховим випадком та виплатило на підставі договору добровільного страхування наземного транспортного засобу №833001/4600/0000054 від 24.03.2015 на користь ОСОБА_7 (страхувальника) суму страхового відшкодування у розмірі 149 435,67 грн, що підтверджується платіжним дорученням №042390 від 10.12.2015.

Цивільно-правова відповідальність водія автомобіля Mitsubishi Lanser, державний номер НОМЕР_3, ОСОБА_6, була застрахована відповідачем згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії НОМЕР_5, діючого станом на 05.11.2015, з лімітом за шкоду майну 50 000,00 грн, розмір франшизи - 500,00 грн.

Частинами 1 та 2 ст. 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана, зокрема, з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Суди попередніх інстанцій, дослідивши зібрані у справі докази та зміст постанови Шевченківського районного суду міста Києва від 26.04.2016 у справі №761/14355/16-п встановили, що особою, винною у дорожньо-транспортній пригоді, є ОСОБА_6, відповідальність якого була застрахована відповідачем згідно з полісом серії НОМЕР_5.

При цьому, суди попередніх інстанцій правомірно не взяли до уваги рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 05.09.2016 у справі №710/1139/16-ц, залишене без змін постановою Апеляційного суду Черкаської області від 05.09.2017, яким відмовлено у задоволенні позову ПрАТ "СК "Уніка" до ОСОБА_6 (третя особа ТДВ "Альфа-Гарант") про відшкодуванні шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою, оскільки висновки судових рішень у зазначеній справі ґрунтуються виключно на висновках Господарського суду міста Києва від 20.12.2016 у справі № 910/18319/16, яке скасовано постановою Вищого господарського суду України від 14.08.2017.

Крім того, суди попередніх інстанцій правомірно не врахували висновок №2015-1124 від 24.11.2015 експертного дослідження дорожньо-транспортної пригоди за участю автомобілів НОМЕР_4 та Mitsubishi Lanser д/н НОМЕР_3, оскільки у адміністративній справі №761/14355/16-п про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_6 було досліджено всі зібрані докази та встановлено порушення ОСОБА_6 пп. е) п. 8.7.3 Правил дорожнього руху.

Відповідно до ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частиною 1 статті 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

З урахуванням наведених вимог закону і встановлених обставин суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що у зв'язку з виплатою страхового відшкодування страхувальнику, позивач набув право вимоги до відповідача як до страховика винної у ДТП особи.

У пункті 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Абзацом другим пункту 12.1 статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього пункту.

Встановивши визначений полісом ліміт відповідальності відповідача та франшизи, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення компенсації страхового відшкодування в сумі 49 500,00 грн.

Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку щодо застосування до спірних правовідносин ст. 625 ЦК України та наявності підстав для стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Чинним цивільним законодавством не визначений строк виконання одним страховиком зобов'язання по відшкодуванню іншому страховику шкоди, однак, цей строк пов'язаний з моментом пред'явлення відповідною особою (в даному випадку страховиком) зворотної вимоги до відповідача.

Зокрема, приписами ч. 2 ст. 530 ЦК України передбачено, що у разі, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки, правовідносини, в яких страховик у разі настання страхового випадку зобов'язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов'язанням, а правовідносини з відшкодування шкоди в порядку регресу, які склалися між сторонами у справі, також є грошовим зобов'язанням, то суди попередніх інстанцій, встановивши, що відповідач отримав вимогу позивача 21.12.2016, однак не виплатив суму страхового відшкодування у визначений ст. 530 ЦК України строк, дійшли вірного висновку щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих на суму відшкодування шкоди в порядку регресу.

Доводи касаційної скарги про те, що постанова Шевченківського районного суду міста Києва від 26.04.2016 у справі №761/14355/16-п не може бути належними доказом вини ОСОБА_6 у ДТП є безпідставними.

Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 26.04.2016 у справі №761/14355/16-п провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_6 за ст. 124 КУпАП було закрито на підставі п. 7 ст. 247 КУпАП, у зв'язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності.

З правового аналізу вказаної норми вбачається, що її застосування можливе лише у випадку наявності вини особи у вчиненні правопорушення, адже у разі відсутності вини особи в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди провадження у справі підлягає припиненню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП - через відсутність події і складу адміністративного правопорушення, відтак така обставина як закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених ст. 38 КУпАП, не є реабілітуючою, тобто не є обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні ДТП.

Доводи касаційної скарги про те, що суди помилково взяли до уваги під час розгляду справи довідку про обставини ДТП № 82214929 та протокол про адміністративне правопорушення серії АП2 № 336890 в якості доказів вини ОСОБА_6, касаційний суд вважає безпідставними, оскільки зазначені докази вже були оцінені Шевченківський районним судом міста Києва у справі у справі №761/14355/16-п про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_6, а відповідно до ч. 2 ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З цих же підстав відхиляються доводи касаційної скарги про те, що відсутність вини ОСОБА_6 у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди підтверджується його письмовими поясненнями та висновком автотехнічного дослідження обставин ДТП, наданим захисником ОСОБА_6

Таким чином, доводи касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального законодавства при прийнятті оскаржуваних судових актів не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів колегія суддів не вбачає.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку ст. 129 ГПК України (в редакції, чинній після 15.12.2017) покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2017 у справі №910/18319/16 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді І.С. Міщенко

В.Г. Суховий