Історія справи

Ухвала КГС ВП від 13.06.2019 року у справі №910/16624/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/16624/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І. Б. (головуючий), Бенедисюка І. М. і Малашенкової Т. М.,

розглянув у порядку письмового провадження

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Пролог ЛТД"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2019 (головуючий суддя: Власов Ю. Л., судді: Пашкіна С. А., Буравльов С. І.)

у справі № 910/16624/18

за позовом Військового прокурора Київського гарнізону (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - Міністерство)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Пролог ЛТД" (далі - Товариство)

про стягнення 653 565,00 грн.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Прокурор звернувся до господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Міністерства до Товариства про стягнення 653 565,00 грн. штрафних санкцій за невиконання відповідачем умов договору від 13.11.2017 № 286/3/17/319 про поставку для державних потреб матеріально - технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України), який укладений Міністерством, як замовником з Товариством, як постачальником.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.01.2018 зі справи № 910/16624/18 позовну заяву з додатками повернуто Прокурору на підставі частини 4 статті 174 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалу мотивовано тим, що заявник не надав суду та не зазначив доказів наявності підстав для здійснення представництва у порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" в інтересах держави в особі Міністерства та не надав доказів звернення Міністерства до прокуратури щодо захисту його прав у суді, а, отже, не усунув недоліки позовної заяви, про які зазначалося в ухвалі суду від
14.12.2018 про залишення позовної заяви Прокурора без руху.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2019 ухвалу суду першої інстанції від 14.01.2019 скасовано, матеріали справи № 910/16624/18 передано на розгляд до місцевого суду.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції не погодився з висновком місцевого господарського суду про те, що Прокурором не надано та не зазначено доказів наявності підстав для здійснення представництва в порядку, передбаченому статтею 23 Законом України "Про прокуратуру" в інтересах держави в особі позивача, оскільки відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі Товариство просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а ухвалу суду першої інстанції залишити в силі.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування доводів касаційної скарги Товариство посилається на те, що:

- звертаючись з позовом до суду Прокурор не надав жодного доказу та не навів жодного підтвердженого доказами аргументу про те, що Міністерство, як уповноважений орган у спірних правовідносинах, не здійснює захисту інтересів держави;

- неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права призвело до необґрунтованого та помилкового скасування судом апеляційної інстанції законного рішення суду першої інстанції.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

3. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Згідно з частиною 1 статті 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, Конституції України, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру". Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

Системне тлумачення положень статті 53 ГПК України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 923/35/19, від 23.07.2020 у справі № 925/383/18, від 30.07.2020 у справі № 904/5598/18).

Отже, Прокурор, звертаючись з позовом до суду, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Верховний Суд України у постанові від 13.06.2017 у справі № п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною 7 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності.

Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 зі справи № 912/2385/18.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 11.12.2018 Прокурор звернуся до суду в інтересах держави в особі Міністерства з позовом до Товариства про стягнення 653 565,00 грн. штрафних санкцій за невиконання умов договору від 13.11.2017 № 286/3/17/319 про поставку для державних потреб матеріально - технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України), який укладений Міністерством, як замовником з Товариством, як постачальником.

Зверненню Прокурора з позовом до суду передувало звернення Військової прокуратури Київського гарнізону до Міністерства з листом від 14.11.2018 № 10/10127 з повідомленням про пред'явлення позову в інтересах держави в особі позивача до відповідача про стягнення пені та штрафних санкцій за договором, у зв'язку з тим, що Міністерство, як уповноважений орган заходів щодо захисту інтересів держави не вживає.

Листом від 26.12.2018 № 298/4/3749 позивач повідомив прокуратуру про те, що позов про стягнення з відповідача штрафних санкцій за неналежне виконання умов договору від 13.11.2017 № 286/3/17/319 не подавався.

Прокурором зазначено, що позивач, як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, не здійснює захисту інтересів держави, оскільки по теперішній час претензійно - правова робота щодо порушених прав оборонного відомства не ведеться, а тому встановлена необхідність на здійснення представництва інтересів держави в суді органами прокуратури.

Невиконання чи неналежне виконання покладеним договором постачання обов'язків відповідачем спричиняє шкоду державі. Необхідність захисту інтересів держави обґрунтовується потребою в ефективному використанні бюджетних коштів держави, в тому числі, шляхом стягнення до бюджету, через недотримання умов договору, оскільки таким невиконанням втрачена можливість отримання продукції від більш надійного постачальника.

Суд апеляційної інстанції, на відміну від суду першої інстанції, проаналізувавши доводи Прокурора, наведені в обґрунтування наявності підстав для представництва, встановивши, що підставою для звернення Прокурора до суду з даним позовом стало те, що позивач, як орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, не здійснює захисту інтересів держави, дійшов обґрунтованого та заснованого на законі висновку про наявність підстав для скасування ухвали суду першої інстанції про повернення позовної заяви Прокурору з направленням справи для розгляду до суду першої інстанції.

Доводи касаційної скарги наведених висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Звертаючись з касаційною скаргою, Товариство не спростувало наведених висновків суду апеляційної інстанції та не довело неправильного застосування ним норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятого ним судового рішення.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги Товариства без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції без змін, як такої, що ухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судові витрати

Понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на Товариство, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2019 зі справи № 910/16624/18 залишити без змін, а касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Пролог ЛТД" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Т. Малашенкова