Історія справи

Ухвала КГС ВП від 04.02.2018 року у справі №904/9159/16

Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2018 року

м. Київ

справа № 904/9159/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Погребняка В.Я. - головуючого, Жукова С.В., Пєскова В.Г.

за участю секретаря судового засідання Резніченко Н.О.

учасники справи:

позивач - Перший заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради

від позивача - прокурор Генеральної Прокуратури України Збарих С.М., посвідчення № 028728 від 05.09.2014,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Тулс"

від відповідача - не з'явилися,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Солярис"

Комунальне виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство Ленінського району

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агентство з питань нотаріату та банкрутства",

представники третіх осіб - не з'явилися,

розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тулс"

на рішення господарського Дніпропетровської області

від 31.01.2017

у складі суддів: Новікова Р.Г.

та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду

від 11.05.2017

у складі суддів: Пархоменко Н.В. (головуючий), Верхогляд Т.А., Коваль Л.А.

за позовом Першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тулс"

про витребування майна.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Прокуратура Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради звернулася до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тулс" (далі - ТОВ "Тулс") про витребування майна.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначав, що в ході здійснення представницьких повноважень прокуратурою області встановлено факт безпідставного вибуття з комунальної власності територіальної громади м. Дніпро об'єктів нерухомого майна шляхом їх відчуження на користь приватних підприємств, в тому числі, нежитлового приміщення №115, що розташоване за адресою: вул. Моніторна, 7, м. Дніпро.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 31.01.2017 у справі № 904/9159/16 (суддя - Новікова Р.Г.) позовні вимоги задоволено у повному обсязі: витребувано від ТОВ "Тулс" на користь територіальної громади в особі Дніпропетровської міської ради нежитлове приміщення № 115, що розташоване за адресою: вул. Моніторна, 7 в м. Дніпро (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 90052212101); стягнуто з ТОВ "Тулс" на користь Прокуратури Дніпропетровської області 2 189,00 грн. витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору за подання позову та за подання заяви про забезпечення позову.

Рішення господарського суду мотивоване тим, що при реалізації спірного майна не було дотримано процедуру його відчуження, останнє вибуло від власника поза волею останнього, а тому підлягає поверненню у власність територіальної громади м. Дніпро шляхом витребування вказаного майна у відповідача, добросовісного набувача, в порядку ст. 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.05.2017 у справі № 904/9159/16 (головуючий суддя - Пархоменко Н.В., суддя - Верхогляд Т.А., суддя - Коваль Л.А.) апеляційну скаргу ТОВ "Тулс" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.01.2017 у справі № 904/9159/16 залишено без задоволення. Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.01.2017 у справі № 904/9159/16 залишено без змін.

Приймаючи постанову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог відповідають в повній мірі приписам законодавства та фактичним обставинам справи. При цьому, апеляційний господарський суд вказав на те, що положення про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна у порядку ст. 388 ЦК України не застосовуються.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 31.01.2017 та постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.05.2017 у справі № 904/9159/16, ТОВ "Тулс" звернулось з касаційною скаргою, в якій просить постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.05.2017 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.01.2017 у справі № 904/9159/16 скасувати. Справу передати на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області. Зупинити виконання оскаржуваних рішень до закінчення їх перегляду в касаційному порядку. Одночасно скаржником заявлено клопотання про відновлення пропущеного процесуального строку для подання касаційної скарги.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на невірне застосування та порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. ст. 330, 387, 388 ЦК України, ст. ст. 16, 35, 43, 65 ГПК України (в редакції чинній до 15.12.2017). Крім того, скаржник вказує на те, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки заявленому клопотанню відповідача про застосування строків позовної давності, тоді як важливою умовою для правильного вирішення спору є встановлення обставин початку перебігу строку позовної давності та його спливу. Також, скаржник зазначає, що всупереч приписів Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону від 22.12.2011 року № 4212-VI), даний спір розглядався не в межах справи про банкрутство, а в позовному провадженні.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 29.11.2017 у справі № 904/9159/16 відновлено ТОВ "Тулс" процесуальний строк для подання касаційної скарги. Прийнято до провадження Вищого господарського суду України касаційну скаргу ТОВ "Тулс" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.01.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.05.2017 у справі № 904/9159/16. Призначено розгляд касаційної скарги в засіданні Вищого господарського суду України на 19.12.2017.

27.12.2017 на підставі ч. 5 ст. 31 та п. п. 6 п. 1 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) (в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017) та на підставі розпорядження керівника апарату суду від 15.12.2017 № 38-р касаційну скаргу ТОВ "Тулс" разом зі справою № 904/9159/16 господарського суду Дніпропетровської області передано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Підпунктом 4 п. 1 Розділу ХІ Перехідні положення ГПК України (в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у господарських справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Автоматизованою системою суду для розгляду справи № 904/9159/16 визначено колегію суддів Верховного Суду у складі: Погребняка В.Я. - головуючого, Пєскова В.Г., Катеринчук Л.Й. (протокол автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.01.2018 у матеріалах справи).

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Погребняка В.Я. - головуючого, Катеринчук Л.Й., Пєскова В.Г. від 01.02.2018 прийнято справу № 904/9159/16 господарського суду Дніпропетровської області до провадження. Відкрито касаційне провадження у справі № 904/9159/16 господарського суду Дніпропетровської області за касаційною скаргою ТОВ "Тулс" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.01.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.05.2017. Повідомлено учасників справи, що розгляд касаційної скарги ТОВ "Тулс" відбудеться 06.03.2018. Надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 20.02.2018. Доведено до відома учасників справи, що нез'явлення їх представників в судове засідання не є перешкодою для розгляду касаційної скарги.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, у зв'язку з відрядженням судді Катеринчук Л.Й., визначено колегію суддів у складі: Погребняка В.Я. - головуючого, Пєскова В.Г., Жукова С.В. (протокол від 05.03.2018 в матеріалах справи)

Перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, заслухавши суддю-доповідача та пояснення прокурора Генеральної прокуратури України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання.

Відповідно до ст. ст. 12, 15, 16, 20 ЦК України особа здійснює свої цивільні права, в тому числі право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права, на власний розсуд. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно зі ст. ст. 319, 321, 658 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд; право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові.

Ст. 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Отже, у разі якщо відчуження майна мало місце два і більше разів після укладення правочину, який в подальшому визнано недійсним, таке майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, як від добросовісного набувача шляхом подання віндикаційного позову на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Верховний Суд України в постановах від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15, від 25.01.2017 у справі № 916/2131/15 дійшов висновку, що витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів.

Відповідно до ч. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що до виключної компетенції пленарного засідання міської ради відноситься прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення.

Ч. ч. 5, 8 ст. 60 цього Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності; об'єкти комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Отже, виключні правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Дніпровська міська рада.

Ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч. 1 ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Відповідно до ст. ст. 22 - 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до внесення змін 19.01.2013) у випадках, передбачених законом, господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру; з дня прийняття постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбаченому цим розділом. Ст. 26 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до внесення змін 19.01.2013) передбачено передачу певного майна боржника в комунальну власність місцевої громади.

Отже, законодавством про банкрутство не встановлюється порядок реалізації майна боржника виключно шляхом його продажу та не виключається можливість передачі майна боржника, в тому числі комунального підприємства, за наявності відповідного рішення місцевої ради, на баланс іншого комунального підприємства, зокрема, за рішенням суду про зобов'язання вчинити такі дії. Також, постанову суду першої інстанції про введення ліквідаційної процедури у справі про банкрутство не можна вважати судовим рішенням, на виконання якого безумовно здійснюється реалізація майна боржника, оскільки даним судовим актом вводиться особлива процедура банкрутства боржника, а сама реалізація майна боржника або передача майна, яке перебувало у нього на праві власності чи повного господарського відання, здійснюється з урахуванням положень законодавства, що регулює хід ліквідаційної процедури та інших особливостей правового статусу майна боржника, визначених спеціальними законами щодо різних категорій боржників.

Згідно з ч. 3 ст. 35 ГПК України (в редакції чинній до 15.12.2017) обставини, встановлені рішенням суду у господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України (в редакції чинній до 15.12.2017) господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, рішенням Дніпропетровської міської ради народних депутатів від 27.11.1991 № 46 "Про комунальну власність Дніпропетровської міської ради народних депутатів" затверджено перелік об'єктів комунальної власності Дніпропетровської міської ради народних депутатів (пункт 1 рішення).

В подальшому, 26.09.2001 Дніпропетровською міською радою прийнято рішення за № 26/23 "Про внесення змін до рішення Дніпропетровської міської ради народних депутатів від 27.11.1991 № 46 "Про комунальну власність Дніпропетровської міської ради народних депутатів", яким, зокрема: пункт 1 рішення від 27.11.1991 №46 визнано таким, що втратив чинність та викладено його в новій редакції: "1. Затвердити перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Дніпропетровська" (пункт 2.1); доповнено перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Дніпропетровська розділом ХІІІ (додаток) (пункт 2.2).

Факт належності об'єктів, зазначених у переліках (розділи І - XIII), що додаються до рішення Дніпропетровської міської ради народних депутатів №46 від 27.11.1991, територіальній громаді м. Дніпропетровська встановлено рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14.05.2013 у справі № 200/5829/13-ц, прийнятим за результатами розгляду цивільної справи окремого провадження за заявою Дніпропетровської міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення.

Як встановлено вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22.04.2016 у кримінальній справі № 201/17998/15-к на балансі комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, у тому числі Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Ленінського району м. Дніпропетровська, перебували житлові будинки та нежитлові приміщення в жилих будинках, призначених для торгівельних, побутових та інших потреб непромислового характеру, які не входять до житлового фонду, та окремо розташовані нежитлові будівлі і споруди.

Відповідно до рішення Дніпропетровської міської ради від 02.03.2011 № 16/9 "Про проведення реорганізації комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, підпорядкованих департаменту житлово-комунального господарства та капітального будівництва Дніпропетровської міської ради" вирішено провести реорганізацію комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, підпорядкованих департаменту житлово-комунального господарства та капітального будівництва Дніпропетровської міської ради, шляхом передачі з їх балансу: пункт 1.2 на баланс Комунальному підприємству "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" Дніпропетровської міської ради окремо розташовані нежитлові будівлі і споруди, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.

Пунктом 7 зазначеного рішення зобов'язано робочу групу у двомісячний термін визначити шляхи та терміни реорганізації комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, підпорядкованих департаменту житлово-комунального господарства та капітального будівництва Дніпропетровської міської ради (здійснення заходів щодо скорочення кількості комунальних житлово-експлуатаційних підприємств-боржників тощо) та першочергово розробити план заходів щодо припинення юридичних осіб, зокрема і Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Ленінського району.

У зв'язку зі збитковістю комунальних житлово-експлуатаційних підприємств та неможливістю продовження ними подальшої діяльності Дніпропетровською міською радою 29.07.2011 за №40/14 прийнято рішення "Про припинення юридичних осіб - деяких комунальних житлово-експлуатаційних підприємств Дніпропетровської міської ради", яким було вирішено припинити юридичні особи шляхом ліквідації, зокрема, і Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Ленінського району м. Дніпропетровська (пункт 1).

Пунктом 4 цього рішення зобов'язано комісію з питань припинення юридичних осіб здійснити всі дії з припинення юридичних осіб та надати на затвердження міській раді ліквідаційний баланс.

Рішенням Дніпропетровської міської ради від 28.03.2012 №41/22 "Про затвердження проміжних ліквідаційних балансів юридичних осіб деяких комунальних житлово-експлуатаційних підприємств Дніпропетровської міської ради" затверджено проміжний ліквідаційний баланс Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Ленінського району м. Дніпропетровська станом на 01.02.2012.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за заявою голови ліквідаційної комісії Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Ленінського району м. Дніпропетровська ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 07.07.2012 порушено провадження у справі № 38/5005/5752/2012 про банкрутство Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Ленінського району м. Дніпропетровська.

Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.2012 у справі № 38/5005/5752/2012 визнано Комунальне виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство Ленінського району м. Дніпропетровська банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Ленінського району м. Дніпропетровська призначено арбітражного керуючого Барановського О.М.

В подальшому, у справі про банкрутство прокуратурою Дніпропетровської області були оскаржені дії ліквідатора банкрута щодо включення до ліквідаційної маси підприємства-банкрута нерухомого майна, зокрема, нежитлового приміщення №115, розташованого за адресою: вул. Моніторна, 7 в місті Дніпропетровську (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 90052212101), та щодо продажу з відкритих біржових торгів зазначеного нерухомого майна.

Арбітражним керуючим нежитлове приміщення №115, що розташоване за адресою: вул. Моніторна, 7 в м. Дніпропетровську, загальною площею 109,0 кв. м. включено до ліквідаційної маси підприємства-банкрута, а в подальшому реалізовано шляхом проведення Товарною біржею "Регіональна універсальна біржа" торгів з продажу нежитлового приміщення, оформлених протоколом біржових торгів, та переможцем яких визначено Товариство з обмеженою відповідальністю "Солярис".

На підставі протоколу проведення біржових торгів з купівлі-продажу нежитлового приміщення №115, що розташоване за адресою: вул. Моніторна, 7 у м. Дніпропетровськ, 15.07.2013 Комунальним виробничим житловим ремонтно-експлуатаційним підприємством Ленінського району м. Дніпропетровська та Товариством з обмеженою відповідальністю "Солярис" укладений договір купівлі-продажу нежитлового приміщення №115, що розташоване за адресою: вул. Моніторна, 7 у м. Дніпропетровськ, загальною площею 109,0 кв.м., вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мудрецькою І.В. та зареєстровано в реєстрі за №1144.

Вказане нерухоме майно Товариством з обмеженою відповідальністю "Солярис" відчужено на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тулс" за договором купівлі-продажу від 28.10.2013, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Батовою Л.Г. та зареєстровано в реєстрі за №5113.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2016 у справі №38/5005/5752/2012 про банкрутство Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Ленінського району м. Дніпропетровська (залишеною без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.12.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 14.03.2017) задоволено скаргу прокуратури Дніпропетровської області на дії ліквідатора та визнано неправомірними його дії щодо включення до ліквідаційної маси банкрута ряду об'єктів нерухомого майна комунальної власності, зокрема, нежитлового приміщення №115, що розташоване за адресою: вул. Моніторна, 7 у м. Дніпропетровськ, загальною площею 109,0 кв.м., щодо продажу його з відкритих біржових торгів, визнано недійсними результати біржових торгів та визнано недійсними договори купівлі-продажу, укладені на їх підставі, у тому числі і договір купівлі-продажу, зареєстрований приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мудрецькою І.В. №1144 від 15.07.2013 з відчуження спірного майна.

Ухвала суду обґрунтована тими обставинами, що на час включення майна банкрута до ліквідаційної маси та його продажу з торгів рішення Дніпропетровської міської ради від 02.03.2011 № 16/9 щодо передачі спірного комунального майна на баланс КП Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю Дніпропетровської міської ради в повному обсязі виконано не було, нерухоме майно обліковувалось на балансі Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Ленінського району м. Дніпропетровська за відсутності правових підстав.

Окрім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 24.11.2011 у справі №7/5005/15290/2011 зобов'язано Комунальне виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство Ленінського району м. Дніпропетровська передати зі свого балансу на баланс Комунального підприємства "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" Дніпропетровської міської ради об'єкти нерухомого майна (із відповідною технічною та іншою документацією), розташовані у м. Дніпропетровську (зокрема, і спірне нежитлове приміщення).

Вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у справі № 201/17998/15-к встановлено факт протиправного невиконання вимог рішення господарського суду Дніпропетровської області від 24.11.2011 у справі №7/5005/15290/2011, вчиненого головою ліквідаційної комісії Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Ленінського району Пересунько Б.Б. всупереч інтересам територіальної громади м. Дніпропетровська, як власника спірного нерухомого майна.

З урахуванням того, що у справі № 38/5005/5752/2012 було встановлено факт недійсності договору купівлі-продажу з відчуження спірного нерухомого майна, що свідчить про вибуття спірного майна з володіння законного власника - територіальної громади міста з порушенням вимог чинного законодавства, та поза його волею, судами попередніх інстанцій під час розгляду даної справи вказані обставини не встановлювалися та не доводилися знову з огляду на приписи ст. 35 ГПК України (в редакції чинній до 15.12.2017).

Ст. 124 Конституції України встановлена обов'язковість виконання усіма суб'єктами прав судового рішення. Відповідно до ст. 115 ГПК України (в редакції чинній до 15.12.2017) рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано прийняли до уваги преюдиційність фактів, встановлених у справі № 38/5005/5752/2012, та дійшли висновків про те, що спірне комунальне майно вибуло з власності територіальної громади міста Дніпропетровська поза волею громади, інтереси якої представляє Дніпропетровська міська рада, іншим шляхом (шляхом вчинення ліквідатором боржника у справі про банкрутство дій з перевищенням повноважень, про що є відповідна ухвала суду у справі про банкрутство).

Колегія суддів Касаційного господарського суду погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій та вважає їх прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи скаржника про необхідність власного дослідження у даній справі обставин відчуження спірного майна комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Ленінського району в ході ліквідаційної процедури, обставин обтяження спірного майна боржника, які перешкоджали виконанню рішення Дніпропетровської міської ради про передачу майна № 16/9 від 02.03.2011 та скасування їх тільки в ході провадження у справі про банкрутство, що на думку скаржника перешкоджало ліквідатору вчинити дії з передачі комунального майна третій особі (Комунальному підприємству "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю"), колегія суддів касаційного суду вважає необґрунтованими як такі, що суперечать ст. 35 ГПК України про преюдиційність судових рішень та виходять за межі предмету спору у даній справі.

Доводи скаржника про те, що недійсність правочину, на виконання якого було передано майно, сама по собі не свідчить про його вибуття із володіння особи, яка передала це майно не з її волі, з посиланням на процедуру банкрутств, рішення міської ради № 40/14 від 29.07.2011, № 41/22 від 28.03.2012, № 29/37 від 24.07.2013, колегія суддів Касаційного господарського суду вважає необґрунтованими відповідно до ст. 300 ГПК України (в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017) як такі, що спрямовані на переоцінку доказів у справі. Посилання скаржника на подібну судову практику Вищого господарського суду України у постанові від 11.04.2012 у справі № 5002-16/2989-2011 є необґрунтованими, оскільки у справі, на яку посилається скаржник, здійснювалося відчуження військового майна, правовий статус якого відрізняється від комунального майна, а отже, відносини не є подібними.

Доводи скаржника про те, що в ході провадження у справі про банкрутство припиняються повноваження Дніпропетровської міської ради, як власника майна боржника та органу управління майном територіальної громади, відповідно до ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до внесення змін 19.01.2013), колегія суддів Касаційного господарського суду вважає необґрунтованими та такими, що суперечать положенням ст. ст. 16, 26, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. ст. 19, 143 Конституції України, оскільки в даному випадку провадження у справі про банкрутство здійснювалося щодо комунального підприємства, якому орган місцевої влади передав частину майна територіальної громади в господарське відання, та правовий статус такого майна повинен визначатися з врахуванням норм законодавства про місцеве самоврядування, які є спеціальними та підлягають переважному застосуванню.

Щодо доводів скаржника щодо не застосування судами попередніх інстанцій ч. 2 ст. 388 ЦК України, колегія суддів Касаційного господарського суду зазначає, що чинне законодавство не пов'язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами наявності у відчужувача за останнім договором у ряді цивільно-правових договорів, які укладалися щодо спірного майна, права на його відчуження; визнання недійсними результатів торгів (аукціону) на виконання рішення суду про грошове стягнення є підставою для витребування власником майна від добросовісного набувача за ст. 388 ЦК України, оскільки майно вибуло від власника поза його волею іншим шляхом - шляхом проведення публічних торгів іншою особою на виконання судового рішення про стягнення коштів. Така правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду України згідно постанови від 03.10.2011 у справі № 51/232 та постанови від 17.10.2011 у справі № 5002-8/5447-2010.

Твердження скаржника про відсутність правової оцінки судів на заявлене відповідачем клопотання про застосування строків позовної давності, колегія суддів Касаційного господарського суду вважає безпідставними, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, суд апеляційної інстанції в оскаржувані постанові вказав на те, що право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника. Законодавчою підставою для втрати особою права власності у часі є положення ЦК України про набувальну давність (ст. 344 ЦК України). А тому, положення про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна у порядку ст. 388 ЦК України не застосовуються.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15.

Доводи скаржника про порушення позивачем вимог ч. 9 ст. 16 та п. 7 ч. 1 ст. 12 ГПК України (в редакції чинній до 15.12.2017) на предмет виключної підсудності розгляду майнових спорів боржника у межах провадження у справі про банкрутство, колегія суддів Касаційного господарського суду вважає необґрунтованими з огляду на таке. З позовом у даній справі про витребування майна в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради звернувся Перший заступник прокурора Дніпропетровської області. Позивач та особа, в інтересах якої заявлено позов, не перебувають у процедурі банкрутства, отже вимоги ч. 9 ст. 16 та п. 7 ч. 1 ст. 12 ГПК України (в редакції чинній до 15.12.2017) в даному випадку не застосовуються.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої та постанови суду апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи.

Встановивши, що спірне нерухоме майно вибуло з власності Дніпропетровської міської ради поза волею власника іншим шляхом, що в свою чергу свідчить про наявність підстав для витребування вказаного майна у відповідача як добросовісного набувача в порядку ч. 1 ст. 388 ЦК України, суди попередніх інстанцій дійшли правомірних висновків про задоволення позовних вимог Першого заступника прокурора Дніпропетровської області у повному обсязі.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 300 ГПК України (в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України (в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017) за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (ст. 309 ГПК України (в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017).

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ТОВ "Тулс" та залишення рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.01.2017 та постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.05.2017 у справі № 904/9159/16 без змін.

У зв'язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги та залишенні без змін рішення суду першої та постанови суду апеляційної інстанцій, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тулс" залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.01.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.05.2017 у справі № 904/9159/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В.Я. Погребняк

Судді С.В. Жуков

В.Г. Пєсков