Історія справи

Ухвала КГС ВП від 22.06.2018 року у справі №923/921/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2019 року

м. Київ

Справа № 923/921/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.

учасники справи:

перший заступник керівника Херсонської місцевої прокуратури

від прокуратури - не з'явився

позивач - Антонівська селищна рада

представник позивача - не з'явився

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Херсон Інвест Агро"

представник відповідача - Аль-Атті І.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області

на постанову Одеського апеляційного господарського суду у складі Ярош А.І. - головуючого, Величка Т.А., Принцевської Н.М. від 19 квітня 2018 року

Історія справи

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

1. Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна 07.07.2012 Товариство з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Херсон Інвест Агро" (далі - ТОВ "СП "Херсон Інвест Агро", відповідач) зареєструвало право власності на будівлі і споруди побутового комплексу автогаражу в м. Херсоні смт. Антонівка, вул. Кримська, 61.

2. Рішенням Антонівської селищної ради від 16.05.2013 №403 ТОВ "СП "Херсон Інвест Агро" надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо надання в оренду земельної ділянки площею 2,3362 га для розміщення та обслуговування побутового комплексу автогаражу у м. Херсоні смт. Антонівка, вул. Кримська, 61. Вказане рішення відповідачем не виконане, оформлення права користування земельною ділянкою не здійснено.

Короткий зміст позовних вимог

3. У вересні 2017 року перший заступник керівника Херсонської місцевої прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Антонівської селищної ради (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до ТОВ "СП "Херсон Інвест Агро" про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 1 007 517,79 грн.

4. Правовою підставою заявлених вимог прокурор визначає статті 1212 - 1214 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та зауважує, що заявлена до стягнення сума є несплаченою відповідачем орендною платою за використання земельної ділянки комунальної власності, на якій знаходиться нерухоме майно відповідача, без укладення договору оренди за період з липня 2014 року по червень 2017 року, внаслідок чого територіальна громада позбавлена можливості отримати дохід у такому розмірі від здачі земельної ділянки в оренду.

Короткий зміст рішення, прийнятого судом першої інстанції

5. Рішенням Господарського суду Херсонської області від 20 грудня 2017 року позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ "СП "Херсон Інвест Агро" на користь Антонівської селищної ради безпідставно збережені кошти в сумі 951 387,69 грн. недоотриманого доходу місцевого бюджету за період з жовтня 2014 року по червень 2017 року. В іншій частині позову відмовлено у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

6. У частині задоволення позову суд першої інстанції, посилаючись на положення статей 1212, 1214 ЦК України, статей 125, 206 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статті 14 Податкового кодексу України, вказав, що внаслідок не оформлення правовстановлюючих документів на землю відповідач користується спірною земельною ділянкою без достатньої правової підстави, а тому зобов'язаний відшкодувати позивачеві доходи, які він одержав або міг одержати від цього майна. Також суд зазначив, що відповідач, не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою, яка є регульованою ціною, фактично збільшив свої доходи, а позивач втратив належне йому майно (кошти від орендної плати).

Короткий зміст оскаржуваної постанови, ухваленої судом апеляційної інстанції

7. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 19 квітня 2018 року рішення Господарського суду Херсонської області від 20 грудня 2017 року скасовано, прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено повністю.

8. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що сам по собі факт відсутності оформлення права на земельну ділянку, на якій розташований об'єкт нерухомого майна відповідача, не може бути підставою для застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 ЦК України, оскільки право на користування земельною ділянкою в силу приписів ЦК України та ЗК України набувається в момент набуття права власності на будівлю, розташовану на цій земельній ділянці. Предметом спору у даній справі є вимога про стягнення несплаченої орендної плати за використання земельної ділянки комунальній власності без укладення договору оренди, внаслідок чого позивачем не отримано дохід у виді неодержаної орендної плати за землю, який за визначенням статті 22 ЦК України є збитками у вигляді упущеної вигоди. За таких обставин до спірних правовідносин положення статей 1212- 1214 ЦК України не застосовуються, а застосуванню підлягають положення закону щодо відшкодування збитків.

8.1. Проте обставини справи свідчать про наявність об'єктивних перешкод для документального оформлення відповідачем правовідносин оренди та відсутність вини останнього у несвоєчасному оформленні відповідного права на землю, що свідчить про відсутність складу цивільного правопорушення в діях останнього.

8.2. Крім того, здійснений позивачем розрахунок позовних вимог є неналежним доказом розміру понесених збитків, оскільки здійснений з порушенням встановленого порядку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

9. Не погоджуючись із указаною постановою, заступник прокурора Одеської області звернувся з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати та залишити в силі рішення Господарського суду Херсонської області від 20 грудня 2017 року.

Аргументи учасників справи

Доводи прокурора, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

10. Судом апеляційної інстанції здійснено неправильну правову кваліфікацію спірних правовідносин як збитків, які підлягають стягненню на підставі статті 22 ЦК України. Внаслідок користування земельною ділянкою під нерухомістю без оформлення правовстановлюючих документів відповідач без наявності правових підстав зберіг у себе майно - кошти, які мали бути сплачені в якості орендної плати та підлягають поверненню власнику землі на підставі статті 1212 ЦК України, положення якої застосовуються у тому числі і до вимог про відшкодування шкоди особою, яка зберегла у себе майно за рахунок іншої особи.

Позиція відповідача у відзиві на касаційну скаргу

11. Правильним є висновок суду апеляційної інстанції, відповідно до якого сам по собі факт відсутності оформлення права на земельну ділянку, на якій розташований об'єкт нерухомого майна користувача земельної ділянки, не може бути підставою для застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 ЦК України, оскільки право користування земельною ділянкою в силу приписів чинного законодавства набувається в момент набуття права власності на нерухомість. Натомість недоотриманий дохід внаслідок не укладення договору оренди землі є збитками, проте позивачем не доведено наявності в діях відповідача складу цивільного правопорушення.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

12. Відповідно до статті 80 ЗК України суб'єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

13. Відповідно до статей 122, 123, 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки.

14. У силу статті 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

15. У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

16. Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом "д" частини першої статті 156 цього Кодексу власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

17. Згідно із пунктом 2 частини другої статті 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

18. За змістом указаних приписів Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

19. Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов'язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).

20. Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

21. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

22. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

23. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

24. За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

25. Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.

26. Частина перша статті 93 ЗК України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

27. Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об'єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати на підставі статей 1212, 1214 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав, земельною ділянкою, на якій ці об'єкти розміщені.

28. Перехід прав на земельну ділянку, пов'язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується ЗК України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 ЗК України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт "е" частини першої статті 141 цього Кодексу).

29. Отже, за змістом указаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини другої статті 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

30. Суди попередніх інстанцій установили, що відповідач є власником нерухомого майна, розміщеного на відповідній земельній ділянці на підставі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів. Матеріали справи не містять доказів належного оформлення відповідачем права користування вказаною земельною ділянкою, зокрема укладення відповідних договорів оренди з позивачем та державної реєстрації такого права.

31. Відтак, колегія суддів вказує про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

32. З огляду на викладене, ТОВ "СП "Херсон Інвест Агро", як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

33. Аналогічні правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, а також у постановах Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі № 922/1008/15, від 07 грудня 2016 року у справі № 922/1009/15, від 12 квітня 2017 року у справах № 922/207/15, № 922/5468/14.

34. Збитки за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів та безпідставно набуте майно мають різну правову природу і підпадають під різне нормативно-правове регулювання. Утім на відміну від збитків, для стягнення яких підлягає доведенню наявність складу правопорушення, а саме таких складових як: шкода, протиправна поведінка її заподіювача, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, а також вина, для висновків про наявність підстав для повернення безпідставно набутих коштів є встановлення обставин набуття або збереження майна за рахунок іншої особи (потерпілого) та те, що набуття або збереження цього майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

35. Отже, суд першої інстанції, встановивши факт використання відповідачем земельної ділянки без достатніх правових підстав, а також безпідставне збереження відповідачем коштів у розмірі орендної плати за її використання, дійшов обґрунтованого висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин саме приписів статей 1212 - 1214 ЦК України, оскільки для кондикційних зобов'язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

36. Натомість, суд апеляційної інстанції без належного обґрунтування зазначив про неможливість застосування до спірних правовідносин положень статей 1212- 1214 ЦК України, помилково вказавши, що при вирішенні даного спору підлягають застосуванню положення закону щодо відшкодування збитків, тому висновок апеляційного господарського суду про відмову в задоволенні позову повністю є таким, що не ґрунтується на вимогах законодавства.

37. Разом з тим рішення місцевого господарського суду про часткове задоволення позовних вимог також не може бути залишено в силі зважаючи на таке.

38. За змістом статей 74, 77, 86 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

39. Нормами статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України встановлено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).

40. З огляду на вищевказані законодавчі приписи, предметом доказування у даному спорі є, зокрема, обставини щодо земельної ділянки, площі, меж та кадастрового номеру земельної ділянки, право на яку перейшло до набувача будівлі.

41. Визначення земельної ділянки наведено в частині 1 статті 79 ЗК України, відповідно до положень якої земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

42. Як встановлено приписами частин 1, 3, 4, 9 статті 79-1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

43. Зазначені обставини, з урахуванням вимог статті 77 ГПК України, повинні бути підтверджені певними засобами доказування відповідно до земельного законодавства і не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

44. Відповідно до статті 3 Закону України "Про оренду землі" об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

45. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди (ч. 1 ст. 21 названого Закону).

46. Таким чином, для вирішення даного спору, слід встановити, чи є земельна ділянка, безпідставне використання якої є підставою даного позову, сформованим об'єктом цивільних прав, за користування яким позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти.

47. Крім того, колегія суддів зазначає, що основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 по справі №920/739/17).

48. Відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

49. Враховуючи положення статті 79-1 ЗК України та статей 20, 23 Закону України "Про оцінку земель", Верховний Суд вважає, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки доказам, які позивач подав в суд на підтвердження обставин, зазначених у позові, зокрема розрахунку суми втрат бюджету за користування земельною ділянкою площею 23362 кв.м., а також її сформованості, як об'єкта цивільних прав з урахуванням вимог Земельного кодексу України. Також, суд першої інстанції, погодившись з заявленим позивачем розміром стягуваної суми, не перевірив обґрунтованість її розрахунку допустимими доказами, зокрема в частині застосування нормативної грошової оцінки з огляду на вимоги Закону України "Про оцінку земель".

50. Отже, суд першої інстанції, встановивши факт набуття відповідачем права власності на нерухоме майно, а також користування земельною ділянкою без достатніх правових підстав, що підтверджується наданим позивачем розрахунком, без дотримання вимог, зазначених у пункті 49 даної Постанови, дійшов передчасного висновку про обґрунтованість позовних вимог.

51. З огляду на те, що судом апеляційної інстанції, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц та від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, неправильно застосовано норми матеріального права, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин, а саме, не застосовано статті 1212, 1214 ЦК України, з помилковим посиланням на те, що у даному випадку порушене право позивача можливо захистити шляхом звернення до суду з позовом про стягнення збитків в порядку статті 22 ЦК України, статей 156, 157 ЗК України, які ці правовідносини не регулюють, а судом першої інстанції, в свою чергу, допущено порушення норм процесуального права в частині перевірки обставин справи допустимими доказами, колегія суддів вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги шляхом скасування оскаржуваної постанови та рішення і передачі справи на новий розгляд до Господарського суду Херсонської області.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

52. Допущені судами порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом в силу меж розгляду справи в суді касаційної інстанції (стаття 300 ГПК України). Відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухваленню нового рішення, в якому необхідно дати висновок про правильність застосування норм матеріального права залежно від встановлених судами попередніх інстанцій обставин відповідно до наданих їм процесуальних повноважень.

53. Враховуючи вищевикладене, Верховний Суд зазначає про обгрунтованість доводів касаційної скарги, з огляду на що вона підлягає частковому задоволенню, оскільки рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню на підставі частини 3 статті 310 ГПК України з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

54. При новому розгляді суду необхідно врахувати вищевикладене, повно та всебічно дослідити і надати правову оцінку усім зібраним у справі доказам у сукупності, встановити обставини, про які зазначено в пунктах 49, 50 даної Постанови та розглянути справу з дотриманням норм чинного законодавства.

Щодо судових витрат

55. З огляду на те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а справа - передачі на новий розгляд, з урахуванням статті 129 ГПК України, розподіл судових витрат у справі має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті спору, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 306, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області задовольнити частково.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19 квітня 2018 року та рішення Господарського суду Херсонської області від 20 грудня 2017 року у справі № 923/921/17 скасувати.

3. Справу направити на новий розгляд до Господарського суду Херсонської області.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Суховий В.Г.