ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2019 року

м. Київ

Справа № 916/3130/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.

учасники справи:

позивач - Одеська митниця ДФС

представник позивача - Корчинська М.В.

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "МСК - ІВТ - Термінал"

представник відповідача - не з'явився

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Публічне акціонерне товариство "Іллічівськзовніштранс" (змінено назву на Приватне акціонерне товариство "Іллічівськзовніштранс")

представник третьої особи - Івашін Є.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Одеської митниці ДФС

на постанову Одеського апеляційного господарського суду у складі Колоколова С.І. - головуючого, Разюк Г.П., Ярош А.І. від 16 серпня 2018 року та рішення Господарського суду Одеської області у складі Рога Н.В. від 12 квітня 2018 року

Історія справи

Фактичні обставини, встановлені судами

1. Між Одеською митницею ДФС (поклажодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "МСК - ІВТ - Термінал" (зберігач) було укладено два договори про надання послуг відповідального зберігання: (1) від 30.07.2015 № 185 (зі строком дії до 31.12.2015) та (2) від 02.03.2016 №52 (зі строком дії до 31.12.2017), на виконання умов яких поклажодавець протягом грудня 2014 року - липня 2016 року передав зберігачу за актами прийому-передачі товари, перелічені в цих актах.

2. Умовами вказаних договорів передбачено обов'язок зберігача забезпечити повне збереження переданого на зберігання майна та повернути його у схоронності, а також за першою вимогою поклажодавця надавати йому можливість вільного доступу до майна з метою перевірки умов зберігання товару та його інвентаризації.

3. На виконання вимог наказу Одеської митниці ДФС "Про проведення інвентаризації" від 06.06.2017 № 57-аг інвентаризаційна комісія позивача 13.07.2017 прибула за місцем знаходження товарів, переданих на відповідальне зберігання за вказаними договорами. Відповідно до відомостей складеного позивачем акту від 13.07.2017 про неможливість проведення інвентаризації та листа позивача від 27.09.2017 №3707/10/15-70-03-06 співробітниками відповідача було надано доступ інвентаризаційної комісії до місця зберігання товарів (зокрема, відкрито відповідні контейнери), але не забезпечено можливості безпосередньої перевірки товарів за участю матеріально відповідальної особи зберігача.

Короткий зміст позовних вимог

4. 14 грудня 2017 року Одеська митниця ДФС (далі - позивач) звернулась з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "МСК - ІВТ - Термінал" (далі - відповідач) про стягнення 32 694 679,39 грн. збитків, які становлять вартість втраченого майна за договорами відповідального зберігання від 30.07.2015 № 185 та від 02.03.2016 №52 , а також витрати на оплату послуг з незалежної оцінки вартості майна (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 11.01.2018).

5. Позовна заява мотивована тим, що внаслідок невиконання відповідачем умов договорів шляхом систематичного незабезпечення доступу до переданого на зберігання майна для здійснення перевірки його фактичної наявності (чотири інвентаризації протягом 2016-2017 років) позивачем прийнято рішення про відображення у власному обліку нестачі майна, переданого на відповідальне зберігання та проведено незалежну оцінку майна з метою визначення розміру збитків, ринкова вартість якого склала 33 854 931,63 грн.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень, прийнятих судами першої та апеляційної інстанції

6. Рішенням Господарського суду Одеської області від 12 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 16 серпня 2018 року, у позові відмовлено повністю.

7. Рішення мотивовані тим, що позивачем не доведено втрату або пошкодження з вини відповідача майна, переданого на зберігання за спірними договорами, а отже не доведено наявності в діях останнього усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення як необхідної передумови для застосування заходу відповідальності за невиконання зобов'язання у вигляді відшкодування збитків.

7.1. Судами з'ясовано, що в якості доказів заподіяння збитків позивач посилається лише на власні акти інвентаризаційної комісії, висновки якої про нестачу товару ґрунтуються на неможливості проведення інвентаризації з одночасною вказівкою про те, що безпосередній доступ до майна представниками відповідача було забезпечено. Причини, які перешкоджали проведенню інвентаризації за умови забезпечення доступу до майна, позивачем не наведені.

7.2. Більше того, сам позивач в обґрунтування поданої до суду 11.01.2018 заяви про зменшення позовних вимог вказав про проведення 12.12.2017 та 13.12.2017 державною виконавчою службою виконавчих дій з опису та арешту частини переданого на відповідальне зберігання майна, яке підлягає конфіскації відповідно до постанов Малиновського районного суду м. Одеси у ряді судових справ. У зв'язку з чим розмір збитків підлягає зменшенню на суму вартості вилученого виконавцем майна, яке було включено до суми заявлених позовних вимог. Зазначене свідчить про наявність принаймні частини спірного майна, вартість якого позивачем заявлена до відшкодування в якості збитків.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

8. Не погоджуючись із указаними судовим рішеннями, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову.

Аргументи учасників справи

Доводи позивача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

9. Суд апеляційної інстанції у порушення статей 80, 269 ГПК України не прийняв до уваги додаткові докази у підтвердження завданих збитків, які не могли бути надані позивачем, оскільки таких доказів не існувало на момент прийняття рішення судом першої інстанції, а саме: ухвал Приморського районного суду м Одеси від 23.05.2018 та від 18.06.2018 у справі №522/23209/17, листа прокуратури Одеської області від 08.06.2018 №17/1/1-4987-17. Вказана обставина фізичної відсутності доказів на момент прийняття рішення судом першої інстанції, на думку скаржника, є поважною причиною неподання додаткових доказів. Також апеляційний суд необґрунтовано відмовив в задоволенні усного клопотання позивача про огляд доказів у місці їх знаходження, чим порушив статтю 82 ГПК України. Допущені порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин справи та призвели до неправильного вирішення спору.

10. Суди не надали правової оцінки обставині неможливості здійснення позивачем перевірки наявності переданого на зберігання майна внаслідок систематичного вчинення відповідачем перешкод у доступі до майна, про що свідчать долучені до позову акти та протоколи інвентаризаційної комісії позивача.

Позиція інших учасників справи

11. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу посилається на недоведеність факту заподіяння позивачу збитків внаслідок втрати відповідачем майна, оскільки йому було забезпечено вільний доступ до переданого на зберігання майна, а інвентаризація не проведена з вини посадових осіб позивача.

12. Третя особа в поясненнях на касаційну скаргу вказує на те, що надані позивачем до суду апеляційної інстанції додаткові докази не існували на час вирішення спору в суді першої інстанції, що унеможливлює їх прийняття та врахування в суді апеляційної інстанції. При цьому правильними є висновки судів про не доведення позивачем факту завдання йому збитків.

Позиція Верховного Суду

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

13. Верховний Суд зазначає, що імперативними приписами частини 2 статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Компетенція суду касаційної інстанції відповідно до частини 1 вказаної статті полягає виключно в перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи.

14. Оцінюючи доводи касаційної скарги в пункті 9 Постанови, Верховний Суд зазначає про таке.

15. У силу принципів диспозитивності та змагальності господарського судочинства, сутність яких викладено в статтях 13, 14 ГПК України, а також приписах статті 74 цього Кодексу, збирання доказів у справі не є обов'язком суду. Навпаки, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов'язок доказування у господарському процесі покладений виключно на сторони спору, кожна з яких несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

16. Слід зазначити, що попередня редакція Господарського процесуального кодексу України (яка діяла до 15.12.2017) чітко не врегульовувала строк для вчинення учасниками спору процесуальних дій з подання доказів, допускаючи можливість долучення до матеріалів справи доказів протягом усього строку розгляду справи судом першої інстанції.

17. На відміну від попередньої редакції ГПК України, статтею 80 цього Кодексу у редакції, чинній на момент розгляду даного спору, чітко врегульовано порядок та строки подання доказів учасниками справи. Так, за частиною 2 вказаної статті позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (частини 4, 5 вказаної статті). Оскільки дана справа розглядалась за правилами загального позовного провадження, то питання, які стосуються подання доказів, у тому числі щодо проведення огляду доказів за їх місцезнаходженням, вирішується судом першої інстанції на стадії підготовчого засідання (стаття 182 ГПК України).

18. Отже, за змістом вказаних норм всі докази, які підтверджують заявлені вимоги (у тому числі клопотання про огляд доказів за їх місцезнаходженням), мають бути подані позивачем одночасно з позовною заявою, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем до суду та належним чином обґрунтована.

19. У свою чергу статтею 269 ГПК України, якою встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

20. Системний аналіз статей 80, 269 ГПК України свідчить про те, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на позивача покладено обов'язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у т.ч. апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи (у даному випадку - позивача).

21. Проте у поданій касаційній скарзі (пункт 9 Постанови) позивач, стверджуючи про порушення судом апеляційної інстанції статей 80, 269 ГПК України, посилається на докази, які датовані вже після прийняття рішення судом першої інстанції, тобто докази, яких взагалі не існувало навіть на момент розгляду спору по суті судом першої інстанції.

22. Однак така обставина (тобто відсутність доказів як таких) взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України не залежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

23. З урахуванням вищенаведеного Верховний Суд відхиляє як безпідставні доводи касаційної скарги в пункті 9 Постанови та одночасно зазначає, що недотримання норм процесуального права мало місце саме з боку позивача, який не виконав покладеного на нього пунктом 4 частини 1 статті 42 ГПК України обов'язку з подання доказів у встановленому процесуальним законодавством порядку та доведення таким чином підставності заявленого позову в суді першої інстанції, а в касаційній скарзі за допомогою маніпулювання процесуальними нормами намагається перекласти відповідальність на наслідки невчинення ним процесуальних дій на суд апеляційної інстанції та з метою отримання іншого рішення у справі переконати Верховний Суд у тому, що порушення норм процесуального права внаслідок неприйняття доказів допущені саме судом апеляційної інстанції.

24. Верховний Суд підсумовує, що як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, правильно застосовано норми процесуального права при розгляді даного спору. Унаслідок не подання позивачем суду в обґрунтування своїх вимог належних і допустимих доказів у підтвердження факту заподіяння збитків, розгляд справи здійснюватися за наявними у справі доказами, за наслідками дослідження та оцінки яких за правилами статті 86 ГПК України судами констатовано недоведеність заявлених позовних вимог. Незгода позивача із оскаржуваними рішеннями і бажання винесення рішення на його користь не свідчить про те, що судами було порушено норми процесуального права.

25. Окрім зазначеного Верховний Суд звертає увагу на явну суперечність наведеного вище обґрунтування касаційної скарги та вимог її прохальної частини. Так, мотиви касаційної скарги зводяться до посилань на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи та за змістом частини 3 статті 310 ГПК України може бути підставою тільки для направлення судом касаційної інстанції справи на новий розгляд. У той же час прохальна частина касаційної скарги позивача містить вимогу про скасування судових рішень та прийняття нового рішення про задоволення позову, що є процесуально неможливим з огляду на доводи касаційної скарги.

26. Доводи касаційної скарги в пункті 10 Постанови до уваги не приймаються, оскільки зводяться до необхідності іншої оцінки судом касаційної інстанції доказів, ніж та, що була зроблена судами попередніх інстанцій та встановлення інших обставин справи, що відповідно до статті 300 ГПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

27. Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд як джерелом права також керується практикою Європейського суду з прав людини, зокрема в рішенні у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації" де Суд дійшов висновку, що принцип правової визначеності вимагає, серед іншого те, що якщо суди ухвалили остаточне рішення з питання, то їх рішення не піддавалося би сумніву. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Такі рішення можуть бути скасовані лише у виняткових обставинах, а не тільки з метою одержання іншого рішення у справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

28. Враховуючи вищенаведене та межі перегляду справи судом касаційної інстанції, оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін як такі, що прийняті з дотриманням норм процесуального права, а касаційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Одеської митниці ДФС залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 16 серпня 2018 року та рішення Господарського суду Одеської області від 12 квітня 2018 року у справі № 916/3130/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Суховий В.Г.