ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2020 року

м. Київ

Справа № 904/3667/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Васьковський О. В. - головуючий, Жуков С. В., Погребняк В. Я.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Криворіжгаз"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.06.2020

та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.03.2020

у справі № 904/3667/19

за позовом Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи

"Криворіжгаз"

до 1) Центрально-Міського відділу державної виконавчої служби у Кривому

Розі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції

2) Головного управління Державної казначейської служби України у

Дніпропетровській області

про відшкодування шкоди у розмірі 224.029,92 грн

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1.14.08.2019 Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Криворіжгаз" (далі - позивач, АТ "ОГС "Криворіжгаз") звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Центрально-Міського відділу державної виконавчої служби міста Кривий Ріг Головного територіального управління юстиції Дніпропетровської області (далі - відповідач-1, Центрально-Міський ВДВС міста у Кривому Розі) та Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області (далі - відповідач-2, ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області) про відшкодування шкоди у розмірі 224.029,92 грн.

1.2. Позовна заява мотивована порушенням відповідачем-1 вимог Закону України "Про виконавче провадження" під час виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 17.02.2017 у справі № 904/12421/16.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12.03.2020, яке залишено без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від
23.06.2020, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

2.2. Місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про недоведеність позивачем як причинно-наслідкового зв'язку між бездіяльністю відповідача-1 та завданням позивачу шкоди, так і розміру шкоди.

Також суди зазначили про те, що факт визнання судом неправомірною бездіяльності держаного виконавця не є встановленням факту завдання такою бездіяльністю шкоди стягувачеві. Сума заборгованості, яку не отримав позивач, виникла не внаслідок дій державного виконавця, а за результатом господарської діяльності позивача раніше, ніж державною виконавчою службою було вчинено неправомірну бездіяльність.

3. Встановлені судами попередніх інстанцій обставини

3.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 06.02.2017 у справі № 904/12421/16 присуджено до стягнення з Приватного підприємства "Кусто" на користь Публічного акціонерного товариства "Криворіжгаз" (правонаступником якого є Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Криворіжгаз") - 219.417,70 грн вартості необлікованого (донарахованого) об'єму природного газу, 1.301,43 грн витрат, пов'язаних із проведенням експертизи, 3.310,79 грн витрат по сплаті судового збору, що разом становить 224.029,92 грн.

17.02.2017 судом видано наказ на примусове виконання вищевказаного рішення суду, який неодноразово був пред'явлений стягувачем до Центрально-Міського ВДВС міста Кривого Рогу ГТУЮ у Дніпропетровській області на примусове виконання.

Разом з тим, вчинені державним виконавцем дії виявились безрезультатними, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.02.2017 у справі № 904/12421/16 станом на дату розгляду даної справи є невиконаним.

3.2. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 21.03.2019 у справі № 904/12421/16 за результатом розгляду скарги ПАТ "Криворіжгаз" визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Центрально-Міського ВДВС міста Кривого Рогу ГТУЮ у Дніпропетровській області під час виконавчого провадження № 55840692 та зобов'язано державного виконавця з певною періодичністю здійснювати заходи, направлені на виконання судового наказу справі № 904/12421/16, а також перевірку майнового стану боржника.

При цьому те, що бездіяльністю державного виконавця було завдано стягувачу збитків чи причинно-наслідкового зв'язку між такою бездіяльністю та неможливістю виконання судового наказу справі № 904/12421/16, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 21.03.2019 у справі № 904/12421/16 встановлено не було.

3.3. Позивач не довів, що у ПП "Кусто", станом на дату пред'явлення стягувачем судового наказу справі № 904/12421/16 до виконання, було майно та грошові кошти, на які можливо звернути стягнення, у загальній кількості, достатній для задоволення вимог Стягувача у повному розмірі.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 30.10.2019 було витребувано від Акціонерного товариства "Укрсиббанк", Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" та Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" інформаційну довідку про: залишок грошових коштів на розрахункових рахунках ПП "Кусто" (ідентифікаційний код юридичної особи 30169208), станом на 20.02.2018 р. ; рух грошових коштів на розрахункових рахунках ПП "Кусто" (ідентифікаційний код юридичної особи 30169208) в період з
20.02.2018 по 18.04.2018.

Акціонерним товариством "Укрсиббанк" та Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" повідомлено суд про те, що станом на 20.02.2018 залишок коштів на рахунках ПП "Кусто" складав 0,00 грн.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги

4.1.14.07.2020 АТ "ОГС "Криворіжгаз" подало касаційну скаргу, в якій просило скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.06.2020 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.03.2020, ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

5.1. При ухваленні оскаржених судових рішень суди застосували норми матеріального права без урахування висновку щодо застосування норми права подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від
24.11.2015 у справі № П/800/259/15 (21-3538а15) та від 08.11.2017 у справі № 6-99цс17, а також у постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17.

5.2. Державним виконавцем не здійснювалися в порядку та строки, визначені Законом України "Про виконавче провадження", заходи з метою перевірки майнового стану боржника у десятиденний строк з дня відкриття виконавчого провадження та не здійснювалися такі заходи і в подальшому.

Наявність у боржника нерухомого майна на час подання позивачем виконавчого документа на примусове виконання та невчинення відповідачем-1 заходів примусового виконання рішення у справі № 904/12421/16 залишилося поза увагою судів попередніх інстанцій. Разом з цим, підставою для відмови у задоволенні позову став висновок судів про непідтвердженість факту наявності майна у боржника.

5.3. Відповідачем-1 порушено вимоги частини 4 статті 48 Закону України "Про виконавче провадження", у зв'язку з накладенням арешту на кошти боржника, які знаходяться в банківських установах, з порушенням встановлених строків, що призвело до порушення прав та законних інтересів позивача, а також скаржником не виключається можливість виведення коштів з рахунків боржника саме в результаті бездіяльності органу державної виконавчої служби.

5.4. Факт неправомірної бездіяльності Центрально-Міського відділу державної виконавчої служби м. Кривий Ріг Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області по виконавчому провадженню 55840692 встановлено ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 21.03.2019 у справі № 904/12421/16. Невчинення державним виконавцем дій, спрямованих на виконання наказу від 17.02.2017 у справі № 904/12421/16 про стягнення з ПП "Кусто" на користь ПАТ "Криворіжгаз" грошових коштів у сумі 224.029,92 грн, є неправомірним та порушує права позивача.

5.5. Враховуючи, що відшкодування завданої шкоди на підставі статей 1173, 1174 Цивільного кодексу України здійснюється незалежно від вини органу державної влади, висновок судів попередніх інстанцій про відсутність причинно-наслідкового зв'язку суперечить нормам матеріального права.

5.6. Позивач звернувся до місцевого господарського суду з клопотанням про витребування доказів наявності у період часу з 17.03.2017 (дата подання першої заяви про примусове стягнення боргу з ПП "Кусто") до 12.06.2019 (дата винесення постанови про завершення другого виконавчого провадження) на розрахункових рахунках ПП "Кусто" грошових коштів для їх примусового стягнення. Натомість місцевий господарський суд ухвалою від 30.10.2019 частково задовольнив вказане клопотання, витребував від банківських установ інформаційну довідку про залишок грошових коштів на розрахункових рахунках ПП "Кусто" станом на 20.02.2018 та про рух грошових коштів на вказаних рахунках в період з 20.02.2018 по 18.04.2018.

Скаржник вважає, що частково задовольнивши клопотання, суд допустив порушення норм процесуального права шляхом фактичного позбавлення позивача можливості доведення факту наявності грошових коштів, не зазначення в ухвалі мотивів часткового задоволення клопотання та порушення принципу змагальності сторін, визначеного статтею 13 ГПК України.

6. Узагальнені доводи інших учасників щодо касаційної скарги

6.1. Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровському районі у відзиві заперечувало проти касаційної скарги, просило суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін як такі, що ухвалені з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, тоді як факти, викладені позивачем, щодо протиправної поведінки, наявності шкоди та причинно-наслідкового зв'язку, не підпадають під елементи правопорушення, тому що всі факти, на які спирався позивач, не містять у собі жодного розуміння щодо шкоди або якогось вияву нанесення шкоди відповідачем, позивачем не зазначено, якого характеру шкоду йому завдано.

6.2. Центрально-Міський відділ державної виконавчої служби у Кривому Розі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у відзиві просив суд залишити касаційну скаргу без задоволення, звертаючи увагу суду на наступне:

- доводи позивача щодо наявності майна та грошових коштів, на які можливо звернути стягнення, у загальній кількості, достатньої для задоволення вимог стягувача, ґрунтуються на припущеннях, оскільки ПАТ "Криворіжгаз" було достеменно відомо, що нерухоме майно за ПП "Кусто" не зареєстровано, місцезнаходження транспортно засобу невідоме та воно перебуває у розшуку органами поліції, а грошові кошти станом на дату відкриття виконавчого провадження №55840692 відсутні;

- не зважаючи на порушення строків прийняття рішення, державним виконавцем було в повному обсязі вчинено всі виконавчі дії для реального виконання рішення щодо виявлення рухомого та нерухомого майна, рахунків, відкритих у банках;

- причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними діями чи бездіяльністю і заподіяною шкодою відсутній;

- порушення строків державним виконавцем не спричинило порушення цілісності майна, незаконного його відчуження або незаконного виведення грошових коштів з рахунків боржника, а отже і вина Центрально-Міського відділу державної виконавчої служби у Кривому Розі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у заподіянні шкоди відсутня.

7. Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права

7.1. Предметом розгляду у цій справі є вимоги про стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь позивача 224.029,92 грн майнової шкоди, завданої неправомірними діями (бездіяльністю) органу державної виконавчої служби.

Підставою відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, органом місцевого самоврядування або посадовою особою відповідного органу згідно зі статтями 1173, 1174 ЦК України є наявність таких обов'язкових умов, як неправомірні дії (бездіяльність) органу або його посадової особи, шкода та причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою

Тобто у даному випадку підлягає з'ясуванню та перевірці існування всіх умов, з наявністю яких законодавець пов'язує відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями (бездіяльністю) органу державної влади.

7.2. Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

В силу положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відшкодування майнової шкоди за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

7.3. За загальними положеннями, наведеними у статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування або посадовою особою відповідного органу, визначені у статтях 1173, 1174 ЦК України, за змістом яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи посадовою особою відповідного органу при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Статті 1173 і 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, ці норми не заперечують обов'язкової наявності інших складових цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

7.4. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірних дій цього органу, наявності шкоди та причинного зв'язку між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 Цивільного кодексу України (аналогічна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18)), постанові Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 916/978/19).

Доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв'язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв'язок, як обов'язкова умова відповідальності за заподіяні збитки, полягає в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки (пункти 6.15,6.16 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18)).

7.5. Зі встановлених судами попередніх інстанцій обставин слідує, що на примусове виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від
06.02.2017 у справі № 904/12421/16 про стягнення з ПП "Кусто" на користь ПАТ "Криворіжгаз" грошових коштів у загальній сумі 224.029,92 грн було видано наказ від 17.02.2017, який неодноразово був пред'явлений стягувачем до органу державної виконавчої служби. Однак дії державного виконавця щодо виконання вищезгаданого судового рішення виявились безрезультатними.

Оскільки позивач вважав, що державним виконавцем не було вжито всіх необхідних виконавчих дій, він звернувся з відповідною скаргою до суду, за результатами розгляду якої (ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від
21.03.2019 у справі № 904/12421/16) визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Центрально-Міського ВДВС міста Кривого Рогу ГТУЮ у Дніпропетровській області під час виконавчого провадження № 55840692 та зобов'язано державного виконавця з певною періодичністю здійснювати заходи, направлені на виконання судового наказу справі № 904/12421/16, а також перевірку майнового стану боржника.

За висновком місцевого та апеляційного господарських судів, позивач не довів ані причинно-наслідковий зв'язок між бездіяльністю відповідача-1 та завданням позивачу шкоди, ані самого розміру шкоди, що й стало підставою для відмови у задоволенні позову.

Натомість позивач в касаційній скарзі наголошує на тому, що суди попередніх інстанцій не в повній мірі з'ясували обставини, які мають значення для справи, зокрема щодо невчинення державним виконавцем заходів з метою перевірки майнового стану боржника, наслідків порушення строків накладення арешту на кошти боржника, застосували норми матеріального права без урахування висновку щодо застосування норми права подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України та Верховного Суду, а також не врахували, що відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України не залежить від наявності чи відсутності вини органу державної влади.

7.6. Відносно визначених позивачем в касаційній скарзі підстав для скасування рішень судів попередніх інстанцій у цій справі необхідно зазначити, що Верховний Суд не приймає доводи про недоведеність обставин справи чи невідповідність доказів. У розрізі цього питання Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій в ухвалі від 14.05.2019 у справі № 522/7636/14-ц, відповідно до якої Верховний Суд є судом права, а не факту.

Верховний Суд, діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 ГПК України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Аналогічна правова позиція наведена Верховним Судом у постановах від 02.07.2019 у справі №916/1004/18, від 12.11.2019 у справі №911/3848/15, від 03.02.2020 у справі №912/3192/18, від 07.10.2020 у справі № 922/3780/19.

Тобто, перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

7.7. Що ж до суті спору, то як уже зазначалося вище, розглядаючи справи про стягнення майнової шкоди, завданої неправомірними діями (бездіяльністю) органу державної влади необхідно враховувати, що передумовою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій чи бездіяльності цього органу чи його посадових або службових осіб, наявність шкоди та причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними діями чи бездіяльністю і заподіяною шкодою. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає цивільну відповідальність за заподіяну шкоду.

У спірних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки органу державної влади та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Обґрунтування скаржника відносно неправомірності дій (бездіяльності) органу державної виконавчої служби (відповідача-1) фактично зводиться до того, що державним виконавцем в порядку та строки, визначені Законом України "Про виконавче провадження", не здійснювалися заходи щодо виконання наказу господарського суду у справі № 904/12421/16 (перевірка майнового стану боржника, накладення арешту на майно, тощо), що встановлено судом першої інстанції за результатами розгляду скарги позивача на дії (бездіяльність) державного виконавця в ухвалі від 21.03.2019 у справі № 904/12421/16.

На переконання позивача, внаслідок неправомірної бездіяльності відповідача-1 позивачу було завдано шкоду у вигляді неотримання суми боргу за наказом господарського суду у справі № 904/12421/16 у сумі 224.029,92 грн. Разом з цим, визнавши в ухвалі від 21.03.2019 неправомірною бездіяльність державного виконавця, суд встановив причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою відповідача-1 та завданою шкодою.

7.8. Колегія суддів звертається до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду 08.05.2018 у справі № 920/316/17, від 21.12.2018 у справі № 920/31/18, згідно з якою причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою полягає в тому, що протиправна поведінка завжди передує в часі шкідливому результату, що настав; шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки. Причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, заподіяною потерпілому, є обов'язковою умовою настання відповідальності, і він полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги.

Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку заподіяну шкоду, а тільки за ту шкоду, яка заподіяна його діями. Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана якимись іншими обставинами.

У постанові від 20.03.2019 у справі № 918/203/18 Верховний Суд констатував, що саме лише задоволення скарг на дії органу державної виконавчої служби не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв'язку між діями посадових осіб органів державної виконавчої служби та заподіяною шкодою.

Причинний зв'язок, як обов'язковий елемент відповідальності за заподіяння збитків, між протиправною поведінкою та шкодою виражається в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. Зокрема, доведенню підлягає, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

Таким чином, у вирішенні спору про відшкодування шкоди в порядку статей 1173, 1174 ЦК України необхідно враховувати, що саме протиправна поведінка (дія чи бездіяльність) відповідного органу чи його посадової особи є причиною завданої шкоди. Отже, між діями чи бездіяльністю та шкодою має бути прямий причинний зв'язок. За його наявності збитки підлягають відшкодуванню. За відсутності такого зв'язку збитки не відшкодовуються.

У цьому спорі позивач мав довести суду, що саме бездіяльність державного виконавця є причиною завданої позивачу майнової шкоди у розмірі 224.029,92 грн, тобто бездіяльність державного виконавця є тією обставиною, що знаходиться у безпосередньому причинному зв'язку з наслідками, що настали для позивача.

В обґрунтування наявності причинно-наслідкового зв'язку скаржник посилався на обставини, встановлені ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від
21.03.2019 у справі № 904/12421/16, якою, зокрема, було визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця.

Разом з цим, названою ухвалою суду не було встановлено обставин завдання стягувачу збитків бездіяльністю державного виконавця чи причинно-наслідкового зв'язку між такою бездіяльністю та неможливістю виконання судового наказу справі № 904/12421/16, на чому наголошували суди попередніх інстанцій в оскаржених позивачем рішеннях.

Як вбачається з матеріалів справи, суди попередніх інстанцій встановили відсутність доказів, які б підтверджували наявність майна та грошових коштів у ПП "Кусто" (боржника), на які можливо звернути стягнення, на дату пред'явлення стягувачем до виконання судового наказу справі № 904/12421/16, з чого можна дійти висновку про відсутність у боржника на дату відкриття виконавчого провадження майна, за рахунок якого можливо було виконати рішення суду у справі № 904/12421/16.

Доводи касаційної скарги про наявність у боржника майна, на яке можливо було звернути стягнення, та недослідження судами попередніх інстанцій цих обставин є неприйнятними, з огляду на встановлені статтею 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, оскільки вони зводяться до необхідності іншої оцінки судом касаційної інстанції доказів, ніж та, що була зроблена судами попередніх інстанцій та встановлення інших обставин справи.

Як зазначалося вище, у справах про відшкодування шкоди доведення обґрунтованості заявлених вимог покладається на позивача, який має надати докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто заподіяв шкоду, та причинного зв'язку такої поведінки із заподіяною шкодою. Для настання цивільно-правової відповідальності відповідача за заподіяння матеріальної шкоди позивачеві необхідно довести наявність усієї сукупності вищезазначених умов, які необхідні для відшкодування шкоди за правилами статей 1173, 1174 ЦК України, тоді як відсутність хоча б однієї з цих умов виключає настання відповідальності (аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 02.09.2020 у справі № 910/15758/19).

Разом з цим необхідно враховувати, що під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов'язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом статті 1173 ЦК України завдана шкода відшкодовується в повному обсязі. Причинний зв'язок у цьому випадку виражається у зв'язку протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.

Розглядаючи дану справу, суди встановили, що сума заборгованості, присудженої до стягнення з ПП "Кусто" на користь позивача за рішенням суду у справі № 904/12421/16, яку не отримав позивач, виникла не внаслідок дій державного виконавця, а як результат здійснення позивачем господарської діяльності. Тобто заборгованість, яку позивач вважає шкодою, виникла ще до того, як державним виконавцем було допущено неправомірну бездіяльність, а відтак заявлена позивачем до стягнення шкода не є наслідком дій (бездіяльності) органу державної виконавчої служби чи його посадової особи.

З урахуванням встановлених судами обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що у даному конкретному випадку бездіяльність державного виконавця в тих межах, які були предметом дослідження судами попередніх інстанцій, не є тією обставиною, що знаходиться у прямому причинному зв'язку із шкідливими для позивача наслідками (невиконання рішення суду у справі № 904/12421/16 про стягнення з ПП "Кусто" коштів), оскільки виключення цієї обставини із загального ланцюгу причинно-наслідкових зв'язків не виключає настання для позивача таких наслідків, а тому бездіяльність державного виконавця не може бути визнана причиною завдання шкоди позивачу.

Вищевикладене у сукупності підтверджує правильність висновку місцевого та апеляційного господарських судів про недоведеність позивачем того факту, що шкода, під якою розуміються втрати позивача у розмірі суми, присудженої до стягнення за рішенням у справі № 904/12421/16, стала об'єктивним наслідком поведінки державного виконавця, а відтак позивач не довів причинно-наслідковий зв'язок між бездіяльністю державного виконавця та майновими втратами позивача через неможливість виконання рішення, ухваленого на користь позивача.

Суд касаційної інстанції зауважує, що встановлення обставин порушення державним виконавцем положень Закону України "Про виконавче провадження" (щодо строків вчинення виконавчих дій) не є безумовною підставою для покладення цивільної відповідальності на державу, якщо не буде доведено інших складових цивільного делікту (аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від
27.05.2020 у справі №910/5578/19).

7.9. Доводи скаржника про наявність завданої шкоди та її розмір відхиляються судом з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини щодо відсутності доказів, які б свідчили про наявність у боржника коштів та/або майна на суму 224.029,92 грн станом на дату пред'явлення стягувачем до виконання судового наказу справі № 904/12421/16.

Твердження скаржника про порушення місцевим господарським судом норм процесуального права у зв'язку з частковим задоволенням клопотання про витребування доказів відхиляється колегією суддів, оскільки саме суд визначає які саме докази необхідні для встановлення обставин, що входять до предмету доказування у кожній окремій справі.

Доводи касаційної скарги, викладені у пункті 5.1 цієї постанови відхиляються колегією суддів як необґрунтовані, оскільки у справі № 920/715/17 предмет спору та фактичні обставини не є тотожними, про що зазначав в своїй постанові суд апеляційної інстанції.

Відносно посилання скаржника на постанову Верховного Суду України у справі № П/800/259/15 (21-3538а15) в частині визначення бездіяльності, як триваючого явища, та постанову у справі № 6-99цс17, щодо визначення умов відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України, то оскаржені позивачем судові рішення не суперечать висновкам, наведеним у вищезгаданих постановах Верховного Суду України, про застосування норми права подібних правовідносинах.

7.10. За змістом частин 1, 2, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За результатами перегляду оскаржених судових рішень колегія суддів дійшла висновку про те, що суди попередніх інстанцій, дослідивши усі обставини справи та надавши оцінку зібраним у справі доказам, дійшли обґрунтованого висновку про не доведеність всіх умов, необхідних відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України та, як наслідок, відмову у позові.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків місцевого та апеляційного господарських судів у цій справі.

7.11. Відповідно до положень статей 308, 309 ГПК України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити оскаржувані судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних підстав.

За результатами перегляду даної справи судом касаційної інстанції не було виявлено порушення законодавства, наслідком чого могло б бути зміна чи скасування рішень судів попередніх інстанцій, у зв'язку з чим постанова Центрального апеляційного господарського суду від 23.06.2020 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.03.2020 у справі № 904/3667/19 підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення з покладенням витрат по сплаті судового збору за її подання на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Криворіжгаз" залишити без задоволення.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.06.2020 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.03.2020 у справі № 904/3667/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. В. Васьковський

Судді С. В. Жуков

В. Я. Погребняк