Історія справи

Постанова КГС ВП від 05.09.2023 року у справі №917/1283/21
Постанова КГС ВП від 05.09.2023 року у справі №917/1283/21
Постанова КГС ВП від 05.09.2023 року у справі №917/1283/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2023 року

м. Київ

cправа № 917/1283/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - Устименко Ю. С. (адвокат),

відповідача - Поляновського В. Г. (адвокат),

третьої особи-1 - не з`явилися,

третьої особи-2 - не з`явилися,

розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю багатопрофільного виробничого комерційного підприємства "Азалія" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.05.2023 (головуючий - Шутенко І. А., судді Матущак О. І., Скрипчук О. С.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю багатопрофільного виробничого комерційного підприємства "Азалія"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Краншип"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: 1) державного реєстратора відділу "Центр надання адміністративних послуг" Виконавчого комітету Гребінківської міської ради Федорченка Дмитра Миколайовича,

2) Приватного підприємства "Мар`янівське-2014",

про скасування державної реєстрації права власності.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У серпні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю багатопрофільне виробниче комерційне підприємство "Азалія" (далі - ТОВ БВКП "Азалія", Підприємство, позивач) звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Краншип" (далі - ТОВ "Краншип", Товариство, позикодавець, відповідач), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Державний реєстратор відділу "Центр надання адміністративних послуг" виконавчого комітету Гребінківської міської ради Федорченко Дмитро Миколайович (далі - державний реєстратор, третя особа-1), Приватне підприємство "Мар`янівське-2014" (далі - ПП "Мар`янівське-2014", позичальник, третя особа-2), про скасування державної реєстрації права власності ТОВ "Краншип" на об`єкти нерухомого майна: 1) номер запису про право власності 42373949, нежитлова будівля за адресою: Полтавська область, Гребінківський район, м. Гребінка, вул. Магістральна, 64, загальна площа нерухомості 115,2 м2; 2) номер запису про право власності 42374587: будівлі та споруди за адресою: Полтавська область, Гребінківський район, м. Гребінка, вул. Магістральна, 64, загальна площа нерухомості 780,3 м2, з посиланням на положення статей 33, 35- 37 Закону України "Про іпотеку", статей 2, 10, 18, Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", пунктів 12, 61 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (далі - Порядок № 1127).

2. Позовна заява обґрунтовується тим, що в зв`язку з повним виконанням позичальником своїх зобов`язань за договором позики від 28.09.2020 № 28/09-01, укладеним між ТОВ "Краншип" і ПП "Мар`янівське-2014", у Товариства були відсутні правові підстави для задоволення вимог іпотекодержателя та звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, шляхом набуття права власності на предмет іпотеки та проведення державної реєстрації за собою права власності на вказані вище об`єкти нерухомого майна.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 23.12.2021 (суддя Киричук О. А.) позов задоволено повністю в зв`язку з обґрунтованістю позовних вимог. Зокрема, суд першої інстанції встановив, що підставою для прийняття рішень про державну реєстрацію прав та обтяжень від 08.06.2021 були засвідчена іпотекодержателем (ТОВ "Краншип") письмова вимога про усунення порушення основного зобов`язання (договору позики від 28.09.2020 № 28/09-01) та договір іпотеки від 02.10.2020. 14.12.2020 позичальник у повному обсязі виконав зобов`язання за договором позики від 28.09.2020 № 28/09-01, тому це зобов`язання припинено, а в зв`язку з припиненням основного зобов`язання на підставі пункту 1 частини 1 статті 17 Закону України "Про іпотеку" припинилася іпотека за договором іпотеки від 02.10.2020. Відхиляючи доводи відповідача про зміну волевиявлення ПП "Мар`янівське-2014" щодо призначення платежу в сумі 4 800 000 грн, проведеного 14.12.2020, суд зазначив про ненадання ТОВ "Краншип" доказів на підтвердження відкликання ПП "Мар`янівське-2014" платіжного доручення від 14.12.2020 № 710 на суму 4 800 000 грн, тоді як чинним законодавством не передбачено зміни або підтвердження зміни банком призначення платежу.

4. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 19.10.2022 (головуючий - Склярук О. І., судді Гетьман Р. А., Геза Т. Д.) рішення Господарського суду Полтавської області від 23.12.2021 скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог з тих підстав, що: 1) з моменту перерахування грошових коштів на рахунок отримувача обов`язок банку з виконання доручення платника вважається виконаним, внесення змін до призначення платежу такого платіжного доручення є неможливим. При цьому за змістом листа Національного банку України від 09.06.2011 № 25-111/1438-7141 "Про заміну інформації у реквізиті "Призначення платежу", питання уточнення інформації, вказаної у реквізиті "Призначення платежу" виконаного платіжного доручення, вирішується сторонами у порядку, узгодженому між ними, без участі банку, тому сторони не позбавлені права на власний розсуд та за взаємною згодою без участі банку змінити волевиявлення щодо розпорядження уже перерахованими коштами; 2) наявне листування між позикодавцем, позичальником і Публічним акціонерним товариством Акціонерним банком "УКРГАЗБАНК" (далі - ПАТ АБ "УКРГАЗБАНК", Банк), зокрема лист ПП "Мар`янівське-2014" від 14.12.2020 № 14/2/1 і лист ТОВ "Краншип" від 14.12.2020 № 14-12/20 дозволяють стверджувати про наявність згоди обох сторін на зміну волевиявлення щодо розпорядження грошовими коштами у розмірі 4 800 000 грн, перерахованими Банком на рахунок відповідача, і що вказану суму було зараховано позикодавцем в рахунок погашення заборгованості за іншим договором позики - від 07.07.2020 № 07/07-01; 3) матеріали справи не містять належних і беззаперечних доказів щодо сплати ПП "Мар`янівське-2014" та зарахування ТОВ "Краншип" грошових коштів у розмірі 4 800 000 грн у рахунок погашення заборгованості саме за договором позики від 28.09.2020 № 28/09-01, тому помилковим є висновок суду першої інстанції про припинення іпотеки за договором іпотеки від 02.10.2020 у зв`язку з припиненням забезпеченого нею основного зобов`язання.

5. Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.02.2023 (головуючий - Багай Н. О., судді Дроботова Т. Б., Чумак Ю. Я.) постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.10.2022 у справі № 917/1283/21 скасовано з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду мотивована передчасністю висновку апеляційного суду про необґрунтованість позовних вимог, оскільки: 1) всупереч висновкам про можливість наступного уточнення, а не зміни інформації, вказаної у реквізиті "Призначення платежу" виконаного платіжного доручення, викладеним у постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 809/34/17 та від 01.07.2020 у справі № 824/74/19-а, суд апеляційної інстанції, зазначаючи про зміну волевиявлення ПП "Мар`янівське-2014" щодо розпорядження грошовими коштами у розмірі 4 800 000 грн, перерахованими Банком на рахунок відповідача, та роблячи висновок про те, що вказану суму було зараховано позикодавцем в рахунок погашення заборгованості за іншим договором позики (від 07.07.2020 № 07/07-01), не врахував положення статті 23 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22 (далі - Інструкція № 22) та не перевірив дійсне волевиявлення сторін на вчинення дій зі зміни призначення платежу, а також не встановив, чи було зобов`язання за договором позики від 28.09.2020 належним чином виконано позичальником і чи таке виконання прийняте позикодавцем; 2) апеляційний суд не з`ясував наявності як доказів щодо надіслання третьою особою-2 листа від 14.12.2020 № 1412/1 на адресу ТОВ "Краншип", його отримання адресатом, так і доказів звернення та надіслання Товариством на адресу ПП "Мар`янівське-2014" листа про зарахування коштів з іншим призначенням платежу з урахуванням того, що позивач заперечував таке листування станом на момент урегулювання питання щодо зміни призначення платежу; 3) всупереч висновку Великої Палати Верховного Суду, наведеному в постанові від 20.03.2019 у справі № 306/2053/16-ц, суд апеляційної інстанції, не врахувавши вимог статті 37 Закону України "Про іпотеку", не з`ясував того, чи подавало ТОВ "Краншип" державному реєстратору звіт від 18.05.2021 про незалежну оцінку ринкової вартості контори (адмінбудинку) загальною площею 115,2 м2, будівель та споруд загальною площею 780,3 м2 за адресою: Полтавська область, м. Гребінка, вул. Петровського, буд. 64, під літ. "А", як того вимагає пункт 61 Порядку № 1127.

6. За результатами нового апеляційного розгляду справи постановою Східного апеляційного господарського суду від 09.05.2023 рішення Господарського суду Полтавської області від 23.12.2021 скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Зазначена постанова аргументована посиланням на положення статей 526 546 575 599 1046 1049 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 1, 3, 17, 33, 35- 37 Закону України "Про іпотеку", статей 8, 23 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", статей 3, 10, 18, 24, 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", пунктів 1.19, 3.1, 3.4 , 3.7 Інструкції № 22, пункту 61 Порядку № 1127, статей 75 76 77 236 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), застосовуючи які апеляційний суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що: 1) терміном "уточнення призначення платежу" охоплюються вчинені після списання коштів за платіжним дорученням дії суб`єктів господарювання з внесення правок, виправлення описок, надання уточнень до реквізиту "призначення платежу" платіжного доручення, які здійснювалися ними на договірних засадах без участі банку, а оскільки посилання на один господарський договір змінено посиланням на інший господарський договір в реквізиті "Призначення платежу" платіжного доручення від 14.12.2020 № 710 після моменту списання Банком грошових коштів з рахунку платника, тобто коли обов`язок банку з виконання доручення платника вважається виконаним, шляхом обміну листами-уточненнями із внесення правок до реквізиту "призначення платежу" платіжного доручення між платником і отримувачем (без участі банку), то виходячи з тлумачення положень листів Національного банку України від 09.06.2011 № 25-111/1438-7141 та від 26.09.2005 № 25-113/1506-9580, має місце "уточнення призначення платежу" (аналогічний висновок наведено в науково-консультативному висновку від 14.04.2023 № 1-14/04, підготовленому доктором юридичних наук, доцентом, членом Науково консультативної ради при Верховному Суді ОСОБА_1); 2) на виконання вказівки, вміщеної в постанові Верховного Суду від 14.02.2023 у цій справі, сторони зобов`язання (ТОВ "Краншип" і ПП "Мар`янівське-2014") надали письмові пояснення, в яких також повідомили про їх дійсне волевиявлення щодо уточнення та прийняття платежу саме за договором позики від 07.07.2020 № 07/07-01; 3) акт звірки взаємних розрахунків між ПП "Мар`янівське-2014" та ТОВ "Краншип" за договором позики від 28.09.2020 № 28/09-01 може вважатися належним доказом на підтвердження наявності заборгованості позичальника, але з врахуванням інших документів, які містяться у справі; 4) отже, матеріали справи не містять належних і беззаперечних доказів щодо сплати ПП "Мар`янівське-2014" та зарахування ТОВ "Краншип" грошових коштів у розмірі 4 800 000 грн у рахунок погашення заборгованості саме за договором позики від 28.09.2020 № 28/09-01, тому помилковим є висновок суду першої інстанції про припинення іпотеки за договором іпотеки від 02.10.2020 у зв`язку з припиненням забезпеченого нею основного зобов`язання; 5) з відповіді на адвокатський запит від 13.03.2023 № 15-11/3 вбачається, що державним реєстратором при прийнятті рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно було взято до уваги увесь пакет наданих документів, у тому числі звіт від 18.05.2021 про незалежну оцінку ринкової вартості контори (адмінбудинку), будівель та споруд, що розташовані за адресою: м. Гребінка, вул. Магістральна, 64, 64а, тобто Товариство надало повний пакет належним чином оформлених документів, тому законних підстав для відмови в проведенні реєстраційних дій не було; 6) невнесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про документ щодо проведення оцінки як підстави для державної реєстрації права власності не може спростовувати факту дотримання іпотекодержателем встановленої законом процедури при визначенні ціни придбання предмета іпотеки у власність; 7) суд першої інстанції взагалі не розглянув позовні вимоги, які викладено в доповненнях до позовної заяви, що надійшли до суду 25.08.2021 (вх. № 9261) і в яких позивач просив суд скасувати рішення державного реєстратора від 08.06.2021 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, тоді як в силу норм процесуального закону (частина 5 статті 269 ГПК України) апеляційний суд позбавлений можливості під час апеляційного провадження розглядати зазначені позовні вимоги.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, ТОВ БВКП "Азалія" звернулося з касаційною скаргою, в яких просить зазначену постанову скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

8. На обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на неправильне застосування та порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, наголошуючи на тому, що: 1) апеляційний суд не врахував висновку щодо застосування положень статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" (в контексті нездійснення оцінки предмета іпотеки на момент переходу права власності до іпотекодержателя), викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 306/2053/16-ц; 2) суд апеляційної інстанції не врахував висновку щодо застосування норми статті 23 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (в контексті неможливості зміни призначення платежу виконаного платіжного доручення), викладеного в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 809/34/17, від 01.07.2020 у справі № 824/74/19-а; 3) апеляційний суд не врахував викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.12.2020 № 916/499/20 висновку щодо застосування норм статей 1, 9, 10 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (щодо умов використання акта звірки взаєморозрахунків як доказу здійснення господарської операції), позаяк сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій (поставки, надання послуг тощо), оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом; 4) суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо необхідності дотримання добросовісності поведінки учасника цивільних відносин і заборони їх суперечливої поведінки, викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18(910/4866/21) та в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 450/2286/16-ц, від 04.08.2021 у справі № 185/446/18; 5) апеляційний суд не врахував висновку щодо недопустимості використання цивільно-правового договору учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц; 6) суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норм статей 80 269 ГПК України, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.07.2019 у справі № 917/2034/17, від 28.07.2020 у справі № 904/2104/19; 7) апеляційний суд не врахував висновку щодо стандарту доказування, викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.01.2020 у справі № 910/6981/19; 8) апеляційним судом безпідставно прийнято як доказ науково-консультативний висновок від 14.04.2023 № 1-14/04, підготовлений доктором юридичних наук, доцентом, членом Науково консультативної ради при Верховному Суді ОСОБА_1, який надано відповідачем в суді апеляційної інстанції без обґрунтування неможливості його подання на момент розгляду справи судом першої інстанції; 9) процедуру уточнення призначення платежу, зазначеного в платіжному дорученні, чинним законодавством не передбачено, а листи Національного банку України від 09.06.2011 № 25-111/1438-7141 та від 26.09.2005 № 25-113/1506-9580 носять виключно інформаційний характер; 10) дії ПП "Мар`янівське-2014" та ТОВ "Краншип" щодо зміни призначення платежу виконаного платіжного доручення є недобросовісною (суперечливою) поведінкою, оскільки спрямована на фактичне уникнення виконання своїх зобов`язань за договором позики від 28.09.2020 № 28/09-01 шляхом використання при цьому реквізитів зовсім іншого правочину - договору позики від 07.07.2020 № 07/07-01.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

9. ТОВ "Краншип" у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваній постанові.

Треті особи не скористалися правом на подання відзивів на касаційну скаргу.

Розгляд справи Верховним Судом

10. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.07.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ БВКП "Азалія" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.05.2023 у справі № 917/1283/21 та призначено її до розгляду на 29.08.2023.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.08.2023 оголошувалася перерва в судовому засіданні з розгляду касаційної скарги ТОВ БВКП "Азалія" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.05.2023 у справі № 917/1283/21 до 05.09.2023.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

11. 07.07.2020 між ТОВ "Краншип" (позикодавець) та ПП "Мар`янівське-2014" (позичальник) укладено договір позики № 07/07-01, за умовами пунктів 1.1- 1.3 якого позикодавець надає, а позичальник приймає в позику грошові кошти в сумі до 27 000 000 грн. Сума позики надається частинами за погодженням сторін. Остаточне рішення щодо надання чергової частини позики та її суми залишається за позикодавцем. Позикодавець не несе будь якої відповідальності за ненадання чергової частини позики, або надання позики в загальній сумі, ніж вказана в пункті 1.1 договору. Позичальник зобов`язується повернути позикодавцю суму наданої позики не пізніше 01 листопада 2020 року.

25.09.2020 сторони підписали до вказаного договору позики додаткову угоду, згідно з якою виклали пункт 1.3. договору у новій редакції:

"Позичальник зобов`язується повернути позикодавцю суму наданої позики не пізніше 31 березня 2021 р.".

В матеріалах справи наявні копії платіжних доручень: від 21.07.2020 № 503 на суму 450 000 грн, від 24.07.2020 № 518 на суму 881 000 грн, від 07.08.2020 № 539 на суму 900 000 грн, від 11.08.2020 № 567 на суму 140 000 грн, від 19.08.2020 № 606 на суму 920 000 грн, від 28.08.2020 № 629 на суму 1 300 000 грн, від 14.09.2020 № 691 на суму 1 140 000 грн, від 15.09.2020 № 969 на суму 275 000 грн, від 22.09.2020 № 712 на суму 810 000 грн, від 29.09.2020 № 719 на суму 170 000 грн, від 30.09.2020 № 726 на суму 485 000 грн, від 08.10.2020 № 751 на суму 65 000 грн, від 09.10.2020 № 762 на суму 245 000 грн, від 12.10.2020 № 765 на суму 170 000 грн, від 16.10.2020 № 775 на суму 1 540 000 грн, від 21.10.2020 № 787 на суму 960 000 грн, від 16.11.2020 № 864 на суму 2 600 000 грн, від 23.11.2020 № 889 на суму 1 200 000 грн, від 30.11.2020 № 903 на суму 2 910 000 грн, від 29.04.2021 № 1270 на суму 290 000 грн, від 24.09.2021 № 1740 на суму 638 000 грн, від 29.09.2021 № 3515 на суму 3 727 000 грн, від 07.10.2021 № 3551 на суму 2 100 000 грн, в яких платником зазначено ТОВ "Краншип", отримувачем - ПП "Мар`янівське-2014", призначенням платежу - сплата позики за договором позики від 07.07.2020 № 07/07-01.

12. 28.09.2020 між ТОВ "Краншип" (позикодавець) та ПП "Мар`янівське-2014" (позичальник) укладено договір позики № 28/09-01, за умовами пунктів 1.1, 2.1- 2.4 якого позичальник зайняв у позикодавця суму у розмірі 4 800 000 грн. Позичальник зобов`язується повернути вищезгадану суму не пізніше 31 березня 2021 року. Сума позики може надаватися частинами за погодженням сторін. Позичальник має право повернути, а позикодавець зобов`язується прийняти борг і раніше зазначеного терміну. Повернення суми боргу за цим договором може мати місце, за бажанням позичальника впродовж терміну дії договору рівнозначними частинами, проте останній внесок має бути зроблений не пізніше зазначеного терміну.

Матеріали справи містять копію платіжного доручення від 02.10.2020 № 729 на суму 4 800 000 грн, в якому платником зазначено ТОВ "Краншип", отримувачем - ПП "Мар`янівське-2014", призначенням платежу - сплата позики за договором позики від 28.09.2020 № 28/09-01.

13. 02.10.2020 між ТОВ "Краншип" (іпотекодержатель) та ТОВ БВКП "Азалія" (іпотекодавець) укладено договір іпотеки (далі - іпотечний договір), за умовами пунктів 1.1- 1.3, 1.7, 1.8 якого іпотекою забезпечується виконання зобов`язань позичальника за договором позики від 28.09.2020 у розмірі 4 800 000 грн, також забезпечуються вимоги іпотекодержателя щодо відшкодування: витрат, пов`язаних із пред`явленням вимоги з виконання зобов`язань, передбачених договором позики, і звернення стягнення на предмет іпотеки; витрат на утримання і збереження предмета іпотеки, якщо предмет іпотеки буде прийнятий на утримання іпотекодержателем; збитків, завданих порушенням іпотекодавцем умов цього договору; збитків, завданих порушенням позичальником зобов`язань за договором позики; витрат на страхування предмета іпотеки, якщо ці витрати будуть зроблені іпотекодержателем. В забезпечення виконання зобов`язань позичальника іпотекодавець надав в іпотеку нерухоме майно, що є власністю іпотекодавця, а саме: контору/адмінбудинок, що знаходиться за адресою: Полтавська область, Гребінківський район, м. Гребінка, вул. Магістральна (колишня назва вул. Петровського), 64, що складається в цілому з нежитлової будівлі А-1. Загальна площа нерухомості 115,2 м2, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 140706753208; будівлі та споруди, що знаходиться за адресою: Полтавська область, Гребінківський район, м. Гребінка, вул. Магістральна (колишня назва вул. Петровського), 64. Загальна площа нерухомості 780,3 м2. Реєстраційний номер нерухомого майна 140440153000. За домовленістю сторін вартість предмету іпотеки становить 2 561 526 грн. Оціночна вартість предмету іпотеки становить 2 561 526 грн.

14. Іпотечним договором передбачено іпотечне застереження.

Так, відповідно до пункту 4.1 іпотечного договору звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом:

- продажу предмету іпотеки будь-якій особі та будь- яким способом, в тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу у порядку статті 38 Закону України "Про іпотеку", для чого іпотекодавець надає іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною, яка визначається суб`єктом оціночної діяльності та зазначається у звіті про оцінку майна, що складається відповідно до вимог Закону України від 16.01.2016 № 2658-ІІІ "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" або за згодою сторін, але не більше ринкової вартості предмету іпотеки, та на умовах, визначених на власний розсуд іпотекодержателя, і здійснити всі необхідні дії від імені іпотекодавця;

- переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку". Згідно зі статтею 36 Закону України "Про іпотеку" це застереження вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя і є підставою для оформлення та реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

15. Згідно з пунктом 4.4 іпотечного договору у разі, якщо задоволення вимог іпотекодержателя здійснюється шляхом набуття права власності на предмет іпотеки в порядку статті 37 Закону України "Про іпотеку", право власності на предмет іпотеки переходить від іпотекодавця до іпотекодержателя на підставі цього договору на наступний день після закінчення обрахованого згідно з пунктом 2.3.16 цього договору 30-денного строку виконання вимоги іпотекодержателя про усунення порушень зобов`язань за договором купівлі-продажу та/або умови цього договору, у разі якщо ця вимога не буде задоволена іпотекодавець у добровільному порядку (проте вимогою іпотекодержателя може бути встановлений більш тривалий строк її задоволення) та підлягає реєстрації в порядку, визначеному чинним законодавством України. Ця реєстрація здійснюється нотаріусом або відповідним органом державної реєстрації на підставі цього договору свідоцтва, виданого нотаріусом про передачу вимоги та нотаріально засвідченої заяви Іпотекодержателя про його згоду на набуття ним права власності на предмет іпотеки.

16. Матеріали справи містять лист від 14.12.2020 № 14/2/1, яким ПП "Мар`янівське-2014" повідомляє ТОВ "Краншип", що при перерахуванні грошових коштів платіжним дорученням від 14.12.2020 № 710 в сумі 4800 000 грн було допущено помилку у полі "Призначення платежу" та просить вважати правильним наступне призначення платежу "Повернення позики за договором позики № 07/07-01 від 07.07.2020 Без ПДВ".

17. У матеріалах справи також наявний адресований ПАТ АБ "Укргазбанк" лист ТОВ "Краншип" від 14.12.2020 № 14-12/20, за змістом якого Товариство просило надати довідку щодо уточнення призначення платежу, який було здійснено позичальником платіжним дорученням від 14.12.2020 № 710 в сумі 4 800 000 грн. У листі також зазначено, що сторони погодили між собою уточнення призначення платежу "Повернення позики за договором позики № 07/07-01 від 07.07.2020 Без ПДВ", а всі інші реквізити вважаються правильними.

18. 06.04.2021 ТОВ "Краншип" надіслало на адресу ТОВ БВКП "Азалія" (іпотекодавця) та ПП "Мар`янівське-2014" (позичальника) повідомлення (вимогу) № 06-04/21 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання та анулювання заборгованості за основним зобов`язанням.

07.04.2021 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лічман Інною Миколаївною на адреси ТОВ БВКП "Азалія" (іпотекодавця) та ПП "Мар`янівське-2014" (позичальника) було направлено повідомлення (вимогу) № 143/01-16 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання та анулювання заборгованості за основним зобов`язанням.

19. З Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що державним реєстратором 03.06.2021 було прийнято такі рішення про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за ТОВ "Краншип":

- номер запису про право власності 42373949 на об`єкт нерухомого майна: нежитлова будівля за адресою: Полтавська область, Гребінківський район, м. Гребінка, вул. Магістральна, 64, загальна площа нерухомості 115,2 м2, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 08.06.2021 № 58608264;

- номер запису про право власності 42374587 на об`єкт нерухомого майна: будівлі та споруди за адресою: Полтавська область, Гребінківський район, м. Гребінка, вул. Магістральна, 64, загальна площа нерухомості 780,3 м2, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 08.06.2021 № 58609027.

Позиція Верховного Суду

20. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити з таких підстав.

21. ТОВ БВКП "Азалія" в поданій касаційній скарзі посилається на наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, а саме якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

22. В основу оскаржуваної постанови про відмову в задоволенні позову в повному обсязі покладено висновок апеляційного суду про недоведеність позивачем належними та допустимими доказами обставин припинення основного зобов`язання позичальника за договором позики від 28.09.2020 № 28/09-01 внаслідок перерахування позикодавцю грошових коштів у сумі 4 800 000 грн згідно з виконаним платіжним дорученням від 14.12.2020 № 710, в якому відповідач і третя особа-2 за взаємним волевиявленням 14.12.2020 уточнили призначення платежу таким чином: "Повернення позики за договором позики № 07/07-01 від 07.07.2020. Без ПДВ", що зумовлює як правомірність звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання та реалізації іпотечного застереження в порядку статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку", так і законність державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за Товариством як іпотекодержателем.

23. Проте колегія суддів вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову та водночас погоджується з доводами скаржника в частині неврахування апеляційним судом під час ухвалення оскаржуваної постанови: 1) висновку щодо застосування норми статті 23 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (в контексті неможливості зміни призначення платежу виконаного платіжного доручення), викладеного в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 809/34/17, від 01.07.2020 у справа № 824/74/19-а; 2) висновку щодо застосування норм статей 1, 9, 10 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (щодо умов використання акта звірки взаєморозрахунків як доказу здійснення господарської операції), викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.12.2020 у справі № 916/499/20; 3) висновків щодо необхідності дотримання добросовісності поведінки учасника цивільних відносин і заборони їх суперечливої поведінки, викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18(910/4866/21) та в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 450/2286/16-ц, від 04.08.2021 у справі № 185/446/18; 4) висновку щодо стандарту доказування, викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19, з огляду на таке.

24. Відповідно до абзацу 1 пункту 8.1 статті 8, пунктів 23.1, 23.2 статті 23 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (чинного до 31.07.2022) банк зобов`язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. Платіжне доручення може бути відкликане ініціатором переказу в будь-який час до списання суми коштів з його рахунка шляхом подання до банку, що обслуговує цього ініціатора, документа на відкликання. Платіжна вимога на примусове списання коштів може бути відкликана стягувачем у будь-який час до списання коштів з рахунка платника шляхом подання до банку, що обслуговує цього стягувача, документа на відкликання. Розрахунковий документ може бути відкликаний тільки в повній сумі.

В свою чергу платник несе відповідальність за відповідність інформації, зазначеної ним у документі на переказ, суті операції, щодо якої здійснюється цей переказ (пункт 33.2 статті 33 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", чинного до 31.07.2022).

25. За змістом положень пунктів 1.19, 3.1, 3.4, 3.7 Інструкції № 22 (чинної до 31.07.2022) банк не несе відповідальності за достовірність змісту платіжного доручення, оформленого клієнтом. Платники й отримувачі коштів здійснюють контроль за своєчасним проведенням розрахунків та розглядають претензії, що виникли, без участі банку. Обов`язковим реквізитом платіжного доручення є "призначення платежу". Платник до настання дати валютування може відкликати кошти, які до зарахування на рахунок отримувача обліковуються в банку, що обслуговує отримувача. Банк отримувача, одержавши цю вказівку, цього самого операційного дня перераховує кошти з відповідного рахунку на той самий рахунок у банку платника, з якого вони надійшли, якщо на час надходження вказівки кошти не зараховані на рахунок отримувача, та повідомляє отримувача про відкликання коштів платником. Лист про відкликання коштів платник подає до свого банку, який того самого дня надає банку отримувача вказівку про повернення коштів. Реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

26. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

27. Згідно з частиною 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до імперативних положень частини 5 статті 310 та частини 1 статті 316 ГПК України висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи. Вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

28. В постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 809/34/17, від 01.07.2020 у справі № 824/74/19-а, на необхідність врахування яких в вказував Верховний Суд у постанові від 14.02.2023 про передачу цієї справи на новий розгляд апеляційного суду, викладено такий комплексний висновок щодо застосування норми статті 23 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні":

"Право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику, тобто особі, що здійснює відповідний платіж. У випадку ж, якщо грошові кошти вже були списані з рахунку платника та зараховані на рахунок отримувача, переказ набуває статусу завершеного (пункт 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні"). Отже, з моменту перерахування грошових коштів на рахунок отримувача обов`язок банку з виконання доручення платника вважається виконаним. Внесення змін до призначення платежу такого платіжного доручення є неможливим. А питання уточнення інформації, вказаної у реквізиті "Призначення платежу" виконаного платіжного доручення вирішується сторонами у порядку, узгодженому між ними, без участі банку. Зазначене підтверджується листом Національного Банку України від 9 червня 2011 року №25-111/1438-7141 "Про заміну інформації у реквізиті "Призначення платежу", яким встановлено, що після списання коштів з рахунку платника питання щодо уточнення інформації, зазначеної у реквізиті "Призначення платежу", вирішується між сторонами без участі банку. Визначальним у змісті наведених законодавчих норм, якими регулюються правильність заповнення платіжного доручення, є те, що вони регулюють правовідносини між банком та платником, у той час, як зміна волевиявлення у розпорядженні коштами є господарськими правовідносинами та визначається цивільно-правовими угодами, укладеними між сторонами".

Таким чином, у зазначених постановах Верховний Суд, з одного боку, дійшов категоричного висновку про неможливість зміни призначення платежу виконаного платіжного доручення (тобто коли грошові кошти вже списано банком з рахунку платника та зараховано на рахунок їх одержувача), але, з іншого боку, допускає можливість уточнення призначення платежу виконаного платіжного доручення за взаємною згодою (волевиявленням) платника та отримувача коштів на договірних засадах, тобто без участі банку.

29. Так, виходячи з системного аналізу змісту положень пункту 23.1 статті 23 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (чинного до 31.07.2022) та пункту 3.4 Інструкції № 22 (чинної до 31.07.2022), "зміна призначення платежу" допускається до моменту списання банком грошових коштів з рахунку платника та включає вчинені дії суб`єктів господарювання щодо: подання до банку документа на відкликання платіжного доручення; заміни інформації (будь-яких відомостей та/або даних), які містяться у однойменному реквізиті платіжного доручення іншою інформацією (відомостями та/або даними) шляхом оформлення нового платіжного доручення.

При цьому поняттям "уточнення призначення платежу" охоплюються вчинені після списання коштів за платіжним дорученням дії конкретних суб`єктів господарювання (платника та отримувача коштів) з внесення окремих несуттєвих правок, виправлення описок, надання уточнень до реквізиту "призначення платежу" платіжного доручення, які повністю не змінюють підставу платежу та здійснюються суб`єктами господарювання за взаємним волевиявленням на договірних засадах, але без участі банку.

Тобто "уточнення призначення платежу" передбачає можливість обміну платника та отримувача коштів листами-уточненнями із внесенням окремих незначних правок, виправленням описок, наданням уточнень до реквізиту "призначення платежу" виконаного платіжного доручення.

Таким чином, основна відмінність між "зміною призначення платежу" та "уточненням призначення платежу" полягає в тому, що з моменту списання банком грошових коштів з рахунку платника "зміна призначення платежу" є недопустимою, натомість з цього моменту стає можливим виключно "уточнення призначення платежу" безпосередньо платником та отримувачем коштів без участі банку, яке може проявлятися, зокрема, в уточненні або назви, або номера, або дати документа (договір, накладна, рахунок тощо), на виконання якого вчинявся платіж, але ні в якому разі не всіх вказаних реквізитів одночасно, що по суті вже означатиме недопустиму "зміну призначення платежу" виконаного платіжного доручення.

30. Зважаючи на наведене вище, колегія суддів вважає, що всупереч вимогам частини 1 статті 316 ГПК України суд апеляційної інстанції під час нового розгляду справи не виконав вміщених у постанові Верховного Суду від 14.02.2023 обов`язкових вказівок суду касаційної інстанції щодо достовірного з`ясування обставин дотримання позикодавцем і позичальником вимог Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (чинного до 31.07.2022) та Інструкції № 22, зокрема, в частині перевірки дійсного взаємного волевиявлення сторін за договором позики від 28.09.2020 № 28/09-01 на вчинення дій зі зміни призначення платежу, оскільки на підтвердження документального оформлення відповідного волевиявлення апеляційний суд помилково послався на обмін платника (позичальника) та отримувача коштів (позикодавця) наявними в матеріалах справи листом ПП "Мар`янівське-2014" від 14.12.2020 № 1412/1 (адресований позикодавцю) і листом ТОВ "Краншип" від 14.12.2020 № 14-12/20, натомість останній зазначений лист взагалі адресований ПАТ АБ "УКРГАЗБАНК", як наслідок, суд апеляційної інстанції не спростував покладеного в основу рішення від 23.12.2021 висновку суду першої інстанції про недоведеність відкликання позичальником платіжного доручення від 14.12.2020 № 710 на суму 4 800 000 грн, що є точною сумою позики саме за договором позики від 28.09.2020 № 28/09-01, а не за договором позики від 07.07.2020 № 07/07-01, за умовами якого сума позики є в декілька разів більшою (27 000 000 грн), тоді як зміну та\або підтвердження зміни призначення платежу банком чинним законодавством не передбачено.

31. Наведеним повністю спростовується висновок апеляційного суду щодо наявності взаємного узгодженого волевиявлення платника (позичальника) та отримувача коштів (позикодавця) саме на "уточнення" призначення платежу в сумі 4 800 000 грн за вже виконаним платіжним дорученням від 14.12.2020 № 710 шляхом зміни посилання на один господарський договір (договір позики від 28.09.2020 № 28/09-01, забезпечений іпотекою) як підставу платежу посиланням на інший господарський договір (договір позики від 07.07.2020 № 07/07-01, не забезпечений іпотекою) та нібито зумовленого цим прийняття позикодавцем виконання від позичальника зобов`язання саме за договором позики від 07.07.2020 № 07/07-01.

32. При цьому суд касаційної інстанції не може не погодитися з доводами скаржника про те, що процедуру уточнення призначення платежу, зазначеного в платіжному дорученні, чинним законодавством не передбачено, а листи Національного банку України від 09.06.2011 № 25-111/1438-7141 та від 26.09.2005 № 25-113/1506-9580 носять виключно інформаційно-рекомендаційний характер, оскільки відповідно до частин 1- 4 статті 56 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк видає нормативно-правові акти та розпорядчі акти. Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, юридичних та для фізичних осіб. Національний банк видає розпорядчі акти з питань організаційно-розпорядчого характеру або індивідуальної дії, які не є нормативно-правовими актами. Розпорядчі акти оприлюднюються та набирають чинності в порядку, встановленому Національним банком. Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно із законом пом`якшують або скасовують відповідальність.

Адже листи Національного банку України від 09.06.2011 № 25-111/1438-7141 та від 26.09.2005 № 25-113/1506-9580 не входять до визначеного вказаним законом переліку нормативно-правових або розпорядчих актів Національного банку України, які є обов`язковими для юридичних осіб, а відтак і висновки Верховного Суду з питань тлумачення зазначених листів, які не містять норм права, не несуть змістовного правового навантаження.

33. Крім того, перевіряючи застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд звертає увагу на те, що обмежившись посиланням на встановлення обставин належного виконання третьою особою-2 зобов`язання за договором позики від 07.07.2020 № 07/07-01 і нібито погодженого прийняття такого виконання позикодавцем саме за цим договором, суд апеляційної інстанції на порушення положень частини 5 статті 310 ГПК України не врахував викладеного в постанові Верховного Суду від 14.02.2023 обов`язкового для суду апеляційної інстанції під час нового розгляду справи висновку про те, що за змістом висновків, наведених у постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 809/34/17, від 01.07.2020 у справі № 824/74/19-а, йдеться про можливість наступного уточнення, а не зміни інформації, вказаної у реквізиті "Призначення платежу" виконаного платіжного доручення (див. абзац 2 пункту 5.30 зазначеної постанови).

34. Наведене переконливо свідчить про неврахування апеляційним судом висновку щодо застосування норми статті 23 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (в контексті неможливості зміни призначення платежу виконаного платіжного доручення), викладеного в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 809/34/17, від 01.07.2020 у справі № 824/74/19-а, що в свою чергу, вказує на достатнє підтвердження під час касаційного провадження зазначеної скаржником підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

35. Касаційна інстанція погоджується з твердженням скаржника про неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норм статей 1, 9, 10 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (щодо умов використання акта звірки взаєморозрахунків як доказу здійснення господарської операції), викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.12.2020 у справі № 916/499/20, в пункті 8.5 якої зазначено, що сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом. Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.

Адже, як правильно вказує скаржник, акт звірки взаєморозрахунків за договором позики від 28.09.2020 № 28/09-01, який містить відомості про заборгованість ПП "Мар`янівське-2014" перед ТОВ "Краншип" в сумі 4 800 000 грн, датований 31.07.2021, тобто складений вже навіть після звернення відповідачем стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання та державної реєстрації 08.06.2021 права власності Товариства (іпотекодержателя) на предмет іпотеки в порядку, передбаченому статтею 37 Закону України "Про іпотеку", що в силу вимог статті 11 цього Закону означає набуття позивачем як майновим поручителем прав кредитора за основним зобов`язанням (за договором позики від 28.09.2020 № 28/09-01) у межах вартості предмета іпотеки, визначеної звітом про незалежну оцінку від 18.05.2021, та виключає існування заборгованості позичальника в зазначеній сумі.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що акт звірки взаєморозрахунків за договором позики від 28.09.2020 № 28/09-01 датований 31.07.2021, тобто вже після звернення стягнення на предмет іпотеки, що виключає можливість підтвердженням сторонами зобов`язань фінансового характеру станом на день звернення стягнення на предмет іпотеки.

Крім того, з мотивів непідтвердження відомостей акта звірки взаєморозрахунків за договором позики від 28.09.2020 № 28/09-01 первинними документами (див. пункт 30 цієї постанови), Верховний Суд вважає помилковим визнання апеляційним судом вказаного акта звірки як належного доказу в цій справі.

36. В свою чергу, колегія суддів погоджується з аргументами скаржника в частині безпідставного прийняття апеляційним судом підготовленого доктором юридичних наук, доцентом, членом Науково консультативної ради при Верховному Суді ОСОБА_1 науково-консультативного висновку від 14.04.2023 № 1-14/04 як доказу, оскільки згідно з частиною 2 статті 98, частиною 2 статті 108 та частиною 1 статті 109 ГПК України предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта у галузі права не може містити оцінки доказів, вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яке рішення має бути прийнято за результатами розгляду справи. Висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов`язковим для суду.

Таким чином, як апеляційний суд у контексті врахування науково-консультативного висновку від 14.04.2023 № 1-14/04 як доказу, так і скаржник в аспекті його прийняття апеляційним судом як додаткового доказу з порушенням імперативних положень частини 3 статті 269 ГПК України, помилково ототожнюють вказаний висновок експерта в галузі права з письмовим доказом у справі.

37. Касаційна інстанція також погоджується з доводами скаржника про неврахування апеляційним судом як висновку щодо необхідності дотримання добросовісності поведінки учасника цивільних відносин і заборони їх суперечливої поведінки, викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18(910/4866/21) та в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 450/2286/16-ц, від 04.08.2021 у справі № 185/446/18, так і висновку щодо стандарту доказування, викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19, з огляду на таке.

38. Відповідно до частини 2, 3 статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

39. Так, у пункті 10.28 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20, в пункті 76.1 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18(910/4866/21) та в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 450/2286/16-ц, від 04.08.2021 у справі № 185/446/18 викладено такий висновок:

"Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість".

40. Водночас у пункті 9.55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19 та в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 450/2286/16-ц, від 04.08.2021 у справі № 185/446/18 в розвиток добросовісності як стандарту поведінки застосовано доктрину "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки), що ґрунтується ще на римській максимі "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини "venire contra factum proprium" лежить принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

41. Ураховуючи зазначені правові висновки Верховного Суду, колегія суддів погоджується з твердженням скаржника про те, що дії ПП "Мар`янівське-2014" та ТОВ "Краншип" щодо зміни призначення платежу виконаного платіжного доручення є недобросовісною (суперечливою) поведінкою, оскільки спрямована на фактичне уникнення виконання своїх зобов`язань за договором позики від 28.09.2020 № 28/09-01 шляхом використання при цьому реквізитів зовсім іншого правочину - договору позики від 07.07.2020 № 07/07-01.

42. У свою чергу, в пункті 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19 вказується, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

43. Статтею 79 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

44. Верховний Суд зауважує, що в контексті застосування вірогідності доказів, закріпленої статтею 79 ГПК України, суд першої інстанції, на відміну від апеляційного суду, обґрунтовано зазначив, що оскільки договір позики від 07.07.2020 № 07/07-01 укладено на загальну суму 27 000 000 грн (без забезпечення іпотекою або заставою), а договір позики від 28.09.2020 № 28/09-01 укладено на загальну суму 4 800 000 грн (із забезпеченням іпотекою) та оплату згідно з платіжним дорученням від 14.12.2020 № 710 здійснено позичальником на рахунок ТОВ "Краншип" на таку ж суму (4 800 000 грн) з призначенням платежу: повернення поворотної фінансової позики згідно договору від 28.09.2020 № 28/09-01, що також підтверджується поданою до ПАТ АБ "УКРГАЗБАНК" фінансовою звітністю ПП "Мар`янівське-2014" про відсутність станом на 31.12.2020 заборгованості ПП "Мар`янівське-2014" перед ТОВ "Краншип" за договорами позики від 28.09.2020 № 28/09-01, від 07.07.2020 № 07/07-01, в зв`язку з чим надані позивачем докази на підтвердження припинення зобов`язання за договором позики від 28.09.2020 № 28/09-01 та зумовленого цим припинення іпотеки за договором іпотеки від 02.10.2020 є більш вірогідними, ніж надані відповідачем і третьою особою-2 докази про зворотне (лист ПП "Мар`янівське-2014" від 14.12.2020 № 1412/1, лист ТОВ "Краншип" від 14.12.2020 № 14-12/20, довідка ПАТ АБ "УКРГАЗБАНК" від 14.12.2020 № 257/15/12/14/04, акт звірки взаєморозрахунків за договором позики від 28.09.2020 № 28/09-01 станом на 31.07.2021).

45. Разом з тим колегія суддів відхиляє доводи скаржника в частині неврахування апеляційним судом: 1) висновку щодо застосування положень статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" (в контексті нездійснення оцінки предмета іпотеки на момент переходу права власності до іпотекодержателя), викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 306/2053/16-ц; 2) висновків щодо застосування норм статей 80 269 ГПК України, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.07.2019 у справі № 917/2034/17, від 28.07.2020 у справі № 904/2104/19; 3) висновку щодо недопустимості використання цивільно-правового договору учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, з огляду на таке.

46. Згідно з частиною 5 статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності.

47. Пунктом 61 Порядку № 1127 передбачено, що для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) засвідчена іпотекодержателем копія письмової вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцю та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) засвідчена іпотекодержателем копія повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення або поштового відправлення з оголошеною цінністю, яким надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, з відміткою про вручення адресату, або

засвідчена іпотекодержателем копія рекомендованого поштового відправлення або поштового відправлення з оголошеною цінністю, яким надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, з позначкою про відмову адресата від одержання такого відправлення, або

засвідчені іпотекодержателем копії рекомендованих поштових відправлень або поштових відправлень з оголошеною цінністю (поштових конвертів), якими не менше ніж двічі з періодичністю не менше ніж один місяць надсилалася вимога, зазначена у підпункті 1 цього пункту, та які повернулися відправнику у зв`язку із відсутністю адресата або закінченням встановленого строку зберігання поштового відправлення, або

засвідчені іпотекодержателем паперові копії електронного листа, яким за допомогою засобів інформаційної, телекомунікаційної або інформаційно-телекомунікаційної системи, що забезпечує обмін електронними документами, надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, та електронного службового повідомлення відповідної системи, яким підтверджується доставка відповідного електронного листа за адресою електронної пошти адресата (у разі коли договором з іпотекодавцем або боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, передбачено можливість обміну електронними документами);

3) довідка іпотекодержателя, що містить відомості про суму боргу за основним зобов`язанням станом на дату не раніше трьох днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації та відомості про вартість предмета іпотеки, визначену суб`єктом оціночної діяльності, станом на дату не раніше 90 днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації;

4) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

48. В постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 306/2053/16-ц, предметом позову в якій є вимоги про скасування реєстрації речового права (права власності) на іпотечне майно, викладено висновок про те, що ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною і повинна погоджуватися з власником майна, а непроведення такої оцінки на момент переходу права власності є порушенням процедури звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку.

49. Під час вирішення спору в цій справі апеляційний суд, виконуючи на підставі частини 1 статті 316 ГПК України вміщені в постанові Верховного Суду від 14.02.2023 обов`язкові вказівки суду касаційної інстанції щодо з`ясування обставин дотримання Товариством вимог пункту 61 Порядку № 1127 шляхом подання державному реєстратору звіту від 18.05.2021 про незалежну оцінку предмета іпотеку, правомірно зазначив, що з відповіді на адвокатський запит від 13.03.2023 № 15-11/3 вбачається, що державний реєстратор при прийнятті рішення від 08.06.2021 про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно взяв до уваги увесь пакет наданих документів, у тому числі звіт від 18.05.2021 про незалежну оцінку ринкової вартості контори (адмінбудинку) будівель та споруд, що розташовані за адресою: м. Гребінка, вул. Магістральна, 64, 64а. Оскільки ТОВ "Краншип" надало повний пакет належним чином оформлених документів, то в державного реєстратора не було законних підстав для відмови в проведенні реєстраційних дій щодо спірного нерухомого майна, а тому було прийнято рішення про державну реєстрацію права власності відповідача на предмет іпотеки.

При цьому колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що саме по собі невнесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про документ щодо проведення оцінки як підставу для державної реєстрації права власності не може спростовувати факту дотримання іпотекодержателем встановленої законом процедури при визначенні ціни набуття предмета іпотеки у власність, оскільки, виходячи зі змісту положень статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору (в цьому випадку - іпотечного договору та вміщеного в ньому іпотечного застереження), тому відсутність у витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вказівки на зазначений звіт жодним чином не впливає на законність проведених реєстраційних дій та зареєстрованого за відповідачем права власності на предмет іпотеки.

50. Наведене якраз свідчить про врахування судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови зазначеного вище правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 306/2053/16-ц зі спору, що виник з подібних правовідносин, чим спростовується помилкове твердження скаржника про зворотне.

Тим більше, що у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду акцентує увагу на необхідності та достатності своєчасного проведення оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності до моменту переходу права власності до іпотекодержателя, а саме станом на дату не раніше 90 днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації, як того вимагає пункт 61 Порядку № 1127, чим підтверджується дотримання процедури звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, але в зазначеній постанові аж ніяк не міститься висновку про те, що порушенням встановленої позасудової процедури слід вважати невнесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про документ щодо здійснення відповідної оцінки.

51. Відповідно до імперативних положень частини 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

52. Так, у постанові від 23.07.2019 у справі № 917/2034/17, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що суд апеляційної інстанції, беручи до уваги докази, зокрема, нотаріально посвідчені заяви свідків, фінансові звіти позивача, паспорт розподільчого пункту щодо встановлення наявності чи відсутності факту порушення ПП "Мегапол", долучені до апеляційної скарги, не встановлював та не зазначив об`єктивних обставин, які унеможливлювали своєчасне подання документів до суду першої інстанції.

53. В постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.07.2020 у справі № 904/2104/19 викладено висновок про те, що системний аналіз статей 80 269 ГПК України свідчить про те, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на позивача покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у т. ч. апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи.

54. Згідно з частинами 1, 2 статті 73 та частинами 1, 2 статті 91 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Частиною 2 статті 161 ГПК України передбачено, що заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Відповідно до частин 1, 2 статті 169 ГПК України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, або на вимогу суду заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі.

Згідно з частиною 2 статті 98, частиною 2 статті 108 та частиною 1 статті 109 ГПК України предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта у галузі права не може містити оцінки доказів, вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яке рішення має бути прийнято за результатами розгляду справи. Висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов`язковим для суду.

55. Водночас, виходячи зі змісту положень статей 73 91 98 108 109 161 169 ГПК України, колегія суддів зазначає, що скаржник, передчасно посилаючись на безпідставне прийняття апеляційним судом письмових пояснень відповідача і третьої особи-2 та їх представників (в тому числі про їх дійсне волевиявлення щодо уточнення та прийняття платежу саме за договором позики від 07.07.2020 № 07/07-01), а також науково-консультативного висновку від 14.04.2023 № 1-14/04, складеного доктором юридичних наук, доцентом, членом Науково-консультативної ради при Верховному Суді ОСОБА_1, без з`ясування причин неможливості їх подання до суду першої інстанції, тобто з порушенням вимог частини 3 статті 269 цього Кодексу, помилково ототожнює письмові докази з висновком експерта в галузі права, який взагалі не є доказом, та з поясненнями учасників справи, які викладаються у заявах по суті справи або з процесуальних питань.

Наведене свідчить про помилковість посилання скаржника на обґрунтування своїх заперечень на висновки Верховного Суду щодо застосування норм статей 80 269 ГПК України, викладені в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.07.2019 у справі № 917/2034/17, від 28.07.2020 у справі № 904/2104/19.

56. Що стосується аргументів скаржника про неврахування апеляційним судом висновку щодо недопустимості використання цивільно-правового договору учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, то колегія суддів наголошує, що скаржник взагалі не обґрунтував того, яким чином вказаний висновок Великої Палати Верховного Суду щодо недопустимості використання цивільно-правового договору учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу стосується спірних іпотечних відносин і чи може такий висновок вплинути на вирішення цього господарського спору.

Тим більше, з огляду на достовірно встановлені судом першої інстанції обставини сплати 14.12.2020 третьою особою-2 заборгованості за договором позики від 28.09.2020 № 28/09-01 в повному обсязі наразі немає жодних підстав вважати, що іпотекодавець чи позичальник використовували цивільно-правовий договір для уникнення сплати боргу.

57. Отже, враховуючи зазначені скаржником правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19, в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 809/34/17, від 01.07.2020 у справа № 824/74/19-а, в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.12.2020 у справі № 916/499/20, від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18(910/4866/21) та в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 450/2286/16-ц, від 04.08.2021 у справі № 185/446/18, колегія суддів погоджується з доводами скаржника про неспростування судом апеляційної інстанції висновків суду першої інстанції щодо: 1) припинення іпотеки за договором іпотеки від 02.10.2020 з огляду на виконання позичальником 14.12.2020 у повному обсязі зобов`язання за договором позики від 28.09.2020 № 28/09-01, що виключає підстави для задоволення вимог іпотекодержателя (відповідача) та звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття ним права власності на предмет іпотеки та проведення державної реєстрації за собою права власності на об`єкти нерухомого майна, належні позивачу як іпотекодавцю; 2) недопустимості зміни ПП "Мар`янівське-2014" призначення платежу в платіжному дорученні від 14.12.2020 № 710 на суму 4 800 000 грн у зв`язку з ненаданням ТОВ "Краншип" доказів на підтвердження своєчасного (до зарахування коштів) відкликання позичальником вказаного платіжного доручення від 14.12.2020 № 710 на суму 4 800 000 грн, оскільки чинним законодавством не передбачено зміни або підтвердження зміни банком призначення платежу, а уточнення платежу після його фактичного проведення хоча й можливе за взаємною згодою платника та отримувача коштів, проте має стосуватися не підстави платежу в цілому, а лише уточнення окремих реквізитів (назви, номера або дати документа), що в цьому випадку не відбулося.

58. Водночас колегія суддів погоджується з доводами скаржника про те, що наразі не має істотного значення для правильного вирішення цього спору саме по собі посилання суду апеляційної інстанції на допущене судом першої інстанції порушення норми процесуального права (частини 3 статті 46 ГПК України), яке полягало у відсутності розгляду місцевим господарським судом позовних вимог, викладених в доповненнях до позовної заяви від 25.08.2021 (вх. № 9261), в яких позивач просив скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 08.06.2021, що по суті є заявою Підприємства про зміну предмета позову, оскільки виходячи зі змісту положень частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", як скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, так і скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно в судовому порядку є альтернативними та водночас однаково ефективними способами захисту прав позивача як власника предмета іпотеки, тобто задоволення будь-якої із зазначених позовних вимог призведе до відновлення порушеного права позивача.

Наведене підтверджується усталеною практикою Верховного Суду в справах зі спорів відповідної категорії (постанови від 23.06.2020 у справах №№ 906/516/19, 905/633/19, 922/2589/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19, від 14.07.2020 у справі № 910/8387/19, від 20.08.2020 у справі № 916/2464/19, від 03.09.2020 у справі № 914/1201/19, від 28.10.2020 у справі № 910/10963/19).

59. Крім того, за змістом норми пункту 2 частини 2 статті 277 ГПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, а оскільки в цьому випадку допущене судом першої інстанції процесуальне порушення не є істотним і не призвело до неправильного вирішення вказаним судом спору по суті первісно заявлених позовних вимог, то вказані обставини не можуть бути достатньою підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення про задоволення позову повністю.

60. Отже, колегія суддів вважає, що вміщений в оскаржуваній постанові висновок апеляційного господарського суду про відсутність підстав для задоволення позову в повному обсязі є помилковим, оскільки не відповідає: 1) висновку щодо застосування норми статті 23 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (в контексті неможливості зміни призначення платежу виконаного платіжного доручення), викладеного в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 809/34/17, від 01.07.2020 у справа № 824/74/19-а; 2) висновку щодо застосування норм статей 1, 9, 10 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (щодо умов використання акта звірки взаєморозрахунків як доказу здійснення господарської операції), викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.12.2020 у справі № 916/499/20; 3) висновків щодо необхідності дотримання добросовісності поведінки учасника цивільних відносин і заборони їх суперечливої поведінки, викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18(910/4866/21) та в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 450/2286/16-ц, від 04.08.2021 у справі № 185/446/18; 4) висновку щодо стандарту доказування, викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19.

При цьому Верховний Суд погоджується з доводами скаржника про те, що на порушення положень статей 86 236 269 282 310 316 ГПК України суд апеляційної інстанції не спростував висновку суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі, що свідчить про необхідність скасування оскаржуваної постанови та залишення в силі правильного по суті рішення про задоволення позову.

61. Оскільки скаржник належним чином обґрунтував і довів наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, а при вирішенні цього спору судом першої інстанції достовірно встановлено та судом апеляційної інстанції не спростовано доведеність порушення прав позивача як власника нерухомого майна (предмета іпотеки) внаслідок неправомірного вчинення державним реєстратором реєстраційних дій в процедурі звернення стягнення на предмет іпотеки без урахування факту попереднього повного припинення основного зобов`язання ПП "Мар`янівське-2014" за договором позики від 28.09.2020 № 28/09-01, то колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, оскаржувану постанову скасувати, а рішення місцевого господарського суду про задоволення позову повністю залишити в силі.

62. З мотивів, наведених раніше в цій постанові, Верховний Суд відхиляє необґрунтовані доводи відповідача, викладені у відзиві на касаційну скаргу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

63. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

64. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, апеляційний господарський суд, на відміну від місцевого господарського суду, дійшов помилкового висновку про необґрунтованість позовних вимог.

65. Згідно зі статтею 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

66. Зважаючи на те, що висновок суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову не відповідає положенням статей 86 236 269 ГПК України щодо всебічного, повного, об`єктивного і безпосереднього розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, а наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, отримала підтвердження під час касаційного провадження, колегія суддів вбачає підстави для задоволення касаційної скарги шляхом скасування оскаржуваної постанови та залишення в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову повністю.

Розподіл судових витрат

67. З огляду на те, що касаційна скарга підлягає задоволенню, Верховний Суд, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, передбаченими статтею 129 ГПК України, вбачає підстави для розподілу судових витрат у виді судового збору в сумі 4540 грн, сплаченого позивачем за подання касаційної скарги, шляхом покладання на відповідача обов`язку з відшкодування витрат скаржника, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 300 301 308 312 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю багатопрофільного виробничого комерційного підприємства "Азалія" задовольнити.

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.05.2023 у справі № 917/1283/21 скасувати.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 23.12.2021 у справі № 917/1283/21 залишити в силі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Краншип" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю багатопрофільного виробничого комерційного підприємства "Азалія" 4540 (чотири тисячі п`ятсот сорок) грн витрат зі сплати судового збору за розгляд справи в суді касаційної інстанції.

Наказ доручити видати Господарському суду Полтавської області.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай