Історія справи

Ухвала КГС ВП від 18.03.2018 року у справі №910/23169/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/23169/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Катеринчук Л.Й. - головуючий, Пєсков В.Г., Погребняк В.Я.

за участі секретаря судового засідання Кононенко Н.Б.

учасники справи:

позивач - Державне підприємство "Державний науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут інноваційних технологій в енергетиці та енергозбереженні",

представник - адвокат Стоян М.М. (ордер на надання правової допомоги серія КС№227494 від 03.01.2018),

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Будінвест Капітал",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Міністерство енергетики та вугільної промисловості України,

представник - Старушкевич У.М. (довіреність №100/2017 від 29.12.2017),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Обслуговуючий кооператив "ЖК "Науковий",

керівник - Олійник Т.М., представник - адвокат Петраш С.А. (ордер на надання правової допомоги серія КВ №245044 від 23.03.2018),

Прокуратура міста Києва,

Генеральна прокуратура України - прокурор Савицька О.В. (посвідчення №041103 від 04.02.2016)

розглянув касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Будінвест Капітал" та Обслуговуючого кооперативу "ЖК "Науковий"

на постанову Київського апеляційного господарського суду

від 06.11.2017

у складі колегії суддів: Калатай Н.Ф. (головуючий), Мартюк А.І., Сітайло Л.Г.

у справі №910/23169/16

за позовом Державного підприємства "Державний науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут інноваційних технологій в енергетиці та енергозбереженні"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Будінвест Капітал"

про визнання договору недійсним

ПРОЦЕДУРА КАСАЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ У ВЕРХОВНОМУ СУДІ

1. 05.03.2018 справа №910/23169/16 Господарського суду міста Києва надійшла до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з Вищого господарського суду України відповідно частини 5 статті 31 та підпункту 6 пункту 1 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017.

2. Ухвалою Верховного Суду від 15.03.2018 у складі колегії суддів: Міщенко І.С. - головуючий, Берднік І.С., Мачульський Г.М. відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Будінвест Капітал" та Обслуговуючого кооперативу "ЖК "Науковий" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.11.2017 у справі №910/23169/16; розгляд скарг призначено в засіданні суду на 02.05.2018.

3. Ухвалою Верховного Суду від 27.04.2018 задоволено заяву колегії суддів: Міщенко І.С. - головуючий, Берднік І.С., Мачульський Г.М. про самовідвід у справі №910/23169/16 за касаційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Будінвест Капітал" та Обслуговуючого кооперативу "ЖК "Науковий" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.11.2017.

4. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №910/23169/16 визначено колегію суддів Верховного Суду у складі: головуючий суддя - Катеринчук Л.Й., суддя - Песков В.Г., суддя - Погребняк В.Я., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.05.2018.

5. Ухвалою від 14.05.2018 Верховний Суд у складі колегії суддів: Катеринчук Л.Й. - головуючий, Пєсков В.Г., Погребняк В.Я. прийняв справу №910/23169/16 Господарського суду міста Києва з касаційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Будінвест Капітал" та Обслуговуючого кооперативу "ЖК "Науковий" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.11.2017 до провадження та призначив їх розгляд в судовому засіданні на 03.07.2018 о 17 год. 00 хв., в якому було оголошено перерву до 05.07.2018 12 год. 00 хв.

6. Позивачем подано відзив на касаційні скарги.

7. На розгляд касаційного суду винесено проблему застосування норм матеріального права - статей 203, 204, 215, 1130, 1131 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 75, 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 33, 34 ГПК України в редакції Закону України №1798-ХІІ від 06.11.1991, до набрання чинності Законом України №2147-VІІI від 03.10.2017.

ПРОВАДЖЕННЯ У СУДАХ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Короткий зміст позовних вимог

8. 16.12.2016 Державним підприємством "Державний науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут інноваційних технологій в енергетиці та енергозбереженні" (далі - ДП "Державний науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут інноваційних технологій в енергетиці та енергозбереженні", позивач) до Господарського суду міста Києва подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Будінвест Капітал" (далі - ТОВ "Компанія "Будінвест Капітал", відповідач) про визнання недійсним укладеного між позивачем та відповідачем договору від 16.07.2012 №111/2-12 про часткову участь у реконструкції об'єкта нерухомого майна та передачу функцій замовника.

9. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при укладенні оспорюваного договору не було отримано жодного погодження від органу управління щодо передачі з балансу на баланс нерухомого майна, яке є предметом договору. Також, відповідачем було введено позивача в оману, що підтверджується отриманими документами на проведення будівельних робіт 3 категорії та фактичне проведення будівельних робіт 4 категорії, що мало наслідком збільшення поверховості будівлі всупереч проектній документації.

10. Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач як на підставу для визнання спірного договору недійсним послався також на те, що такий договір за своєю правовою природою є договором про спільну діяльність, проте при його укладенні сторонами не було дотримано встановленого Постановою Кабінету Міністрів України №296 від 11.04.2012 "Про затвердження Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном" порядку укладення такого договору про спільну діяльність.

Короткий зміст рішення першої інстанції

11. Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.03.2017 у задоволенні позову відмовлено.

11.1. Судом встановлено обставини укладення 16.07.2012 між ДП "Державний науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут інноваційних технологій в енергетиці та енергозбереженні" (сторона-1) та ТОВ "Компанія "Будінвест Капітал" (сторона-2) договору №111/2-12 про часткову участь у реконструкції об'єкта нерухомого майна та передачу функцій замовника, за умовами якого сторона-1 передає стороні-2, а сторона-2 приймає право на виконання функцій замовника щодо проектування та реконструкції об'єкта та зобов'язується належним чином виконувати зазначені функції й відповідні зобов'язання на умовах, визначених цим договором. Для виконання зазначеного договору сторона-1 надає стороні-2 довіреність на виконання відповідних функцій замовника та передає за актом приймання-передачі будівельний майданчик (пункти 2.1, 2.2 договору), сторона-1 отримує у власність майнові права на частину загальної площі об'єкта в розмірі не більше 552,2 кв.м., до складу якої входять виключно площі нежитлового призначення, сторона-2 отримує у власність майнові права на частину загальної площі об'єкта, до складу якої входять площі нежитлового призначення, в розмірі, що дорівнює різниці площ нежитлового призначення об'єкта та 552,2 кв.м., що закріплені за стороною-1, та майнові права на частину загальної площі об'єкта (площі житла в об'єкті) в розмірі, що дорівнює 100% площі житла в об'єкті (пункти 6.2.1, 6.2.2 договору).

11.2. Судом встановлено, що відповідно до акта прийому-передачі будівельного майданчика для здійснення реконструкції від 25.04.2013 згідно з договором від 16.07.2012 №111/8-12, сторона-1 передала, а сторона-2 прийняла будівельний майданчик за адресою: вулиця Петропавлівська, 40 у Подільському районі міста Києва (будинок загальною площею 552,2 кв.м. (нежитлові площі) та прилеглу земельну ділянку кадастровий номер 85:269:045, площею 0,1432 га).

11.3. Судом встановлено, що відповідно до пункту 8.2. Статуту ДП "Державний науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут інноваційних технологій в енергетиці та енергозбереженні", затвердженого наказом Міненерговугілля 25.04.2012 №261, до компетенції Уповноваженого органу управління щодо управління підприємством належить погодження щодо, зокрема, відчуження, списання, передачі з балансу на баланс майна, надання в оренду нерухомого майна підприємства.

11.4. Судом встановлено, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.09.2015 у справі №826/14005/15 задоволено позов Державної архітектурно-будівельної інспекції України до ТОВ "Компанія "Будінвест Капітал" про застосування до відповідача заходів реагування у сфері державного нагляду (контролю) та вжито до ТОВ "Компанія "Будінвест Капітал" заходів реагування у сфері державного нагляду (контролю) у вигляді зупинення виконання робіт з будівництва житлового комплексу на вулиці Петропавлівській, 40 у Подільському районі міста Києва, а також зупинення експлуатації нежитлового приміщення - відділу продажу житлового комплексу "Науковий" на вулиці Петропавлівській, 40 у Подільському районі міста Києва.

11.5. Прийнявши до уваги акт приймання-передачі, за яким позивачем було передано відповідачу для здійснення реконструкції будинок загальною площею 552,2 кв.м., а за умовами пункту 6.2.1 договору позивач отримав у власність майнові права на частину загальної площі об'єкта в розмірі не більше 552,2 кв.м., до складу якої входять виключно площі нежитлового призначення, тобто таку ж саму площу, яка була передана для проведення реконструкції, суд не встановив фактів порушень охоронюваних законом прав позивача з боку відповідача, а також фактів, які б підтверджували укладення спірного договору під впливом обману.

11.6. Судом відхилено доводи позивача про те, що відповідачем здійснюється будівництво іншого, ніж зазначено у декларації про початок виконання будівельних робіт, об'єкта будівництва, і тим самим він ввів позивача в оману, як такі, що не свідчать про умисний обман з боку відповідача, а є лише неналежним виконанням ним умов договору.

11.7. Судом зазначено, що позивачем не надано належних та допустимих доказів наявності фактичних обставин, які б свідчили про введення позивача в оману з боку ТОВ "Компанія "Будінвест Капітал" під час підписання спірного договору, зокрема, в частині категорії складності об'єкта будівництва.

11.8. Оскільки судом не встановлено підстав, передбачених статтею 230 ЦК України, для визнання договору про часткову участь у реконструкції об'єкта нерухомого майна та передачу функцій замовника №111/2-12 від 16.07.2012 недійсним, місцевий суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

11.9. Також, суд першої інстанції зазначив про безпідставність посилань позивача на частину 1 статті 207 ГК України, оскільки позивачем не зазначено, в чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення спірного договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність протиправного наміру в кожної із сторін.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

12. 06.11.2017 постановою Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ДП "Державний науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут інноваційних технологій в енергетиці та енергозбереженні" задоволено, рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2017 у справі № 910/23169/16 скасовано, прийнято нове рішення, позов задоволено повністю, визнано недійсним укладений між ДП "Державний науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут інноваційних технологій в енергетиці та енергозбереженні" та ТОВ "Компанія "Будінвест Капітал" договір №111/2-12 про часткову участь у реконструкції об'єкта нерухомого майна та передачу функцій замовника від 16.07.2012; стягнено з відповідача на користь позивача судові витрати за звернення до суду з позовом (на суму 698 грн.) та за звернення з апеляційною скаргою (на суму 757, 90 грн.).

13. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

- щодо посилань позивача на те, що при укладенні договору відповідачем було введено в оману позивача, оскільки згідно з Дозволом на початок будівельних робіт, Декларацією про початок будівельних робіт та інших документів, які надають можливість почати будівельні роботи, об'єкт, який підлягає реконструкції має 3 категорію складності (вказана категорія передбачає, що об'єкт може мати не більше 9 поверхів), в той час як, розпочавши будівельні роботи, відповідач всупереч попередньо поданим документам для проведення будівельних робіт, залив фундамент для об'єкта 4 категорії складності та, відповідно, почав будувати об'єкт 4 категорії складності та побудував замість 9 поверхів 25 поверхів, чим порушив існуючі будівельні норми, у зв'язку з чим ввести такий об'єкт в експлуатацію неможливо, апеляційний суд зазначив про те, що порушення відповідачем умов Договору, а саме будівництво іншого, ніж зазначено у декларації про початок виконання будівельних робіт, об'єкта будівництва, не свідчать про умисний обман з боку відповідача, а є лише неналежним виконанням ним умов Договору, та, відповідно, підставою для застосування встановлених Договором та законодавством санкцій, погодився з висновком суду першої інстанції про те, що позивач не надав належних та допустимих доказів того, що відповідач, укладаючи Договір, ввів позивача в оману, а відтак, правові підстави для визнання Договору недійсним з цих підстав відсутні;

- судом першої інстанції не досліджено та не надана оцінка обставинам, які пов'язані з передачею нерухомого майна з балансу позивача на баланс відповідача без отримання погодження органу управління позивача, та обставинам того, що договір за своєю правовою природою є договором про спільну діяльність і що при його укладенні сторонами не було дотримано встановленого Постановою Кабінету Міністрів України №296 від 11.04.2012 "Про затвердження Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном" порядку укладення такого договору про спільну діяльність;

- апеляційний суд визначив, що за своєю правовою природою спірний договір є договором про спільну діяльність, адже, укладаючи його, сторони взяли на себе зобов'язання діяти спільно для досягнення певної мети (реконструкція об'єкта - примітка суду), для чого кожна із сторін внесла певні вклади (позивач передав об'єкт реконструкції, а відповідач власними або залученими силами за власні або залучені кошти зобов'язався провести реконструкцію об'єкта - примітка суду);

- судом не досліджено, що позивач має повноваження самостійно розпоряджатися переданим йому державним майном, оскільки, як встановлено апеляційним судом, у Статуті позивача, зазначено про те, що позивач заснований на державній власності згідно з наказом Міністерства енергетики та електрифікації України від 02.12.1993 №176 "Про створення Головного підприємства Державного науково-виробничого об'єднання "Укренергоресурси" та належить до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України (третя особа-1), а переданий позивачем відповідачу будинок №40 по вулиці Петропавлівській у місті Києві є власністю держави і перебуває на балансі позивача, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та відповідно до пункту 4.4 Статуту позивача, відчуження майна, що є державною власністю та закріплене за позивачем на праві господарського відання (тобто і будинку за адресою: місто Київ, вулиця Петропавлівська, 40), здійснюється за погодженням з третьою особою-1 в порядку, визначеному чинним законодавством України;

- судом першої інстанції не взято до уваги, що при укладенні спірного договору, враховуючи, що позивач є державним унітарним підприємством, необхідно було дотриматись положень постанови Кабінету Міністрів України №296 від 11.04.2012 "Про затвердження Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном", якою затверджено відповідний Порядок укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном;

- договір мав бути укладений за погодженням як з третьою особою-1, як органом управління позивача, так і з Кабінетом Міністрів України, проте зазначеного порядку сторонами дотримано не було, що є порушенням приписів чинного законодавства та згідно з частиною 1 статті 207 ГК України є підставою для визнання договору недійсним;

- посилання відповідача на пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду з позовом про визнання спірного договору недійсним спростовано, оскільки відповідач у додаткових письмових поясненнях фактично лише констатував, що такий строк позивачем пропущено, проте із заявою про застосування до спірних правовідносин позовної давності до суду не звертався;

- позивачем доведено наявність встановлених цивільним законодавством умов для визнання Договору недійсними з підстав, зазначених ним у позовній заяві, а відтак, позовні вимоги про визнання недійсним укладеного між позивачем та відповідачем договору №111/2-12 про часткову участь у реконструкції об'єкта нерухомого майна та передачу функцій замовника від 16.07.2012 підлягають задоволенню в повному обсязі.

- наявність обставин знищення будинку за адресою: місто Київ, вул. Петропавлівська, 40 в результаті реконструкції, яка мала бути проведена на підставі договору, унеможливлюють повернення відповідачем позивачу будівлі в натурі як правового наслідку визнання договору недійсним.

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ В КАСАЦІЙНОМУ СУДІ

Доводи скаржників (відповідача та третьої особи на стороні відповідача у справі)

14. Скаржники доводили, що суд апеляційної інстанції порушив норми частини 4 статті 267 ЦК України, не врахувавши сплив позовної давності, про застосування якої заявлялося стороною у спорі.

15. Скаржник зазначав, що апеляційним судом неправильно визначено правову природу спірного договору як договору про спільну діяльність. На думку скаржника, фактично договір є змішаним договором, в якому містяться елементи: агентського договору, надання послуг та договору підряду, оскільки відповідач надавав агентські послуги з розроблення проекту будівництва, отримання відповідних дозвільних документів, був зобов'язаний здійснити реконструкцію-будівництво об'єкта.

16. Скаржник зазначав, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку щодо передачі державного майна на баланс відповідача, оскільки будинок перебуває на балансі позивача, що підтверджується наявними у справі доказами, отже, відповідач не приймав від позивача жодного нерухомого майна.

Доводи інших учасників справи

17. Позивач - ДП "Державний науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут інноваційних технологій в енергетиці та енергозбереженні" у відзиві на касаційні скарги з їх доводами не погодився, вважає касаційні скарги безпідставними, необґрунтованими, спростованими апеляційним судом, тому просив залишити їх без задоволення.

НОРМИ ПРАВА, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ

18. Цивільний кодекс України

Частина 2 статті 11 - підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 цієї статті).

Частина 2 статті 16 - одним із способів захисту цивільного права є визнання правочину недійсним (пункт 2 частини 2 цієї статті).

Частина 1 статті 202 - правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 203 - загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину є: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Стаття 204 - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Стаття 215 - підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частина 1 статті 230 - якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Частина 1 статті 626 - договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 627 - відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 629 - договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Стаття 1130 - за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Стаття 1131 - договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

19. Господарський кодекс України

Частини 1, 2 статті 74 - державне комерційне підприємство є суб'єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту або модельного статуту і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до цього Кодексу. Майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання.

Частина 5 статті 75 - державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Відчужувати майнові об'єкти, що належать до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно належить, і лише на конкурентних засадах, якщо інше не встановлено законом. Розпоряджатися в інший спосіб майном, що належить до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише у межах повноважень та у спосіб, що передбачені цим Кодексом та іншими законами.

Частина 1 статті 207 - господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

20. Порядок укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №296 від 11.04.2012

Пункт 1 - цей Порядок визначає механізм укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків (далі - суб'єкт господарювання), договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном (далі - договір).

Пункт 2 - суб'єкт господарювання, що виявив намір укласти договір, подає центральному органові виконавчої влади, до сфери управління якого він належить, іншому суб'єкту управління об'єктами державної власності, зокрема Національній або галузевій академії наук (далі - орган управління), звернення щодо погодження укладення договору разом з такими документами: попередньо погоджений сторонами проект договору, засвідчені копії статутів (положень) суб'єкта господарювання та сторони (сторін), з якою (якими) передбачається укласти договір, інформація про суб'єкта господарювання та інше.

Пункт 3 - орган управління готує протягом місяця з дня надходження від суб'єкта господарювання звернення щодо погодження укладення договору за погодженням з Мінекономрозвитку, Мінфіном, Фондом державного майна та Мін'юстом відповідний проект рішення Кабінету Міністрів України. Зазначений проект повинен, зокрема, містити істотні умови договору, укладення якого пропонується погодити, щодо забезпечення підвищення ефективності використання державного майна, захисту майнових інтересів держави, унеможливлення відчуження державного майна, а також залежно від виду договору - розмір часток учасників, строк дії договору, порядок розподілу прибутку, покриття витрат та внесення додаткових вкладів.

21. Господарський процесуальний кодекс України в редакції Закону України №1798-ХІІ 06.11.1991, чинній до 15.12.2017

Частини 1, 2 статті 101 - у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

А.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

22. З огляду на те, що відповідно до статті 300 ГПК України в редакції з 15.12.2017, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, колегія суддів Верховного Суду зазначає про неприйнятність доводів скаржників про неналежну оцінку того чи іншого доказу у справі. Доводи скаржника про порушення апеляційним судом положень статей 203, 204, 215, 1130, 1131 ЦК України, статей 75, 207 ГК України, статей 33, 34 ГПК України в редакції до 15.12.2017, є прийнятними.

А.2. Щодо застосування норм матеріального та процесуального права

23. Згідно з частиною 1 статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, погоджуючи за власним волевиявленням (добровільно) умови договору, укладення якого та умови якого, як зазначено вище, передбачені та не суперечать вимогам законодавства, сторона договору погоджується з обов'язковістю їх виконання в силу норм статей 525, 526 ЦК України.

Визначаючи правову природу спірного договору, суди дійшли висновку, що договір про часткову участь у реконструкції об'єкта нерухомого майна та передачу функцій замовника є договором про спільну діяльність, адже, укладаючи його, сторони взяли на себе зобов'язання діяти спільно для досягнення певної мети (реконструкція об'єкта), для чого кожна із сторін внесла певні вклади (позивач передав об'єкт реконструкції, а відповідач власними або залученими силами за власні або залучені кошти зобов'язався провести реконструкцію об'єкта).

Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не погоджується з такими висновками, оскільки спільна діяльність згідно з таким договором ведеться одним з учасників спільної діяльності, з відповідною реєстрацією в податкових органах, відокремленим обліком податкових операцій та сплатою податків за спільну діяльність, чого в даному випадку не було.

Суд погоджується з доводами скаржників про те, що при укладенні даного договору мав місце змішаний договір, який об'єднав в собі елементи декількох видів договорів: договору про передачу майна у відання, договору будівельного підряду, агентського договору. Однак, таке визначення правової природи укладеного договору не змінює правильності висновків апеляційного суду про те, що будь-яка передача державного майна юридичної особи, частка державної власності у якій перевищує 50%, без погодження з органом управління такою особою, порушує Порядок укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №296 від 11.04.2012, оскільки поняттям "управління майном" охоплюється також передача державного майна (будівлі) у відання сторони договору для проведення її реконструкції з добудовою нової частини будівлі.

24. Статті 203, 215 ЦК України визначають загальні правові підстави визнання правочинів недійсними. Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Отже, для визнання недійсним правочину ключовим є встановлення обставин недодержання вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення, і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину. Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв'язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому, особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб'єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

25. Суд виходить з того, що звертаючись з позовом про визнання недійсним правочину, позивач відповідно до вимог статті 33 ГПК України в редакції до 15.12.2017 повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення.

26. Суд погоджується з висновками судів про те, що порушення відповідачем умов договору, а саме будівництво іншого, ніж зазначено в декларації про початок виконання будівельних робіт, об'єкта будівництва, не свідчать про умисний обман з боку відповідача, а є лише неналежним виконанням ним умов договору, та, відповідно, підставою для застосування встановлених договором та законодавством санкцій, та вважає правильними висновки про те, що позивач не надав належних та допустимих доказів того, що відповідач, укладаючи Договір, ввів позивача в оману, а відтак, правові підстави для визнання Договору недійсним з цих підстав відсутні.

27. Судами встановлено відповідно до Статуту позивача, що він заснований на державній власності згідно з наказом Міністерства енергетики та електрифікації України та належить до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, є державним унітарним комерційним підприємством (пункт 3.1. Статуту), майно позивача є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання (пункт 4.1. Статуту), відчуження майна, що є державною власністю та закріплене за ним на праві господарського відання, здійснюється за погодженням з Міністерством енергетики та вугільної промисловості України в порядку, визначеному чинним законодавством (пункт 4.4. Статуту).

28. Законодавцем визначений відповідний порядок укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном шляхом звернення до центрального органу виконавчої влади, до сфери управління якого він належить, щодо погодження укладення договору.

29. Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що спірний договір мав бути укладений за погодженням як з Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, як органом управління позивача, так і з Кабінетом Міністрів України, проте зазначеного порядку сторонами дотримано не було, що є порушенням приписів чинного законодавства та відповідно до частини 1 статті 207 ГК України є підставою для визнання договору недійсним.

30. Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що позивачем доведено належними та допустимими доказами наявність обставин, з якими він пов'язує визнання договору недійсним, висновки апеляційного суду є достатньо обґрунтованими та підтверджують те, що доводи сторін були відповідно оцінені та обґрунтовано відхилені, що підтверджує дотримання принципів аргументації судового рішення, викладених в Рішенні ЄСПЛ "Проніна проти України". Так, у Рішенні ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", суд зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції не зобов'язує національні суди надавати детальну відповідь на кожен аргумент заявника (сторони у справі); суди зобов'язані давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент; межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення; питання чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає із статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки в світлі конкретних обставин справи (пункти 21, 23 Рішення). Аналізуючи через призму зазначених висновків ЄСПЛ повноту дослідження судом апеляційної інстанції обставин даної справи та обґрунтування судового рішення, Суд погоджується з виконанням судом обов'язку щодо обґрунтування своїх висновків у даній справі та не вбачає порушення норм матеріального та процесуального права, які могли б потягнути наслідки скасування постанови апеляційного суду.

А.3. Мотиви прийняття (відхилення) доводів касаційних скарг

31. Доводи скаржників про незастосування судами до спірних правовідносин строку позовної давності, оскільки позивачем такий строк було пропущено, Суд вважає необґрунтованими, та погоджується з висновками апеляційного суду про те, що застосування до правовідносин строків позовної давності та, відповідно, відмова в позові з цих підстав можливе лише за заявою сторони щодо застосування строків позовної давності, зробленою до винесення судом першої інстанції рішення, відповідно до приписів частин 3, 4 статті 267 ЦК України, натомість констатація факту пропуску позивачем такого строку у відзиві на позов без формулювання відповідної заяви про застосування позовної давності у даній справі, не зобов'язує суд застосувати позовну давність, а надає йому право вибору між застосуванням позовної давності та захистом порушеного права відповідно до частин 2, 5 статті 267 ЦК України.

32. Доводи скаржників, зазначені в пунктах 15-16 мотивувальної частини даної постанови, Суд вважає необґрунтованими та такими, що спростовуються висновками пунктів 23-30 мотивувальної частини цієї постанови.

Б. Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

33. Відповідно до статті 309 ГПК України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

34. З огляду на зазначене та відсутність порушень норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення судом апеляційної інстанції, Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційних скарг та скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 06.11.2017 як такої, що прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

В. Судові витрати

35. У зв'язку з відмовою у задоволенні касаційних скарг, відповідно до статті 129 ГПК України в редакції з 15.12.2017, витрати зі сплати судового збору за їх подання і розгляд залишаються за скаржниками.

На підставі викладеного та керуючись статтями 240, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Будінвест Капітал" та Обслуговуючого кооперативу "ЖК "Науковий" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду 06.11.2017 у справі №910/23169/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Л.Й. Катеринчук

Судді В.Г. Пєсков

В.Я. Погребняк