Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 922/2141/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Сухового В.Г.,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу управління соціального захисту населення Балаклійської районної державної адміністрації

на рішення господарського суду Харківської області від 14.08.2017 (головуючий суддя Хотенець П.В.)

та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 08.11.2017 (головуючий Шутенко І.А., судді: Бородіна Л.І. і Здоровко Л.М.)

у справі № 922/2141/17

за позовом приватного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Харківської філії приватного акціонерного товариства "Укртелеком" (далі - Товариство)

до управління соціального захисту населення Балаклійської районної державної адміністрації (далі - Управління)

про стягнення 310 990,59 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Управління про стягнення боргу з компенсації витрат за надання послуг зв'язку на пільговій основі в розмірі 310 990,59 грн. за період з 01.01.2016 по 31.12.2016 включно.

Позовна заява мотивована тим, що на порушення вимог чинного законодавства України Управління не здійснило у повному обсязі відшкодування Товариству наданих послуг зв'язку пільговим категоріям населення, внаслідок чого за період з 01.01.2016 по 31.12.2016 включно у нього утворилася заборгованість перед Товариством у розмірі 310 990,59 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 14.08.2017, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 08.11.2017, позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Управління на користь Товариства 310 990,59 грн. невідшкодованої заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання послуг зв'язку пільговим категоріям населення за період з 01.01.2016 по 31.12.2016 включно.

Судові рішення попередніх інстанцій мотивовані доведеністю позовних вимог Товариством стосовно невиконання Управлінням своїх зобов'язань щодо компенсації витрат, понесених Товариством з 01.01.2016 по 31.12.2016 включно, у зв'язку з наданням телекомунікаційних послуг абонентам на пільгових умовах.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Управління звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що: у Державному бюджеті України на 2016 рік субвенція з державного бюджету місцевим бюджетами на надання пільг не передбачена і відповідний договір з Товариством про відшкодування йому витрат на надання таких пільг у 2016 році не укладався; Товариством не доведений розмір заборгованості.

Від Товариства відзив на касаційну скаргу не надходив.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що Товариство є оператором, який надає телекомунікаційні послуги споживачам відповідно до вимог Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Господарського кодексу України (далі - ГК України), Закону України "Про телекомунікації", Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 11.04.2012 (далі - Правила), інших законодавчих актів України.

Відповідно до частини третьої статті 63 Закону України "Про телекомунікації" телекомунікаційні послуги (послуги зв'язку) споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Згідно з пунктом 63 Правил встановлені законами пільги з оплати послуг зв'язку надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред'явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.

Статтею 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" передбачено, що пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання визначаються виключно законами України.

У період з 01.01.2016 по 31.12.2016 (включно) Товариством були надані послуги зв'язку на пільгових умовах населенню м. Балаклія та Балаклійського району Харківської області, що включені до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги та на яких поширювались дія пункту 19 частини першої статті 12, пункту 10 частини першої статті 13, пункту 18 частини першої статті 14, пункту 20 частини першої статті 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пункту 11 статті 20, статті 21 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", пункту 6 частини першої статті 6, частини третьої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист", частини п'ятої статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", пункту 4 частини третьої статті 13 Закону України "Про охорону дитинства" на загальну суму 310 990,59 грн.

Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення боргу з компенсації витрат за надання послуг зв'язку на пільговій основі в розмірі 310 990,59 грн. за період з 01.01.2016 по 31.12.2016 включно.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Законами України від 22.10.1993 № 3551-ХII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу", від 23.03.2000 № 1584-ІІІ "Про жертви нацистських переслідувань", від 28.02.1991 № 796-ХII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", від 24.03.2008 № 203/98-ВР "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний статус" і від 26.04.2001 № 2402-ІІІ "Про охорону дитинства" встановлені пільги з оплати послуг зв'язку для визначеної цими Законами категорій осіб.

Відповідно до статті 87 Бюджетного кодексу України видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення належать до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України.

Згідно з підпунктом "б" пункту 4 частини першої статті 89 та частини першої статті 102 Бюджетного кодексу України видатки на відшкодування вартості послуг, наданих пільговим категоріям громадян, проводяться з місцевих бюджетів за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету (далі - Порядок № 256), який містить, зокрема, такі норми:

- фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення та у районних бюджетах на зазначені цілі. Забороняється фінансування місцевих програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету;

- головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Тому суди дійшли висновку, що у даному випадку головним розпорядником коштів місцевих бюджетів у м. Балаклія та Балаклійському районі Харківської області на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівник Управління, а тому саме Управління є відповідальною (зобов'язаною) особою за відшкодування Товариству понесених ним витрат на надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян Балаклійського району Харківської області.

Відповідно до пункту 8 Порядку № 256 отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби, для здійснення відповідних видатків. Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють у п'ятиденний строк розрахунки з постачальниками відповідних послуг і ведуть облік за видами пільг.

Отже, чинне законодавство передбачає відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян. При цьому зобов'язання сторін у даній справі виникають безпосередньо із Законів України і не залежать від їх бажання.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання пункту 10 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 № 117, Товариство подавало на паперових та електронних носіях Управлінню розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам у минулому місяці.

Поіменні списки абонентів за формою "2-пільга" щомісячно надсилались Товариством на електронну адресу Управління.

Згідно з пунктом 11 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, пункту 2 Порядок № 256 саме на Управління покладено обов'язок щомісяця звіряти інформацію, що міститься у Реєстрі з отриманою від Товариства інформацією, здійснювати розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною другою статті 193 ГК України передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частини першої, третьої статті 63 Закону України "Про телекомунікації", телекомунікаційні послуги мають надаватися відповідно до законодавства. Телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Частиною шостою статті 48 Бюджетного кодексу України передбачено, що зобов'язання щодо виплати субсидій, допоміг, пільг по оплаті за надані послуги та компенсації громадянам з бюджету, на що згідно із Законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються органами Державного казначейства України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень. Зазначена норма є спеціальною по відношенню до загальних положень частини першої - четвертої статті 48 Бюджетного кодексу України.

У листі від 30.06.2011 № 31-07310-10-24/16584 Міністерство фінансів України роз'яснило, що "...деякі програми, які відносяться до державних програм соціального захисту населення, є державною гарантією і одержувачу не може бути відмовлено в їх наданні у разі, якщо він має на них право. У цьому випадку проводиться відшкодування витрат за фактично спожиті послуги (нараховані соціальні виплати) в межах встановлених норм (розмірів)".

Таким чином, зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку, компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

Крім того, законодавством не встановлена залежність відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, чи випадки повного або часткового звільнення від обов'язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах, оскільки надання пільг певним категоріям населення відбувається у відповідності до вимог Законів України.

Отже, Управління відповідає за своїми зобов'язаннями, які виникли безпосередньо із закону і така відповідальність не може ставитись у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

Частиною 2 статті 218 ГК України та статті 617 ЦК України передбачено, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення від відповідальності.

Тобто відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Перевіривши розрахунок заявленої до стягнення суми заборгованості, судами відхилено посилання Управління на його неправильність, оскільки Управлінню щомісячно надавались розрахунки за формою "2-пільга" на електронних та паперових носіях. Матеріали справи не містять, а Управлінням не надано доказів подання жодних зауважень щодо неточностей стосовно наданих відомостей та розрахунків. Також Управлінням не надано контррозрахунку наданих послуг за формою "2-пільга".

Водночас у матеріалах справи містяться належні докази обґрунтованості заявлених вимог, які надані Товариством.

Враховуючи викладене, суди дійшли висновку про доведеність та обґрунтованість позовних вимог та їх задоволення.

Доводи касаційної скарги стосовно того, що: у Державному бюджеті України на 2016 рік субвенція з державного бюджету місцевим бюджетами на надання пільг не передбачена і відповідний договір з Товариством про відшкодування йому витрат на надання таких пільг у 2016 році не укладався; Товариством не доведений розмір заборгованості, - не приймаються Касаційним господарським судом, оскільки спростовуються викладеними в цій постанові доводами судів попередніх інстанцій.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржувані судові акти - без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, які застосовані судами з урахуванням встановлених ним фактичних обставин справи і наявних у ній доказів.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу управління соціального захисту населення Балаклійської районної державної адміністрації залишити без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 14.08.2017 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 08.11.2017 у справі № 922/2141/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов

Суддя В. Суховий