Історія справи

Постанова ВГСУ від 11.04.2017 року у справі №917/1006/16
Ухвала КГС ВП від 19.02.2018 року у справі №917/1006/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 917/1006/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кушнір І.В. - головуючий, Краснов Є.В., Мачульський Г.М.,

За участю секретаря судового засідання Суворкіної Ю.І.

розглянувши касаційну скаргу Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.10.2017

за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз"

до Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго"

про стягнення 4 030 628,45 грн.,

За участю представників:

позивача - не з'явився,

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 17.10.2016, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 23.01.2017, позовні вимоги задоволено, стягнуто з відповідача 3 930 521, 78грн пені, 302 107, 72 грн. 3% річних; 941 904, 56 грн. інфляційних та 77 618, 01 грн. витрат з оплати судового збору.

Постановою Вищого господарського суду України від 11.04.2017 касаційну скаргу відповідача задоволено частково; рішення господарського суду Полтавської області від 17.10.2016 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23.01.2017 у справі №917/1006/16 скасовано; справу №917/1006/16 передано на новий розгляд до господарського суду Полтавської області.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 08.06.2017 у даній справі позов задоволено частково; стягнуто з Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго" на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз" 295 677, 58грн 3% річних, 983 807, 63грн інфляційних, 1 926 782, 58грн пені, 76995,76грн судового збору.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 17.07.2017 апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення; рішення господарського суду Полтавської області від 08.06.2017 залишено без змін.

01.08.2017 відповідач звернувся до місцевого господарського суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, в якої просив стягнути з позивача на свою користь 93141,61 грн. судового збору, сплаченого при поданні касаційної скарги, і витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката в сумі 2 000 грн. з надання правової допомоги щодо ведення справи №917/1006/16 у Вищому господарському суді України.

Додатковим рішенням господарського суду Полтавської області від 15.08.2017 у даній справі (суддя Киричук О.А.) заяву задоволено частково, стягнуто з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз" на користь Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго" 46 570,81 грн. витрат на оплату судового збору за подання касаційної скарги.

Задовольняючи заяву про винесення додаткового рішення, місцевий господарський суд вважав, що при винесенні господарським судом Полтавської області рішення від 08.06.2017 не було вирішено питання в частині розподілу судових витрат на подання касаційної скарги; суд вважає можливим стягнути з позивача на користь відповідача частину витрат на сплату судового збору в сумі 46 570,81 грн. за подання відповідачем касаційної скарги, оскільки постановою ВГСУ від 11.04.2014 касаційну скаргу відповідача було задоволено частково; суд не вбачає підстав для стягнення з позивача витрат на оплату послуг адвоката, оскільки станом на час розгляду справи №917/1006/16 у Вищому господарському суді України докази оплати послуг адвоката відповідачем в матеріалах справи відсутні.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 11.10.2017, скасовано додаткове рішення місцевого суду в частині стягнення з позивача на користь відповідача витрат по сплаті судового збору за подання касаційної скарги в розмірі 46 570,81 грн., в зазначеній частині прийнято нове рішення про відмову у задоволенні заяви Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго" про стягнення з позивача витрат по сплаті судового збору. В решті додаткове рішення залишено без змін.

Скасовуючи додаткове рішення в частині стягнення з позивача на користь відповідача 46 570,81 грн. судового збору , суд апеляційної інстанції вказав на те, що оскільки кінцевим результатом розгляду даної справи стало підтвердження обґрунтованості позовних вимог позивача, тому відсутні підстави для стягнення з позивача судового збору за касаційну скаргу подану відповідачем.

26.10.2017 (згідно із поштовим штемпелем на конверті) Полтавське обласне комунальне виробниче підприємство теплового господарства "Полтаватеплоенерго" звернулося з касаційною скаргою на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.10.2017 у справі № 917/1006/16 до Вищого господарського суду України.

На підставі пункту 5 статті 31, підпункту 6 пункту 1 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ) та за розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України № 38-р від 15.12.2017 вказану касаційну скаргу разом зі справою № 917/1006/16 передано до Касаційного господарського суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.02.2018 року у справі №917/1006/16 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Мачульський Г.М., Краснов Є.В.

16.02.2018 суд постановив ухвалу, якою касаційна скарга прийнята до провадження та її розгляд призначено на 05.04.2018, а також повідомлено учасників справи про дату, час і місце розгляду скарги.

Скаржник (відповідач) вказує на те, що постанова апеляційного суду про скасування додаткового рішення місцевого суду була прийнята з неповним з'ясуванням всіх обставин даної справи, які мають значення, тому просить її скасувати, а додаткове рішення місцевого суду залишити в силі.

Позивач надав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.

Представники сторін в судове засідання не з'явилися.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені обставини, Верховний Суд в межах перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначеного судового рішення, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Згідно зі ст.300 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."

З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

Як встановлено апеляційним судом, підставою для звернення з даним позовом була несвоєчасна оплата відповідачем отриманих послуг з розподілу природного газу.

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суди першої та апеляційної інстанцій встановили факт невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо своєчасної оплати послуг, що стало підставою для нарахування штрафних санкцій. При цьому суди відхилили клопотання відповідача про зменшення на 90% нарахованої пені, оскільки дійшли висновку, що даний випадок не є винятковим, що надав би підстави для її зменшення.

Вищий господарський суд України, частково задовольняючи касаційну скаргу відповідача, скасовуючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, у постанові від 11.04.2017 не спростовує встановленого судами факту невиконання відповідачем обов'язку зі своєчасної оплати послуг, що є підставою для нарахування пені, 3% річних та інфляційних, а лише зазначає, що відмовляючи відповідачу у задоволенні клопотання про зменшення пені, господарські суди попередніх інстанцій не перевірили наведених відповідачем доводів та не дослідили доказів його фінансового становища та обставин, на які посилається заявник в обґрунтування клопотання про зменшення пені; крім того, судами не досліджено в повній мірі обставин, що впливають на вірність здійсненого розрахунку пені, 3% річних та інфляційних.

Тобто, підставами для скасування судових рішень є передчасність висновків судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні клопотання про зменшення розміру пені та неповне дослідження обставин щодо розрахунку пені, 3% річних та інфляційних.

Отже, сам факт невиконання відповідачем обов'язку зі своєчасної оплати послуг вірно встановлений судами першої та апеляційної інстанції, тому були правові підстави для нарахування пені, 3% річних та інфляційних.

Під час нового розгляду справи, суд першої інстанції врахував висновки Вищого господарського суду України та зменшив розмір пені на 50%; позов, з урахуванням прийнятої судом першої інстанції заяви про зменшення розміру позовних вимог, задоволено частково.

З урахуванням викладеного, колегія суддів касаційного суду доходить наступних висновків.

Відповідно до ч.1 ст.49 Господарського процесуального кодексу України в редакції станом на момент розгляду справи в судах попередніх інстанцій:

"Судовий збір покладається:

- у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;

- у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог."

Таким чином, розмір судового збору, який підлягає відшкодуванню, залежить виключно від кінцевого розміру задоволених або відмовлених позовних вимог, а не від результатів розгляду окремої апеляційної чи касаційної скарги, за результатами якої не прийняте кінцеве судове рішення, яким визначено остаточний розмір задоволених позовних вимог.

Оскільки кінцевим результатом розгляду даної справи стало підтвердження обґрунтованості позовних вимог позивача суд апеляційної інстанції вірно відмовив відповідачу у стягненні коштів на відшкодування судового збору за розгляд касаційної скарги, якою справа була направлена на новий розгляд.

При цьому, судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі п.3 ч.1 ст.83 ГПК України та ч.3 ст.551 ЦК України покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення є наслідком не необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судами свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами.

Щодо вимоги відповідача про стягнення з позивача понесені ним витрати на послуги адвоката, який представляв інтереси відповідача в суді касаційної інстанції, в розмірі 2 000 грн., колегія суддів вважає, що станом на час розгляду справи в суді касаційної інстанції відповідач такі вимоги не заявляв, докази оплати послуг адвоката відповідачем були відсутні, тому суди попередніх судових інстанцій обґрунтовано відмовили відповідачу в цій частині.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідач не оскаржує додаткове рішення та постанову апеляційного суду в зазначеній частині.

Доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваної постанови не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для її зміни чи скасування колегія суддів Касаційного господарського суду не вбачає.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.308 Господарського процесуального кодексу України

"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення."

Згідно з ч.1 ст.309 зазначеного Кодексу:

" Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права."

На підставі викладеного, суд доходить висновку про необхідність залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а постанову апеляційної інстанцій - без змін, як таку, що ухвалена з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає в силі раніше ухвалене судове рішення, суд покладає на відповідача витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Касаційну скаргу Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.10.2017 залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.10.2017 у справі №917/1006/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кушнір

Судді Є. Краснов

Г. Мачульський