Історія справи

Ухвала КГС ВП від 13.11.2019 року у справі №910/8169/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/8169/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г. М. - головуючого, Кушніра І. В., Зуєва В. А.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Екологічний консалтинг "Надра"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2019 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Пономаренко Є. Ю., судді Руденко М. А., Дідиченко М. А.) та ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.09.2019 (суддя Чебикіна С. О.)

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Екологічний консалтинг "Надра"

про заміну стягувача

за позовом Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські електромережі"

до Державного підприємства "Український науково-дослідний інститут нафтопереробної промисловості "МАСМА"

про стягнення 476 348,51 грн.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст заяви про заміну стягувача

1.1. У липні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Екологічний консалтинг "Надра" (далі - заявник) звернулося у Господарський суд міста Києва із заявою про заміну стягувача (далі - Заява), уточнивши її вимоги в частині стягнення суми, просило замінити стягувача Приватне акціонерне товариство "ДТЕК Київські електромережі" (далі - стягувач) на Товариство з обмеженою відповідальністю "Екологічний консалтинг "Надра" у частині стягнення по рішенню Господарського суду міста Києва від 08.06.2016 у справі № 910/8169/16 з Державного підприємства "Український науково-дослідний інститут нафтопереробної промисловості "МАСМА" (далі - боржник) заборгованості у сумі 324 464,01 грн. за спожиту активну електричну енергію, у сумі 84 074,57 грн. за перевищення договірних величин споживання, у сумі 7 248,58 грн. за спожиту реактивну електричну енергію та трьох відсотків річних у сумі 8 433,96 грн., інфляційних втрат у сумі 18 436,08 грн., пені у сумі 33 691,32 грн.

1.2. Заява мотивована тим, що заявником на підставі договору поруки виконані зобов'язання боржника перед кредитором щодо сплати заборгованості, що виникла у період по 01.04.2015, у зв'язку з чим до заявника перейшло право вимоги, тому наявні підстави для здійснення заміни стягувача.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.09.2019, яка залишена без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2019, відмовлено у задоволені Заяви.

2.2. Висновки судів мотивовані тим, що заявником не доведено виконання ним зобов'язань боржника по сплаті заборгованості стягувачу саме за рішенням суду у певний період.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. У касаційній скарзі заявник просить скасувати вказані судові рішення і прийняти нове, яким Заяву задовольнити.

3.2. В обґрунтування доводів касаційної скарги заявник посилається на те, що суди попередніх інстанцій порушили норми матеріального та процесуального права.

Заявник зазначає, що він замість боржника сплатив стягувачу грошові кошти за електричну енергію на підставі договору поруки, тому він набув право вимоги до боржника. Вказує на те, що суди безпідставно взяли до уваги довідку стягувача про надходження коштів по договору від 10.01.1991 № 482, оскільки вона є неналежним доказом, так як відображені у ній суми не співпадають з сумами заборгованості, які зазначені у розрахунку до позову. Суди не надали правової оцінки тому, що угода про реструктуризацію заборгованості № 94-15 з 08.08.2015 втратила чинність, а оплата коштів заявником відбувалась не на підставі цієї угоди.

4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

4.1. Суди встановили, що 10.01.1991 між Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго" та Державним підприємством "Український науково-дослідний інститут нафтопереробної промисловості "МАСМА" був укладений договір про постачання електричної енергії № 482 (далі-договір), за умовами якого сторони взяли на себе певні права та обов'язки.

4.2.06.12.2013 між Публічним акціонерним товариством "Київенерго" (кредитор), боржником та заявником було укладено договір поруки, згідно умов якого заявник поручився за виконання боржником зобов'язань, які виникли за договором. За умовами пунктів 5.2,5.3,5.4 договору поруки сторони визначили, що після виконання поручителем зобов'язання боржника за договором до поручителя, що виконав таке зобов'язання, переходять усі права кредитора за договором.

4.3.20.04.2015 між кредитором та боржником було укладено угоду № 94-15-е (далі - Угода) про реструктуризацію заборгованості за активну, реактивну електричну енергію та двократну вартість між фактично спожитою електричною енергією та договірною величиною за договором.

4.4. Суди встановили, що боржник не виконав умови Угоди, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість, яка станом на 01.04.2016 становила: 324 464,01 грн. заборгованість за активну електричну енергію, 7 248,58 грн. заборгованість за реактивну електричну енергію, 84 074,57 грн. заборгованість за перевищення договірних величини споживання.

4.5. Також встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від
08.06.2016 у справі № 910/8169/16, яке набрало законної сили (далі-Рішення), стягнуто з боржника 324 464,01 грн. заборгованості за спожиту активну електричну енергію, 84 074,57 грн. заборгованості за перевищення договірних величин споживання, 7 248,58 грн. заборгованості за спожиту реактивну електричну енергію, 8 433,96 грн. три відсотки річних, 18 436,08 грн. інфляційних втрат, 33
691,32 грн. пені, 7 145,23 грн. судового збору.

4.6. На виконання зазначеного рішення суду був виданий відповідний наказ.

4.7. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.05.2019 у справі № 910/8169/16 замінено стягувача Публічне акціонерне товариство "Київенерго" на його правонаступника Приватне акціонерне товариство "ДТЕК Київські електромережі".

4.8. Заявник вказував на те, що ним виконано обов'язок боржника щодо сплати заборгованості, яка виникла у період по 01.04.2015 на загальну суму 495 086,89
грн., згідно відповідних платіжних доручень за період з 23.12.2013 по
05.03.2015.

4.9. Відповідно до статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою (ч.1). Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом (ч.2).

4.10. Статтею 52 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу (ч.1).

4.11. Встановивши, що заявник не довів виконання ним обов'язку боржника в межах даної справи щодо сплати заборгованості стягувачу саме за рішенням суду за відповідний період, суди дійшли висновку про відсутність правових підстав для задоволення Заяви.

4.12. Колегія суддів погоджується з наведеними висновками судів, оскільки із встановлених судами обставин вбачається, що Рішенням стягнуто з боржника заборгованість за Угодою, в той час, як заявник здійснював перерахування коштів у період, який передував укладенню Угоди, та не встановлено, що заявник здійснював перерахування коштів за Рішенням, що виключало правові підстави для здійснення судом процесуального правонаступництва із стягувача на заявника саме за Рішенням, на яке посилався заявник у Заяві, з урахуванням її уточнення.

4.13. При цьому колегія суддів зазначає, що касаційна скарга заявника не містить жодних доводів на обґрунтування наявності передбачених законом підстав для здійснення процесуального правонаступництва у даній справі, що спростовує його твердження, які викладені у касаційній скарзі.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Росії") щодо реалізації права на справедливий суд (пункту 1 статті 6 Конвенції): "одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру".

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, позиція суду касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від
18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У справі, що розглядається, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсі, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не дають правових підстав для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій.

Європейський суд з прав людини в рішеннях Sutyazhnik v. Russia від 29.07.2009, Esertas v. Lithuania від 31.05.2012 зазначав, що у справах можуть бути обставини, які свідчать про відсутність соціальної потреби чи нагальної суспільної необхідності, які б виправдовували відхилення від принципу правової визначеності. Тобто, не потрібно скасовувати правильне по суті рішення суду лише заради правового пуризму.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

5.2. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

5.3. Ураховуючи наведені положення законодавства та обставини, установлені господарськими судами, колегія суддів зазначає, що оскаржені у справі судові рішення ухвалено із додержанням норм процесуального права, тому правових підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

5.4. Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності судових рішень.

5.5. За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та задоволення касаційної скарги немає.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини 1 пункту 4 підпункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за розгляд касаційної скарги у справі належить покласти на скаржника.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Екологічний консалтинг "Надра" залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2019 у справі Господарського суду міста Києва № 910/8169/16, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г. М. Мачульський

Судді І. В. Кушнір

В. А. Зуєв