Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2019 року

м. Київ

Справа № 922/2775/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Селіваненка В.П. і Сухового В.Г.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України",

відповідач - комунальне підприємство Балаклійська районна рада "Балаклійські теплові мережі",

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи

касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на рішення господарського суду Харківської області від 15.01.2019 (суддя Кухар Н.М.)

та постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.03.2019 (головуючий суддя - Россолов В.В., судді: Гетьман Р.А., Дучал Н.М.)

у справі № 922/2775/18

за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - Товариство)

до комунального підприємства Балаклійської районної ради "Балаклійські теплові мережі" (далі - Підприємство)

про стягнення 706 256,67 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Підприємства про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу природного газу від 31.10.2016 № 2565/1617-БО-32 (далі - Договір) у розмірі 706 256,67 грн., з яких: 432 779,57 грн. - основний борг, 131 869,54 грн. - пеня, 109 518,68 грн. - інфляційні втрати та 32 088,89 грн. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Підприємством було порушено умови Договору, а саме несвоєчасно та не в повному обсязі здійснено оплату за поставлений Товариством природний газ.

Рішенням господарського суду Харківської області від 15.01.2019, яке залишене без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 13.03.2019, позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Підприємства на користь Товариства 65934,77 грн. пені, 32088,89 грн. - 3% річних, 109 518,68 грн. інфляційних втрат, 4102,16 грн. витрат зі сплати судового збору. В частині вимог про стягнення 432 779,57 грн. основного боргу та 65 934,77 грн. пені в позові відмовлено. У задоволенні клопотання Підприємства про відстрочення виконання рішення суду на вісім місяців з моменту його винесення - відмовлено.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що позовні вимоги у даній справі в частині вимог про стягнення 65934,77 грн. пені, 32088,89 грн. -3% річних, 109 518,68 грн. інфляційних втрат є обґрунтованими. Водночас, враховуючи клопотання Підприємства про зменшення розміру пені, суди на підставі частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та частини першої статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зменшили розмір пені на 50%.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині зменшення розміру пені, Товариство звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині зменшення розміру пені та у скасованій частині ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги про стягнення 65 934,77 грн. пені.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що:

- судами попередніх інстанцій не враховано інтереси Товариства та особливі обставини її діяльності;

- матеріалами справи не доведено важкого фінансового стану Підприємства;

- посилання Підприємства на важкий фінансовий стан не можуть вважатися винятковими обставинами для зменшення пені в розумінні частини третьої статті 551 ЦК України та частини першої статті 233 ГК України.

Від Підприємства відзив на касаційну скаргу не надходив.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що:

- 31.10.2016 Товариством як постачальником та Підприємством як споживачем укладений Договір (з додатковими угодами до нього), за умовами якого постачальник зобов`язався поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов`язався оплатити його на умовах договору.

Обсяги природного газу, що передається споживачеві, та період поставки визначені пунктом 2.1 Договору (у редакції додаткової угоди від 31.03.2017 № 5), а саме: обсяг - до 143,48 тис. куб. м; період - з 01.04.2017 по 30.09.2017 включно.

Відповідно до пункту 1.2 Договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями.

Згідно з пунктом 3.4 Договору приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці, постачання оформлюється актом приймання -передачі.

Пунктом 6.1 Договору передбачено, що оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, що настає за місяцем поставки газу.

Відповідно до пункту 8.2 Договору у разі прострочення споживачем оплати згідно з пунктом 6.1 Договору споживач зобов`язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Згідно з пунктом 12.1 Договору останній набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін і діє в частині реалізації газу з 01.10.2016 до 31.03.2017 включно, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 706 256,67 грн. заборгованості за Договором.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на виконання умов Договору Товариством у період жовтень 2016 - квітень 2017 було поставлено, а Підприємством прийнято природний газ на загальну суму 15 568 811,47 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу.

У свою чергу, зобов`язання з оплати отриманого природного газу було виконано Підприємством з порушенням встановленого Договором строку.

Водночас, як встановлено у розгляді справи судами попередніх інстанцій, станом на час звернення позивача з позовом до суду сума основного боргу сплачена відповідачем у повному обсязі.

Згідно із статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 526 ЦК України та статтею 193 ГК України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із статтею 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтями 549, 611, 625 ЦК України передбачено, що наслідком прострочення виконання грошового зобов`язання є право кредитора вимагати, крім сплати заборгованості, також і нараховані впродовж періоду прострочення на неї 3% річних, інфляційні втрати, а нарахування пені, передбачено пунктом 8.2 Договору.

Суди попередніх інстанцій, перевіривши здійснені позивачем нарахування 3% річних та інфляційних втрат, визнали їх арифметично вірними, у зв`язку з чим дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог у цій частині та стягнули з Підприємства на користь Товариства 109 518,68 грн. - інфляційних втрат, 32 088,89 грн. - 3% річних.

Судами також визнано обґрунтованим нарахування позивачем 131 869,54 грн. пені за прострочення виконання Підприємством грошового зобов`язання за Договором.

Водночас судами попередніх інстанцій встановлено, що Підприємство на підставі статті 551 ЦК України та статті 223 ГК України просило суд зменшити розмір неустойки (пені) на 90%.

Судами зменшено заявлену Товариством до стягнення суму пені на 50%.

Причиною касаційного перегляду стала незгода позивача із зменшенням судами попередніх інстанцій заявленого до стягнення розміру неустойки (пені).

Відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. У випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати.

Згідно з частиною першою статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу; якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам (наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків), поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення.

В обґрунтування клопотання про зменшення розміру неустойки Підприємство посилалося, зокрема, на те, що на Підприємстві склалася складна економічна ситуація, яка виникла у зв`язку зі збитковістю послуг, що надає Підприємство, а саме послуг теплопостачання. Відповідач є комунальним підприємством, яке створене для задоволення потреб споживачів в теплопостачанні та змушене надавати послуги за вартістю, нижчою від її собівартості.

Враховуючи викладене, складну економічну ситуацію Підприємства та відсутність суми основного боргу за Договором станом на час звернення позивача з позовом до суду, беручи до уваги як інтереси позивача, так і відповідача, суди попередніх інстанцій визнали за можливе застосувати приписи статті 233 ГК України до спірних правовідносин та зменшити суму пені, яка підлягає до стягнення з відповідача (131 869,54 грн.) на 50%, що дорівнює 65 934,77 грн.

Посилання Товариства в касаційній скарзі на те, що: судами не враховано інтереси Товариства та особливі обставини його діяльності; матеріалами справи не доведено важкого фінансового стану Підприємства; посилання Підприємства на важкий фінансовий стан не можуть вважатися винятковими обставинами для зменшення пені в розумінні частини третьої статті 551 ЦК України та частини першої статті 233 ГК України, - не приймаються Касаційним господарським судом, оскільки спростовуються доводами судів попередніх інстанцій.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судами було прийнято рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що надає підстави для залишення їх без змін.

У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше прийняті у даній справі судові рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 15.01.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.03.2019 у справі № 922/2775/18 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя В. Селіваненко

Суддя В. Суховий