Історія справи

Постанова КГС ВП від 03.10.2025 року у справі №908/1162/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2025 року

м. Київ

cправа № 908/1162/23

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду: Рогач Л. І.- головуючої, Бенедисюка І. М., Васьковського О. В., Вронської Г.О., Дроботової Т. Б., Кібенко О. Р., Малашенкової Т. М., Пєскова В. Г., Чумака Ю. Я.

за участю секретаря судового засідання - Салівонського С. П.,

представників учасників справи:

Кучерявої Т. Ю. - Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІМК",

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІМК"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.12.2023

(судді Іванов О. Г., Парусніков Ю. Б., Коваль Л. А.)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІМК"

до Комунального некомерційного підприємства "Територіальне медичне об`єднання "Багатопрофільна лікарня інтенсивних методів лікування та швидкої медичної допомоги" Мелітопольської міської ради Запорізької області

про стягнення 1 593 623,84 грн.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІМК" (далі - ТОВ "ВІМК") звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до Комунального некомерційного підприємства "Територіальне медичне об`єднання "Багатопрофільна лікарня інтенсивних методів лікування та швидкої медичної допомоги" Мелітопольської міської ради Запорізької області (далі - КНП "ТМО "Багатопрофільна лікарня ІМЛ та ШМД") про стягнення 1 593 623,84 грн основного боргу за спожитий у листопаді-грудні 2022 року обсяг електроенергії на підставі договору від 31.12.2021 № 2273/1 про постачання електричної енергії.

1.2. Позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором про постачання електричної енергії щодо оплати вартості спожитої електроенергії. Позивач зазначив, що він протягом листопада-грудня 2022 року виконав свої зобов`язання в частині поставки електричної енергії до електроустановок споживача в обсязі 337142 кВт та пред`явив відповідачу рахунки на оплату, але останній не розрахувався за цей період, хоча протягом всього року дії договору розрахунки проводились споживачем своєчасно.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами

2.1. 31.12.2021 сторони уклали договір № 2273/1, за умовами якого постачальник (позивач) продає електричну енергію споживачу (відповідачу) для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

2.2. Відповідно до пункту 1.1 цей договір про постачання електричної енергії є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови постачання електричної енергії виключно непобутовим споживачам постачальником універсальних послуг та укладається сторонами з урахуванням статей 633 634 641 642 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) шляхом приєднання Споживача до цього договору, згідно із заявою-приєднання, яка є додатком 1 до цього договору.

2.3. Умови цього Договору розроблені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" (далі - Закон про ринок електричної енергії) та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 №312 (далі - Правила РРЕЕ) та є однаковим для всіх споживачів (пункт 1.2 Договору).

2.4. Відповідно до пункту 4.1 договору для забезпечення надання послуг з постачання електричної енергії споживачу постачальник зобов`язується здійснювати своєчасну закупівлю електричної енергії в обсягах, за належних умов забезпечить задоволення попиту на споживання електричної енергії споживачем.

2.5. Пунктом 5.1 Договору (в редакції додаткової угоди від 08.04.2022) передбачено, що ціна цього договору становить без ПДВ 6061820,69 грн., крім того ПДВ 1212364,14 грн., всього з ПДВ 7274184,83 грн., в тому числі: за рахунок коштів місцевого бюджету 49200,00 грн з ПДВ, за рахунок власних коштів від господарської діяльності 7224984,83 грн з ПДВ.

2.6. Приймання-передача електричної енергії, поставленої Постачальником та прийнятої Споживачем у звітному місяці оформляється шляхом підписання сторонами щомісячних актів, які є підставою для остаточних розрахунків між сторонами (п. 5.4 Договору).

2.7. В пункті 2 Комерційній пропозиції, яка є невід`ємною частиною Договору (Додаток 2), сторонами визначено наступне: "спосіб оплати - після поставки товару - післяоплата. Оплата рахунка Постачальника за цим Договором має бути здійснена Споживачем у строк не більше ніж 7 банківських днів з моменту отримання рахунку та акту приймання-передачі електричної енергії Споживачем, що надсилаються Споживачу після завершення розрахункового періоду".

2.8. Відповідно до пункту 13.1 договору та пункту 8 додатка № 2 цей договір укладається на строк з 01.01.2022 по 31.12.2022. Строк дії договору може бути припинено в частині постачання електричної енергії у випадку повного освоєння (використання) споживачем коштів, визначених у пункті 2.5 договору.

2.9. Протягом дії договору сторонами змінювались умови договору в частині обсягів спожитої електроенергії (пункт 2.3 Договору) та цін за 1 кВт/год. електричної енергії (пункт 5.2 Договору) шляхом укладання Додаткових угод від 14.01.2022 № 1, від 08.04.2022 № 2, від 19.09.2022 № 3, від 06.10.2022 № 4, від 09.11.2022 № 5.

2.10. На виконання умов договору позивач протягом листопада-грудня 2022 сформував акти прийняття-передачі товарної продукції від 30.11.2022 № 273/1/11/1 на суму 816 603,30 грн, від 31.12.2022 № 273/1/12/1 на суму 777 020,54 грн та виставив відповідачу відповідні рахунки від 08.12.2022 № 2273/1/11/1 та від 09.01.2023 № 2273/1/12/1.

2.11. Однак, за доводами позивача, відповідач свої зобов`язання за договором не виконав, у зв`язку з чим виникла заборгованість по оплаті за спожиту у спірний період електроенергію в сумі 1 593 623,84 грн.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3.1. Господарський суд Запорізької області рішенням від 26.07.2023 задовольнив позов, оскільки позивач довів факт порушення відповідачем умов, визначених змістом зобов`язання, та факт несплати відповідачем отриманих рахунків й актів. Доказів про погашення суми боргу відповідач до суду не надав.

3.2. Додатковим рішенням від 15.08.2023 господарський суд стягнув з відповідача на користь позивача 4000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

3.3. Центральний апеляційний господарський суд постановою від 06.12.2023 скасував зазначені судові рішення, відмовив у задоволенні позову та у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.

3.4. Мотивував постанову тим, що на даний час неможливо відслідкувати, яка саме електрична енергія поставлялася на тимчасово окуповану територію. Враховуючи лист Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 21.04.2023 № 4316/20.5/7-23, позивач не надав достатніх доказів про поставку ним електричної енергії на тимчасово окуповану територію, де зараз свою діяльність здійснюють представники окупаційної влади за підтримки військових формувань російської федерації.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування

4.1. ТОВ "ВІМК" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.12.2023 скасувати та залишити в силі рішення та додаткове рішення суду першої інстанції.

4.2. Підставою для звернення з касаційною скаргою ТОВ "ВІМК" зазначило неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема, при відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних випадках (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України) а саме:

- пунктів 4.3; 4.12; 4.13; 4.14 Правил РРЕЕ;

- пунктів 2.1.1.; 2.1.2; 9.14.1., 9.14.3 Кодексу комерційного обліку електричної енергії затвердженого Постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 311 (надалі - Кодекс ККОЕЕ);

- статей 4, 56 Закону про ринок електричної енергії;

- статей 11 714 ЦК України.

4.3. На думку скаржника, суд апеляційної інстанції неправильно застосував вищезазначені норми, оскільки не врахував докази ТОВ "ВІМК", які свідчать про отримання даних комерційного обліку від ПАТ "Запоріжжяобленерго" за період листопад-грудень 2022 року.

4.4. Скаржник зазначає про відсутність правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме щодо необхідності застосування судом положення пунктів 4.3., 4.12., 4.13., 4.14 Правил РРЕЕ у правовідносинах учасників ринку електричної енергії в період запровадженого воєнного стану та знаходження споживача на тимчасово окупованій території, за умови відсутності окремого рішення КМУ щодо територій, тимчасово окупованих, починаючи з 24 лютого 2022 року, для можливості застосування до спірних правовідносин положень Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".

4.5. Крім того, на думку скаржника, відсутній також і правовий висновок Верховного Суду щодо застосування / незастосування судами положень статті 4 Закону про ринок електричної енергії та положень типового договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії в спорах між постачальником та споживачем щодо даних комерційного обліку електричної енергії організація, отримання та формування яких, відповідно до положень Правил, покладається на Адміністратора комерційного обліку.

4.6. За доводами скаржника, Верховний Суд також не викладав правовий висновок щодо застосування / незастосування судами положень статей 11 714 ЦК України, статті 56 Закону про ринок електричної енергії в спорах між постачальником та споживачем щодо стягнення заборгованості за спожиті обсяги електричної енергії на підставі укладених договорів про постачання електричної енергії в період запровадженого воєнного стану в державі та знаходження споживача на тимчасово окупованій території, за умови вчасного надходження даних комерційного обліку від оператора системи розподілу за періоди існування заборгованості.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін як законну та обґрунтовану.

6. Підстави передачі на розгляд об`єднаної палати

6.1. Ухвалою Верховного Суду від 06.02.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "ВІМК" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.12.2023 у справі № 908/1162/23.

6.2. Ухвалою від 27.03.2024 Верховний Суд у складі колегії суддів: Рогач Л. І. - головуюча, судді: Краснов Є. В., Мачульський Г. М., справу № 908/1162/23 передав на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

6.3. Зазначена ухвала мотивована необхідністю відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.03.2024 у справі № 910/9680/23 щодо того, що достатнім для застосування частини другої статті 13 та частини другої статті 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" є розповсюдження дії цього Закону на спірні правовідносини з огляду на приписи статті 2 Закону. На думку колегії суддів, положення статей 13 та 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" можуть бути поширені на тимчасово окуповані території з урахування частини першої цих статей, а саме за рішенням Кабінету Міністрів України.

6.4. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.04.2024 для розгляду справи № 908/1162/23 визначено колегію суддів у складі: Рогач Л.І. - головуючої, Бенедисюка І.М., Васьковського О.В., Вронської Г.О., Дроботової Т.Б., Малашенкової Т.М., Пєскова В.Г., Чумака Ю. Я.

6.5. Ухвалою від 19.04.2024 Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду справу № 908/1162/23 прийняв до розгляду.

7. Позиція Верховного Суду

7.1. Заслухавши суддю-доповідачку, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, об`єднана палата зазначає таке.

7.2. За частиною першою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Щодо відступу

7.3. Верховний Суд у постанові у справі № 910/9680/23 дійшов висновку, що, враховуючи положення статті 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", позивач з лютого по серпень 2022 року не мав права здійснювати господарську діяльність з виробництва електричної енергії та передавати її лініями електропередач відповідачу, оскільки факт тимчасової окупації міста Мелітополь з 26.02.2022 є загальновідомим фактом, що не потребує окремого доказування у даному судовому провадженні.

7.4. Об`єднана палата враховує, що у цій справі № 908/1162/23, як і у справі № 910/9680/23 (від висновків Верховного Суду у якій пропонується відступити), йдеться про діяльність, що підпадає під ознаки, наведені у частині другій статті 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України"; окрім того, в обох справах йдеться про території, окуповані з лютого 2022 року, за відсутності окремого рішення Кабінету Міністрів України щодо територій, тимчасово окупованих, починаючи з 24 лютого 2022 року. Тобто правовідносини у цих справах є подібними за критерієм здійснення господарської діяльності на тимчасово окупованій території і доводи касаційної скарги ґрунтуються на застосуванні тих самих приписів Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".

7.5. Існуючі міжнародні правові норми, що визначають режим окупації, переважно засновані на положеннях IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, учасницею якої є Україна (дата набрання чинності для України 24.08.1991). Стаття 42 «Положення про закони і звичаї війни на суходолі», що є додатком до цієї Конвенції, встановлює, що територія визнається окупованою, якщо вона фактично перебуває під владою армії супротивника. Як частина законодавства України положення IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року мають застосовуватися у сукупності із нормами законодавства України, в тому числі для тлумачення останніх та потреб правозастосовної практики.

7.6. За визначенням, наданим у статті 1-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" № 1207-VII (далі - Закон № 1207-VII) тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації.

7.7. Водночас, виходячи зі статті 2 Закону № 1207-VII, метою цього закону є визначення статусу території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

Вказівка на мету закону визначити особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях України міститься також у його преамбулі .в чинній редакції.

7.8. Тобто, як за міжнародними правовими нормами, так і за законодавством України територія визнається окупованою в силу наявних фактичних обставин; натомість закон не може змінювати цього факту, а встановлює правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території.

7.9. Частиною першою статті 1 Закону № 1207-VII (у чинній редакції) визначено, зокрема, що:

- тимчасова окупація Російською Федерацією територій України, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, незалежно від її тривалості є незаконною і не створює для Російської Федерації жодних територіальних прав;

- тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України;

- правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території визначаються цим Законом, іншими законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права;

- за державою Україна, територіальними громадами сіл, селищ, міст, розташованих на тимчасово окупованій території, органами державної влади, органами місцевого самоврядування та іншими суб`єктами публічного права зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території.

7.10. За частиною другою статті 1 Закону № 1207-VII:

- датою початку тимчасової окупації Російською Федерацією окремих територій України є 19 лютого 2014 року;

- окремі об`єкти нафтогазовидобування в межах континентального шельфу України є окупованими Російською Федерацією з 19 лютого 2014 року. Перелік таких об`єктів визначається Кабінетом Міністрів України;

- Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими Російською Федерацією з 20 лютого 2014 року;

- окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими Російською Федерацією (у тому числі окупаційною адміністрацією Російської Федерації) - починаючи з 7 квітня 2014 року. Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях з цієї дати, визначено Президентом України за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних Сил України.

7.11. Законом № 2138-IX від 15.03.2022; в редакції Законів № 2764-IX від 16.11.2022, № 3050-IX від 11.04.2023 статтю 1 Закону № 1207-VII доповнено частиною третьою, якою визначено, що дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку

7.12. Чинна редакція Закону № 1207-VII містить диференціацію правового режиму тимчасово окупованих територій України в контексті здійснення на них економічної діяльності та переміщення товарів, робіт та послуг (статті 13 та 13-1 Закону 1207-VII, а саме:

- до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 Закону, правила статей 13, 13-1 Закону застосовуються просто в силу приписів абзацу першого частини першої кожної з вказаних статей;

- до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктом З частини першої статті 3 Закону, правила статей 1З, 13-1 Закону застосовуються лише у разі, якщо рішенням Кабінету Міністрів України ці правила (тобто визначений ними правовий режим) поширені на такі тимчасово-окуповані території.

Це розмежування запроваджено Законом України від 15.03.2022 № 2138-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України», який набрав чинності 20.03.2022 шляхом доповнення статей 13, 13-1 Закону). Цим самим законом доповнено абзац другий частини третьої статті 4 Закону № 1207-VII.

7.13. Враховуючи відсильний характер наведених вище положень законодавства, Об`єднана палата вважає за необхідне проаналізувати розвиток та зміну в часі регулювання, наведеного в статті 1, частині першій статті 3, статтях 13 та 13-1 Закону № 1207-VII.

7.14. Так діюча до набрання чинності Законом України від 15.03.2022 № 2138-ІХ редакція Закону № 1207-VII містила таке:

- статті 13 та 13-1 Закону № 1207-VII визначали особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території та особливості переміщення товарів на/з тимчасово окупованої території;

- частина перша статті 1 Закону № 1207-VII вказувала, що тимчасово окупована територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

- частина другої цієї ж статті визначала дату початку тимчасової окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя - 20 лютого 2014 року;

- частина перша статті 3 цього Закону для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначала:

1) сухопутну територію Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій;

2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України;

3) надра під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 цієї частини, і повітряний простір над цими територіями.

7.15. Закон України від 15.03.2022 № 2138-ІХ) станом на 20.03.2022, зокрема:

- доповнив статтю першу Закону № 1207-VII частиною третьою, за якою дата початку тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначається рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України;

-.доповнив частину третю статті 4 Закону абзацом другим, за яким в умовах воєнного стану правовий режим тимчасово окупованої території, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначається, змінюється і скасовується рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України;

- доповнив статті 13, 13-1 Закону № 1207-VII новими частинами першими, за абзацом другим яких в умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цих статей можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями.

7.16. У частині першій статті 3 цього Закону було викладено іншу редакцію пункту 3 та доповнено її пунктом 4, відтак:

«І. Для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається:

1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій;

2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України;

3) інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України;

4) надра під територіями, зазначеними у пунктах 1, 2 і З цієї частини, і повітряний простір над цими територіями».

7.17. З наведеного регулювання у сукупності вбачається, що за відповідними законодавчими змінами для застосування правового режиму економічної діяльності на різних тимчасово окупованих територіях України окремого рішення про визнання тієї чи іншої її частини окупованою для визначення такого статусу за пунктом 3 частини першої статті 3 Закону, вимагає будь-яка частина території України, крім Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, які були окуповані іще в 2014 році та визнаються такими просто в силу закону (пункт 1 частини першої статті 3 Закону).

7.18. Законом України від 21.04.2022 № 2217-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України» (набрав чинності 07.05.2022) до Закону № 1207-VII в свою чергу були внесені численні зміни, зокрема:

- частину другу статті 1 було викладено в такій редакції:

«Датою початку тимчасової окупації Російською Федерацією окремих територій України є 19 лютого 2014 року.

Окремі об`єкти нафтогазовидобування в межах континентального шельфу України є окупованими Російською Федерацією з 19 лютого 2014 року. Перелік таких об`єктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими Російською Федерацією з 20 лютого 2014 рок. Окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими Російською Федерацією (у тому числі окупаційною адміністрацією Російської Федерації) починаючи з 7 квітня 2014 року. Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях з цієї дати, визначено Президентом України за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних Сил України»;

- Закон був доповнений статтею 1-1 «Визначення термінів», пункт 7 частини першої якої містить визначення поняття «тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (тимчасово окупована територія), як частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації»;.

- пункт 1 частини третьої статті 3 Закону був викладений у такій редакції: «сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об`єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях».

7.19. Однак частина третя статті 1, пункт 3 частини першої статті З, а так само частини перші статей 13, 13- 1 Закону при цьому залишилися незмінними.

7.20. Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" щодо деяких питань визначення правового статусу тимчасово окупованих територій України в умовах воєнного стану від 16.11.2022 № 2764-ІХ частину третю статті 1 Закону було викладено в редакції, за якою дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються Кабінетом Міністрів України.

7.21. Діюча редакція цієї норми (у відповідності до змін, внесених Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно" № 3050-IX від 11.04.2023) вказує, що дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, які передбачені у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

7.22. Об`єднана палата бере до уваги, що з 07.05.2022 ані пункт 7 частини першої статті 1-1, ані пункт 1 частини третьої статті 3 Закону не містили (і зараз також не містять) жодних посилань на те, що статус тимчасово окупованих вказані у них території набувають залежно від наявності чи відсутності (а так само і дати ухвалення) будь-якого рішення того чи іншого повноважного органу державної влади України - РНБО, Кабінету Міністрів України чи іншого органу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

7.23. 06.12.2022 Кабінет Міністрів України затвердив постанову "Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією", відповідно до якої перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони України з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.

7.24. Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 "Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією" зареєстрованого в Міністерстві юстиції України

23.12.2022 за № 1668/39004, датою окупації Мелітопольської міської територіальної громади визначено 25.02.2022.

7.25. Однак у відповідності до регулювання, запровадженого Законом України від 21.04.2022 № 2217-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України») правовий статус тимчасово окупованої території російською федерацією в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 Закону не залежить від того, чи ухвалив (і якщо ухвалив - то коли саме) той чи інший повноважний орган державної влади України (РНБО, Кабінет Міністрів України чи інший орган в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України) рішення про визнання певної частини території України тимчасово окупованою. Таке рішення повноважного органу державної влади України (зокрема - і Кабінету Міністрів України) для територій, визначених у пункті 1 частини першої статті 3 Закону, має не конститутивне, а лише інформативне значення, з публічною достовірністю підтверджуючи конкретну дату, з якої фактична окупація певної частини території України почалася чи припинилася.

7.26. Враховуючи викладене, об`єднана палата вважає, що висновок, викладений Верховним Судом у постанові у справі № 910/9680/23 про застосування до спірних правовідносин положень статті 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" з огляду на загальновідомий факт окупації міста Мелітополь, відповідає Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".

7.27. З урахуванням мотивів, наведених у цій постанові, об`єднана палата не вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного Верховним Судом у постанові у справі № 910/9680/23 про поширення положень статті 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" на території, тимчасово окуповані в період воєнного стану, лише з огляду на загальновідомий факт окупації таких територій за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України.

Щодо суті спору

7.28. Об`єднана палата, з врахуванням висновків викладених в пунктах 7.3 - 7.26 цієї постанови, вважає, що підставою для відмови в позову у цій справі, враховуючи положення статті 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", є заборона передачі електроенергії відповідачу, оскільки факт тимчасової окупації міста Мелітополь є загальновідомим фактом, що не потребує окремого доказування у даному судовому провадженні.

7.29. Водночас Верховний Суд зауважує, що помилкове посилання суду апеляційної інстанції про неможливість відслідкувати, яка саме електрична енергія поставлялася на тимчасово окуповану територію з посиланням на лист Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 21.04.2023 № 4316/20.5/7-23, не надання позивачем достатніх доказів про поставку ним електричної енергії на тимчасово окуповану територію як одну з підстав для відмови в позові не призвело до неправильного вирішення спору, оскільки хоча спочатку апеляційний суд вказав про ці обставини як підставу про відмову в позові, проте в підсумку мотивувальна частина оскаржуваної постанови містить обґрунтування про неможливість передання електроенергії на тимчасово окуповані території, що узгоджується з правовими висновками об`єднаної палати висловленими в цій постанові.

Таким чином, оскаржувана постанова є законною та правильною по суті, а згідно з частиною 2 статті 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

7.30. Враховуючи викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування судових рішень попередніх інстанцій з такої підстави.

7.31. З цих підстав касаційна скарга задоволенню не підлягає.

8. Висновки Верховного Суду

8.1. Відповідно до частин 1-5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

8.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

8.3. За змістом статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

8.4. Оскільки наведені скаржником підстави касаційного оскарження не підтвердилися під час касаційного провадження, об`єднана палата дійшла висновку про те, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

9. Судові витрати

Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку, передбаченому статтею 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 316 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІМК" залишити без задоволення.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.12.2023, у справі № 908/1162/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча Л. І. Рогач

Судді І. М. Бенедисюк

О. В. Васьковський

Г. О. Вронська

Т. Б. Дроботова

О. Р. Кібенко

Т. М. Малашенкова

В. Г. Пєсков

Ю. Я. Чумак

Постанову оформлено суддею Чумаком Ю. Я. в порядку частини 3 статті 314 Господарського процесуального кодексу України зі збіжною окремою думкою суддів Васьковського О. В. Кібенко О. Р., Рогач Л. І.