Історія справи

Ухвала КГС ВП від 20.11.2019 року у справі №911/1521/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2019 року

м. Київ

Справа № 911/1521/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткаченко Н.Г. (головуючого), Пєскова В.Г., Погребняка В.Я.,

за участю секретаря судового засідання - помічника судді Кузьміної О.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Петрик Лариси Олександрівни

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2019

та на ухвалу Господарського суду Київської області від 05.12.2018

у справі № 911/1521/18

за позовом Фізичної особи-підприємця Петрик Лариси Олександрівни

до Приватного акціонерного товариства "КИЇВОБЛЕНЕРГО" в особі Білоцерківського районного підрозділу

про скасування оперативно-господарської санкції,-

ВСТАНОВИВ:

У липні 2018 року ФОП Петрик Л.О. (позивач) звернулася до Господарського суду Київської області з позовом до ПрАТ "Київобленерго" в особі Білоцерківського районного підрозділу (відповідач) про скасування оперативно-господарської санкції.

04.12.2018 представник позивача звернувся до суду з заявою про забезпечення доказів, в якій просив суд забезпечити докази шляхом призначення електротехнічної експертизи встановленого у ФОП Петрик Л.О. лічильника типу Нік 2102-02.М1В, серійний №6542162.

Обґрунтовуючи вказану заяву, позивач вказує на те, що законодавством передбачений механізм об`єктивного визначення наявності пошкоджень пломби, у випадку незгоди споживача зі встановленими енергопостачальною компанією порушеннями. Оскільки позивач не був згоден із зафіксованим в акті фактом порушення пошкодження пломби, вказаний факт пошкодження повинен був бути встановлений експертизою (відповідно до п. 2.1 Методики визначення обсягу та вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення споживачами правил користування електричною енергією, затвердженої Постановою НКРЕ від 04.05.2006 №562). Замовити самостійно проведення експертизи лічильника типу Нік 2102-02.М1В, серійний №6542162 позивач можливості не має, відповідно і звернувся до суду з вказаною заявою.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 05.12.2018 у справі №911/1521/18 (суддя Грабець С.Ю.) повернуто заяву про забезпечення доказів позивачу.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2019 (колегія суддів: Зубець Л.П. - головуючий, Калатай Н.Ф., Мартюк А.І.) мотивувальну частину ухвали Господарського суду Київської області від 05.12.2018 у справі №911/1521/18 змінено, виключивши висновок Господарського суду Київської області щодо необхідності сплати судового збору за подання заяви про забезпечення доказів. В іншій частині ухвалу Господарського суду Київської області від 05.12.2018 у справі №911/1521/18 залишено без змін.

Не погоджуючись з ухваленими у справі судовими рішеннями, ФОП Петрик Л.О. звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2019 та ухвали Господарського суду Київської області від 05.12.2018 у справі №911/1521/18; справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставами для скасування оскаржуваних судових рішень заявник касаційної скарги зазначає порушення та неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

При цьому, заявник касаційної скарги вважає, що апеляційний господарський суд, пославшись на принцип правової визначеності (певності) та практику Європейського Суду з прав людини, дійшов правильного висновку про виключення з мотивувальної частини ухвали суду першої інстанції висновок стосовно необхідності сплати судового збору за подання заяви про забезпечення доказів, з підстав того, що законодавцем не передбачено чіткості, зрозумілості та однозначності щодо вимог ч.3 ст. 111 ГПК України.

Водночас, обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, позивач посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно встановлено обставини, які мають значення для справи, внаслідок чого ухвалено незаконні судові рішення.

ФОП Петрик Л.О . у касаційній скарзі наголошує, що при розгляді питання щодо підтвердження повноважень її представника, зокрема, суд апеляційної інстанції, не застосував принцип правової визначеності (певності), хоча в цьому питанні також існує юридична колізія.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 111 ГПК України до заяви про забезпечення доказів, яка подана представником заявника, має бути додано документ, що підтверджує його повноваження.

Однак, на думку позивача, вказане є обов`язковим, коли така заява передує зверненню з позовом і представнику необхідно підтвердити свої повноваження. Розгляд такої заяви здійснюється у порядку, встановленому ст. 112 ГПК України.

Разом з тим, як стверджує скаржник, законодавством не врегульований порядок подання та розгляду заяви про забезпечення доказів, поданої у підготовчому засіданні (ст. 182 ГПК України) чи до початку першого засідання, після подання позовної заяви та після того, як представник заявника вже підтвердив свої повноваження, надавши суду оригінал номерного ордеру.

Позивач наголошує, що його представник - адвокат Капустін В.В. в судовому засіданні Господарського суду Київської області 31.10.2018 на вимогу суду на підтвердження своїх повноважень надав оригінал ордеру серії КС № 317540 від 20.06.2018, який знаходиться в матеріалах даної справи (а.с.96).

На думку ФОП Петрик Л.О. , звертаючись 04.12.2018 з заявою про забезпечення доказів після відкриття провадження у справі та після підтвердження своїх повноважень у встановлений законодавством спосіб, її представник фізично не мав можливості вдруге надати оригінал ордеру, оскільки перший і єдиний примірник вже знадиться у матеріалах справи.

До того ж, позивач у касаційній скарзі посилається на те, що крім вказаного, апеляційний суд не звернув увагу на те, що суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу про повернення заяви про забезпечення доказів (шляхом призначення експертизи), необґрунтовано відійшов від правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 28.02.2018 у справі № 917/610/17, не призначивши експертизу у справі з власної ініціативи.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 24.04.2019 для розгляду справи №911/1521/18 за касаційною скаргою ФОП Петрик Л.О. визначено склад колегії суддів: Ткаченко Н.Г. - головуючий (доповідач), Погребняк В.Я., Пєсков В.Г.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.05.2019 у справі № 911/1521/18 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП Петрик Л.О. на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2019 та ухвалу Господарського суду Київської області від 05.12.2018 у справі № 911/1521/18; розгляд справи за касаційною скаргою призначено на 03.07.2019 на 15 год. 00 хв.

Відзив на касаційну скаргу від ПрАТ "КИЇВОБЛЕНЕРГО" в особі Білоцерківського районного підрозділу до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не надходив.

Представники сторін в судове засідання не з`явились, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином.

Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 04.12.2018 представник ФОП Петрик Л.О. - адвокат Капустін В.В. звернувся до Господарського суду Київської області з заявою про забезпечення доказів, в якій просив суд забезпечити докази шляхом призначення електротехнічної експертизи встановленого у ФОП Петрик Л.О. лічильника типу Нік 2102-02.М1В, серійний №6542162.

Ухвалюючи рішення про повернення позивачу заяви про забезпечення доказів, суд першої інстанції виходив з того, що заявником при зверненні із заявою про забезпечення доказів порушено вимоги ч. ч. 2, 3 ст. 111 ГПК України, а саме: позивачем не додано до заяви документ, що підтверджує повноваження його представника та не додано доказів сплати судового збору за подання заяви про забезпечення доказів.

Апеляційний господарський суд дійшов протилежного висновку в частині застосування положень ст. 111 ГПК України щодо несплати судового збору та, виключаючи з мотивувальної частини оскаржуваної ухвали Господарського суду Київської області висновок щодо необхідності сплати судового збору за подання заяви про забезпечення доказів, виходив з того, що законодавцем не передбачено чіткості, зрозумілості та однозначності щодо вимог ч.3 зазначеної статті.

Колегія суддів погоджується з зазначеним висновком суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 3 ст. 111 ГПК України, за подання заяви про забезпечення доказів сплачується судовий збір у розмірі, встановленому законом. Документ, що підтверджує сплату судового збору, додається до заяви.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України "Про судовий збір".

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Частиною 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" ставки судового збору встановлюються у розмірах, які залежать від найменування документа і дії, за яку справляється судовий збір, та платника судового збору.

Так, зазначеним Законом визначено ставки судового збору за подання заяви про забезпечення доказів відповідно при зверненні до суду загальної юрисдикції та до адміністративного суду.

Водночас, ст. 4 Закону України "Про судовий збір" не передбачена сплата судового збору за подання до господарського суду заяви про забезпечення доказів.

Отже, в даному випадку має місце юридична колізія, з якої випливає протиріччя правовим актам.

Принцип правової визначеності (певності) - загальний принцип права, який гарантує забезпечення легкості з`ясування змісту права і можливість скористатися цим правом у разі необхідності.

Принцип правової визначеності є невід`ємною, органічною складовою принципу верховенства права. Про це у низці своїх рішень зазначає Європейський Суд з прав людини. У своїх рішеннях Конституційний Суд України також посилається на принцип правової визначеності, наголошуючи на тому, що він є необхідним компонентом принципу верховенства права.

Зокрема, у справі "Новік проти України" (заява N 48068/06, рішення від 18.12.2008) Європейський Суд з прав людини зробив висновок, що надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога "якості закону" у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.

Відповідно до вимог принципу правової визначеності правозастосовчий орган у випадку неточності, недостатньої чіткості, суперечливості норм позитивного права має тлумачити норму на користь невладного суб`єкта (якщо однією зі сторін спору є представник держави або органу місцевого самоврядування), адже якщо держава нездатна забезпечити видання зрозумілих правил, то саме вона і повинна розплачуватися за свої прорахунки. Це так зване правило пріоритету норми за найбільш сприятливим для особи тлумаченням.

Враховуючи викладене, встановивши, що в даному випадку виникла юридична колізія, оскільки ГПК України встановлює порядок, за яким при поданні заяви про забезпечення доказів сплачується судовий збір у розмірі, встановленому законом, а водночас Законом України "Про судовий збір" не передбачено сплату судового збору за подання до господарського суду заяви про забезпечення доказів, апеляційний господарський суд, пославшись на принцип правової визначеності (певності) та практику Європейського Суду з прав людини, дійшов вірного висновку, що в даному випадку суд має тлумачити норму на користь невладного суб`єкта (якщо однією зі сторін спору є представник держави або органу місцевого самоврядування), адже якщо держава нездатна забезпечити видання зрозумілих правил, то саме вона і повинна розплачуватися за свої прорахунки.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції підтримав висновок місцевого господарського суду щодо порушення ч. 2 ст. 111 ГПК України при зверненні представника позивача із заявою про забезпечення доказів та залишив без змін резолютивну частину ухвали про повернення позивачу заяви про забезпечення доказів.

Однак, колегія суддів Касаційного господарського суду не погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про повернення позивачу заяви про забезпечення доказів, оскільки вони є передчасними, зробленими без належної оцінки обставин справи та з порушенням вимог чинного законодавства.

Так, статтею 110 ГПК України встановлено, що суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений, або збирання чи подання відповідних доказів стане згодом неможливим або утрудненим. Способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням, заборона вчиняти певні дії щодо доказів та зобов`язання вчинити певні дії щодо доказів. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів, визначені судом. Заява про забезпечення доказів може бути подана до суду як до, так і після подання позовної заяви.

Відповідно до ч. 2 ст. 111 ГПК України, заява про забезпечення доказів підписується заявником або його представником. До заяви, яка подана представником заявника, має бути додано документ, що підтверджує його повноваження.

При розгляді матеріалів заяви представника позивача про забезпечення доказів у даній справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про повернення заяви позивачу з огляду на те, заява від 04.12.2018 про забезпечення доказів підписана представником ФОП Петрик Л.О. - адвокатом Капустіним В.В., проте, документів на підтвердження його повноважень до заяви додано не було.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але і дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Отже, процедура розгляду справи судами повинна відповідати вимогам ст. 6 Конвенції та положенням законодавства України та має бути збалансована з реальністю правового захисту та ефективністю рішень судів усіх інстанцій, як найважливіших аспектів реалізації принципу верховенства права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 18.11.2010 у справі "Мушта проти України" зазначено: "право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак, такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями".

У рішенні від 09.03.2011 у справі "Буланов та Купчик проти України" Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що п. 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав і обов`язків. У такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але і отримати "вирішення" спору судом.

На думку колегії Касаційного господарського суду, в контексті положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практики Європейського суду з прав людини, у даній справі дотриманню принципу доступу до правосуддя має бути надано пріоритет застосування в порівнянні з недоліками, на які вказав суд першої інстанції, та з якими погодився апеляційний суд, при поверненні позивачу заяви про забезпечення доказів, що впливає на оцінку умов прийнятності заяви.

У даному випадку, як вбачається із змісту прийнятого судового рішення, дійшовши висновку про повернення позивачу заяви про забезпечення доказів з підстав відсутності доказів підтвердження повноважень представника заявника, суд першої інстанції взагалі не досліджував матеріали справи на предмет підтвердження повноважень представника ФОП Петрик Л.О. - адвоката Капустіна В.В.

Як вбачається із матеріалів справи та наголошено ФОП Петрик Л.О. у касаційній скарзі, представник позивача - адвокат Капустін В.В., в судовому засіданні Господарського суду Київської області 31.10.2018, на вимогу суду, на підтвердження своїх повноважень надав оригінал ордеру серії КС № 317540 від 20.06.2018, який знаходиться в матеріалах даної справи (а.с.96).

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ГПК України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Згідно із частинами 1, 2 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера.

Ордер встановленої, Положенням про ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру ордерів, затвердженим рішенням Ради адвокатів України від 17.12.2012 № 36, форми є належним та достатнім підтвердженням правомочності адвоката на вчинення дій в інтересах клієнта.

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що адвокат Капустін В.В., як представник ФОП Петрик Л.О., приймав участь у судовому засіданні суду першої інстанції і його повноваження судом перевірялись; звертався до суду з заявами та клопотаннями, які приймались та розглядались Господарським судом Київської області (заява про ознайомлення з матеріалами справи від 22.11.2018, клопотання про зобов`язання надати докази від 04.12.2018).

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (див. рішення у справі "Волчлі проти Франції", заява № 35787/03, п. 29, від 26.07.2007), у справі "ТОВ "ФРІДА" проти України", заява N 24003/07, п. 33, 08.12.2016).

Враховуючи викладене, колегія суддів Касаційного господарського суду вважає, що повертаючи позивачу заяву про забезпечення доказів з зазначених вище підстав, суд першої інстанції, в даному випадку, проявив надмірний формалізм, тим самим, в порушення положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, позбавив позивача можливості на ефективний засіб юридичного захисту його прав.

На вказані недоліки , допущені при прийнятті судового рішення судом першої інстанції, апеляційний суд уваги не звернув та їх не усунув.

Згідно з ч. 1 ст. 282 ГПК України у постанові апеляційної інстанції мають бути зазначені, зокрема, мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

Таким чином, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суд апеляційної інстанції повинен у мотивувальній частині постанови навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.

Суд апеляційної інстанції в порушення приписів ч. 1 ст. 282 ГПК України, підтримавши висновки місцевого суду про наявність підстав для повернення позивачу заяви про забезпечення доказів, залишив без будь-якої правової оцінки, доводи і заперечення позивача, викладені в апеляційній скарзі, відтак, прийняв постанову при неповному з`ясуванні обставин, на які посилаються учасники провадження у справі.

Згідно зі ст. ст. 7, 13 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх фізичних та юридичних осіб перед законом і судом, змагальності сторін та відповідно до принципу пропорційності.

У порушення наведених норм процесуального законодавства, суд апеляційної інстанції не звернув уваги та не надав жодної оцінки аргументам позивача про те, що заява про забезпечення доказів подавалась до суду після відкриття провадження у справі, а не передувала пред`явленню позову; на підтвердження своїх повноважень представник позивача - адвокат Капустін В.В. раніше надавав суду оригінал ордеру, який залучено до матеріалів справи.

При цьому, апеляційний господарський суд також не звернув уваги на доводи апеляційної скарги щодо обставин неодноразового звернення позивача з заявою про забезпечення доказів у даній справі та порушення, на думку позивача, судом першої інстанції норм процесуального права при розгляді зазначених заяв та фактичне позбавлення права заявника на оскарження ухвалених судом усних рішень.

Статтею 236 ГПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи викладене, ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій вказаним вимогам не відповідають.

Крім того, колегія суддів зазначає, що право на справедливий суд, передбачене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає право особи на обґрунтоване рішення. У справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" від 27.09.2001 ЄСПЛ зазначив, що лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль здійснення правосуддя.

У Рішенні ЄСПЛ "Мала проти України" від 17.11.2014 суд погодився з доводами заявниці про наявність порушення статті 6 Конвенції у випадку ненадання судом оцінок аргументові заявниці, що мав ключове значення для результатів провадження.

Аналогічно, у даній справі, ненадання судом належної оцінки всім обставинам справи, колегія суддів вважає таким процесуальним порушенням, яке виключає справедливість постановленого судового рішення в розумінні статті 6 Конвенції.

У зв`язку з зазначеним, колегія суддів дійшла висновку, що недоліки , яких припустилися господарські суди попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень, свідчать про передчасність здійснених висновків у даній справі про повернення позивачу заяви про забезпечення доказів.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (ст. 300 ГПК України).

Встановивши зазначені порушення, з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що постанова Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2019 та ухвала Господарського суду Київської області від 05.12.2018 у справі № 911/1521/18 підлягають скасуванню, а справа у скасованій частині - направленню на розгляд до Господарського суду Київської області.

При новому розгляді справи, слід врахувати вище викладене, повно та всебічно перевірити фактичні обставини справи, дати належну оцінку наявним у справі доказам, доводам та запереченням сторін і в залежності від встановленого та вимог закону прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Згідно ч. 1 ст. 316 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Оскільки Касаційний господарський суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення у справі № 911/1521/18 підлягають скасуванню, а справа - направленню на розгляд до суду першої інстанції, то розподіл судових витрат, відповідно до ст.129 ГПК України судом не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 314, 315, 317 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Петрик Лариси Олександрівни задовольнити.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2019 та ухвалу Господарського суду Київської області від 05.12.2018 у справі № 911/1521/18 скасувати.

Справу № 911/1521/18 у скасованій частині направити для розгляду до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Ткаченко Н.Г.

Судді Пєсков В.Г.

Погребняк В.Я.