Історія справи

Ухвала КГС ВП від 14.04.2019 року у справі №916/187/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2020 року

м. Київ

Справа № 916/187/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Міщенка І.С., Сухового В.Г.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія

«Нафтогаз України» - Овчарука О.О.,

Публічного акціонерного товариства

«Одеський припортовий завод» - Антонюка С.В.,

Фонду державного майна України - Гвоздіка О.В.,

Кабінету Міністрів України - Штокмана А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Одеський припортовий завод»

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.01.2020 (у складі колегії суддів: Разюк Г.П. (головуючий), Колоколов С.І., Савицький Я.Ф.)

та рішення Господарського суду Одеської області від 25.06.2019 (у складі колегії суддів: Оборотова О.Ю. (головуючий), Гут С.Ф., Літвінов С.В.)

у справі № 916/187/17

за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

до Публічного акціонерного товариства «Одеський припортовий завод»,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Фонду державного майна України, Кабінету Міністрів України,

про стягнення 179 482 550,47 грн,

за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства «Одеський припортовий завод»

до Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Фонду державного майна України, Кабінету Міністрів України,

про зобов`язання укласти договір,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 року Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - АТ «НАК «Нафтогаз України») звернулося до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Одеський припортовий завод» (далі - ПАТ «Одеський припортовий завод»), у якому, з урахуванням заяви про зміну розміру позовних вимог, просило стягнути 179 482 550,47 грн, у тому числі 142 955 000,00 грн - основний борг, 14 976 499,45 грн - пеня, 10 356 850,00 грн - 7 % штрафу, 1 526 662,70 грн - 3 % річних та 9 667 538,31 грн - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору постачання природного газу від 28.07.2016 № 193/16-ОПЗ-ПР в частині повної та своєчасної оплати поставленого позивачем природного газу, внаслідок чого у відповідача утворилася заборгованість, яку позивач просив стягнути з відповідача на свою користь з урахуванням сум пені та штрафу, нарахованих за порушення строків оплати, а також 3% річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК).

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.06.2019 до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача залучено Фонд державного майна України та Кабінет Міністрів України.

У березні 2017 року ПАТ «Одеський припортовий завод» звернулося до суду з зустрічним позовом до АТ «НАК «Нафтогаз України» про зобов`язання відповідача укласти договір про реструктуризацію заборгованості.

У подальшому з огляду на уточнену зустрічну позовну заяву ПАТ «Одеський припортовий завод» просило визнати укладеною між сторонами у справі додаткову угоду № 1 до договору постачання природного газу від 28.07.2016 № 193/16-ОПЗ-ПР у редакції, наведеній у цій заяві.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що в межах своїх повноважень Кабінет Міністрів України 28.12.2016 прийняв розпорядження № 1018-р, яким погодився з пропозицією Фонду державного майна України щодо реструктуризації боргу ПАТ «Одеський припортовий завод» перед АТ «НАК «Нафтогаз України» за постачання природного газу, починаючи з 01.04.2017 рівними частинами строком на два роки та без нарахування відсотків.

На виконання зазначеного розпорядження ПАТ «Одеський припортовий завод» листом від 28.04.2017 № 1211 направив АТ «НАК «Нафтогаз України» проект додаткової угоди № 1 до договору від 28.07.2016 № 193/16-ОПЗ-ПР, проте станом на 15.05.2017 ця додаткова угода зі сторони компанії не підписана.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 25.06.2019, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.01.2020, позов АТ «НАК «Нафтогаз України» задоволено. Стягнуто з ПАТ «Одеський припортовий завод» на користь АТ «НАК «Нафтогаз України» основний борг у сумі 142 955 000,00 грн, пеню в сумі 14 976 499,45 грн, 7 % штрафу в сумі 10 356 850,00 грн, 3 % річних у сумі 1 526 662,70 грн, інфляційні втрати в сумі 9 667 538,31 грн та витрати зі сплати судового збору в сумі 240 000,00 грн. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Судові рішення в частині задоволення позовних вимог АТ «НАК «Нафтогаз України» мотивовано тим, що позивачем доведено належними та допустимими доказами обставини порушення відповідачем зобов`язань за договором щодо своєчасної та повної оплати за поставлений природний газ, що є підставою для стягнення з відповідача заявлених до стягнення заборгованості та штрафних санкцій. Щодо відмови у задоволенні зустрічного позову судові рішення мотивовано тим, що за встановлених обставин розпорядження Кабінету Міністрів України від 28.12.2016 № 1018-р, відповідно до якого обґрунтовано зустрічні позовні вимоги, не є підзаконним нормативно-правовим актом, а є актом індивідуального характеру та не містить прямих вказівок щодо обов`язку для сторін укласти договір про реструктуризацію заборгованості. При цьому суди зауважили, що додаткова угода, про визнання укладеною якої заявлено зустрічний позов, не базується на державному замовлені, не є обов`язковою для укладання в силу прямої норми закону та жодних попередніх домовленостей та/або угод щодо її укладання між сторонами досягнуто не було, отже, правові підстави для визнання цієї угоди укладеною в судовому порядку відсутні. Водночас апеляційний господарський суд послався на частину 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) та залишив без розгляду вимогу відповідача про зменшення штрафних санкцій як таку, що не була предметом розгляду суду першої інстанції.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, 07.02.2020 ПАТ «Одеський припортовий завод» подало касаційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову АТ «НАК «Нафтогаз України» відмовити. Разом із тим ПАТ «Одеський припортовий завод» зазначило, що в разі визнання касаційним судом правомірними висновків судів попередніх інстанцій щодо наявності боргу відповідача зі сплати спірних сум, скаржник просить зменшити заявлений розмір неустойки (пені в сумі 14 976 499,45 грн і 7 % штрафу в сумі 10 356 850,00 грн) на 100 % - до 0 %.

Касаційну скаргу ПАТ «Одеський припортовий завод» обґрунтовує, зокрема, тим, що суди попередніх інстанцій не врахували тієї обставини, що розпорядження Кабінету Міністрів України від 28.12.2016 № 1018-р є письмовим вираженням волі АТ «НАК «Нафтогаз України» в особі його вищого органу управління, у зв`язку із чим не застосували при вирішенні спору частину 1 статті 98 ЦК, частину 1 статті 33 Закону України «Про акціонерні товариства» (у редакції, чинній станом на 28.12.2016), які підлягають застосуванню до спірних правовідносин і якими передбачено повноважність загальних зборів акціонерного товариства приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і тих, що належать до компетенції інших органів товариства, зокрема і виконавчих. На думку скаржника, внаслідок незастосування зазначених норм права суди не взяли до уваги, що договір від 28.07.2016 № 193/16-ОПЗ-ПР було змінено за домовленістю сторін; при цьому воля АТ «НАК «Нафтогаз України» щодо відповідної зміни зобов`язання була виражена у розпорядженні її єдиного акціонера, який погодив реструктуризацію боргу без нарахування відсотків. Разом із тим суди не застосували закон, який підлягав застосуванню, а саме: статтю 233 Господарського кодексу України (далі - ГК) і частину 3 статті 551 ЦК, а також порушили статтю 2 ГПК, що призвело до ухвалення незаконних рішення і постанови. Так, за твердженням скаржника, у спірних правовідносинах за умови правомірності висновків судів щодо наявності боргу відповідача зі сплати спірних сум були наявні підстави для зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки (пені, штрафу) на 100 %, тому посилання суду апеляційної інстанції на частину 5 статті 269 ГПК у контексті залишення без розгляду питання про зменшення заявленої до стягнення неустойки є неправильним, оскільки відповідне зменшення не є предметом самостійних позовних вимог.

АТ «НАК «Нафтогаз України» у відзиві на касаційну скаргу зазначає про правильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні справи, тому просить залишити оскаржені судові рішення без змін.

Кабінет Міністрів України у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на незаконність і необґрунтованість оскаржених судових рішень та прийняття їх внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позов задовольнити.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.02.2020 відкрито касаційне провадження у справі № 916/187/17 за касаційною скаргою ПАТ «Одеський припортовий завод» на зазначені судові рішення та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 01.04.2020.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.03.2020 відкладено розгляд касаційної скарги ПАТ «Одеський припортовий завод» на зазначені судові рішення з огляду на приписи Постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» (зі змінами, внесеними Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 № 215).

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.04.2020 призначено касаційну скаргу ПАТ «Одеський припортовий завод» на зазначені судові рішення до розгляду у відкритому судовому засіданні на 29.04.2020, у якому розгляд касаційної скарги відкладено на 03.06.2020.

08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

При вирішенні справи судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що відповідно до наказу від 27.07.2016 № 1243 Міністерство економічного розвитку і торгівлі України надало згоду на вчинення правочину між АТ «НАК «Нафтогаз України» і ПАТ «Одеський припортовий завод», а саме на укладання договору на постачання природного газу на липень 2016 року в обсязі 45 000 000 куб. м і загальною вартістю 302 616 000,00 грн.

28.07.2016 між АТ «НАК «Нафтогаз України» (постачальник) і ПАТ «Одеський припортовий завод» (споживач) укладено договір постачання природного газу від 28.07.2016 № 193/16-ОПЗ-ПР, за умовами якого постачальник зобов`язався передати у власність споживачу у 2016 році природний газ, а споживач зобов`язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору. Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для власних потреб, а не для перепродажу. За цим договором постачається імпортований газ (за кодом згідно з УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезений постачальником на митну територію України) (пункти 1.1-1.3).

Відповідно до пункту 2.1 договору постачальник передає споживачу з 01.07.2016 по 31.07.2016 року (включно) газ об`ємом до 45,00 млн. куб. м.

Приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу споживачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу (пункт 3.4 договору).

За змістом пункту 3.5 договору не пізніше п`ятого числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, споживач зобов`язався надати постачальнику, зокрема підписані та скріплені печатками споживача два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу в розрахунковому місяці, його фактична ціна та вартість. Постачальник не пізніше восьмого числа повертає споживачу один примірник оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надає в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

У пункті 5.2 договору встановлено, що ціна за 1 000 куб м газу за цим договором з 01.07.2016 становить 5 604,00 грн, крім того податок на додану вартість (20 %) 1 120,80 грн. До сплати за 1 000 куб м природного газу з ПДВ - 6 724,80 грн.

Оплата за природний газ проводиться споживачем виключно грошовими коштами в розмірі 100 % від вартості запланованих місячних обсягів до 30 числа місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу (пункт 6.1 договору).

У разі невиконання споживачем пункту 6.1 цього договору він у безспірному порядку повинен сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 відсотків від суми простроченого платежу (пункт 8.2 договору).

Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01.07.2016, і діє в частині передачі газу до 31.12.2016 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (пункт 12.1 договору).

На виконання умов договору АТ «НАК «Нафтогаз України» у липні 2016 року поставило ПАТ «Одеський припортовий завод» природний газ на загальну суму 302 616 000,00 грн, що підтверджується відповідним актом приймання-передачі природного газу від 31.07.2016, який підписано та скріплено печатками сторін без зауважень і заперечень.

ПАТ «Одеський припортовий завод» зобов`язання за договором постачання природного газу від 28.07.2016 № 193/16/ОПЗ-ПР з оплати поставленого природного газу виконав частково та сплатив на рахунок АТ «НАК «Нафтогаз України» лише 159 661 000,00 грн, що підтверджується довідкою про операції та довідкою про сальдо, у зв`язку з чим заборгованість становить 142 955 000,00 грн.

Неналежне виконання ПАТ «Одеський припортовий завод» зобов`язань за договором постачання природного газу від 28.07.2016 № 193/16/ОПЗ-ПР стало підставою для звернення АТ «НАК «Нафтогаз України» до суду з відповідним позовом.

ПАТ «Одеський припортовий завод» звернулося до суду з зустрічним позовом до АТ «НАК «Нафтогаз України», предметом якого є вимога про визнання укладеною додаткової угоди № 1 до договору постачання природного газу від 28.07.2016 № 193/16/ОПЗ-ПР у запропонованій ПАТ «Одеський припортовий завод» редакції, обґрунтована наявністю правових підстав для реструктуризації боргу ПАТ «Одеський припортовий завод» перед АТ «НАК «Нафтогаз України» за постачання природного газу відповідно до розпорядження від 28.12.2016 № 1018-р, прийнятого Кабінетом Міністрів України як єдиним акціонером постачальника за договором.

Відповідно до положень статті 193 ГК суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За змістом положень статей 626, 627, 628 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому положення частини 7 статті 193 ГК і статті 525 ЦК встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 ЦК щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Зважаючи на встановлену статтею 204 ЦК і не спростовану при вирішенні цієї справи в порядку статті 215 ЦК презумпцію правомірності укладеного між сторонами договору, суди першої та апеляційної інстанцій правомірно вважали цей договір належною у розумінні статей 11, 509 ЦК і статей 173, 174 ГК підставою для виникнення та існування обумовлених таким договором прав і обов`язків сторін.

Відповідно до положень статті 202 ГК і статті 599 ЦК зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Судами попередніх інстанцій установлено, що ПАТ «Одеський припортовий завод» належним чином не виконало свої зобов`язання з оплати поставленого позивачем у липні 2016 року природного газу в строк, встановлений договором від 28.07.2016 № 193/16/ОПЗ-ПР, у зв`язку із чим заборгованість відповідача перед АТ «НАК «Нафтогаз України» становить 142 955 000,00 грн.

Будь-яких доказів своєчасної сплати заявленої позивачем до стягнення заборгованості чи припинення відповідних зобов`язань іншим передбаченим законом способом, відповідачем відповідно до положень статей 13, 74 ГПК під час розгляду справи не надано, а судами таких обставин не встановлено.

У частині 1 статті 612 ЦК передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом статей 610, 611 ЦК порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 230 ГК штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 625 ЦК).

Отже, для застосування штрафних санкцій, визначених умовами договору, а також наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК, необхідно, щоб оплату було здійснено поза межами порядку і строків, визначених законом, договором.

Судами попередніх інстанцій установлено обставини прострочення виконання ПАТ «Одеський припортовий завод» своїх зобов`язань за договором від 28.07.2016 № 193/16/ОПЗ-ПР з оплати отриманого у липні 2016 року природного газу, за який відповідач мав здійснити остаточну оплату до 14.08.2016. Отже, ці обставини є підставою для застосування до відповідача відповідальності у виді штрафу та пені, сплату яких за неналежне виконання споживачем своїх зобов`язань передбачено пунктом 8.2 договору, а також 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих відповідно до частини 2 статті 625 ЦК. При цьому суди попередніх інстанцій, здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку пені за період з 15.08 по17.11.2016 року та штрафу за прострочення понад 30 днів у розмірі 7 % від суми простроченого платежу, 3 % річних та інфляційних втрат, визнали його арифметично правильним.

З урахуванням наведеного суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про доведеність позовних вимог, наявність підстав для задоволення позову АТ «НАК «Нафтогаз України» та стягнення з ПАТ «Одеський припортовий завод» заявленої позивачем до стягнення суми заборгованості за договором і штрафних санкцій.

Доводи ПАТ «Одеський припортовий завод» про наявність правових підстав для зменшення розміру неустойки, заявленої до стягнення АТ «НАК «Нафтогаз України», що не було враховано судом апеляційної інстанції, відхиляються судом касаційної інстанції з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідач не заявляв клопотання про зменшення суми штрафних санкцій та, відповідно, таке питання не було предметом розгляду в суді першої інстанції. Про зменшення розміру штрафних санкцій відповідач заявив лише в апеляційному господарському суді.

Правовий аналіз статті 233 ГК і частини 3 статті 551 ЦК дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Отже, зменшення неустойки є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань. Таке зменшення не є обов`язком суду.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 904/5770/18, від 14.04.2020 у справі № 916/188/17.

Верховний Суд відхиляє вимоги ПАТ «Одеський припортовий завод», викладені у касаційній скарзі, щодо зменшення неустойки судом касаційної інстанції, оскільки право на зменшення (за клопотанням сторони) заявлених штрафних санкцій, які нараховуються за неналежне виконання стороною своїх зобов`язань, кореспондується з обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з приписами статті 74 ГПК, статті 233 ГК те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту, на підставі належних і допустимих доказів, тоді як оцінка доказів у силу вимог статті 300 ГПК (у редакції, чинній до 08.02.2020) виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Стосовно доводів ПАТ «Одеський припортовий завод» щодо безпідставного посилання суду апеляційної інстанції на частину 5 статті 269 ГПК при залишенні без розгляду заяви відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, суд касаційної інстанції зазначає, що таке помилкове посилання суду апеляційної інстанції на цю процесуальну норму не є безумовною підставою для скасування судового рішення згідно з приписами ГПК і не призвело до прийняття судом незаконного рішення по суті, оскільки за відсутності передумов, які могли б бути підставою для зменшення неустойки, відповідне клопотання задоволенню не підлягало.

Аналогічні за змістом висновки наведено і у постанові Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 916/188/17.

Посилання ПАТ «Одеський припортовий завод» на постанови Верховного Суду у справі № 761/26293/16-ц і у справі № 464/2759/16-ц є необґрунтованими, оскільки ці судові рішення не є ухваленими у правовідносинах, подібних до тих, що мають місце у справі, яка розглядається.

Інші доводи ПАТ «Одеський припортовий завод» щодо відсутності підстав для нарахування позивачем штрафних санкцій за неналежне виконання зобов`язань за договором судом до уваги не приймаються, оскільки за встановлених судами попередніх інстанцій обставин будь-яких змін до договору від 28.07.2016 № 193/16/ОПЗ-ПР у цій частині сторонами не вносилося, а відповідачем не спростовано факт наявності у нього заборгованості за невиконане перед позивачем зобов`язання з оплати вартості поставленого природного газу.

Разом із тим відповідно до частин 1, 2 статті 11 ЦК цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 3 ЦК однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Розкриваючи зміст засади свободи договору у статтях 6 і 627 ЦК визначає, що свобода договору полягає у праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів і погодженні умов договору.

Закріпивши принцип свободи договору у ЦК, законодавець разом із тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу 2 частини 3 статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною 3 статті 179 ГК укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Отже, обов`язковість укладення господарського договору має встановлюватися прямою вказівкою закону.

Відповідний висновок також наведено в постановах Верховного Суду від 21.03.2018у справі № 914/813/17, від 02.07.2019 у справі № 905/1842/18, від 14.04.2020 у справі № 916/188/17.

Разом із тим за загальним правилом, встановленим як господарським, так і цивільним чинним законодавством, зміна та розірвання господарських та цивільних договорів допускається лише за згодою сторін або в судовому порядку (у разі відсутності згоди іншої сторони, яка отримала відповідну вимогу/пропозицію).

При цьому зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (стаття 654 ЦК).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у пункті 11.3 договору від 28.07.2016 № 193/16/ОПЗ-ПР сторони передбачили, що усі зміни і доповнення до цього договору оформлюються письмово та підписуються уповноваженими представниками сторін.

При вирішенні спору судами попередніх інстанцій установлено, що додаткова угода про реструктуризацію заборгованості, яка є предметом позовних вимог за зустрічним позовом, не базується на державному замовлені, не є обов`язковою для укладання в силу прямої норми закону та жодних попередніх домовленостей та/або угод щодо укладання такої угоди сторони не досягли, а матеріали справи не містять доказів того, що уповноваженими статутом або довіреністю представниками АТ «НАК «Нафтогаз України» було вчинено дії щодо підписання будь-яких документів про внесення змін до договору від 28.07.2016 № 193/16/ОПЗ-ПР, що стосуються питання реструктуризації заборгованості, у зв`язку з чим, за обґрунтованими висновками судів, відсутні правові підстави для визнання укладеною додатковї угоди № 1 до договору від 28.07.2016 № 193/16/ОПЗ-ПР.

За таких обставин суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що вимога ПАТ «Одеський припортовий завод» про визнання такої угоди укладеною є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню.

Доводи ПАТ «Одеський припортовий завод», наведені у касаційній скарзі, стосовно того, що договір від 28.07.2016 № 193/16-ОПЗ-ПР було змінено за домовленістю сторін, оформленою письмово, при цьому воля АТ «НАК «Нафтогаз України» щодо відповідної зміни зобов`язання була виражена у розпорядженні Кабінету Міністрів України від 28.12.2016 № 1018-р, тобто єдиного акціонера позивача, який погодив реструктуризацію боргу без нарахування відсотків, отже, додаткова угода до договору є укладеною, відхиляються судом касаційної інстанції з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій установлено, що відповідно до пункту 15 статуту АТ «НАК «Нафтогаз України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.12.2015 № 1002 (із змінами; у редакції, чинній на час винесення розпорядження від 28.12.2016 № 1018-р) засновником та єдиним акціонером Компанії є держава. Кабінет Міністрів України визначає центральний орган виконавчої влади, який здійснює функції з управління акціями Компанії.

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2016 № 675 «Деякі питання управління публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» установлено, що управління 100 відсотками акцій держави ПАТ «НАК «Нафтогаз України» здійснює Кабінет Міністрів України.

Як убачається зі змісту розпорядження від 28.12.2016 № 1018-р Кабінет Міністрів України погодився з пропозицією Фонду державного майна України щодо реструктуризації боргу ПАТ «Одеський припортовий завод» перед АТ «НАК «Нафтогаз України» за постачання природного газу, починаючи з 01.04.2017 рівними частинами строком на два роки та без нарахування відсотків.

Судами встановлено, що приймаючи розпорядження від 28.12.2016 № 1018-р, Кабінет Міністрів України діяв не як суб`єкт владних повноважень, а як єдиний акціонер АТ «НАК «Нафтогаз України». Такий висновок суду ґрунтується також на обставинах, встановлених рішенням суду в адміністративній справі № 826/8515/17. Водночас за обставин, встановлених судами, положеннями статуту АТ «НАК «Нафтогаз України» (у відповідній редакції) не передбачено права Кабінету Міністрів України як органу управління укладати угоди від імені товариства.

Водночас за оцінкою апеляційного господарського суду згідно з розпорядженням від 28.12.2016 № 1018-р Кабінет Міністрів України лише погодився з пропозицією Фонду державного майна України щодо реструктуризації боргу ПАТ «Одеський припортовий завод» перед АТ «НАК «Нафтогаз України»; у цьому розпорядженні відсутні будь-які вказівки для АТ «НАК «Нафтогаз України» до виконання; воно не містить жодних умов щодо зобов`язань ПАТ «Одеський припортовий завод» і АТ «НАК «Нафтогаз України», пов`язаних як з договором від 28.07.2016 № 193/16/ОПЗ-ПР, так і за їх господарськими відносинами в цілому; у зазначеному розпорядженні відсутня сума боргу, яка підлягає реструктуризації, вид заборгованості (період виконання, склад боргу); це розпорядження не має наслідком зміну умов договору від 28.07.2016 № 193/16/ОПЗ-ПР, зокрема і в частині зобов`язань ПАТ «Одеський припортовий завод» з оплати за поставлений АТ «НАК «Нафтогаз України» природний газ та наслідків неналежного виконання цих зобов`язань.

З урахуванням наведеного суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що без оформлення окремого правочину щодо внесення змін до існуючого договору, оформленого письмово та підписаного уповноваженими представниками сторін, відсутні підстави вважати, що прийняття зазначеного розпорядження мало наслідком зміну строків виконання відповідачем зобов`язань за договором від 28.07.2016 № 193/16/ОПЗ-ПР чи звільнення контрагента позивача від відповідальності за їх порушення, а відтак і відсутні підстави для визнання додаткової угоди до цього договору укладеною.

Крім того, судом апеляційної інстанції правомірно зауважено, що період можливої реструктуризації заборгованості вже минув, а зобов`язання ПАТ «Одеський припортовий завод» лишаються не виконаними.

Касаційний господарський суд вважає, що висновки судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні зустрічного позову ґрунтуються на встановлених обставинах і оцінених ними доказах та повністю узгоджуються з приписами чинного законодавства.

Водночас суд касаційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що висновки судів попередніх інстанцій про задоволення позову АТ «НАК «Нафтогаз України» та відмову у задоволенні зустрічного позову ПАТ «Одеський припортовий завод» у справі яка розглядається, узгоджуються з правовими висновками, наведеними у постанові Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 916/188/17 з подібними правовідносинами.

Відповідно до статті 300 ГПК (тут і далі - у редакції, чинній до 08.02.2020), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Аргументи, наведені у касаційній скарзі, не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що відповідно до статті 300 ГПК не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 309 ГПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги ПАТ «Одеський припортовий завод» про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржених судових актів не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування законних рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній до 08.02.2020), Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Одеський припортовий завод» залишити без задоволення.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.01.2020 та рішення Господарського суду Одеської області від 25.06.2019 у справі № 916/187/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: І.С. Міщенко

В.Г. Суховий