Ухвала КГС ВП від 04.03.2018 року у справі №903/449/17

Друк

Пошук

304

Переглядів

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

касаційний господарський суд верховного суду ( КГС ВП )

Історія справи

Ухвала КГС ВП від 04.03.2018 року у справі №903/449/17

Державний герб України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 903/449/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Погребняк В.Я. - головуючий, Катеринчук Л.Й., Пєсков В.Г.

за участі секретаря судового засідання Співака С.В.

учасники справи:

позивач - фізична особа-підприємець Здрок Ірина Миколаївна,

представник позивача - Здрок І.М., особисто,

відповідач - Приватне підприємство "СТВ-Луцьк",

представник відповідача - Мисковець О.Ю., адвокат (довіреність від 29.03.2018),

розглянувши касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Здрок Ірини Миколаївни

на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 23.10.2017

у складі колегії суддів: Василишин А.Р. (головуючий), Бучинська Г.Б., Філіпова Т.Л.

у справі за позовом

фізичної особи-підприємця Здрок Ірини Миколаївни

до Приватного підприємства "СТВ-Луцьк"

про стягнення 22 984, 00 грн.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Фізична особа - підприємець Здрок Ірина Миколаївна (далі - ФОП Здрок І.М., позивач) звернулася до господарського суду Волинської області із позовною заявою до Приватного підприємства "СТВ-Луцьк" (далі - ПП (СТВ-Луцьк", відповідач) про стягнення 22 984,00 грн.

2. Позовна заява мотивована тим, що згідно заявки № 1502/16 від 15.02.2016 між ФОП Здрок І. М. та ПП "СВТ-Луцьк" було погоджено перевезення вантажу (цукор) автомобільним транспортом позивача за маршрутом Луцьк-Лівани, Латвія (вартість перевезення склала 800,00 євро за офіційним курсом НБУ), яка виконана ФОП Здрок І.М., що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною серії А № 166184 від 16.02.2016. Оскільки, Отримувач відмовився від вантажу, то за вказівкою Замовника, товар було повернуто в Україну, про що 24.02.2016 відповідачу було надано відповідний Акт надання послуг № 25 (зворотній напрямок) та виставлено рахунок-фактуру № 25 від 24.02.2016 на загальну суму 45 968,00 грн., який був оплачений відповідачем частково (в частині вказаній у Заявці від 15.02.2016), внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 22 984,00 грн.

3. Під час розгляду справи, Заявою від 22.06.2017 позивач змінив предмет позову та просив стягнути з відповідача 22 984,00 грн. як збитки, згідно ст. 22, 623 ЦК України, що складають витрати понесені в результаті зворотної доставки вантажу за маршрутом Лівани (Латвія)-Луцьк.

4. 25.07.2017 відповідач звернувся до господарського суду з Заявою про застосування строків позовної давності, передбачених приписами ст. 315 ГК України для пред'явлення позовів перевізником до вантажовідправників та вантажоотримувачів (шість місяців).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

5. Рішенням господарського суду Волинської області від 07.08.2017 позов ФОП Здрок І.М. (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) задоволено повністю; стягнуто з ПП "СВТ-Луцьк" на користь ФОП Здрок І.М. збитки у сумі 22 984,00 грн., та 1600,00 грн. витрати зі сплати судовому збору.

6. Рішення місцевого господарського суду ґрунтується на приписах ст.ст. 20, 224, 225 ГК України, ст. 16 ЦК України; вмотивовано тим, що, в результаті відмови від отримання цукру вантажоотримувачем, перевізник поніс витрати по його зворотній доставці в м. Луцьк та не виконав заявку № 7 від 17.02.2016, відповідно до якої автомобіль DAF АС 9154АТ/АС3413ХТ повинен був завантажити товар в м. Клайпеда та від даного перевезення отримати доходи в сумі 950 дол. США.

Заява відповідача про застосування строку позовної давності судом відхилена, з тих підстав, що порушені права ФОП Здрок І. М. (як позивача) підлягають захисту у спосіб відшкодування збитків, для стягнення яких передбачено строк позовної давності три роки.

7. Під час розгляду справи, господарським судом першої інстанції було встановлено:

7.1. 15.02.2016 між ПП "СТВ-Луцьк" та "SIA ADUGS Producion" було укладено Контракт № 1/16, предметом якого (п.1.2) визначено поставку (згідно Специфікації) орієнтовно 100 тонн цукру.

7.2. З метою виконання вказаного контракту, відповідач звернувся до Перевізника - ФОП Здрок І. М., для перевезення цукру за маршрутом Луцьк - Лівани (Латвія)

7.3. Згідно заявки на перевезення № 1502/16 від 15.02.2016, ФОП Здрок І.М. (Перевізник) зобов'язалась доставити вантаж (цукор) вагою 21 тонна в Латвію, м. Даугавпілс ; термін доставки вантажу (по заявці) 19.02.-23.02.2016, сума фрахту 800 євро по курсу НБУ.

7.4. Перевізником доставка цукру "SIA ADUGS Producion" (вантажоотримувач) здійснена в строки зазначені в заявці № 1502/16 від 15.02.2016, що підтверджено CMR № 166184.

7.5. Автомобіль DAF АС 9154АТ/АС3413ХТ (яким здійснювалось перевезення) не було розвантажено вантажоотримувачем і за вказівкою вантажовідправника повернуто ПП "СВТ-Луцьк", що підтверджено CMR LV-213966.

7.6. 24.02.2016 ПП "СВТ-Луцьк" позивачем виставлено рахунок на оплату послуг у сумі 45 968,00 грн., до складу якої включено витрати в сумі 22 984,00 грн. за перевезення вантажу по маршруту м. Луцьк - м. Ієсалники, Ліванський край (Латвія), згідно заявки № 1502/16 від 15.02.2016, та 22 984,00 грн. витрати за зворотну доставку вантажу, згідно CMR LV-213966, м. Даугавпілс (Латвія) - м. Луцьк.

7.7. Відповідачем вказаний рахунок оплачено у сумі 22 984,00 грн. (за перевезення вантажу в Латвію), витрати за зворотну доставку вантажу відповідач оплатити відмовився (Лист від 18.03.2016 № 702), посилаючись на те, що підприємство потерпіло великі збитки із-за несвоєчасного виїзду в рейс завантаженого товаром автомобіля DAF АС 9154АТ/АС3413ХТ, що стало підставою звернення позивача до господарського суду.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

8. Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 23.10.2017 апеляційну скаргу ПП "СТВ-Луцьк" задоволено; рішення господарського суду Волинської області від 07.08.2017 у справі №903/449/17 скасовано; прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено повністю. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладено на позивача.

9. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що заява про зміну предмету позову ФОП Здрок І.М. прийнята судом першої інстанції з порушенням вимог ст. 22 ГПК України, оскільки, на переконання суду, позивачем було змінено як підставу так і предмет позову одночасно.

9.1. апеляційний суд встановив, що автомобіль DAF АС 9154АТ/АС3413ХТ не було розвантажено та було повернуто Позивачем Відповідачу, що підтверджено CMR LV-213966, проте, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, в розумінні ст.ст. 33-34 ГПК України, котрі б вказували на те, що Позивач вчинив такі дії за вказівкою Відповідача.

9.2. апеляційний суд встановив, що правовідносини між позивачем та відповідачем виникли на підставі Договору. Поряд з цим, Договором було передбачено лише перевезення до м. Ієсалники, Ліванський край (Латвія), котре повністю оплачене Відповідачем, та не передбачено перевезення в зворотному напрямку, відтак, за висновком суду, останнє перевезення не може вважатися перевезенням по Договору, і тому стягнення заборгованості по Договору за дане перевезення є неможливим.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

10. Не погоджуючись з постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 23.10.2017 у справі № 903/449/17, ФОП Здрок І.М. звернулась з касаційною скаргою.

11. У касаційній скарзі скаржник просить суд касаційної інстанції:

11.1. скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 23.10.2017 у справі № 903/449/17;

11.2. залишити в силі рішення господарського суду Волинської області від 07.08.2017 у цій справі.

КАСАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

12. Відповідно п. 5 ст. 31 та п.п. 6 п. 1 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017, касаційна скарга ФОП Здрок І.М. у справі № 903/449/17 була передана до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

13. Ухвалою від 02.03.2018 Верховний Суд, у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Погребняк В.Я. (головуючий), Катеринчук Л.Й., Пєсков В.Г. (визначеній за результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями, Протокол від 21.02.2018), прийняв справу № 903/449/17 господарського суду Волинської області до провадження; відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП Здрок І.М. на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 23.10.2017 у цій справі; повідомлено учасників справи про дату, час та місце розгляду касаційної скарги (05.04.2018); надано строк для подання відзивів.

14. 02.04.2018 та 05.04.2018 до Верховного Суду від ПП "СВТ-Луцьк" надійшли Заперечення на касаційну скаргу, де відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції ст.ст. 224, 225 ГК України, просить постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 23.10.2017 у справі № 903/449/17 залишити без змін, як таку що прийнята з дотриманням норм чинного законодавства, у відповідності до встановлених обставин справи.

15. 05.04.2018 ПП "СВТ-Луцьк" подані до Суду Клопотання про стягнення з позивача (ФОП Здрок І.М.) витрат, пов'язаних з відрядженням директора відповідача Берестюк А.М. 05.04.2018 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в сумі 744, 60грн., а також 4 500, 00 грн. витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката Мисковця О.Ю.

16. В засіданні суду касаційної інстанції 05.04.2018 було оголошено перерву до 03.05.2018, в порядку ст. 216 ГПК України (в редакції Закону України №2147-VІІI від 03.10.2017), про що представників сторін було повідомлено під Розписку (наявна в матеріалах справи).

17. Скаржник (ФОП Здрок І.М.), в засіданні суду касаційної інстанції 03.05.2018 повністю підтримала вимоги касаційної скарги, з підстав наведених у ній; просила Касаційний господарський суд скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 23.10.2017 та залишити в силі рішення господарського суду Волинської області від 07.08.2017 у справі № 903/449/17.

18. Представники відповідача, в судових засіданнях 05.04.2018 та 03.05.2018 проти вимог та доводів скаржника заперечували, з підстав наведених у Запереченнях поданих до касаційного суду; просили Суд постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 23.10.2017 у цій справі залишити без змін.

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи скаржника (Фізичної особи-підприємця Здрок Ірини Миколаївни)

19. В обґрунтування заявлених вимог, скаржник посилається порушення судом апеляційної інстанції приписів ст.ст. 22, 32, 34, 105 ГПК України.

20. Скаржник доводив, що, позовні вимоги вмотивовані зобов'язаннями, які виникли з міжнародного перевезення вантажу на замовлення відповідача.

21. Скаржник доводив, що, відносини із зворотного перевезення сторонами не погоджено письмово, що зумовило звернення позивача до суду з Заявою про уточнення предмету спору, яке полягало в уточнені вимог у вигляді стягнення не договірної вартості послуг перевезення, а у стягненні понесених збитків як компенсації фактично здійсненого перевезення.

22. Скаржник вказує на те, що формальне застосування судом апеляційної інстанції приписів ст. 22 ГПК України, призвело до порушення його прав на судовий захист майнових інтересів.

Доводи інших учасників справи

23. ПП "СВТ-Луцьк", у Запереченнях на касаційну скаргу від 05.04.2018 та у засіданнях Суду, доводив відсутність доказів надання Перевізнику письмових чи усних вказівок щодо повернення вантажу за маршрутом Латвія-Луцьк, договори з цього перевезення сторонами не укладались та не погоджувались відповідні заявки.

24. Відповідач доводив безпідставне застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин приписів ст.ст. 224, 225 ГК України.

НОРМИ ПРАВА, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ

25. Конституція України

У відповідності до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України (Стаття 9).

За змістом положень ст. 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Стаття 124 регламентує, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення

Стаття 129 встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини 1 цієї статті).

26. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, стаття 6

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

27. Господарський процесуальний кодекс України (далі -ГПК України), в редакції Кодексу №1798-ХІІ від 06.11.1991

Відповідно до ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Виходячи з вимог ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами ч. 1 ст. 47 ГПК України, судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а ч. 1 ст. 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Оцінка доказів це визначення їх об'єктивної дійсності, правдивості та достовірності.

Способи перевірки і дослідження доказів залежать від конкретного виду засобів доказування, що використовуються. Метою оцінки доказів з погляду на їх належність, допустимість, достатність та взаємозв'язок є усунення протиріч між доказами, сумнівів у достовірності висновків, що слідують із отримуваної доказової інформації.

Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухвалені судом рішення по суті спору. При цьому, суд в кожному випадку повинен навести мотиви через які він приймає одні докази та відхиляє інші.

Статтею 99 ГПК України встановлено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно ст.101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд, за наявними у справі і додатково поданими доказами, повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

28. Цивільний кодекс України (далі - ЦК України)

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Приписи ст. 207 Цивільного кодексу України передбачають, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Положеннями ст. 258 ЦК України визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу).

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Вказана норма кореспондується, також зі ст. 193 Господарського кодексу України.

За приписами ст. 908 ЦК України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.

Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Перевізник зобов'язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк (ч.1 ст. 919 ЦК України).

Статтею 920 ЦК України встановлено, що, у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

За приписами ст. 926 ЦК України, позовна давність, порядок пред'явлення позовів у спорах, пов'язаних з перевезеннями у закордонному сполученні, встановлюються міжнародними договорами України, транспортними кодексами (статутами).

Згідно ст. 926 ЦК України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником.

29. Господарський кодексу України (далі - ГК України).

Відповідно до ст. 306 ГК України, перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.

Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту.

Допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція.

Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо) визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 307 ГК України встановлено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.

Згідно ст. 315 ГК України, до пред'явлення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення вантажу, можливим є пред'явлення йому претензії.

Претензії можуть пред'являтися протягом шести місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій - протягом сорока п'яти днів.

Перевізник розглядає заявлену претензію і повідомляє заявника про задоволення чи відхилення її протягом трьох місяців, а щодо претензії з перевезення у прямому змішаному сполученні - протягом шести місяців. Претензії щодо сплати штрафу або премії розглядаються протягом сорока п'яти днів.

Якщо претензію відхилено або відповідь на неї не одержано в строк, зазначений у частині третій цієї статті, заявник має право звернутися до суду протягом шести місяців з дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді.

Для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Щодо спорів, пов'язаних з міждержавними перевезеннями вантажів, порядок пред'явлення позовів та строки позовної давності встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

30. Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (далі - Конвенція)

За приписами статті 9 Конституції України та ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Законом України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно листа Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007р. № 72/14-612/1-1559 "Щодо набуття чинності міжнародними договорами" ця Конвенція набрала чинності для України 17.05.2007р.

Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції (ст. 4 Конвенції).

Згідно ст. 9 Конвенції, вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Якщо вантажна накладна не містить спеціальних застережень перевізника, то, якщо не доведено протилежне, припускається, що вантаж і його упаковка були зовні в належному стані в момент прийняття вантажу перевізником, і що кількість вантажних місць, а також їх маркування та нумерація відповідали заявам, які містилися у вантажній накладній.

За приписами ст. 12 Конвенції, відправник має право розпоряджатися вантажем, зокрема, вимагати від перевізника припинення перевезення, зміни місця, передбаченого для доставки вантажу, або здачі вантажу одержувачу, іншому, ніж зазначений у вантажній накладній.

Відправник втрачає це право з того моменту, коли другий примірник накладної переданий одержувачу або коли останній здійснює свої права, передбачені в пункті 1 статті 13; з цього моменту і надалі перевізник керується вказівками одержувача.

Однак, право розпорядження вантажем належить одержувачу з моменту складання вантажної накладної, якщо у вантажній накладній відправником зроблена відповідна позначка.

Якщо, здійснюючи своє право розпорядження вантажем, одержувач дає наказ доставити вантаж іншій особі, остання не має права призначити інших одержувачів.

Право розпорядження вантажем здійснюється за таких умов:

а) відправник чи, у випадку, зазначеному в пункті 3 цієї статті, одержувач, який бажає здійснити це право, представляє перший примірник вантажної накладної, яка містить нові інструкції перевізнику, а також звільняє перевізника від відповідальності за будь-які витрати, шкоду і збитки, викликані виконанням таких інструкцій;

b) виконання таких інструкцій є можливим у той момент, коли їх одержує особа, яка повинна їх виконати; воно не порушує нормальний хід роботи підприємства перевізника і не впливає на відправників чи одержувачів інших вантажів;

c) такі інструкції не призводять до розбивки вантажу.

Якщо перевізник не може виконати отримані ним інструкції в силу положень підпункту b) пункту 5, він негайно повідомляє про це особу, яка надала такі інструкції.

Перевізник, який не виконав інструкції, що були йому надані відповідно до положень цієї статті, або який виконав такі інструкції, не вимагаючи надання йому першого примірника вантажної накладної, несе відповідальність перед особою, яка має право пред'явити претензію, за будь-які заподіяні таким чином шкоду або збитки.

Якщо виникають обставини, що перешкоджають здачі вантажу після його прибуття на місце, призначене для здачі, перевізник запитує інструкції у відправника. Якщо одержувач відмовляється прийняти вантаж, відправник має право розпорядитися вантажем без пред'явлення першого примірника вантажної накладної.

Одержувач, навіть якщо він відмовився від прийняття вантажу, може тим не менше вимагати його доставки доти, доки перевізник не одержав від відправника протилежних інструкцій.

Якщо перешкода для здачі вантажу виникає після того, як одержувач, відповідно до наданого йому пунктом 3 статті 12 права, дав наказ доставити вантаж іншій особі, то пункти 1 і 2 цієї статті застосовуються так, якби одержувач був би відправником, а така інша особа - одержувачем (ст. 15 Конвенції).

Відповідно ч. 1 ст. 16 Конвенції, перевізник має право на відшкодування витрат, викликаних запитом про надання інструкцій чи виконанням таких інструкцій, якщо такі витрати не є наслідком його власних дій або недогляду.

Згідно ст. 32 Конвенції, термін позовної давності для вимог, що випливають з перевезення, на яке поширюється ця Конвенція, встановлюється в один рік. Однак, у випадку навмисного правопорушення або такого неналежного виконання обов'язків, яке згідно законодавства, що застосовується судом або арбітражем, який розглядає справу, прирівнюється до навмисного правопорушення, термін позовної давності встановлюється в три роки.

Відлік терміну позовної давності починається:

a) у випадку часткової втрати чи пошкодження вантажу, або прострочення в доставці - з дня доставки;

b) у випадку втрати всього вантажу - з тридцятого дня по закінченню узгодженого терміну доставки, або, за відсутності такого терміну, - з шістдесятого дня після прийняття вантажу перевізником для перевезення;

c) у всіх інших випадках - по закінченню тримісячного терміну з дня укладання договору перевезення.

День початку відліку терміну позовної давності у термін не зараховується.

Пред'явлення претензії в письмовій формі припиняє відлік терміну позовної давності до того дня, коли перевізник у письмовій формі відхилив претензію і повернув додані до неї документи. У випадку часткового визнання претензії відлік терміну позовної давності відновляється лише стосовно тієї частини претензії, яка залишається предметом спору. Тягар доказу факту отримання претензії або відповіді на неї, а також повернення документів, лежить на стороні, яка посилається на ці факти. Відлік терміну позовної давності не призупиняється внаслідок пред'явлення подальших претензій на тій ж підставі.

За умови дотримання положень пункту 2 вище, подовження терміну позовної давності регулюється законодавством суду або трибуналу, що розглядає справу. Це законодавство також регулює нове набуття позовних прав.

Вимоги, термін позовної давності по яким закінчився, не можуть бути пред'явлені у формі зустрічного позову або контрпретензії.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

А.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

31. Відповідно до ст. 300 ГПК України (в редакції Закону України №2147-VІІI від 03.10.2017), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

А.2. Щодо суті касаційної скарги

Перевезення вантажу, яке є предметом спору у даній справі, за своєю правовою природою є міжнародним перевезенням вантажу автомобільним транспортом.

За змістом ст. 908 ЦК України, загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ст.ст. 1, 2 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19 травня 1956 року (далі - Конвенція), така застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін. Для цілей цієї Конвенції "транспортний засіб" означає автомобілі, автопоїзди, причепи і напівпричепи як це визначено в статті 4 Конвенції про дорожній рух від 19 вересня 1949 року.

Згідно ст. 4 та ст. 5 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, договір перевезення встановлюється накладною. Накладна складається в 3 оригінальних примірниках, підписаних відправником і перевізником (транспортером), при цьому ці підписи можуть бути надрукованими або замінені штемпелями відправника і перевізника (транспортера), якщо це допускається законодавством країни, в якій складена накладна. Перший примірник накладної передається відправнику, другий супроводжує вантаж, а третій зберігається перевізником (транспортером).

За приписами ст. 9 Конвенції, вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (ч. 4 ст. 909 ЦК України).

Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів закріплює форму міжнародної товарно-транспортної накладної (СМR), яка підтверджує факт приймання-передачі вантажу та наявність договірних відносин між перевізником і вантажовідправником (вантажоодержувачем), а також умови перевезення вантажу на основі положень Конвенції.

При цьому, Конвенція передбачає та регулює питання, що виникають з міжнародного перевезення вантажів транспортними засобами, зокрема щодо статусу учасників правовідносин, їх прав та обов'язків, а також наслідків порушення зобов'язань з перевезення та положень цієї Конвенції.

Поряд з цим, спірні правовідносини також відносяться до сфери регулювання Закону України "Про автомобільний транспорт", Статуту автомобільних доріг.

Як про це вже було позначено вище, господарським судом Волинської області, під час розгляду цієї справи, було встановлено, що згідно Заявці №1502/16 від 15.02.2015 виникли зобов'язання лише з перевезення вантажу (цукор) з Луцька до Латвії, на зворотну доставку вантажу заявка між сторонами не укладалась.

Водночас, колегія суддів Касаційного господарського суду погоджується з висновком апеляційного суду про наявність між позивачем та відповідачем саме договірних правовідносин з перевезення вказаного вантажу.

Проте, господарські суди попередніх інстанцій не встановили правової природи правовідносин, що виникли між позивачем та відповідачем, не визначили правового статусу сторін, у відповідності до виду правовідносин, та сфери спеціального регулювання, застосувавши при цьому лише загальні норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Поряд з цим, слід зауважити, що достеменне встановлення правової природи правовідносин, зокрема виду Договору, на підставі якого здійснювалось спірне перевезення, впливає на визначення сфери регулювання, застосування відповідного виду відповідальності та певних строків позовної даності, про застосування яких заявлено відповідачем.

Стосовно правового обґрунтування заявлених ФОП Здрок І.М. позовних вимог (з урахуванням Заяви про зміну предмету позову), колегія суддів касаційного суду вважає необхідним зазначити наступне.

За приписами ст.ст. 2, 43, 54 ГПК України (в редакції Закону України №1798-ХІІ від 06.11.1991), господарські суди розглядають справи за позовами суб'єктів господарської діяльності, фізичних осіб, які такими не є, державних та інших органів, які визначають предмет (матеріально-правову вимогу) та підстави (обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а не самі по собі посилання позивача на певну норму закону) позову.

При цьому, господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Поряд з цим, слід мати на увазі, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ст. 3 ЦК України), і застосування цих засад полягає в тому, що тексти законів, угод та їх застосування мають бути належними і справедливими стосовно усіх суб'єктів цивільних правовідносин та відповідати загальновизнаним нормам обороту. При цьому, концепція добросовісності може використовуватися судом в будь-якій ситуації, щоб виправити несправедливість, яка б мала місце, якщо б застосовувалися традиційні правила.

Стосовно висновків апеляційного господарського суду, з посиланням на постанову Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 №18, про порушення позивачем приписів ст. 22 ГПК України (в редакції чинній до 15.12.2017) щодо одночасної зміни ФОП Здрок І.М. предмету та підстав позову, у Заяві від 20.06.2017 (арк. справи 33), колегія суддів Верховного Суду вважає необхідним зазначити наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ГПК України (у визначеній вище редакції), господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Пунктом 5 ч. 2 ст. 54 ГПК України визначено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов.

Частиною 4 ст. 22 ГПК України передбачено, що до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Разом з тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв'язку з цим господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Відтак, висновки апеляційного господарського суду про одночасну зміну позивачам (за Заявою від 20.06.2017) предмету та підстав заявленого позову не ґрунтуються на нормах процесуального законодавства, оскільки обставини, на яких ґрунтувались позовні вимоги у первісному вигляді не змінені.

За приписами ч. 1 ст. 47 ГПК України (в редакції Закону України №1798-ХІІ від 06.11.1991), судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а ч. 1 ст. 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Відповідно до ст. 32 ГПК України (у вказаній редакції), доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Оцінка доказів це визначення їх об'єктивної дійсності, правдивості та достовірності.

Не в повному обсязі встановлені судами обставини не дають можливості дійти однозначного висновку про наявність/відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, тобто, спір вирішено при недостатньому дослідженні фактичних обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, та ненаданні цим обставинам відповідної правової оцінки.

Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" від 03.04.2008р. (заява №3236/03), "Рябих проти Росії" від 03.12.2003р. (заява №52854/99), "Нєлюбін проти Росії" від 02.11.2006р. (заява №14502/04)), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.308 ГПК України (у редакції від 15.12.2017), суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

В силу приписів ч. 2 ст. 300 ГПК України (у редакції від 15.12.2017), суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, у касаційної інстанції відсутні процесуальні повноваження щодо переоцінки фактичних обставин справи, встановлених під час розгляду справи місцевим господарським судом та під час здійснення апеляційного провадження.

Відповідно до п. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 310 ГПК України, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є, зокрема, порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування дослідження або огляд доказів, або інше клопотання(заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги Фізичної особи-підприємця Здрок Ірини Миколаївни, та скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційної інстанції, з направленням справи на новий розгляд до господарського суду Волинської області.

Під час нового розгляду, господарським судам належить врахувати вище викладене, повно та всебічно перевірити фактичні обставини справи, дати належну оцінку зібраним по справі доказам, доводам та запереченням сторін і в залежності від встановленого та вимог закону постановити законне і обґрунтоване рішення.

Зокрема, належить з'ясувати чи належить позивачу (чи іншій особі) транспортний засіб та причеп, яким здійснювалось перевезення за Заявкою №1502/16 від 15.02.2016 та наявність трудових правовідносин позивача з водієм, з метою встановлення правового статусу позивача у спірних правовідносинах; як наслідок, з'ясування вказаних обставин дозволить встановити правову природу договірних відносин, що склались між позивачем та відповідач, і, відповідно, їх статус у цих відносинах; встановити наявність у позивача відповідних дозволів на право здійснення міжнародних перевезень; дослідити та встановити підстави та фактичні обставини з неприйняття поставленого товару, а також підстави та обставини повернення цього предмету перевезення Вантажовідправнику (наявність чи відсутність відповідних вказівок з боку відповідача), що безпосередньо може вплинути на існування/відсутність обов'язку вантажовідправника перед перевізником.

В. Судові витрати

У зв'язку з скасуванням попередніх судових рішень і передачею справи на новий розгляд розподіл судового збору та інших судових витрат у справі, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 310, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Здрок Ірини Миколаївни задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Волинської області від 07.08.2017 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 23.10.2017 у справі №903/449/17 скасувати, справу передати на новий розгляд до господарського суду Волинської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В.Я. Погребняк

Судді Л.Й. Катеринчук

В.Г. Пєсков

Популярні новини