Історія справи

Постанова КГС ВП від 29.05.2025 року у справі №910/18914/20
Постанова КГС ВП від 15.10.2024 року у справі №910/18914/20
Постанова КГС ВП від 01.11.2022 року у справі №910/18914/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2022 року

м. Київ

cправа № 910/18914/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Бенедисюка І.М. і Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання - Пасічнюк С.В.,

учасники справи:

позивач - комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго",

представник позивача - Ларькін М.М. (у порядку самопредставництва); Коцюрба В.О., адвокат (довіреність від 25.11.2020 № 25/11/20-27); Комісар С.П., адвокат (довіреність від 25.11.2020 № 25/11/20-26); Кудряшов О.Ю., адвокат (ордер від 04.02.2022 № 1160495),

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція",

представник відповідача - Гвоздецький А.М., адвокат (ордер від 21.12.2021 № 843748); Годованець А.М., адвокат (довіреність від 01.12.2021 № 48); Янович-Бунь І.Б., адвокат (ордер від 03.03.2021 № 843703),

розглянув касаційну скаргу комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"

на рішення господарського суду міста Києва від 26.05.2021 (головуючий суддя Нечай О.В.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.12.2021 (головуючий Іоннікова І.А., судді: Михальська Ю.Б. і Разіна Т.І.)

у справі № 910/18914/20

за позовом комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (далі - Підприємство)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" (далі - Товариство)

про стягнення 29 838 517,78 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд

ВСТАНОВИВ:

Підприємство звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства про стягнення 29 838 517,78 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Товариством взятих на себе зобов`язань за договором про надання послуг з транспортування теплової енергії від 01.06.2017 № 5 (далі - Договір).

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.05.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.12.2021, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що:

- матеріали справи не містять доказів на підтвердження внесення змін до Договору щодо зміни тарифу на транспортування теплової енергії;

- Товариство у своїй діяльності у сфері теплопостачання зобов`язане виконувати імперативні рішення Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП, Регулятор), відтак правові підстави для застосування до нього тарифів, визначених у підзаконному нормативному акті виконавчого органу місцевого самоврядування, відсутні;

- у відносинах між сторонами Товариство є теплогенеруючою організацією (виробляє теплову енергію) та теплопостачальною організацією (постачає теплову енергію споживачам), а Підприємство є теплотранспортуючою організацією;

- Товариство не є споживачем у розумінні Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та Закону України "Про теплопостачання", а відтак відсутні й підстави для застосування інших тарифів, аніж ті, що визначені укладеним між сторонами Договором.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Підприємство звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій (з урахуванням письмових пояснень), посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а також на те, що суди не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Касаційна скарга обґрунтована:

- неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема, положень частини третьої статті 6, частини першої статті 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та абзацу другого частини четвертої статті 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України) у сукупності з положеннями частини першої статті 632 ЦК України, статей 189-191 ГК України, статей 1, 11, 12 Закону України "Про ціни та ціноутворення?, підпункту 8 пункту 3.2 глави 3 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з транспортування теплової енергії магістральними і місцевими (розподільними) тепловими мережами, затверджених постановою НКРЕКП від 22.03.2017 № 308 (із змінами; далі - Ліцензійні умови) за відсутності висновків Верховного Суду щодо застосування вказаних норм у подібних правовідносинах;

- суди не врахували висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 917/1324/18, від 15.07.2019 у справі № 917/743/18, від 21.01.2020 у справі № 925/1391/18 щодо застосування статті 632 ЦК України, статей 189 191 ГК України, статей 10-12 Закону України "Про ціни та ціноутворення?, статей 1, 15, 20 Закону України "Про теплопостачання" у подібних правовідносинах.

Товариство подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить залишити їх без змін, касаційну скаргу - без задоволення.

Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що 01.06.2017 Підприємством та Товариством було укладено Договір, за умовами пункту 1.1 якого Підприємство зобов`язується транспортувати теплову енергію, яка виробляється Товариством і постачається споживачам зони теплопостачання товариства, тепловими мережами, які перебувають у господарському віданні підприємства, а Товариство зобов`язується оплачувати за послуги з транспортування теплової енергії у порядку та на умовах, визначених Договором.

Відповідно до пункту 4.1 Договору тариф на транспортування теплової енергії за 1 Гкал встановлюється НКРЕКП.

Згідно з пунктами 4.2-4.4 Договору загальна сума вартості транспортування теплової енергії товариства за цим Договором складається із сум вартості щомісячного транспортування теплової енергії товариства мережами підприємства, яка визначається відповідно до пункту 4.7 Договору. Товариство зобов`язується до 8 числа місяця, наступного за звітним місяцем, надавати нарочно Підприємству форму № 2-НКП-тепло (місячна), що подається до НКРЕКП, підписану уповноваженою особою. Підприємство протягом 4 календарних днів після отримання Форми № 2-НКП-тепло (місячна) передає нарочно товариству Акт про надання послуг з транспортування теплової енергії у двох екземплярах. Товариство протягом 4 календарних днів розглядає проєкт акта про надання послуг з транспортування теплової енергії за звітний місяць та підписує його зі своєї сторони і один примірник надсилає підприємству або у цей же строк надає обґрунтовані заперечення, з урахуванням пункту 3.3.3 Договору.

Пунктом 4.5 Договору передбачено, що Товариство зобов`язалось до 15 числа місяця, наступного за місяцем, в якому здійснювалось транспортування теплової енергії, сплачувати підприємству 30 % від вартості місячного транспортування теплової енергії, який визначається на підставі прогнозного обсягу теплової енергії, передбаченого пунктом 1.2 Договору. Остаточну оплату за надані за відповідний місяць послуги з транспортування теплової енергії товариство здійснює протягом 10 календарних днів з моменту підписання сторонами акта про надання послуг з транспортування теплової енергії за вирахуванням здійсненої попередньої оплати.

Відповідно до пункту 4.7 Договору місячний обсяг теплової енергії, що транспортується тепловими мережами підприємства є фактичним корисним відпуском теплової енергії, обсяг якої встановлюється згідно з пунктом 1 (код рядка 005) форми № 2-НКП-тепло (місячна).

Додатковою угодою від 01.06.2018 № 1 до Договору сторони погодили, що він набуває чинності з моменту підписання та діє до 31.05.2019 включно, а в частині розрахунків - до повного виконання. Якщо протягом 30 днів до терміну закінчення цього договору жодна із сторін не попередить письмово іншу сторону про намір його розірвати, договір вважається автоматично продовженим на тих же умовах на кожний наступний календарний рік.

Листом від 07.05.2020 № 28АУ/01/1у/1/1657 Підприємство повідомило Товариство, що розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 23.04.2020 № 636 (далі - Розпорядження № 636) встановлено два тарифи на транспортування теплової енергії: 1) тариф на транспортування теплової енергії з урахуванням витрат на утримання та ремонт центральних теплових пунктів; 2) тариф на транспортування теплової енергії без урахуванням витрат на утримання та ремонт центральних теплових пунктів.

Листом від 27.05.2020 № 28/АУ/40/1848 Підприємство повторно повідомило Товариство про застосування встановлених Розпорядженням № 636 тарифів з дня набрання ним чинності (з 01.05.2020) та про необхідність з 01.05.2020 надавати Підприємству інформацію про обсяги транспортованої теплової енергії тепловими мережами за двома складовими: з урахуванням та без урахування витрат на утримання та ремонт центральних теплових пунктів.

На адресу Підприємства 11.06.2020 надійшов лист від 03.06.2020 №09/1190, в якому Товариство заначило про відмову здійснювати розрахунки за послуги, що надаються Підприємством за Договором, за тарифами, встановленими Розпорядженням № 636.

Підприємство вважає, що у встановленому Договором порядку ним було надіслано на адресу Товариства акти про надання послуг з транспортування теплової енергії за період: травень-вересень 2020 року, від підписання яких Товариство відмовилось, не заперечуючи проти обсягу наданих послуг, висловивши заперечення щодо вартості послуг, оскільки тариф на транспортування теплової енергії має встановлюватись НКРЕКП, відповідно до пункту 4.1 Договору, та у структурі тарифу на теплову енергію Товариства експлуатаційні витрати на транспортування власної теплової енергії відповідача тепловими мережами інших суб`єктів господарювання враховано у розмірі 89,74 грн за 1 Гкал.

За доводами Підприємства, викладеними у листах від 03.07.2020 № 09/1354, від 17.07.2020 № 09/1447, від 13.08.2020 № 09/1617, від 18.09.2020 № 09/1847 та від 21.10.2020 № 09/2054, пояснення не є обґрунтованими запереченнями до актів про надання послуг з транспортування теплової енергії за спірний період, відтак, на думку Підприємства, датою погодження (підписання) Товариством актів про надання послуг з транспортування теплової енергії за період: травень-вересень 2020 року є наступний календарний день після спливу встановленого пунктом 4.4 Договору 4-денного строку для надання письмових заперечень.

Ухвалюючи оскаржувані рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 23.04.2020 № 636, яке зареєстроване у Центральному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Київ) 29.04.2020 за № 81/84 та набуло чинності з 01.05.2020, встановлено, зокрема, тариф на транспортування теплової енергії з урахуванням витрат на утримання та ремонт центральних теплових пунктів Підприємству для споживачів у розмірі 376,36 грн за 1 Гкал.

Відповідно до статті 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Згідно із статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Договір, відповідно до статті 629 ЦК України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Матеріалами справи не підтверджується юридичний факт зміни сторонами умов Договору, які є обов`язковими для сторін, що уклали такий договір. Таким чином, сторони не вчиняли жодних дій щодо зміни умов договору чи його розірвання.

Судами зазначено, що вимоги Підприємства про сплату сум за надані послуги з транспортування теплової енергії на умовах, що відмінні від встановлених у Договорі, порушують принцип обов`язковості умов Договору для його сторін.

Так, з умов Договору вбачається, що оплата послуг з транспортування теплової енергії здійснюється на підставі тарифів, що встановлені НКРЕКП.

Відповідно до частин другої, третьої статті 20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб`єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво теплової енергії, у тому числі на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням альтернативних джерел енергії, на транспортування та постачання теплової енергії встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених законодавством.

Таким чином, законом передбачено повноваження з встановлення тарифів на послуги з постачання теплової енергії як НКРЕКП, так і органів місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених законодавством. Водночас такі суб`єкти встановлюють тарифи для різного кола споживачів, тобто акти таких органів не розповсюджуються на тих самих осіб.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на теплову енергію (у тому числі її виробництво, транспортування та постачання), тарифів на централізоване водопостачання та централізоване водовідведення, на інші комунальні послуги (крім тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, тарифів на комунальні послуги, які встановлюються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг), побутові, транспортні та інші послуги.

Із наведеного вбачається, що виконавчі органи сільських, селищних, міських рад встановлюють тарифи, зокрема на транспортування теплової енергії, за винятком тарифів, які встановлюються НКРЕКП. Отже, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад не уповноважені на встановлення тарифів для суб`єктів, що відносяться до сфери діяльності (відання) НКРЕКП.

Статтею 17 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" передбачено, що для ефективного виконання завдань державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг Регулятор, зокрема, встановлює державні регульовані ціни і тарифи на товари (послуги) суб`єктів природних монополій та інших суб`єктів господарювання, що провадять діяльність на ринках у сферах енергетики та комунальних послуг.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг" органом державного регулювання у сфері комунальних послуг є НКРЕКП.

Згідно із статтею 16 Закону України "Про теплопостачання" до повноважень НКРЕКП, належать, зокрема: розробка методик розрахунків тарифів на виробництво теплової енергії та плати за її транспортування та постачання; забезпечення проведення єдиної тарифної політики у сфері теплопостачання; розроблення і затвердження методології (порядку) формування тарифів на теплову енергію у сфері теплопостачання для суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання на суміжних ринках; ліцензування господарської діяльності з виробництва теплової енергії, транспортування її тепловими мережами, постачання теплової енергії тощо.

Частиною першою статті 6 Закону України "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг" передбачено, що НКРЕКП здійснює встановлення тарифів на комунальні послуги суб`єктам природних монополій та суб`єктам господарювання на суміжних ринках, ліцензування діяльності яких здійснюється національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Матеріалами справи підтверджується, що Товариство є юридичною особою, яка здійснює виробництво теплової енергії на підставі відповідної ліцензії, виданої НКРЕКП.

Відповідно до статті 10 Закону України "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг" тарифи на комунальні послуги формуються суб`єктами природних монополій та суб`єктами господарювання на суміжних ринках відповідно до порядків (методик), встановлених НКРЕКП, відповідно до цього Закону.

Також з матеріалів справи вбачається, що Товариство як теплогенеруюча організація є суб`єктом природної монополії.

Згідно з пунктами 1.4, 1.5 Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, затвердженого постановою НКРЕКП від 25.06.2019 № 1174 (далі - Порядок № 1174), тарифи на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання - вартість вироблення, транспортування та постачання одиниці (1 Гкал) теплової енергії відповідної якості як грошовий вираз планованих економічно обґрунтованих витрат з урахуванням витрат на покриття втрат ліцензіата, планованого прибутку, коригування витрат, які встановлюються НКРЕКП без урахування податку на додану вартість; структура тарифів - це складові економічно обґрунтованих витрат, пов`язаних із провадженням у планованому періоді ліцензованого виду діяльності у сфері теплопостачання, які групуються за статтями відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що затверджені Міністерством фінансів України, витрати на покриття втрат та коригування витрат. Тарифи для кожної категорії споживачів визначаються на підставі економічно обґрунтованого розподілу витрат, пов`язаних з виробництвом, транспортуванням та постачанням теплової енергії.

У той же час постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 869 "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на комунальні послуги" затверджено Порядок формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води (далі - Порядок № 869), який визначає механізм формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води для суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання на суміжних ринках, які провадять або мають намір провадити господарську діяльність з виробництва теплової енергії, її транспортування магістральними і місцевими (розподільними) тепловими мережами та постачання, надання послуг з постачання теплової енергії і постачання гарячої води та застосовується під час установлення органами місцевого самоврядування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води для суб`єктів природних монополій, а також для суб`єктів господарювання на суміжних ринках, зазначених у пункті 1 цього Порядку, та поширюється на таких суб`єктів під час розрахунку зазначених тарифів.

Отже, тарифи, за якими Товариство здійснює свою діяльність, встановлюються НКРЕКП відповідно до Порядку № 1174. У свою чергу, тарифи, за якими Підприємство здійснює свою діяльність, встановлюються Київською міською державною адміністрацією відповідно до Порядку № 869.

Частиною четвертою статті 19 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу. У разі якщо така організація не є теплотранспортуючою, то теплотранспортуюча організація не має права відмовити теплогенеруючій організації у транспортуванні теплової енергії, якщо це дозволяють технічні можливості системи.

З урахуванням наведеного Товариство не є споживачем теплової енергії у розумінні положень Закону України "Про теплопостачання" під час виконання умов Договору, а Підприємство не є теплопостачальником за цим правочином щодо Товариства.

Крім того, у розумінні Закону України "Про теплопостачання" саме споживачі та постачальники теплової енергії є суб`єктами відносин у сфері теплопостачання і, як наслідок, відносини у цій сфері встановлюються шляхом укладення договору про купівлю-продаж (постачання) теплової енергії між теплопостачальною організацією та споживачем теплової енергії.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 6 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" теплопостачання відноситься до сфери комунальних послуг і, відповідно, Товариство є теплопостачальною організацією та виконавцем комунальних послуг для споживачів його зони теплопостачання.

Таким чином, у відносинах між сторонами договору Товариство є теплогенеруючою організацією (виробляє теплову енергію) та теплопостачальною організацією (постачає теплову енергію споживачам), надавачем комунальних послуг споживачам, а Підприємство, у свою чергу, є теплотранспортуючою організацією.

Для визначення фізичної чи юридичної особи як споживача послуги з такою особою має бути укладено договір із виконавцем комунальної послуги, та теплова енергія, яка постачається за такою послугою, має використовуватися для власних потреб (стаття 1 Закону України "Про теплопостачання", пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", пункт 3 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198).

Із наведеного вбачається, що Товариство як теплогенеруюча організація не є споживачем у розумінні Закону України "Про теплопостачання" та Закону України "Про житлово-комунальні послуги" за послугою транспортування теплової енергії позивачем, адже така послуга не споживається (не отримується) самим Товариством.

Судами зазначено, що Підприємством не долучено до матеріалів справи належних і допустимих доказів того, що послуги за Договором були використані Товариством для власних виробничих технологічних потреб, а не у зв`язку з постачанням теплової енергії кінцевим споживачам.

З аналізу змісту Розпорядження № 636 суди дійшли висновку, що тарифи на транспортування теплової енергії були встановлені та розповсюджуються саме на споживачів Підприємства, а Товариство, у свою чергу, не може вважатись споживачем таких послуг, а відтак немає й підстав для застосування тарифу, відмінного від закріпленого Договором.

Враховуючи те, що послуга транспортування теплової енергії, яка надається на підставі Договору, не споживається самим Товариством, тарифи на такі послуги визначаються саме НКРЕКП відповідними нормативними актами.

Тариф, що закріплений у Договорі, для обчислення вартості послуг транспортування теплової енергії відповідає тим тарифам, що визначені підзаконними актами НКРЕКП.

З огляду на те, що Товариством було оплачено надані послуги за Договором у повному обсязі на підставі тарифу, що встановлений відповідно до чинного законодавства, суди дійшли висновку про відсутність підстав для стягнення з Товариства додаткових грошових коштів на користь Підприємства.

Також суди виходили з того, що Товариство у період з 01.05.2020 по 30.09.2020 надавало власним споживачам послуги відповідно до умов чинних укладених договорів про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води (укладені до 01.05.2019) та постачало теплову енергію для споживачів відповідно до умов чинних укладених договорів на постачання теплової енергії (укладені після 01.05.2019).

Тарифи на послугу з централізованого опалення та постачання гарячої води для споживачів, договори з якими укладено до 01.05.2019, встановлені чинною постановою НКРЕКП від 11.12.2018 № 1823.

Тарифи на теплову енергію, її виробництво, постачання, послуги з постачання теплової енергії для споживачів, договори з якими укладено після 01.05.2019, встановлені постановою НКРЕКП від 14.01.2020 № 77 (зі змінами, внесеними постановою НКРЕКП від 17.03.2020 за № 623).

У структурі тарифів на теплову енергію відповідача (додаток 1 до постанови НКРЕКП від 11.12.2018 № 1823, від 14.01.2020 за № 77 у редакції постанови НКРЕКП від 17.03.2020 № 623) експлуатаційні витрати на транспортування власної теплової енергії тепловими мережами інших суб`єктів господарювання становлять 89,74 грн за 1 Гкал без ПДВ.

Враховуючи наведене, витрати на транспортування власної теплової енергії тепловими мережами Підприємства є складовою тарифу на теплову енергію, її виробництво та постачання й, відповідно, на певну комунальну послугу, яку Товариство надає своїм споживачам.

Закон України "Про житлово-комунальні послуги? набрав чинності 01.05.2019, і його вимогами визначено нову класифікацію житлово-комунальних послуг та нову систему взаємовідносин, що виникатимуть у процесі надання та споживання цих послуг, передбачено різні моделі договірних відносин у сфері комунальних послуг, а також визначено особливості укладання, зміни і припинення договорів про надання комунальних послуг у багатоповерховому будинку, змінено підходи до формування тарифів на комунальні послуги та нарахування плати споживачам.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" виконавець комунальної послуги - це суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору.

Пунктом 2 частини першої статті 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що комунальні послуги - це послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" регламентовано, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Порядок та особливості укладання, зміни і припинення договорів про надання житлово-комунальних послуг визначаються статтями 13-15 цього Закону.

Згідно із статтями 21, 22 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" виконавець послуги з постачання теплової енергії та послуги з постачання гарячої води повинен забезпечити постачання теплоносія безперервно, з гарантованим рівнем безпеки, обсягу, температури та величини тиску.

Ціною послуги з постачання теплової енергії є тариф на теплову енергію для споживача, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.

Послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом. Послуга з постачання гарячої води надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання гарячої води, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.

Пунктом 3 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (у редакції, чинній на момент пред`явлення позову) визначено таке.

Договори про надання комунальних послуг, укладені до введення в дію цього Закону, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом.

У разі якщо договорами про надання комунальних послуг, укладеними до введення в дію цього Закону, передбачено більш ранній строк їх припинення, такі договори вважаються продовженими на той самий строк і на тих самих умовах.

Договори про надання комунальних послуг, у тому числі із співвласниками багатоквартирних будинків, які не прийняли рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг, мають бути укладені виконавцями відповідних комунальних послуг протягом п`яти місяців з дня завершення заходів щодо запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), передбачених карантином, встановленим Кабінетом Міністрів України.

Отже, для споживачів, які не уклали договори відповідно до Закону ?Про житлово-комунальні послуги?, залишаються в силі договори на послуги централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води за тарифами, які діяли станом на 01.05.2019 і які не можуть бути змінені.

З аналізу наведеного вбачається, що після 01.05.2019 органи місцевого самоврядування та НКРЕКП не можуть встановлювати (у тому числі за результатами коригування) тарифи на комунальні послуги, що надаються за договорами, укладеними до введення в дію Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Розпорядженням № 636 встановлено тарифи на теплову енергію, виробництво теплової енергії, транспортування теплової енергії, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води, тобто на послуги за новою класифікацією послуг відповідно до Закону України "Про житлово-комунальні послуги". Тарифи, встановлені Розпорядженням № 636, застосовуються Підприємством при наданні комунальної послуги власним споживачам згідно з умовами укладених договір на послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води .

До того ж зі змісту Розпорядження № 636 вбачається, що ним не змінюються тарифи на послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, оскільки відповідно до пункту 41 Розпорядження № 636 тарифи, сформовані за новою класифікацією послуг, застосовуються за умови укладення договорів згідно із Законом України "Про житлово-комунальні послуги", при цьому пункт 42 Розпорядження № 636 залишає в силі пункт 5 розпорядження Київської міської державної адміністрації від 22.12.2018 № 2340, яким встановлено тарифи на теплову енергію, виробництво теплової енергії, транспортування теплової енергії, постачання теплової енергії, послуги з централізованого опалення і централізованого постачання гарячої води.

Матеріали справи містять лист Департаменту комунальних послуг та комунального обслуговування Міністерства розвитку та територій України від 12.08.2020 №7/9.1.1/13871-20, зі змісту якого вбачається позиція профільного міністерства щодо неможливості застосування нових тарифів до моменту укладення нових договорів з врахуванням приписів Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Джерелом фінансування наданих Підприємством послуг з транспортування теплової енергії для Товариства є кінцевий тариф на послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води та кінцевий тариф на теплову енергію, до структури якого входять такі складові: тариф на виробництво теплової енергії, тариф на постачання теплової енергії та експлуатаційні витрати за послугу з транспортування власної теплової енергії тепловими мережами Підприємства (як іншого суб`єкта господарювання).

У розмірі експлуатаційних витрат, які враховані у кінцевому тарифі Товариства на послугу з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води за спірний період, враховані витрати повної собівартості послуги Підприємства на транспортування теплової енергії відповідно до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 22.12.2018 № 2340 на рівні 89,74 грн за 1 Гкал без ПДВ.

Ціною послуги з постачання теплової енергії є тариф на теплову енергію для споживача, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії (стаття 20 Закону України "Про теплопостачання", частина п`ята статті 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

Таким чином, тарифи затверджуються уповноваженими органами та застосовуються до споживачів теплової енергії.

Враховуючи наведене, суди дійшли висновку, що тариф на транспортування теплової енергії є частиною тарифу на теплову енергію, встановлену Товариству як ліцензіату НКРЕКП.

Той факт, що виконавчий орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) встановлює тариф на транспортування теплової енергії для позивача не спростовує зазначеного висновку. Виробник/постачальник теплової енергії та особа, що здійснює транспортування теплової енергії, можуть не збігатись. Відповідач здійснює виробництво та постачання, але не має можливості здійснювати транспортування теплової енергії, у зв`язку з чим, на підставі частини четвертої статті 19 Закону України "Про теплопостачання", між сторонами було укладено договір на транспортування теплової енергії.

У той же час для споживача тариф (ціна) послуги включає як витрати на виробництво, так і на постачання і транспортування теплової енергії. Окремі складові тарифу затверджуються для різних ліцензіатів з метою їх включення в загальний тариф (ціну) за теплову енергію і, відповідно, на житлово-комунальну послугу для споживача.

Доказів зміни виконавчим органом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) тарифів на послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води Підприємством не надано.

Враховуючи викладені обставини, суди дійшли висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Однак Верховний Суд не може погодитись з висновками судів попередніх інстанцій та вважає їх передчасними, оскільки предметом спору у даній справі є сума заборгованості за транспортування теплової енергії, розмір якої залежить від тарифу на транспортування теплової енергії, та який необхідно застосовувати при виконанні умов Договору, а відповідно до частини першої статті 632 ЦК України ціна у договорі встановлюється за домовленістю сторін, а у випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Згідно із статями 189 191 ГК України, статтями 10 і 11 Закону України ?Про ціни і ціноутворення? суб`єкти господарювання використовують у своїй діяльності вільні та державні регульовані ціни. Державні регульовані ціни запроваджуються Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, державними колегіальними органами та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень у встановленому законодавством порядку.

За змістом статті 15 Закону України ?Про теплопостачання? основними завданнями державного регулювання діяльності у сфері теплопостачання є, зокрема, реалізація державної політики щодо функціонування ринку теплової енергії. Державне регулювання діяльності у сфері теплопостачання провадиться у формі: ліцензування певних видів господарської діяльності в цій сфері; регулювання тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії з урахуванням змін цін на енергоносії та інших витрат; здійснення контролю за діяльністю суб`єктів відносин у сфері теплопостачання та застосування відповідних санкцій за порушення ними умов і правил здійснення господарської діяльності у сфері теплопостачання. Державне регулювання у сфері теплопостачання здійснюється Кабінетом Міністрів України; Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг; Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями відповідно до закону.

Загальні засади формування тарифів на теплову енергію встановлені статтею 20 Закону України ?Про теплопостачання?, якою передбачено, що тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб`єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими.

Таким чином, судам для правильного вирішення спору необхідно було встановити обов`язковість тарифів, затверджених органом місцевого самоврядування (Київської міської ради) в межах своїх повноважень, для сторін у даній справі, з урахуванням законодавства, яким здійснюється державне регулювання таких тарифів та порядок їх застосування, а саме в частині виконання умов Договору щодо транспортування теплової енергії Підприємством та оплати Товариством послуг з транспортування теплової енергії. Тобто судам необхідно було дослідити питання застосування відповідного тарифу на транспортування теплової енергії Товариства, тепловими мережами, які перебувають у господарському віддані Підприємства, до суб`єкта який вчиняє дії з транспортування теплової енергії, а саме встановити, який тариф підлягає застосування у спірних правовідносинах.

Враховуючи, що предметом спору у даній справі є сума заборгованості за транспортування теплової енергії, розмір якої залежить від тарифу на транспортування теплової енергії, для правильного вирішення спору у даній справі необхідним є повне та об`єктивне дослідження всіх питань, пов`язаних з визначенням як органу, до повноважень якого належить формування такого тарифу, так і суб`єкта, для якого є обов`язковим цей тариф, а також часу, з якого він повинен застосовуватись.

При цьому з аналізу мотивувальних частин оскаржуваних рішень вбачається односторонній підхід до встановлення обставини справи, а саме судами досліджувалось лише обставини стосовно Товариства (його статус, які тарифи встановлювались для нього і ким), при цьому судами не досліджувались аналогічні обставини стосовно Підприємства, що, у свою чергу, не відповідає вимогам процесуального законодавства в частині рівності сторін та справедливості.

Обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При цьому одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 20.08.2020 у справі № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Відповідно до частин першої та другої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з приписами пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Зважаючи на викладене та враховуючи, що доводи касаційної скарги знайшли часткове підтвердження, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи та докази, в тому числі зазначені у даній постанові, об`єктивно оцінити відповідні докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Оскільки справа направляється на новий розгляд, розподіл судових витрат у ній не здійснюється.

Керуючись статтями 308 310 315 316 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 26.05.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.12.2021 у справі № 910/18914/20 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя В. Селіваненко