Історія справи

Ухвала КГС ВП від 11.07.2019 року у справі №910/12934/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/12934/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Могил С. К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Случ О. В., за участю секретаря судового засідання Кравчук О. І., та представників: позивача: Дубини Н. В., відповідача: Дороженко М. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ICIDA-IVF" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2019 (судді Кравчук Г. А., Козир Т. П., Коробенко Г. П. ) та рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2018 (суддя Щербаков С. О.) у справі № 910/12934/18 за позовом Приватного підприємства Фірма "Вір'єм" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ICIDA-IVF" про стягнення 3 722 313,14 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство Фірма "Вір'єм" звернулось з позовом, в якому, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, просило суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ICIDA-IVF" заборгованість з орендної плати у розмірі 3722313,14 грн

Господарські суди обох інстанцій визнали доведеним факт порушення відповідачем прийнятих на себе договірних зобов'язань щодо повної та своєчасної сплати орендних платежів, що також свідчить про порушення ним положень ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, і є підставою для стягнення всієї заявленої позивачем суми заборгованості.

Під час розгляду даної справи суди встановили, що 18.04.2014 між Приватним підприємством Фірма "Вір'єм" (далі - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ICIDA-IVF" (далі - орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення № 289 (далі - Договір), на умовах якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування (оренду) нежитлове приміщення площею 410,4 кв. м., яке розташоване на першому поверсі будівлі за адресою: м. Київ, вул. Круглоуніверситетська, буд. № 13, літ. А.

30.04.2014 за актом приймання-передавання приміщення до Договору орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування (оренду) нежитлове приміщення, площею 410,4 кв. м., яке розташоване на першому поверсі та в підвалі будівлі.

Підпунктом 5.1.1. Договору передбачено, що за користування орендованим майном орендар сплачує орендодавцеві щомісячно орендну плату у гривнях у розмірі, еквівалентному 12 000 доларів США (в тому числі ПДВ 20%), згідно середньозваженого курсу продажу долара США на міжбанківському ринку по даним Національного банку України (www. bank. gov. ua). Під середньозваженим курсом продажу долара США на міжбанківському ринку маються на увазі статистичні дані НБУ на день, що передує дню формування відповідного рахунку на оплату. На день підписання договору ця сума складає 135 025,25 грн, в тому числі ПДВ 20% - 22
504,20 грн.

За умовами п. 5.4.4. Договору, орендодавець надає орендарю рахунки на оплату орендної плати (за наступний місяць) та плати за послуги з отримання приміщення не пізніше 15 (п'ятнадцятого) числа кожного поточного місяця строку оренди.

Орендар зобов'язаний сплатити орендну плату за наступний місяць оренди авансовим платежем в строк до 25 числа поточного місяця оренди відповідно до пред'явленого орендодавцем рахунку (п. 5.4.5. Договору).

У відповідності до п. 5.4.6. Договору, по закінченню поточного місяця сторони складають акт наданих послуг, який підписується уповноваженими представниками сторін. Акт наданих послуг орендар скріплює його підписом та печаткою та не пізніше десятого числа наступного за звітним місяцем повертає орендодавцеві.

Згідно з п. п. 5.4.7. Договору, нарахування орендної плати за приміщення та інших платежів, належних до сплати за цим договором, здійснюється по день фактичного повернення приміщення з оренди за актом повернення приміщення.

Підпунктом 7.1.2. Договору передбачено, що орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендодавцю платежі, визначені цим договором.

В п. 12.4 Договору сторони погодили, що у разі невиконання орендарем грошових зобов'язань за цим Договором щодо сплати: орендної плати, плати за послуги на утримання приміщення у встановлений цим Договором строк, орендар сплачує на користь орендодавця пеню за кожний день прострочення, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У разі невиконання орендарем грошових зобов'язань за цим Договором щодо сплати: орендної плати, плати за послуги на утримання приміщення більше 7 банківських днів, орендар сплачує на користь орендодавця штраф у розмірі 10% від суми заборгованості (п.12.5 Договору).

26.12.2014 між сторонами вказаного договору оренди укладено додаткову угоду №2, в якій погоджено, що за користування орендованим майном орендар сплачує орендодавцеві щомісячно орендну плату у гривнях у розмірі, еквівалентному 14 500 дол США (в тому числі ПДВ 20%), згідно середньозваженого курсу продажу долара США на міжбанківському ринку по даним Національного банку України (www. bank. gov. ua). Під середньозваженим курсом продажу долара США на міжбанківському ринку маються на увазі статистичні дані НБУ на день, що передує дню формування відповідного рахунку на оплату. На день підписання Договору ця сума складає 217 054,40 грн, в тому числі ПДВ 20% - 36 175,73 грн (1 долар США - 14,969269 грн).

Судами встановлено, що позивачем на виконання умов Договору, за період з вересня 2015 року по вересень 2018 року складено та підписано акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), які відповідачем сплачено частково, що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками. Так, судами з'ясовано, що відповідач в порушення умов договору не підписав акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 10/017 від 31.10.2017 на суму 378 154,82 грн., № 11/017 від
30.11.2017 на суму 386 202,56 грн., № 12/017 від 31.12.2017 на суму 384 075,32
грн., № 01/018 від 31.01.2018 на суму 395 378,61 грн., № 02/018 від 28.02.2018 на суму 412 462,81 грн., № 03/018 від 31.03.2018 на суму 387 142,46 грн., № 04/018 від 30.04.2018 на суму 375 780,36 грн., № 05/018 від 31.05.2018 на суму 376 802,08 грн., № 06/018 від 30.06.2018 на суму 379 483,02 грн., № 07/018 від
31.07.2018 на суму 378 801,05 грн., № 08/018 від 31.08.2018 на суму 380 306,65
грн., № 09/018 від 30.09.2018 на суму 396 494,50 грн.

Спір між сторонами у даній справі виник у зв'язку з несвоєчасною і неповною оплатою відповідачем обумовленої Договором орендної плати, при цьому розмір заявленої до стягнення заборгованості розрахований позивачем з урахуванням обставини першочергового спрямування позивачем отриманих від відповідача грошових коштів в рахунок погашення штрафних санкцій, нарахованих на підставі п.
12.4 Договору оренди. Так, зі змісту заяви про збільшення позовних вимог вбачається, що за період з вересня 2015 року по вересень 2018 року відповідачем не сплачено позивачу заборгованість з орендної плати у розмірі 3 722 313,14
грн.

Приймаючи рішення про задоволення позову, господарські суди обох інстанцій відхилили посилання відповідача на недоведеність наявності в нього боргу у зазначеній в позові сумі, оскільки вважає, що позивач, втративши статус платника ПДВ, не мав права виставляти рахунки із включенням до них відповідної суми, що також свідчать про безпідставність нарахування штрафних санкцій та їх неправильний. Також судами відхилено заперечення відповідача щодо неправильного розрахунку позивачем заявленої до стягнення суми боргу.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, відповідач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, тому просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Також скаржник стверджує, що станом на дату порушення провадження у даній справі, він у повному обсязі сплатив вартість орендних платежів, за виключенням суми ПДВ, яку, на його думку, позивач зі втратою статусу платника ПДВ не мав права включати до рахунків на оплату орендної плати та до відповідних актів надання послуг.

Заслухавши доповідь головуючого судді та пояснення представників сторін, переглянувши в касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Згідно зі ст. 283 Господарського кодексу України (далі - ГК України), за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Частиною 1, 4 ст. 286 ГК України визначено що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до п. 13.10 Договору, зміни до договору вносяться шляхом підписання додаткових угод, які є невід'ємною частиною договору та нотаріально посвідчуються.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2, 3 ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

Частинами 4, 5 ст. 188 ГК України встановлено, що у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Згідно з ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом (ч. 4 ст. 652 Цивільного кодексу України).

Ч. 2 ст. 652 ЦК України передбачено, що якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем не доведено наявності підстав для перерахунку розміру орендної плати, оскільки не підтверджено вчинення сторонами договору будь-яких дій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у вигляді зміни умов договору за рішенням суду. Так, сторонами не вносилися відповідні зміни до договору шляхом укладення додаткової угоди до Договору в частині зміни розміру щомісячної орендної плати без ПДВ, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази у розумінні ст.ст. 76, 77 ГПК України на підтвердження звернення відповідача до позивача з пропозицією внести зміни до договору, як і відсутні докази відмови позивача від внесення таких змін.

За таких обставин, правильними є висновки судів щодо безпідставності доводів відповідача про відсутність у нього обов'язку зі сплати орендних платежів у обумовленому Договором розмірі, з огляду на недоведеність досягнення між сторонами Договору домовленостей щодо зміни порядку розрахунку розміру орендної плати.

Разом з цим, за висновком колегії суддів касаційної інстанції, під час розгляду даної справи господарськими судами належним чином не перевірено розрахунок позовних вимог на предмет його обґрунтованості та відповідності всім вимогам чинного законодавства.

Зокрема, зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що судами взагалі не досліджено питання правомірності застосування позивачем до правовідносин, які виникли у зв'язку з неповною і несвоєчасною сплатою відповідачем орендної плати передбаченого ст. 534 ЦК України правила щодо черговості погашення вимог за грошовим зобов'язанням.

Так, за правилами вказаної статті, застосованої позивачем під час зарахування отриманих від відповідача грошових коштів, у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором: - у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; - у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; - у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Між тим, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що позивачем не враховано, а судами залишено поза увагою ту обставину, що можливість застосування ст. 534 ЦК України безпосередньо залежить від змісту реквізиту "Призначення платежу" платіжного доручення, яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов'язання. Це означає, що якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів з чітким призначення платежу щодо погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг), черговість, встановлена ст. 534 ЦК України застосовуватися не може.

Розподіл коштів може здійснюватися кредитором відповідно до ст. 534 ЦК України у випадку, коли стягнення заборгованості здійснюється в порядку виконавчого провадження, або платіж буде отриманий без реквізиту "Призначення платежу" чи як загальна підстава - на виконання договору або погашення кредиторської заборгованості.

Відповідний порядок встановлено в п. 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку Україні від 21.01.2004 № 22, та п.1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, згідно з якими отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платником чітко визначено призначення платежу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 904/12527/16.

Оскільки наявні серед матеріалів справи банківські виписки свідчать, що в якості призначення здійснених платежів відповідачем зазначено: "оплата за оренду нежитлового приміщення" із зазначенням місяця, за який ці кошти сплачуються, при цьому Договором не передбачено можливості самостійного розподілу орендодавцем отриманих від орендаря коштів з чітким призначенням їх сплати, в даному випадку розподіл коштів не може здійснюватися із застосуванням ст. 534 ЦК України.

З огляду на відсутність серед матеріалів доказів, які підтверджують погоджений обома сторонами розмір заборгованості, або наявність у відповідача наміру спрямовувати сплачені кошти саме в рахунок погашення нарахованих позивачем штрафних санкцій у першу чергу, висновки судів про доведеність дійсного розміру заборгованості відповідача є передчасними.

За таких обставин не можна визнати законними і обґрунтованими судові рішення, якими з відповідача стягнуто заборгованість на підставі неперевіреного належним чином розрахунку, без встановлення та дослідження всіх необхідних обставин, що виникли між сторонами даної справи під час здійснення розрахунків за договором оренди.

Враховуючи, що в силу приписів ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права; суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, оскаржувані відповідачем судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі справи на новий розгляд для здійснення повного і всебічного розгляду всіх необхідних обставин справи.

Під час нового розгляду справи суду слід врахувати викладені в даній постанові вказівки та належним чином дослідити питання щодо наявності або відсутності підстав для стягнення з відповідача суми, заявленої позивачем в якості заборгованості з орендних платежів.

Керуючись ст.ст. 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ICIDA-IVF" задовольнити частково.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2018 у справі № 910/12934/18 скасувати.

Справу № 910/12934/18 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддяМогил С. К. Судді:Волковицька Н. О. Случ О. В.