Історія справи

Ухвала КГС ВП від 11.04.2019 року у справі №910/4377/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/4377/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранець О.М. - головуючий, Булгакова І.В., Студенець В.І.,

розглянувши касаційну скаргу в порядку письмового провадження Військової частини 3077 Національної гвардії України

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Бойко Р.В.

від 02.10.2018

та постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Дикунської С.Я., Мальченко А.О., Жук Г.А.

від 26.02.2019

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вестєвробуд"

до Військової частини 3077 Національної гвардії України

за участю Військової прокуратури Центрального регіону України

про стягнення 276 879,67 грн

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вестєвробуд" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Військової частини 3077 Національної гвардії України про стягнення 276879,67 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у відповідача наявна заборгованість у розмірі 224133,37 грн з оплати виконаних позивачем згідно договору №070316/1 від 01.03.2016 робіт з капітального ремонту будівлі спеціального призначення (КТП). Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов`язань позивачем заявлено до стягнення пеню у розмірі 32097,13 грн, 3% річних розмірі 3316,00 грн та інфляційні втрати у розмірі 17333,17 грн.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

Як вбачається з матеріалів справи, 07.03.2016 між ТОВ "Вестєвробуд" (позивач, виконавець за договором) та Військовою частиною 3077 Національної гвардії України (відповідач, замовник за договором) в особі командира частини Нардекова Михайла Михайловича укладено договір №070316/1 (далі - Договір), за умовами п 1.1 якого замовник доручив, а виконавець зобов`язався виконати послуги з капітального ремонту будівлі спеціального призначення (КТП) Військової частини 3077 НГУ за ДК: 016-2010 та ДК021:2015, а саме: роботи будівельно-монтажні, інші (код. категорія відповідно до ДК 43.29.1) та будівельно-монтажні роботи (код категорія відповідно до ДК - 45300000-0) на суму 224133,37 грн. Замовник зобов`язався прийняти роботу та оплатити її у строк та розмірі, передбачених Договором.

Загальна сума Договору складає 224 133,37 грн. (п. 2.1 Договору).

Відповідно до п. 2.2 Договору замовник здійснює оплату виконавцю після виконання робіт у розмірі 100% не пізніше 5 (п`яти) робочих днів на підставі акту виконаних робіт ПФ № КБ-2 в та довідки про вартість виконаних робіт ПФ №КБ-3.

За змістом п.п. 3.1, 3.2 Договору початок виконання робіт - 01.03.2016. Закінчення виконання робіт - не пізніше 20.12.2016.

Положеннями п. 4.1 Договору сторони погодили, що робота вважається виконаною після підписання замовником акту виконаних робіт ПФ №КБ-2в та довідки про вартість виконаних робіт ПФ №КБ-3.

Даний Договір згідно п. 8.1 вступає в дію з дати підписання сторонами і діє до 31.12.2016, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

На виконання умов Договору сторонами складено та підписано дефектний акт (Додаток №1), договірну ціну (Додаток №2) та локальний кошторис (Додаток №3).

Пунктом 2.1. Договору визначено, що загальна сума договору складає 224133,37 грн.

У відповідності до п. 2.2 Договору замовник здійснює оплату виконавцю після виконання робіт у розмірі 100% не пізніше 5 (п`яти) робочих днів на підставі акту виконаних робіт ПФ № КБ-2 в та довідки про вартість виконаних робіт ПФ №КБ-3.

Згідно із п.п. 3.1, п. 3.2 Договору початок виконання робіт - 01.03.2016. Закінчення виконання робіт - не пізніше 20.12.2016.

Відповідно до п. 4.1 Договору робота вважається виконаною після підписання замовником акту виконаних робіт ПФ №КБ-2в та довідки про вартість виконаних робіт ПФ №КБ-3.

Згідно із актом №200316 приймання виконаних будівельних робіт за березень 2016 року від 20.03.2016 та довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрат від 20.03.2016, вартість виконаних позивачем робіт по договору №070316/1 від 07.03.2016 становить 224 133,37 грн.

Акт №200316 приймання виконаних будівельних робіт за березень 2016 року від 20.03.2016 підписаний сторонами без зауважень та заперечень.

10.02.2018 позивач направив на адресу відповідача претензію вих. №52-1 від 09.02.2018 про сплату заборгованості, в тому числі за договором №070316/1 від 07.03.2016.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач стверджував, що відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань за договором №070316/1 від 07.03.2016 оплату прийнятих робіт не здійснив, внаслідок чого заборгованість відповідача за Договором становить 224133,37 грн та у зв`язку із простроченням грошового зобов`язання позивачем нараховані відповідачу пеня у розмірі 32 097,13 грн, 3% річних розмірі 3316,00 грн та інфляційні втрати у розмірі 17333,17 грн.

3. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.10.2018 у справі №910/4377/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2019 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Вестєвробуд" задоволено частково. Стягнуто з Військової частини №3077 Національної гвардії України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вестєвробуд" суму основного боргу в розмірі 187458,57 грн, 3% річних в розмірі 2788,77 грн, інфляційні втрати в розмірі 12714,99 грн та судовий збір в розмірі 3044,44 грн. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Обґрунтовуючи рішення та постанову, господарські суди дійшли висновку, що матеріали справи не містять належних та достатніх доказів в спростування того, що сторони договору №070316/1 від 07.03.2016 досягли всіх істотних умов відносно вказаного виду договору, посилання відповідача щодо недійсності договору не відповідають дійсним обставинам справи, є необґрунтованими, а тому даний договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Судами встановлено виконання позивачем всіх робіт, передбачених Договором, відповідач зобов`язаний був оплатити прийняті згідно акту №200316 від 20.03.2016 роботи вартістю 187458,57 грн. (фактична вартість виконаних позивачем робіт) до 20.03.2018 включно. Відсутність бюджетного фінансування коштів не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення перед позивачем зобов`язання зі сплати заборгованості по Договору у розмірі 187 458,57 грн.

Укладаючи Договір сторони не встановили іншого порядку нарахування штрафних санкції, ніж передбачений частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України. Отже, нарахуванням пені мало здійснюватись позивачем у період з 26.03.2016 до 25.09.2016.

Оскільки шестимісячний строк від дня, коли відповідач мав виконати зобов`язання з оплати за виконанні позивачем роботи за договором, сплив 26.09.2016, то нарахування позивачем пені за період з 27.09.2017 по 26.03.2018 є необґрунтованим. У зв`язку із наведеним, суди відмовили у задоволенні позовних вимоги в частині стягнення пені у сумі 32097,13 грн.

У зв`язку з необґрунтованістю вимоги позивача про стягнення пені у розмірі 32097,13 грн. застосування строку позовної даності до зазначеної вимоги позивача не здійснюється.

Здійснивши розрахунки інфляційних втрат та 3% річних за заявлений позивачем до нарахування період (27.09.2017 по 26.03.2018) з урахуванням встановленого судом розміру заборгованості відповідача (187458,57 грн) за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга", судами встановлено, що обґрунтованим розміром 3% річних та інфляційних витрат, які підлягають стягненню з відповідача є 2788,77 грн та 12 714,99 грн відповідно. В іншій частині заявлені до стягнення інфляційні втрати та 3% річних обраховані невірно та не підлягають стягненню з відповідача.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

Військова частина 3077 Національної гвардії України 22.03.2019 звернулась до Верховного Суду, через Північний апеляційний господарський суд, з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2019 у справі № 910/4377/18, в якій просить рішення Господарського суду м. Києва від 02.10.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2019 у справі №910/4377/18 скасувати повністю та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на те, що оскаржуване рішення та постанова ухвалені за неправильного встановлення обставин справи щодо правовідносин за договором, зокрема, вказує, що договір № 070316/1 від 07 березня 2016 за своєю правовою природою є договором будівельного підряду, а також є договором підряду на капітальне будівництво й не передбачає визначених ч. 5 ст. 318 ГК України умов.

Скаржник зазначає, що судами першої інстанції та апеляційної інстанції не встановлено порушень вимог загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затверджених постановою Кабінету Міністрів України за 01.08.2005 № 668, які є обов`язковими для врахування під час укладення та виконання відповідних договорів незалежно від джерел фінансування робіт, а також форми власності замовника та підрядника (субпідрядника), адже виконання послуг з капітального ремонту будівлі спеціального призначення (КТП) Військової частини 3077 здійснювалися без будь-якої затвердженої проектно-кошторисної документації між замовником та виконавцем.

На переконання скаржника, судами не вірно встановлено, що акти №1 та №2 огляду прихованих робіт від 20.03.2016 є належним доказом, оскільки підполковник ОСОБА_1 у період з 04.03.2016 по 23.03.2016 та з 25.03.2016 по 01.04.2016 перебував на лікуванні, що підтверджується довідками тимчасової непрацездатності № 122 від 04.03.2016, № 178 від 14.03.2016, № 187 від 25.03.2016, а його підпис не може засвідчувати технічний нагляд з боку Військової частин 3077, оскільки ОСОБА_1 не являється представником технічного нагляду і не має відповідної освіти.

Також, судами не було враховано, що службовим розслідуванням, призначеним наказом командира Військової частини 3077 від 25.04.2018 року № 151, встановлено факт відсутності у Військовій частині 3077 оригіналу договору №070316/1 від 07.03.2016 на суму 224133,37 грн та додатків до нього, цей договір не реєструвався в управлінні Державної казначейської служби України у Вишгородському районі Київської області у 2016 році як бюджетне зобов`язання у відповідності до Бюджетного кодексу України та Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов`язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах ДКС України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.03.2012 № 309, що підтверджується листом від УДКС України у Вишгородському районі Київської області від, а тому є підстави вважати, що колишній командир Військової частини 3077 фактично не здійснював прийняття робіт за договором.

Товариством з обмеженою Відповідальністю "Вестєвробуд" не були виконані роботи згідно умов договору в повному обсязі. А заява свідка ОСОБА_2 від 11.06.2018 року, в якій визначено що роботи виконані в повному обсязі, акт № 200316 приймання виконаних будівельних робіт за березень 2016, довідка про вартість виконаних будівельних робіт за березень 2016 від 20.03.2016, являються неналежними та недостовірними доказами у розумінні ст. ст. 76, 79 ГПК України, оскільки містить суперечливі дані.

При винесенні рішення Господарського суду м. Києва від 02.10.2018 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2019 по справі № 910/4377/18 суди не дослідили повністю зібрані в матеріалах справи докази, неповно з`ясували обставини, що мають значення для справи, необґрунтовано відхилили клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи, у зв`язку із чим прийняли необґрунтовані рішення, які підлягають скасуванню, а справа підлягає переданню на новий розгляд.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги повністю, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду прийнята з правильним застосуванням норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права.

Позиція Верховного Суду

7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанцій.

Здійснивши розгляд касаційної скарги, дослідивши наведені у ній доводи, перевіривши наявні матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, Касаційний господарський суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено господарськими судами, згідно акту №200316 приймання виконаних будівельних робіт за березень 2016 від 20.03.2016 та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат від 20.03.2016, вартість виконаних позивачем робіт по Договору становить 224 133,37 грн. Вказаний акт №200316 приймання виконаних будівельних робіт за березень 2016 від 20.03.2016 підписаний сторонами без зауважень та заперечень.

10.02.2018 позивач направив на адресу відповідача претензію вих. №52-1 від 09.02.2018 про сплату заборгованості, в тому числі за Договором, яка залишена останнім баз задоволення.

Заперечуючи проти позову, відповідач заявляв про необхідність визнання недійсним Договору з тих підстав, що він укладений командиром Військової частини 3077 полковником ОСОБА_2 з порушенням приписів ст. 67 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України, затвердженого Законом України №548-XIV від 24.03.1999, та положень ч. 1 ст. 48 Бюджетного кодексу України.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України ( п. 2 ч. 1 ст. 193 ГК України).

Відповідно до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За договором підряду (ч. ч. 1, 2 ст. 837 ЦК України) одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

За договором будівельного підряду згідно ч. 1 ст. 875 ЦК України підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов`язаних з місцезнаходженням об`єкта (ч. 2 ст. згаданої статті).

Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково (ч. 1 ст. 854 ЦК України).

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин (ст. ст. 193 ГК України, 525 526 ЦК України) повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань або одностороння зміна його умов, якщо інше не встановлено договором або законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

За приписами ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Підставою недійсності правочину згідно ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом ч. 3 ст. 237 ГПК України ухвалюючи рішення у справі, суд за заявою позивача, поданою до закінчення підготовчого провадження, може визнати недійсним повністю чи у певній частині пов`язаний з предметом спору правочин, який суперечить закону, якщо позивач доведе, що він не міг включити відповідну вимогу до позовної заяви із незалежних від нього причин.

Відповідно ст. ст. 46, 180 ГПК України відповідач має право подати до спільного розгляду з первісним позовом зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом.

Таким чином, наведеними нормами процесуального закону визначено, що при ухвалені рішення, суд має право визнати недійсним договір за відповідною заявою позивача, в той час як відповідач не позбавлений права на подання зустрічного позову з вимогою про визнання недійсним договору, яка підлягала б розгляду спільно з первісним позовом. Відтак, викладена у відзиві на позов вимога відповідача про визнання недійсним Договору не підлягає розгляду судом у межах даного спору.

При цьому, як вірно враховано судами попередніх інстанцій, що за приписами ч. 1 ст. 204 ЦК України (презумпція правомірності правочину) встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Жодних доказів визнання Договору недійсним в судовому порядку чи оспорення Договору матеріали справи не містять.

Досудове розслідування в кримінальному провадженні №42016110340000194 від 25.10.2016 не є преюдиційною обставиною, яка встановлює факт недійсності Договору та не потребує доказування в розумінні ст. 75 ГПК України.

Матеріали службового розслідування щодо використання бюджетних коштів, також не підтверджують доводів відповідача про недійсність Договору.

В матеріалах справи наявна заява свідка - ОСОБА_2 від 11.06.2018, в якій зазначено, що як командир Військової частини 3077 він підписав Договір, додатки до нього, а саме: дефектний акт, договірну ціну на виконання робіт, а також по факту виконання - акт №200316 приймання виконаних будівельних робіт за березень 2016 та довідку про вартість виконаних будівельних робіт за цей період від 20.03.2016.

Наданий відповідачем аудиторський звіт про результати фінансового аудиту та аудиту відповідності Військової частини 3077 за період її діяльності з 01.02.2013 по 31.07.2016 №27/35-308/11 від 16.09.2016, за здійсненою перевіркою відділу внутрішнього аудиту Головного управління Національної Гвардії України, не є належним доказом порушення законодавства внаслідок укладення Договору, оскільки цей аудит є внутрішнім аудитом відповідача, не створює жодних наслідків для третіх осіб - суб`єктів господарювання, в даному випадку для позивача - ТОВ "Вестєвробуд".

Як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, посилання відповідача на приписи ч. 3 ст. 48 Бюджетного кодексу України, відповідно до яких розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, за якими розпорядником бюджетних коштів взято зобов`язання без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), є безпідставними та необґрунтованими та не заслуговують на увагу.

За змістом ст. 1 ЦК України до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Відносини, що регулюються Бюджетним кодексом України, визначені статтею 1 цього Кодексу, як відносини, які виникають у процесі затвердження, виконання бюджетів; звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства; питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства; правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу.

Спірні відносини, які склались між сторонами даної справи на підставі Договору підряду є цивільно-правовими та регулюються положеннями Цивільного та Господарського кодексів України, в той час як норми Бюджетного кодексу України не впливають на зобов`язання сторін за Договором.

Відповідач в обґрунтування своїх заперечень на позов також посилався на те, що Договір не реєструвався в управлінні Державної казначейської служби України у Вишгородському районі Київської області у 2016 році як бюджетне зобов`язання відповідно до Бюджетного кодексу України та Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов`язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах ДКС України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №309 від 02.03.2012; закупівля послуг за Договором відсутня в додатку до річного плану закупівель на 2016 рік Військової частини 3077. За твердженнями відповідача (апелянта) проект Договору не розроблявся начальником квартирно-експлуатаційної служби військової частини 3077, який перебував на посаді з 2011 майором ОСОБА_3, відповідно до п. п. 5.7.2. Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністра Оборони України №300 від 16.07.1997, а також за результатами перевірок господарської діяльності Військової частини 3077, Договору не виявлено, в підтвердження чого відповідач посилався на аудиторський звіт про результати фінансового аудиту та аудиту відповідності Військової частини 3077 за період її діяльності з 01.02.2013 по 31.07.2016 №27/35-308/11 від 16.09.2016.

Крім цього, відповідач зазначав, що підписи посадових осіб Військової частини 3077, а саме підписи командира Військової частини 3077 полковника ОСОБА_2, який здійснив підписання Договору та підпис заступника командира військової частини з матеріального забезпечення - начальника тилу підполковника ОСОБА_1 , який підписав акти виконаних робіт, у порівнянні із аналогічним періодом не співпадають із дійсними підписами цих осіб, що, на думку апелянта, вказує на можливий факт підроблення підписів.

Також відповідач стверджував, що Військовою прокуратурою Центрального регіону України здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні №42016110340000194 від 25.10.2016 за фактом недбалого ставлення службових осіб Військової частини 3077 до служби, вчинене в умовах особливого періоду, та перевищення службовими особами військової частини 3077 (Національна гвардія України, с. Нові Петрівці, Вишгородський район, Київська область) службових повноважень, вчинене в умовах особливого періоду, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 425 та ч. 4 ст. 426-1 Кримінального кодексу України.

За змістом ст. 2 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" головним завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі, діяльністю суб`єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі.

Як встановлено господарськими судами, протягом 2016 року в Військовій частині 3077 Національної гвардії України проведено перевірку внутрішнього фінансового аудиту та аудиту відповідності військової частини 3077 за період її діяльності з 01.02.2013 по 31.02016, за наслідками якої Відділом Внутрішнього аудиту Головного управління Національної гвардії України складено аудиторський звіт №27/35-308/11 від 16.09.2016.

Зі змісту наданого відповідачем аудиторського звіту №27/35-308/11 від 16.09.2016 вбачається, що під час перевірки фінансово - господарської діяльності Військової частини 3077 Національної гвардії України в період з 27.03.2017 року по 31.07.2016 року питання щодо обсягів виконаних робіт за Договором не досліджувалось, відповідно посилання відповідача на цей звіт як безпідставні та необґрунтовані не заслуговують на увагу.

Судами попередніх інстанцій вірно зазначено про необґрунтованість посилань відповідач на акт Північного офісу Дерджаудитслужби №09-30/429 від 24.04.2017, складений за наслідками позапланової виїзної ревізії фінансово-господарської діяльності Військової частини 3077 Національної гвардії України за період з 01.01.2015 по 31.11.2016, оскільки з його змісту видно, що під час перевірки фінансово - господарської діяльності Військової частини 3077 Національної гвардії України в період за період з 01.01.2015 по 31.11.2016 питання щодо обсягів виконаних робіт за Договором не досліджувалось.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Північним офісом Держаудитслужби проведено перевірку за період з 20.06.2017 по 04.07.2017 за документами, в тому числі за Договором, за результатами якої складено довідку перевірки дотримання вимог законодавства по виконаних роботах із поточного ремонту дорожнього покриття (асфальт нижній та верхній шар), по виконанню військового будівництва об`єктів бойової підготовки (спортивна зала), по капітальному ремонту будівлі спеціального призначення (КТП), по капітальному ремонту будівлі спеціального призначення (передавального центру зв`язку) 1-го, 2-го і 3-го поверхів, по виконанню капітального ремонту будівлі спеціального призначення (ШТАБ), та по військовому будівництву навчальних класів зв`язку Військової частини 3077 Національної гвардії України від 19.07.2018, копія якої разом з додатками надана на вимогу суду першої інстанції Північним офісом Державної аудиторської служби України.

За змістом даної довідки під час перевірки первинної документації по Договору (в тому числі, за актом приймання виконаних будівельних робіт за березень 2016 №200316 від 20.03.2018) Північним офісом Державної аудиторської служби України встановлено розбіжність обсягів виконаних робіт ТОВ "Вестєвробуд" за Договором, зокрема, завищення останнім обсягів фактично виконаних робіт за Договором на суму 36 674,80 грн.

Як зазначено господарськими судами, представник позивача не підтримав вимог щодо стягнення суми основного боргу в частині 36674,80 грн.

Факт виконання позивачем підрядних робіт підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, актом №200316 від 20.03.2018 та довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрат, актами №1 та №2 огляду прихованих робіт від 20.03.2016, а також фотографіями будівлі спеціального призначення (КТП).

Таким чином, судами встановлено, що ремонт будівлі спеціального призначення (КТП) був виконаний позивачем в повному обсязі (на 100%), тобто ТОВ "Вестєвробуд" виконано всі роботи за Договором та Додатками до нього.

Оскільки аудиторською службою встановлено завищення вартості виконаних за Договором робіт на суму 36674,80 грн, що не заперечувалось позивачем, суди дійшли вірного висновку, що вартість виконаних ТОВ "Вестєвробуд" робіт становила 187458,57 грн.

З огляду на встановлені господарськими судами обставини щодо факту виконаних позивачем робіт за Договором, їх обсягу та вартості, клопотання Військової частини 3077 про призначення у справі судової будівельно-технічної експертизи обґрунтовано відхилено судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Положеннями п. 2.2 Договору сторони погодили, що відповідач здійснює оплату виконаних робіт не пізніше п`яти робочих днів на підставі акту виконаних робіт ПФ № КБ-2 в та довідки про вартість виконаних робіт ПФ №КБ-3.

Оскільки роботи за Договором були повністю та належним чином виконані позивачем та прийняті відповідачем, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, відповідач зобов`язаний був оплатити прийняті згідно акту №200316 від 20.03.2016 роботи вартістю 187458,57 грн (фактична вартість виконаних позивачем робіт) до 20.03.2018 включно.

З огляду на наведене, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за Договором обґрунтовано задоволені господарськими судами в розмірі фактичної вартості виконаних робіт, тобто в розмірі 187458,57 грн.

При цьому, судами вірно встановлено, що згідно з ч. 1 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 2 ст. 194 ГК України неналежне виконання зобов`язання третьою особою не звільняє сторони від обов`язку виконати зобов`язання в натурі.

Відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов`язань контрагентами правопорушника не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності (ч. 2 ст. 218 ГК України).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях від 29.06.2004 у справі "Войтенко проти України" та від 18.10.2005 у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Юліус проти України" вказав, що відсутність відповідних асигнувань у Державному бюджеті не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

На підставі ч. 2 ст. 617 ЦК України, ч. 2 ст. 218 ГК України та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Юліус проти України" від 18.10.2005 відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на відповідний рік, не виправдовує бездіяльність органу державної влади і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов`язання (постанова від 15.05.2012 у справі №11/446 за позовом ТОВ "Компанія "Тітал" до Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи).

Таким чином, відсутність бюджетного фінансування коштів не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення перед позивачем зобов`язання зі сплати заборгованості по Договору в розмірі 187458,57 грн.

Відповідно до п 6.2 Договору сторони погодили, що у випадку порушення відповідачем термінів платежів (п. 2.2 Договору), позивач має право застосувати до відповідача штрафні санкції у вигляді пені в розмірі 0,5% від суми невиконаних платежі, за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент підписання сторонами Актів виконаних робіт ПФ №КБ-2в та Довідок про вартість виконаних робіт ПФ № КБ-3.

Порушенням зобов`язання на підставі ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.1-2 ст. 549 ЦК України ).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються на підставі ч. 6 ст. 231 ГК України у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 343 ГК України та ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

з доданого до позовної заяви розрахунку вбачається, що за прострочення грошового зобов`язання позивачем нарахована пеня в сумі 32097,13 грн за період з 27.09.2017 по 26.03.2018).

Разом з цим, відповідачем у заяві від 23.07.2018 заявлено про застосування строку позовної давності щодо вимоги про стягнення пені у розмірі 32097,13 грн, з посиланням на те, що акт виконаних робіт підписаний сторонами 20.03.2016, а тому позивачу стало відомо про порушення свого права 28.03.2016, відтак, на думку відповідача строк позовної давності щодо стягнення пені минув 29.03.2017.

За приписами ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України).

За змістом ч.4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушено, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушено, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові за спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд України у постанові №3-23гс14 від 27.05.2014.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовуються приписи ч. 6 ст. 232 ГПК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Оскільки, укладаючи Договір, сторони не встановили іншого порядку нарахування штрафних санкції, ніж передбачений частиною 6 статті 232 ГК України, нарахування пені мало здійснюватися позивачем в період з 26.03.2016 до 25.09.2016.

Враховуючи, що шестимісячний строк від дня, коли відповідач мав виконати зобов`язання з оплати за виконанні позивачем роботи за Договором сплив 26.09.2016, нарахування позивачем пені за період з 27.09.2017 по 26.03.2018 є необґрунтованим, відтак суди попередніх інстанцій вірно відмовили в задоволенні вимог про стягнення 32097,13 грн пені. Відповідно застосування строку позовної даності до зазначених вимог позивача не здійснюється, адже в їх задоволенні відмовлено за необґрунтованості їх нарахування.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний на підставі ст. 625 ЦК України сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення у їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1 згаданої постанови пленуму).

Також колегія суддів підтримує висновок про те, що обґрунтованим розміром 3% річних та інфляційних витрат, які підлягають стягненню з відповідача є 2788,77 грн та 1214,99 грн відповідно. В іншій частині заявлені до стягнення інфляційні втрати та 3% річних обраховані невірно та не підлягають стягненню з відповідача.

Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, колегією суддів відхиляються, оскільки останні є такими, що не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та зводяться до переоцінки доказів, а суд касаційної інстанції в силу частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Матеріали справи свідчать про те, що суд першої та апеляційний інстанції правильно, з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права вирішили спір у справі.

Доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування законної та обґрунтованої постанови апеляційного господарського суду та рішення суду першої інстанції Касаційний господарський суд не вбачає.

З огляду на зазначене Касаційний господарський суд дійшов висновку про залишення рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції без змін, а касаційної скарги - без задоволення.

9. Судові витрати

Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317, 332 Господарського процесуального кодексу України, Суд - ,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Військової частини 3077 Національної гвардії України залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2019 у справі №910/4377/18 залишити без змін.

3. Поновити виконання рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2018 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2019 у справі № 910/4377/18.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді І. Булгакова

В. Студенець