Історія справи

Ухвала КГС ВП від 29.01.2018 року у справі №910/14023/17

Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2018 року

м. Київ

справа № 910/14023/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є.В. - головуючого, Мачульського Г.М., Кушніра І.В.,

за участю секретаря судового засідання - Шевченко Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк Сіті" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2017 у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк Сіті" до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: 1)Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестгруп"; 2) Національний банк України; 3) Міністерство фінансів України, про зобов'язання вчинити дії,

за участю представників:

позивача - не з'явилися;

відповідача - Опанасик В.В., адвокат;

третьої особи-1 - не з'явилися;

третьої особи-2 - не з'явилися;

третьої особи-3 - не з'явилися,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У серпні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Лайк Сіті" (далі - ТОВ "Лайк Сіті") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі - ПАТ КБ "Приватбанк"), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: 1) Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестгруп" (далі - ТОВ "Інвестгруп"); 2) Національний банк України; 3)Міністерство фінансів України, про зобов'язання вчинити дії, а саме - передати позивачеві оригінали кредитного договору № 4И15072И від 26.03.2015 (далі - договір № 4И15072И) та договорів забезпечення, які засвідчують обов'язок боржника - ТОВ "Інвестгруп" виконати свої зобов'язання перед поручителем.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 20.10.2016 ТОВ "Лайк Сіті" як поручитель за договором поруки № 4И13700Д/П від 20.10.2016 (далі - договір № 4И13700Д/П), виконало обов'язок боржника - ТОВ "Інвестгруп" за договором № 4И15072И і сплатило на користь ПАТ КБ "Приватбанк" борг у сумі 8 777 431,94 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 1372, у зв'язку з чим ПАТ КБ "Приватбанк" зобов'язано передати позивачеві оригінали цього кредитного договору та договорів забезпечення.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.10.2017 (суддя Турчин С.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2017 (колегія суддів: Пашкіна С.А., Калатай Н.Ф., Сітайло Л.Г.), у задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення мотивовано тим, що позивачем не доведено наявності правових підстав виникнення у відповідача обов'язку передати ТОВ "Лайк Сіті" оригінали договору № 4И15072И та договорів забезпечення, не наведено жодних посилань на акти чинного законодавства України, з яких би безпосередньо виникав обов'язок ПАТ КБ "Приватбанк" виконати дії, про зобов'язання вчинити які просить ТОВ "Лайк Сіті". Також суд зазначив про недоведеність позивачем виконання ним зобов'язання із повернення кредиту та сплати відсотків за договором № 4И15072И у повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

У касаційній скарзі ТОВ "Лайк Сіті" посилається на те, що суди неправильно застосували положення статей 512, 525, 526, 556 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки відмова відповідача передати йому оригінали договору № 4И15072И та договорів забезпечення, які засвідчують обов'язок боржника - ТОВ "Інвестгруп" виконати свої зобов'язання перед поручителем, позбавляють ТОВ "Лайк Сіті" можливості вільно і на власний розсуд здійснювати свої права як кредитора та призводять до збільшення терміну розрахунків за зобов'язаннями.

Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі ТОВ "Лайк Сіті" просить скасувати оскаржувані судові рішення та постановити нове рішення про задоволення його позовних вимог.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Відзиви на касаційну скаргу ТОВ "Лайк Сіті" від інших учасників справи до Верховного Суду не надходили.

Учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги, однак позивач і треті особи не скористалися наданим законом правом на участь представника у судовому засіданні.

У судовому засіданні представник відповідача заперечив проти касаційної скарги ТОВ "Лайк Сіті" та просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Доводи, за якими суд касаційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої та апеляційної інстанцій.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши наведені обставини, Верховний Суд у межах перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, зважаючи на таке.

Статтею 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; у редакції, чинній з 15.12.2017) визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, згідно з якими, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Господарськими судами встановлено, що 20.10.2016 між ТОВ "Лайк Сіті" (поручитель) і ПАТ КБ "Приватбанк" (кредитор) було укладено договір №4И13700Д/П, за умовами якого поручитель поручився перед кредитором за виконання TOB "Інвестгруп" (боржник) своїх зобов'язань за:

- кредитним договором від 01.11.2013 № 4И13700Д (далі - кредитний договір №1), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору № 1;

- кредитним договором від 04.11.2013 № 4И13703Д (далі - кредитний договір №2), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору № 2;

- кредитним договором від 07.11.2013 № 4И13708Д (далі - кредитний договір №3), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору № 3;

- кредитним договором від 11.04.2014 № 4И14157И (далі - кредитний договір №4), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору № 4;

- кредитним договором від 26.03.2014 № 4И15072И (далі - кредитний договір №5), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору № 5.

Згідно з пунктом 5 договору № 4И13700Д/П у випадку невиконання боржником обов'язку, передбаченого пунктом 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання.

Поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений у письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 (п'яти) календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в пункті 5 цього договору (пункт 6 договору № 4И13700Д/П).

Відповідно до пункту 8 договору № 4И13700Д/П до поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять усі права кредитора за кредитним договором і договором(ами) застави (іпотеки), укладеним у цілях забезпечення зобов'язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.

За змістом пункту 10 договору № 4И13700Д/П кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п'яти) робочих днів банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.

Судами встановлено, що позивач на підтвердження факту перерахування відповідачеві грошових коштів на виконання умов договору № 4И13700Д/П надав копію платіжного доручення від 20.10.2016 № 1372 на суму 8 777 431,94 грн, у зв'язку із чим ТОВ "Лайк Сіті", вважаючи, що ним виконано зобов'язання за договором № 4И15072И, звернулося до суду з вимогою до ПАТ КБ "Приватбанк" про надання оригіналів договору № 4И15072И та договорів забезпечення.

Відповідно до статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно зі статтею 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

За змістом пунктів 2 та 4 договору № 4И13700Д/П сторони узгодили, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за кредитним договором із повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору. У випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах, у терміни відповідно до кредитного договору.

Згідно з частинами 1, 2 статті 556 ЦК України після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника. До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Відповідно до положень статті 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

З огляду на викладене, згідно з пунктом 10 укладеного між сторонами договору №4И13700Д/П у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором поручителю має бути передано саме належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором, а не їх оригінали.

Правовий аналіз частини 1 статті 556 ЦК України дає підстави для висновку про виникнення у кредитора обов'язку передати поручителю документи, які підтверджують обов'язок божника, після виконання ним зобов'язання боржника, забезпеченого порукою.

Отже, ні положеннями частини 1 статті 556 ЦК України, ні умовами укладеного між сторонами договору №4И13700Д/П не передбачено зобов'язання кредитора передати поручителю саме оригінали кредитного договору та договорів, які засвідчують обов'язок боржника виконати свої зобов'язання перед поручителем.

За таких обставин, відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що позивачем не наведено посилань на жоден акт чинного законодавства України, з якого би безпосередньо виникав обов'язок відповідача виконати дії, про зобов'язання вчинити які просить позивач, а також не доведено наявності будь-яких інших підстав виникнення у відповідача обов'язку передати позивачеві оригінали відповідних документів, тому і посилання позивача у касаційній скарзі на неправомірну відмову відповідача надати йому оригінали правочинів, є безпідставними.

Крім того, суди правильно зазначили про те, надане позивачем платіжне доручення від 20.10.2016 № 1372 на суму 8 777 431,94 грн на підтвердження факту перерахування ним відповідачеві грошових коштів на виконання умов договору № 4И13700Д/П не є належним доказом виконання ним зобов'язань боржника у повному обсязі.

Як зазначив Верховний Суд України у постановах від 23.09.2015 у справі № 6-466цс15 та від 07.10.2015 у справі № 6-932цс15, часткове виконання поручителем зобов'язань за кредитним договором не породжує перехід до нього прав кредитора за цим договором.

Згідно пункту 7 Перехідних положень ГПК України, у редакції Закону України від 03.10.2017 N 2147-VIII, суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

У даній справі, що переглядається у касаційному порядку у складі колегії суддів, колегія не вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97 від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99 від 27 вересня 2001 року).

Наведені у касаційній скарзі аргументи не є підставами для скасування судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем зазначених вище норм матеріального права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.

За таких обставин, оскільки фундаментальних порушень не встановлено, судові рішення у справі прийнято з додержанням вимог матеріального та процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України (у редакції, чинній з 15.12.2017), покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк Сіті" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2017 у справі №910/14023/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. Краснов

Судді: Г. Мачульський

І. Кушнір