Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 травня 2019 року

м. Київ

справа №820/4728/17

касаційне провадження №К/9901/6793/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.11.2017 (суддя Лук`яненко М.О.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2017 (головуючий суддя - Бершов Г.Є., судді: Катунов В.В., Ральченко І.М.) у справі № 820/4728/17 за позовом Ізюмського комунального виробничого водопровідно-каналізаційного підприємства до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Ізюмське комунальне виробниче водопровідно-каналізаційне підприємство звернулось до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 27.09.2017 № 0055261208.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 08.11.2017 адміністративний позов задовольнив.

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 20.12.2017 залишив постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.11.2017 без змін.

Головне управління ДФС у Харківській області звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.11.2017, постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2017 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме - пункту 57.1 статті 57, пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Зокрема, наголошує, що сплата узгодженої суми податкового зобов`язання за рахунок державної субвенції на підставі договору про організацію взаєморозрахунків не є підставою для звільнення платника від застосування до нього штрафу, передбаченого статтею 126 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Головним управлінням ДФС у Харківській області проведено камеральну перевірку Ізюмського комунального виробничого водопровідно-каналізаційного підприємства з питання дотримання термінів сплати податкових зобов`язань з податку на додану вартість за деклараціями за листопад 2015 року, січень - листопад 2016 року та за уточнюючими розрахунками податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок за березень 2016 року, червень 2016 року, жовтень 2016 року, результати якої оформлено актом від 14.09.2017 № 12503/20-40-12-01-08-17/24673063.

За її наслідками відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог пункту 50.1 статті 50, пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з огляду на несвоєчасну сплату узгоджених податкових зобов`язань з податку на додану вартість на підставі договору про проведення взаєморозрахунків відповідно до механізму погашення податкової заборгованості за рахунок субвенції з державного бюджету.

На підставі зазначеного акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.09.2017 № 0055261208, згідно з яким зобов`язано сплатити штраф у розмірі 426733,22 грн.

Відповідно до пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Пунктом 126.1 статті 126 цього Кодексу передбачено, що в разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу, зокрема, при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - в розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Водночас згідно зі статтею 31 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 № 1801-VIII установлено, що перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, здійснюється із загального фонду державного бюджету в обсязі, що відповідає обсягу надходжень від погашення податкового боргу, в тому числі реструктуризованого або розстроченого (відстроченого), з податку на додану вартість (з урахуванням штрафних санкцій, пені та процентів, нарахованих на суму цього розстроченого (відстроченого) боргу), та спеціального фонду державного бюджету за рахунок джерел, визначених пунктами 13 і 14 статті 11 цього Закону, що сплачуються підприємствами електроенергетичної, нафтогазової, вугільної галузей, підприємствами, що надають послуги з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії, підприємствами централізованого водопостачання та водовідведення, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, на суму заборгованості, що не була відшкодована станом на 1 січня 2016 року, з урахуванням проведених у минулих роках розрахунків.

Механізм погашення заборгованості перед бюджетом для підприємств, до яких, зокрема, належить позивач, урегульовано положеннями Порядку та умов надання у 2017 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.05.2017 № 332.

Цей Порядок та умови визначають механізм надання в 2017 році субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах, у тому числі на послуги з централізованого водопостачання, водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню послуги з централізованого водопостачання та водовідведення.

Відповідно до пункту 1 Порядку та умов субвенція надається з державного бюджету місцевим бюджетам для погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, за рахунок джерел, зазначених у статті 31 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», та джерел наповнення спеціального фонду державного бюджету, визначених пунктами 13 і 14 статті 11 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», згідно з розподілом, наведеним у додатку 1.

Перерахування субвенції здійснюється на суму різниці між фактичною вартістю та тарифом, що утворилася до 01.01.2017 і не погашена на дату укладення договору про організацію взаєморозрахунків (пункт 2 Порядку та умов).

Пунктом 3 Порядку та умов передбачено, що підставою для проведення розрахунків з погашення різниці між фактичною вартістю та тарифом є договір про організацію взаєморозрахунків, який укладається підприємствами, що виробляли, транспортували та постачали теплову енергію, надавали послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, централізованого водопостачання і водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та іншими учасниками розрахунків з погашення заборгованості згідно з довідкою, що підтверджує наявність в учасників розрахунків кредиторської та/або дебіторської заборгованості (без урахування пені, штрафних і фінансових санкцій) на дату укладення такого договору. Примірний договір про організацію взаєморозрахунків наведений у додатку 2.

Аналіз наведених положень дає підстави для висновку про те, що проведення взаєморозрахунків із погашення заборгованості можливе лише на підставі договору та шляхом послідовного виконання зобов`язань учасниками розрахунків.

У справі, що розглядається, судами встановлено, що 10.07.2017 між позивачем та Головним управлінням Державної казначейської служби України у Харківській області укладено договір про організацію взаєморозрахунків № 10/21-З, предметом якого є організація проведення сторонами взаєморозрахунків за субвенцією з державного бюджету місцевим бюджетам, визначеною статтею 31 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 № 1801-VIII відповідно до Порядку та умов надання у 2017 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.05.2017 № 332.

На виконання цього договору позивачем з метою погашення заборгованості з податку на додану вартість у межах та в строки отримання субвенції подано до Ізюмського управління Державної казначейської служби України у Харківській області платіжне доручення від 06.09.2017 № 1 про перерахування до бюджету 2241043,27 грн. у рахунок погашення податкового боргу з податку на додану вартість.

Тобто, погашення податкового боргу Ізюмського комунального виробничого водопровідно-каналізаційного підприємства відбулось на підставі договору про проведення взаєморозрахунків відповідно до механізму погашення податкової заборгованості за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам для погашення заборгованості з різниці в тарифах на умовах та в порядку, передбачених Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 № 1801-VIII та постановою Кабінету Міністрів України від 18.05.2017 № 332, а тому висновок судових інстанцій про відсутність підстав для застосування до позивача вимог статей 57, 126 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Головного управління ДФС у Харківській області без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.11.2017 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2017 у справі № 820/4728/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: Т.М. Шипуліна

Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк