Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 травня 2018 року

Київ

справа №823/1023/16

провадження №К/9901/12014/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г.,

розглянувши у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу № 823/1023/16

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції в Черкаській області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2016 року, прийняту у складі головуючого судді Тимошенко В. П., та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Оксененка О. М., суддів: Губської Л. В., Федотова І. В.,

в с т а н о в и в :

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувсь до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Черкаській області (далі - ГУНП в Черкаській області), в якому просив:

визнати протиправною бездіяльність ГУНП в Черкаській області щодо невиплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні та стягнути з ГУНП в Черкаській області одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожні повні 13 календарних років служби;

стягнути з ГУНП в Черкаській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати одноразової грошової допомоги з 05 лютого 2016 року по день фактичного розрахунку.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що у період з 09 лютого 2004 року до 06 листопада 2015 року він проходив службу в органах внутрішніх справ. Наказом ГУНП в Черкаській області № 1 о/с від 07 листопада 2015 року ОСОБА_1 як прибулого з МВС України, прийнято на службу до Національної поліції.

У зв'язку з встановленням наявного у позивача захворювання, що пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ, наказом ГУНП в Черкаській області № 16 о/с від 05 лютого 2016 року капітана поліції ОСОБА_1 звільнено з посади командира роти батальйону патрульної поліції ГУНП в Черкаській області за пунктом 2 частини першої статті 77 (через хворобу) відповідно до Закону України "Про Національну поліцію".

Позивач вказує, що йому не була сплачена грошова допомога при звільненні.

На переконання ОСОБА_1 відповідач несе відповідальність за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, передбачену статтями 116, 117 Кодексу законів про працю України.

Вважаючи дії відповідача протиправними, ОСОБА_1 звернувсь до суду з метою захисту своїх законних прав.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2016 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність ГУНП в Черкаській області щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової вихідної допомоги при звільненні.

Зобов'язано ГУНП в Черкаській області нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового зобов'язання за кожні повні 13 календарних років служби.

В решті позову - відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2016 року скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з ГУНП в Черкаській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки виплати одноразової грошової допомоги з 05 лютого 2016 року по день фактичного розрахунку та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги в цій частині задоволено частково.

Стягнуто з ГУНП в Черкаській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати одноразової грошової допомоги за період з 05 лютого 2016 року по 22 листопада 2016 року включно в розмірі 54487,20 гривень.

В іншій частині постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування касаційної скарги вказує на відсутність правового механізму нарахування та виплати одноразової грошової допомоги на момент звільнення позивача із займаної посади. Крім того, зазначає про незастосування до спірних правовідносин положення статей 116, 117 КЗпП України, оскільки порядок проходження служби в органах внутрішніх справ регулюється Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 та Законом України "Про міліцію", тобто нормами спеціального законодавства, які в свою чергу, є пріоритетними.

Водночас позивач у запереченні вказує на безпідставність касаційної скарги і просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 09 лютого 2004 року до 06 листопада 2015 року ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ.

У зв'язку з набранням чинності Закону України "Про Національну поліцію" наказом УМВС України в Черкаській області від 06 листопада 2015 року №311 о/с позивача було звільнено з органів внутрішніх справ з 06 листопада 2015 року, а наказом ГУНП в Черкаській області від 07 листопада 2015 року №1о/с ОСОБА_1 прийнято на службу до Національної поліції.

Наказом ГУНП в Черкаській області № 16 о/с від 05 лютого 2016 року командира роти батальйону патрульної поліції ГУНП в Черкаській області капітана поліції ОСОБА_1 звільнено з Національної поліції за пунктом 2 частини першої статті 77 (через хворобу) Закону України "Про Національну поліцію".

Підставою для прийняття рішення про звільнення позивача зі служби в поліції слугувало свідоцтво про хворобу № 10 від 19 січня 2016 року, видане ВЛК ДУ "Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Черкаській області", відповідно до якого встановлено у позивача наявність захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ.

Згідно з довідкою обласної МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках застрахованого серія 10 ААА №005320 від 12 травня 2016 року, ОСОБА_1 отримав групу інвалідності у зв'язку з втратою 75 відсотків професійної працездатності.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що станом на час звільнення позивач відноситься до осіб, які мають право на пенсію за Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", а відтак має право на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні, передбачену статтею 9 вказаного Закону.

Зазначена позиція була підтримана і Київським апеляційним адміністративним судом, який переглянув постанову суду першої інстанції.

Водночас, скасовуючи постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2016 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про застосування до спірних правовідносин положення статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Верховний Суд висновки суду апеляційної інстанції вважає вірними та такими, що зроблені на підставі правильно застосованих норм матеріального та процесуального права.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За правилами частини шостої статті 23 Закону України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 року № 565-XII, у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції.

Відповідно до підпункту 2 пункту 3 Порядку № 850 грошова допомога призначається і виплачується у разі установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі: 250-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності I групи; 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи; 150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності III групи.

Пунктом 2 Порядку № 850 обумовлено, що днем виникнення права на отримання грошової допомоги у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.

За приписами пункту 7 Порядку № 850 працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби такі документи: заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв'язку з установленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до цих Порядку та умов; довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках). До заяви додаються копії: довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією; постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; акта розслідування нещасного випадку та акта, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) працівника міліції, зокрема про те, що воно не пов'язане з учиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, за формою, що затверджується МВС; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (сторінки паспорта громадянина України - для особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідному контролюючому органу і має відповідну відмітку у паспорті громадянина України).

07 листопада 2015 року набрав чинності Закон України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року № 580-VIII.

Згідно з пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" визнано таким, що втратив чинність Закон України "Про міліцію".

Відповідно ж до абзацу третього пункту 15 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію", зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".

У відповідності до частини першої статті 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", в редакції чинній на момент звільнення позивача, передбачено, що особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров'я працівникам міліції (особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), які на момент опублікування Закону України "Про Національну поліцію" проходили службу в органах внутрішніх справ, мали календарну вислугу не менше п'яти років і до 7 листопада 2015 року були звільнені із служби в органах внутрішніх справ незалежно від підстав звільнення та продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ або Національній поліції (їхніх територіальних органах, закладах і установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону України "Про державну службу", а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Виплата зазначеної в частинах першій та другій цієї статті одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною поліцією, Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України, центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах цивільного захисту, транспорту, виконання кримінальних покарань, пожежної і техногенної безпеки, єдину державну податкову політику, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.

На виконання Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ" та постанови Верховної Ради України про порядок введення в дію цього Закону, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 17 липня 1992 року № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей".

Так, згідно з пунктом 10 вказаної постанови, в редакції чинній на момент звільнення позивача, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної інспекції техногенної безпеки, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, які звільняються із служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

02 березня 2016 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 154, якою було внесено зміни до вищезазначеної постанови № 393 та передбачено також виплату одноразової грошової допомоги поліцейським при звільненні їх зі служби в поліції.

Слід зазначити, що у відповідності до пункту 1.18. Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ від 31 грудня 2007 року № 499, при прийнятті на службу до органів внутрішніх справ грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу нараховується з дня призначення на посаду. У разі звільнення зі служби грошове забезпечення особі рядового чи начальницького складу виплачується до дня виключення зі списків особового складу включно.

Разом з тим, а ні Законом України "Про Національну поліцію", а ні Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України, не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення працівника з органів внутрішніх справ.

Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції з 05 лютого 2016 року у відповідності до наказу ГУНП в Черкаській області від 05 лютого 2016 № 16 о/с, тоді як, відповідно до довідки ГУНП в Черкаській області від 14 листопада 2016 року № 916, яка міститься в матеріалах справи, одноразова грошова допомога при звільненні позивачу не нараховувалась та не виплачувалась, з огляду на що суд апеляційної інстанції правомірно розраховував суму середнього заробітку за час затримки виплати одноразової грошової допомоги за період з 05 лютого 2016 року (день звільнення позивача зі служби в поліції) по 22 листопада 2016 року (день набрання рішенням суду законної сили).

Верховний Суд зауважує, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ/поліції стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

З огляду на викладене, враховуючи зміст статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає відповідальність власника за затримку розрахунку при звільненні, підставою для якої є факт порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо необхідності стягнення на користь позивача 54487,20 грн. за час затримки розрахунку при звільненні.

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків суду та обставин справи не спростовують.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Черкаській області залишити без задоволення.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О. В. Білоус

Т. Г. Стрелець