Історія справи

Ухвала КАС ВП від 31.01.2019 року у справі №466/2943/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 січня 2019 року

Київ

справа №466/2943/17

адміністративне провадження №К/9901/21027/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Мороз Л.Л., Стародуб О.П.,

розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за касаційною скаргою Личаківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України міста Львова на постанову Шевченківського районного суду міста Львова від 16 червня 2017 року (головуючий суддя - Глинська Д.Б.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2017 року (головуючий суддя - Судова-Хомюк Н.М., судді: Гуляк В.В., Коваль Р.Й.)

у справі № 466/2943/17 за позовом ОСОБА_1 до Личаківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України міста Львова про визнання (далі - Управління ПФУ) дій неправомірними та зобов'язання до вчинення дій,

У С Т А Н О В И В:

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом, в якому просила:

- визнати неправомірними дії Управління ПФУ щодо відмови їй у здійсненні нарахування та виплати одноразової грошової допомоги, що не підлягає оподаткуванню, в розмірі десяти місячних пенсій на день її призначення відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;

- зобов'язати Управління ПФУ провести їй нарахування та виплату одноразової грошової допомоги, що не підлягає оподаткуванню, в розмірі десяти місячних пенсій на день її призначення відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що на момент призначення пенсії її загальний стаж роботи становив 42 роки 1 день, з яких більше 30 років (42 роки 1 день) стажу в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Звернувшись із заявою про нарахування та виплату їй одноразової грошової допомоги, що не підлягає оподаткуванню, в розмірі десяти місячних пенсій на день її призначення відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідач відмовив їй у нарахуванні та виплаті вказаної одноразової грошової допомоги. Вважає таку відмову відповідача неправомірною, оскільки її робота в період з 2 серпня 1977 року по 30 серпня 1987 року вихователем дошкільної групи колгоспу «Заповіт Леніна» є прирівняною до роботи в державних і комунальних закладах дошкільної освіти, а відтак стаж її роботи за вказаний період безпідставно не зарахований відповідачем до стажу працівника освіти, що дає право на призначення і виплату грошової допомоги.

Постановою Шевченківського районного суду міста Львова від 16 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2017 року, позов задоволено. Визнано неправомірними дії Управління ПФУ щодо відмови ОСОБА_1 у здійсненні нарахування та виплати одноразової грошової допомоги, що не підлягає оподаткуванню, в розмірі десяти місячних пенсій на день її призначення відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Зобов'язано Управління ПФУ провести ОСОБА_1 нарахування та виплату одноразової грошової допомоги, що не підлягає оподаткуванню, в розмірі десяти місячних пенсій на день її призначення відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Управління ПФУ на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 640 грн.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Управління ПФУ оскаржило їх в касаційному порядку. У касаційній скарзі зазначило, що рішення судів попередніх інстанцій необґрунтовані та прийняті з порушенням норм процесуального права, оскільки у період з 2 серпня 1977 року по 31 серпня 1987 рік ОСОБА_1 працювала у колгоспі. Оскільки колгоспи мали колективну форму власності і не належали до закладів і установ державної або комунальної форми власності, підстав для зарахування періоду роботи у колгоспі до страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги згідно з пунктом 7-1 Прикінцевих положень Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» немає.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і дотримання ним норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Вирішуючи спір суди виходили з того, що ОСОБА_1 з 23 липня 2016 року перебуває на обліку в Управлінні ПФУ та отримує пенсію за віком, її загальний стаж роботи становить 42 роки 1 день.

7 квітня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою про нарахування та виплату їй одноразової грошової допомоги, що не підлягає оподаткуванню, в розмірі десяти місячних пенсій на день її призначення відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Листом від 19 квітня 2017 року №10/С-12/Шв Управління ПФУ відмовило позивачу у нарахуванні та виплаті вказаної одноразової грошової допомоги посилаючись на те, що у період з 2 серпня 1977 року по 31 серпня 1987 рік ОСОБА_1 працювала у колгоспі, проте оскільки колгоспи мали колективну форму власності і не належали до закладів і установ державної або комунальної форми власності, підстав для зарахування періоду роботи у колгоспі до страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги згідно з пунктом 7-1 Прикінцевих положень Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», немає.

Вважаючи відмову відповідача неправомірною, позивач звернулася до суду за захистом свого порушеного права.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що робота позивача у період з 2 серпня 1977 року по 31 серпня 1987 рік вихователем дошкільної групи колгоспу «Заповіт Леніна» є прирівняною до роботи в державних і комунальних закладах дошкільної освіти, оскільки в цей період колгоспи відносились до соціалістичної власності, а не до особистої, а тому відповідач безпідставно не зарахував до стажу працівника освіти, що дає право на призначення і виплату грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення.

Колегія суддів погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Відповідно до пункту 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.

Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Такий Порядок затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1191.

Пунктом 2 зазначеного Порядку встановлено, що до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» і «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що передбачені Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року № 909.

До вказаного Порядку № 909 входять посади вчителів, вихователів загальноосвітніх навчальних закладів та вихователі дошкільних навчальних закладів всіх типів.

Робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах до 1 січня 1992 року, яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства, зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років.

Відповідно до частини четвертої статті 21 Закону України «Про позашкільну освіту» педагогічні працівники позашкільних навчальних закладів мають право на пенсію за вислугою років за наявності педагогічного стажу роботи не менше ніж 25 років.

В силу пункту 1 статті 39 Закону України «Про позашкільну освіту» зазначено перелік позашкільних закладів, на які поширюється дія даного Закону.

Статтею 29 Закону України «Про освіту» передбачено, що в структуру освіти входить дошкільна освіта.

Згідно зі статтею 5 Закону України «Про дошкільну освіту» систему дошкільної освіти становлять дошкільні навчальні заклади незалежно від підпорядкування, типів і форми власності.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до записів трудової книжки позивач: з 2 серпня 1977 року прийнята на роботу вихователем дошкільної групи в колгосп «Заповіт Леніна»; з 31 серпня 1987 року - переведена з посади вихователя підготовчої до школи групи на посаду вихователя групи продовженого дня Повітнянської в/ш; з 3 січня 1991 року - звільнена з посади вихователя групи продовженого дня та вчителя української мови і літератури Повітнянської неповної середньої школи Городоцького району Львівської області; з 4 січня 1991 року - призначена на посаду вчителя української мови і літератури Львівської СШ № 30, де працює по теперішній час.

Підставою для відмови у виплаті одноразової грошової допомоги позивачу відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону №1058-IV є не зарахування Управлінням ПФУ періоду роботи позивача з 2 серпня 1977 року по 31 серпня 1987 року вихователем дошкільної групи колгоспу «Заповіт Леніна», оскільки в оспорюваний період колгоспи мали колективну форму власності і не належали до закладів і установ державної або комунальної форми власності.

Відповідно до статей 16, 18 Закону Української PCP «Про народну освіту» від 28 червня 1974 року, що діяв на час роботи позивача у вказаний період, з метою створення найсприятливіших умов для виховання дітей дошкільного віку і подання необхідної допомоги сім'ї створюються дитячі ясла, дитячі садки, дитячі ясла-садки загального і спеціального призначення та інші дитячі дошкільні заклади. Влаштування дітей у дитячі дошкільні заклади провадиться за бажанням батьків або осіб, які їх замінюють.

Дитячі дошкільні заклади організовувались виконавчими комітетами районних, міських, селищних і сільських Рад народних депутатів, а також з їх дозволу державними підприємствами, установами та організаціями, колгоспами, іншими кооперативними та іншими громадськими організаціями.

Таким чином, в період роботи позивача з 20 квітня 1978 року по 31 серпня 1987 року в Україні визнавалось дві форми власності: соціалістична та особиста. Колгоспи відносились до соціалістичної власності, а не до особистої.

Відповідно до статті 10 Конституції УРСР від 20 квітня 1978 року основу економічної системи України становить соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності.

Стаття 11 Конституції УРСР визначала, що у виключній власності держави є: земля, її надра, води, ліси. Державі належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві і сільському господарстві, засоби транспорту і зв'язку, банки, майно організованих державою торговельних, комунальних та інших підприємств, основний міський житловий фонд, а також інше майно, необхідне для здійснення завдань держави.

В період роботи ОСОБА_1 з 2 серпня 1977 року по 19 квітня 1978 року діяла Конституція УРСР від 30 січня 1937 року, якою також визнавались дві форми власності: соціалістична та особиста.

Зважаючи на те, що в цей період колгоспи відносились до соціалістичної власності, а не до особистої, вказаний період роботи позивача прирівнюється до роботи в закладах державної та комунальної власності.

Таким чином, суди попередній інстанцій дійшли правильного висновку, що стаж роботи позивача в період з 2 серпня 1977 року по 31 серпня 1987 року безпідставно не зарахований відповідачем до стажу працівника освіти, що дає право на призначення і виплату грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення.

Оскільки інших доводів щодо відсутності підстав для отримання позивачем грошової допомоги Управління ПФУ не зазначало, то суди попередніх інстанцій обґрунтовано визнали відмову у зарахуванні спірного періоду неправомірною та поклали на відповідача обов'язок виплатити позивачу грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, що передбачено пунктом 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на те, що доводи касаційної скарги правильності висновку судів попередніх інстанцій не спростовують, останні під час розгляду справи вірно застосували норми матеріального права та не порушили норми процесуального права, відповідно до частини першої статті 350 КАС України, підстави для скасування ухвалених ними рішень відсутні.

Керуючись статтями 345, 350, 356 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Личаківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України міста Львова залишити без задоволення, а постанову Шевченківського районного суду міста Львова від 16 червня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2017 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

Л.Л. Мороз

О.П. Стародуб,

Судді Верховного Суду