Історія справи

Ухвала КАС ВП від 08.09.2021 року у справі №360/503/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 360/503/21

адміністративне провадження № К/9901/34244/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,

суддів - Жука А. В., Мартинюк Н. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 28.04.2021 (суддя - Петросян К. Є.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 02.08.2021 (колегія суддів у складі: Компанієць І.

Д., Гаврищук Т. Г., Гайдара А. В. ),

УСТАНОВИЛ:

Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області (далі - відповідач, ТУ ДСА України в Луганській області), в якому просив:

- визнати протиправними дії ТУ ДСА України в Луганській області щодо нарахування та виплати судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за січень 2021 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року в розмірі 2102 грн;

- зобов'язати ТУ ДСА України в Луганській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області ОСОБА_1 за січень 2021 року, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2021 року складає 2270 грн, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів;

- допустити до негайного виконання рішення суду в частині зобов'язання нарахувати та виплатити суддівську винагороду за один місяць.

На обґрунтування позовних вимог указує на те, що відповідно до частини 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" встановлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі для працездатних осіб з 1 січня - 2270 грн, однак відповідачем за січень 2021 року нараховано суддівську винагороду із застосуванням розміру прожиткового мінімуму - 2102 грн, що є меншим ніж гарантовано законодавством та є порушенням права на оплату праці.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 28.04.2021, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 02.08.2021, у задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення мотивовано тим, що норма частини 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є бланкетною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду (30), але не встановлює розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього. З огляду на це, суди зазначають про необхідність звернення до інших законів, які встановлюють розмір прожиткового мінімуму для визначення посадового окладу судді. Такі норми, на думку суду, доповнять частину 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" і становитимуть єдину спеціальну норму, якою буде визначено розмір посадового окладу судді. Нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік". Отже, суди зазначають, що з 1 січня 2021 року розмір прожиткового мінімуму працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді становить 2102 грн. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідач як територіальний орган Державної судової адміністрації України, виконуючи функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів в межах бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України, діяв відповідно до вимог чинного законодавства, нараховуючи та здійснюючи виплату суддівської винагороди позивачу за лютий 2021 року.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі. Просить суд скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Підстава касаційного оскарження рішення Луганського окружного адміністративного суду від 28.04.2021 та постанови Першого апеляційного адміністративного суду від
02.08.2021 відповідає вимогам пункту 3 частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідно до пункту 3 частини 4 статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Обґрунтовуючи пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України, як підставу касаційного оскарження позивач указує на те, що на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" № 1082-IX в частині можливості визначення розміру суддівської винагороди на підставі застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, з 1 січня 2021 року в розмірі 2102 грн.

Також зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо того, чи посилається частина 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" № 1402-VIII на "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді" або ж вона, як і в 2016-2020 роках, посилається на "прожитковий мінімум для працездатних осіб" розмір якого на 2021 рік чітко встановлений в статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік".

Крім того, позивач зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо того, чи є запровадження у статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" № 1082-IX такої величини як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді" спробою зменшення обсягу прав і гарантій суддів та зміни законодавчого регулювання, передбаченого у спеціальному законі "Про судоустрій і статс суддів" № 1402-VІІІ, статті 130 Конституції України.

Позиція інших учасників справи

Відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду апеляційної інстанції.

Рух касаційної скарги

13.09.2021 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 28.04.2021 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 02.08.2021.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.09.2021 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Жука А. В., Мартинюк Н. М. для розгляду судової справи № 360/503/21.

Ухвалою Верховного Суду від 01.10.2021 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 28.04.2021 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 02.08.2021.

Зі змісту даної ухвали встановлено, що провадження у справі відкрито з підстав, визначених пунктом 3 частини 4 статті 328 КАС України, а саме: якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Ухвалою Верховного Суду від 29.11.2021 закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

ОСОБА_1. Указом Президента України від 18.10.2013 № 571/2013 призначений на посаду судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області строком на п'ять років.

Наказом голови Сєвєродонецького міського суду Луганської області 11.11.2013 № 84/К позивача зараховано до штату Сєвєродонецького міського суду Луганської області.

Указом Президента України від 17.10.2019 № 760/2019, після закінчення п'ятирічного строку повноважень, ОСОБА_1 призначено на посаду судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області.

У січні 2021 року ТУ ДСА України в Луганській області нараховано ОСОБА_1 суддівську винагороду, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовуються для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року у розмірі 2102,00 грн.

Матеріалами справи підтверджено, що розмір суддівської винагороди ОСОБА_1 за січень 2021 року склав: оклад судді (14 р. д. ) - 51 111,79 грн; вислуга років 30% - 15 333,54 грн; надбавка за наукову ступінь 15% - 7666,77 грн; відпустка 5 р. д. - 26 468,60 грн; індексація - 63,56 грн.

Листом ТУ ДСА в Луганській області від 23.01.2021 повідомлено позивача про нарахування суддівської винагороди позивачу з січня 2021 року у відповідності до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет на 2021 рік", виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн, з чим позивач не погоджується.

Такі дії відповідача позивач вважає протиправними з підстав того, що відповідно до приписів спеціального законодавства суддівська винагорода за січень 2021 року підлягає нарахуванню виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2021 року в розмірі 2270 грн.

Спірним питанням цієї справи є правомірність дій відповідача при нарахуванні позивачу суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовуються для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року у розмірі 2102,00 грн.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їхнього застосування

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статті 43 Конституції України, серед іншого, визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У преамбулі Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - ~law51~) зазначено, що ~law52~ визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

~law53~ визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до ~law54~ можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Відповідно до ~law56~ суддівська винагорода регулюється ~law57~ та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

За ~law58~ суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено ~law59~. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до ~law60~ (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11.03.2020 діє в редакції ~law61~) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Статтею 7 Закону України від 15.12.2020 № 1082-IX "Про Державний бюджет України на 2021 рік" установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2189 гривень, з 1 липня - 2294
гривні, з 1 грудня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня - 1921 гривня, з 1 липня - 2013
гривень, з 1 грудня - 2100 гривень; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2395 гривень, з 1 липня - 2510 гривень, з 1 грудня - 2618 гривень; працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень, з 1 липня - 2379 гривень, з 1 грудня - 2481
гривня; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 1 січня - 2102
гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1769 гривень, з 1 липня - 1854 гривні, з 1 грудня - 1934 гривні.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, у відповідності до частини 1 статті 341 КАС України, виходить з такого.

Предметом судового контролю у цій справі є зобов'язання ТУ ДСА України в Луганській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди за січень 2021 року.

Відповідно до матеріалів справи, суддівську винагороду за січень 2021 року позивачу обчислено, виходячи з приписів статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.

Верховний Суд зазначає, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (~law64~) гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема в рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від
01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, а також від 04.12.2018 № 11-р/2018.

Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена ~law65~, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

Необхідно також указати, що у пункті 62 висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та ~law66~.

Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

З 30.09.2016 набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (далі - ~law67~).

~law68~, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище. Верховний Суд звертає увагу на те, що Конституція України у редакції ~law69~ вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що "розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій".

З цією конституційною нормою співвідносяться норми ~law70~, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.

Розмір суддівської винагороди визначено у ~law71~, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини 2 статті 130 Конституції України.

~law72~ визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,1, якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб.

Статтею 130 Конституції України закріплено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України від 15.07.1999 № 966-XIV "Про прожитковий мінімум" (далі - ~law74~).

Відповідно до ~law75~ прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

У змісті наведеної норми ~law76~ закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.

~law77~ встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Верховний Суд зазначає, що ~law78~ не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді".

Водночас ~law79~ судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Натомість статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", разом із встановленням на 1 січня 2021 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді", розмір якого становить 2102,00 грн.

До 2021 року відповідачем для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 1 січня відповідного календарного року, як це передбачено ~law81~.

Варто зазначити, що зміни до ~law82~ в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який мовиться у позовній заяві (січень 2021 року), а також в ~law83~ щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Колегія суддів уважає за потрібне указати, що для спірних правовідносин спеціальними є норми ~law84~, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік".

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-рп (II)/2020, до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): "закон пізніший має перевагу над давнішим" (lex posterior derogat priori) - "закон спеціальний має перевагу над загальним" (lex specialis derogat generali) - "закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим" (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Водночас Закон України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною 2 статті 130 Конституції України і ~law87~.

Верховний Суд зауважує, що Закон України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.

Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права "спеціальний закон скасовує дію загального закону" (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis), тобто ~law89~, а положення ~law90~ вважати загальними нормами (lex generalis).

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України). У межах касаційного перегляду судових рішень в цій справі колегія суддів звертає на нього увагу у сукупності з іншою аргументацією, про яку йдеться вище.

Отже, ~law91~ закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

Щодо питання матеріального забезпечення суддів Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Зубко та інші проти України" від 26.04.2006 зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.

Необхідно підкреслити, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.

Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів констатує, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року (2270,00 грн), на іншу розрахункову величину, яка ~law92~ не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн) у січні 2021 року, на підставі абзацу 5 статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" було неправомірним. Тому неправильним є висновок судів попередніх інстанцій про відмову позивачеві у задоволенні позову, з підстав, що наведені у рішеннях, які переглядаються.

Розмір суддівської винагороди встановлено ~law94~, тож позивач має право на те, щоб йому виплатили недоотримані кошти (заборгованість).

У такому контексті можемо говорити про те, що є підстави для стягнення заборгованої суми, що вимагає від суду першої інстанції встановити, серед іншого, розмір заборгованості, а також встановити належного відповідача чи відповідачів за такими вимогами, якщо для цього будуть підстави.

Щодо останнього зауважимо, за правилами ~law95~, Державна судова адміністрація України (далі - ДСА України) здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

Відповідно до ~law96~ суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог ~law97~, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Зважаючи на наведені положення ~law98~ у зіставленні з положеннями частин 1 , 2 , 5 статті 22, частини 1 статті 23 Бюджетного Кодексу України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України. Відповідач як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2021 рік).

Тому для правильного вирішення цієї справи та обрання ефективного способу захисту порушених прав судам попередніх інстанцій потрібно з'ясувати також участь ДСА України (через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів) у застосуванні прожиткового мінімуму "для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді" при виплаті суддівської винагороди, передбачених абзацом 5 статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", відтак визначити правовий статус цього державного органу в адміністративному спорі - третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору чи відповідач (другий відповідач).

У цьому зв'язку потрібно пояснити, що причиною невиплати позивачу суддівської винагороди в повному обсязі протягом спірного періоду може бути недостатність виділених відповідачу коштів (бюджетних асигнувань) на ці потреби. У такому випадку невиплату суддівської винагороди в повному обсязі можна пов'язувати із діяльністю ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; ~law100~), відповідно як суб'єкта владних повноважень, рішеннями/діями якого порушено право особи (судді).

Водночас у вимірі обставин цієї справи не можемо заперечити існування ситуації, коли ДСА України виділила відповідачу достатньо коштів для виплати суддівської винагороди (зокрема й позивачу) з урахуванням вимог ~law101~ (затвердивши відповідний кошторис), але відповідач натомість розпорядився цими коштами з урахуванням зменшеного розміру прожиткового мінімуму. Тоді є підстави стверджувати, що невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі, як наслідок виникнення заборгованості з її виплати (перед позивачем), є результатом дій/рішень відповідача, а тому спосіб захисту повинен співвідноситися/пов'язуватися з цими діями та їх наслідками.

Нагадаємо, що в цій справі позивач заявив позов до ТУ ДСА України в Луганській області, вимагаючи нарахувати та виплатити недоотримані кошти, позаяк вважає, що цей орган безпідставно виплачував йому суддівську винагороду (протягом спірного періоду) у меншому розмірі, ніж належить.

Звертаючи увагу судів попередніх інстанцій на необхідність визначити належного відповідача/відповідачів за цим позовом колегія суддів не має на меті переконати у хибності звернення з позовом до ТУ ДСА України в Луганській області. Наведені міркування касаційного суду у цій площині потрібно розуміти як намагання зорієнтувати суди попередніх інстанцій на те, які юридично значимі факти потрібно з'ясувати для правильного вирішення спору і застосування ефективного способу захисту порушеного права у вимірі обставин саме цієї справи та спірних правовідносин.

Аналогічних висновків дійшов також Верховний Суд у постановах від 03.03.2021 у справі № 340/1916/20, від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21 та направив у зв'язку з цим справу на новий розгляд до суду першої інстанції, адже для правильного вирішення спору потрібно було визначити належний суб'єктний склад відповідача (відповідачів) у цих правовідносинах.

Судами попередніх інстанцій відмовлено позивачу у позові, а тому ними не досліджувалося питання правильності та обґрунтованості розрахунку суми, що пропонується позивачем до стягнення.

Відповідно до частини 1 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України).

За таких обставин, суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями надавати оцінку обставинам, які не досліджувалися судами попередніх інстанцій та перевіряти їх відповідними доказами.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених частини 2 статті 353 КАС України; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Відповідно до частини 6 статті 353 КАС України постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.

Переглянувши судові рішення в цій справі в межах своїх повноважень та підстав для відкриття касаційного провадження, колегія суддів дійшла висновку, що внаслідок неповноти дослідження усіх доказів, які є у справі, не з'ясованими залишилися обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення цього спору, що є підставою для направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи (частина 5 статті 353 КАС України).

Висновки щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини 6 статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 28.04.2021 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 02.08.2021 у цій справі скасувати, справу направити на новий судовий розгляд до Луганського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

СуддіЖ. М. Мельник-Томенко А. В. Жук Н. М. Мартинюк