Історія справи

Ухвала КАС ВП від 09.08.2018 року у справі №817/586/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 серпня 2018 року

Київ

справа №817/586/17

адміністративне провадження №К/9901/38699/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 817/586/17

за позовом ОСОБА_3

до Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області

третя особа Фізична особа-підприємець ОСОБА_4,

про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинення певних дій,

за касаційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 22 травня 2017 року (у складі судді Комшелюк Т.О.) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2017 року (у складі колегії суддів Кузьменко Л.В., Іваненко Т.В., Франовської К.С.),

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач двічі звертався до відповідача із клопотаннями про затвердження проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки площею 0,1 га за межами населеного пункту на території Білокриницької сільської ради Рівненського району Рівненської області для особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності відповідно до вимог статті 118 Земельного Кодексу України. Однак, відповідач своїми листами відмовив у задоволенні клопотань з посиланням на невідповідність проекту вимогам чинного законодавства. Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки проект землеустрою був погоджений експертом, про що свідчить відповідний висновок. Крім того, відповідач не уповноважений перевіряти проект на відповідність нормам чинного законодавства оскільки вказана перевірка є повноваженням державного кадастрового реєстратора.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 22 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2017 року, адміністративний позов задоволено повністю.

Визнано протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області щодо відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1 га ОСОБА_3 безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства з земель державної власності на території Білокриницької сільської ради Рівненського району Рівненської області, викладені в листах від 31 березня 2017 року № К-1157/0-2786/0/6-17 та від 14 квітня 2017 року № К-1488/0-3195/0/6-17.

Зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області вчинити дії щодо розгляду питання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність ОСОБА_3 площею 0,1 га для ведення особистого селянського господарства на території Білокриницької сільської ради Рівненського району Рівненської області в порядку та у спосіб передбачений частиною дев'ятою статті 118 Земельного кодексу України.

Зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області подати суду звіт про виконання рішення суду у строк - один місяць з дня набрання чинності постановою Рівненського окружного адміністративного суду.

Постановляючи це рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач не має повноважень на здійснення перевірки документації із землеустрою на відповідність нормам чинного законодавства, оскільки такі повноваження надані лише державному кадастровому реєстратору; дії відповідача щодо відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1 га ОСОБА_3 безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства з земель державної власності на території Білокриницької сільської ради Рівненського району Рівненської області, викладені в листах від 31 березня 2017 року № К-1157/0-2786/0/6-17 та від 14 квітня 2017 року № К-1488/0-3195/0/6-17. є протиправними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій, вважаючи їх винесеними з неправильним застосуванням судом норм матеріального права відповідач звернувся із касаційною скаргою, в якій просить постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 22 травня 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2017 року скасувати, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана 21 липня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 817/586/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

Згідно з пунктом 4 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом - КАС України) касаційні скарги на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 березня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, а саме: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І. та Коваленко Н.В.

Верховний Суд ухвалою від 08 серпня 2018 року прийняв до провадження адміністративну справу № 817/586/17 та призначив її до розгляду ухвалою від 29 серпня 2018 року в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів на 30 серпня 2018 року.

При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками клопотань заявлено не було.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 15 грудня 2016 року відповідачем виданий наказ № 17-5311/16-16-СГ «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою ОСОБА_3».

21 грудня 2016 року позивачем укладений Договір № 128-2016-12-Г з ФОП ОСОБА_4 про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

10 лютого 2017 року згідно акта здачі і приймання робіт № 128-2016-12-Г позивач отримав проект землеустрою.

16 березня 2017 року та 03 квітня 2017 року позивач зверталася з клопотаннями до відповідача в порядку статі118 ЗК України з проханням про затвердження вказаного проекту.

31 березня 2017 року відповідачем розглянуто клопотання від 16 березня 2017 року та надано відмову за № К-1157/0-2786/0/6-17. Підставою для відмови у затвердженні стало те, що проект землеустрою не в повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства. а саме: в поданій документації із землеустрою не враховані зауваження та пропозиції до проекту землеустрою, зазначені у висновку про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки № 55/82-17 від 10 лютого 2017 року, тобто кадастровий план не відповідає статті 34 Закону України «Про Державний земельний кадастр.

14 квітня 2017 року відповідачем листом №К-1488/0-3195/0/6-17 повторно відмовлено позивачу у затвердженні проекту землеустрою. Підстава для відмови є: в поданій документації із землеустрою не враховані зауваження та пропозиції до проекту землеустрою, зазначені у висновку про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки № 55/82-17 від 10 лютого 2017 року, а саме кадастровий план не відповідає статті 34 Закону України «Про Державний земельний кадастр». Крім того, на кадастровому плані не зазначено кадастровий номер земельної ділянки (стаття 34 Закону України «Про Державний земельний кадастр»); в акті прийомки-передачі межових знаків на зберігання не погоджено межу по суміжності з землями державної власності (стаття 198 Земельного кодексу України); в акті прийомки-передачі межових знаків на зберігання не зазначено кадастровий номер земельної ділянки (Інструкція про встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), затверджена наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 18 травня 2010 року № 376).

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернулася до суду з позовом.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга обґрунтована тим, що 10 лютого 2017 року експертом державної експертизи Пушкаренко В.М. було надано висновок № 55/82-17 згідно якого проект землеустрою було визнано таким, що відповідає вимогам земельного законодавства та погоджено, однак у пункті 9 Проекту вказано зауваження до нього, а саме: «Привести у відповідність кадастровий план земельної ділянки згідно вимог статті 34 Закону України «Про державний земельний кадастр», до акта приймання передачі межових знаків додати схему прив'язки на місцевості, кроки (абрис)». Проте, незважаючи на викладене, позивачем при поданні клопотань до відповідача про затвердження проекту та передачу земельної ділянки у власність вказаних зауважень виправлено не було. З огляду на вищевикладене, та зважаючи на те, що позивачем не усунуте зауваження державного експерта, відповідачем було відмовлено у затвердженні документації із землеустрою.

Позивач в запереченнях від 28 вересня 2017 року на касаційну скаргу відповідача зазначив, що відповідач не має законних підстав не затвердити проект землеустрою та не наділений повноваженнями відмовляти у затвердженні проекту землеустрою, оскільки відповідно до частини дев'ятої статті 118 Земельного кодексу України орган виконавчої влади у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою та надання її у власність. Враховуючи зазначене, позивач просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД

Норми матеріального права, в цій справі, суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Земельні відносини в Україні, відповідно до статті 3 Земельного кодексу України (далі за текстом - ЗК України) регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Частиною шостою статті 118 ЗК України, передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до частини восьмої статті 118 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Згідно статті 186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту, а щодо земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, розробник подає оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на погодження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а до органів, зазначених у частині третій цієї статті, - завірені ним копії проекту. Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Частиною дев'ятою статті 118 ЗК України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відповідно до пункту 1 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 29 вересня 2016 № 333, Головне управління Держгеокадастру в області (далі - Головне управління) є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

Голова місцевої державної адміністрації координує діяльність Головного управління і сприяє йому у виконанні покладених на нього завдань.

Згідно із пунктами 2, 3 Положення, Головне управління у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства, дорученнями Прем'єр-міністра України, наказами Міністерства аграрної політики та продовольства України, дорученнями Міністра аграрної політики та продовольства України, його першого заступника та заступників, наказами Держгеокадастру, дорученнями Голови Держгеокадастру та його заступників, актами місцевої державної адміністрації та органів місцевого самоврядування, а також цим Положенням. Завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Пунктом 6 цього Положення встановлені повноваження посадових осіб Головного управління.

Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону України «Про державний земельний кадастр», державний кадастровий реєстратор: здійснює реєстрацію заяв про внесення відомостей до Державного земельного кадастру, надання таких відомостей; перевіряє відповідність поданих документів вимогам законодавства; формує поземельні книги на земельні ділянки, вносить записи до них, забезпечує зберігання таких книг; здійснює внесення відомостей до Державного земельного кадастру або надає відмову у їх внесенні; присвоює кадастрові номери земельним ділянкам; надає відомості з Державного земельного кадастру та відмову у їх наданні; здійснює виправлення помилок у Державному земельному кадастрі; передає органам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно відомості про земельні ділянки.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Рівненського окружного адміністративного суду від 22 травня 2017 року та ухвала Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2017 року відповідає, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Розглядаючи доводи касаційної скарги стосовно правомірності відмови відповідача у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, суд касаційної інстанції зазначає наступне.

Враховуючи вищевикладене правове регулювання Суд вважає, що в разі погодження проекту землеустрою у відповідності до статті 186-1 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України, позбавлений можливості приймати альтернативні рішення крім як рішень про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що вказаний проект позивача погоджений у відповідності до вимог статті 186-1 ЗК України, крім того, зазначене не заперечується відповідачем в касаційній скарзі.

Також встановлено, що згідно висновку експерта державної експертизи про розгляд проекту землеустрою з приводу відведення земельної ділянки, а саме: пункту 8, вбачається, що проект землеустрою з приводу відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства код 01.03 гр. ОСОБА_3, земельна ділянка розташована на території Білокриницької сільської ради Рівненського району Рівненської області, відповідає вимогам земельного законодавства та нормативно-правовим актам.

При цьому, пунктом 9 вказаного висновку викладені зауваження та пропозиції у такому формулюванні: привести у відповідність кадастровий план земельної ділянки згідно вимог статті 34 Закону України «Про державний земельний кадастр» до акту приймання-передачі межових знаків додати схему прив'язки на місцевості (абрис).

Однак, пунктом 10 вказаного висновку встановлено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується.

Із аналізу вказаного висновку слідує, що пункт 9 необхідно розуміти не як зауваження, а саме як пропозицію. При цьому суд зауважує, що в разі наявності зауважень до проекту землеустрою, останній не погоджується, оскільки зауваження по свій правовій природі передбачають наявність невідповідності проекту нормам чинного законодавства.

Отже, враховуючи приписи Положення про Головне управління Держгеокадастру в області та статті 9 Закону України «Про державний земельний кадастр», суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що відповідач не має повноважень на здійснення перевірки документації із землеустрою на відповідність нормам чинного законодавства, оскільки такі повноваження надані лише державному кадастровому реєстратору.

Крім того, Суд бере до уваги положення частини першої статті 6 КАС України де зазначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права.

Одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви, зокрема, через принцип «належного урядування».

Принцип «належного урядування», зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і найбільш послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків.

За наведених обставин та правового регулювання, суди попередніх інстанцій вірно встановили, що дії відповідача щодо відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1 га ОСОБА_3 безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства з земель державної власності на території Білокриницької сільської ради Рівненського району Рівненської області, викладені в листах від 31 березня 2017 року № К-1157/0-2786/0/6-17 та від 14 квітня 2017 року № К-1488/0-3195/0/6-17 є протиправними.

Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведений висновок суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення такого аргументу.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування».

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04 від 10 лютого 2010 року): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) від 09 грудня 1994 року, серія A,303-A, п. 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.

Тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди попередніх інстанції, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржених судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області залишити без задоволення.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 22 травня 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко