Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 420/29754/23

адміністративне провадження № К/990/40897/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Соколова В.М.,

суддів: Кашпур О.В., Загороднюка А.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними матеріалами у суді касаційної інстанції адміністративну справу № 420/29754/23

за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2023 року (суддя Єфіменко К.С.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2024 року (головуючий суддя - Крусян А.В., судді: Єщенко О.В., Яковлєв О.В.),

УСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ) до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - ГУ ДМС в Одеській області, відповідач), у якому просила:

- визнати протиправними дії Київського відділу у м. Одесі ГУ ДМС в Одеській області (відповідь № 340/51121-23/5112/32-23 від 01 вересня 2023 року) щодо відмови в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 року;

- зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 є законним представником неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , яка звернулась до Київського відділу у м. Одесі ГУ ДМС в Одеській області щодо оформлення та видачі паспорта у вигляді паспортної книжечки зразка 1994 року. Листом - відповіддю від 01 вересня 2023 року № 340/51121-23/5112/32-23 Київський районний відділ у м. Одесі ГУ ДМС в Одеській області відмовив ОСОБА_2 у видачі паспорта громадянина України. Разом із тим, чинне законодавство передбачає можливість отримати паспорт громадянина України зразка 1994 року та чітко регламентує алгоритм звернення заявника до відділу та перелік необхідних документів для отримання паспорта. При цьому, відповідач у відмові не зазначив жодного факту порушення заявником алгоритму звернення до територіального підрозділу ДМС та не вказав яких саме документів, на його думку, не додано заявником до переліку, визначеному Тимчасовим порядком оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 червня 2019 року № 456 (далі - Тимчасовий порядок № 456). Таким чином, відмова відповідача у видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року відповідно до наведених відповідачем аргументів є протиправною. Доводи відповідача щодо того, що ОСОБА_2 не досягла 16-річного віку, а тому не має право на паспорт громадянина України зразка 1994 року, спростовуються тим, що Закон України від 20 листопада 2012 року № 5492-VI «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі - Закон № 5492-VI) не забороняє оформлення та видачу паспорта громадянина України у формі книжечки у зв`язку з досягненням 14-ти років.

ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2023 року позов задоволено в повному обсязі.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що на час звернення позивача із заявою до Київського відділу у м. Одесі ГУ ДМС в Одеській області діяло два нормативних акта: Положення про паспорт громадянина України, затверджене постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII (далі - Положення № 2503-XII) і постанова Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» (далі - Постанова № 302), відповідно до яких особи, які раніше отримали паспорт, не зобов`язані звертатися за його обміном, при досягненні відповідного віку органи УДМС проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов`язані отримувати новий паспорт у формі ID-картки, який має обмежувальний термін 10 років (частина третя статті 21 Закону № 5492-VI), до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. При цьому, у жодному законі не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві.

Із посиланням на позицію, сформовану Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 19 вересня 2018 року у справі № 806/3265/17, суд цієї інстанції зазначив, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

Суд першої інстанції зауважив, що у відповіді на заяву позивача відповідач посилається саме на відсутність у ОСОБА_2 16-річного віку, зазначивши, що відсутні законні підстави для видачі паспорта громадянина України у формі книжечки. Водночас, із прийняттям Закону № 5492-VI паспорт громадянина України видається з 14 років та є обов`язком особи, яка досягла 14-ти років, отримати паспорт громадянина України. Відсутність паспорту громадянина України з 14 років перешкоджає такій особі у реалізації її гарантованих Конституцією України прав та свобод.

Отож за позицією суду першої інстанції, оскільки Закон № 5492-VI має найвищу юридичну силу на відміну від Положення № 2503-XII саме у спірних правовідносинах щодо віку видачі паспорту громадянина України мають бути застосовані приписи статті 21 цього Закону. Проте застосування Закону № 5492-VI у частині віку видачі паспорту громадянина України не позбавляє позивача права на вибір, у якому вигляді бажає отримати паспорт громадянина України, оскільки право на отримання паспорту громадянина України у вигляді книжечки передбачено частиною другою статті 14 Закону № 5492-VI, Положенням № 2503-ХІІ та Тимчасовим порядком № 456.

З позицією та мотивами суду першої інстанції погодився й П`ятий апеляційний адміністративний суд, у зв`язку із чим постановою від 23 вересня 2024 року залишив рішення суду без змін. У своїй постанові суд апеляційної інстанції застосував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 19 вересня 2018 року у справі № 806/3265/17, від 18 листопада 2021 року у справі №420/4049/20, від 21 грудня 2022 року у справі № 420/5353/20, від 17 травня 2023 року у справі №420/12574/21.

ІІІ. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи

ГУ ДМС в Одеській області подало касаційну скаргу, в якій просить Верховний Суд скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2024 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Ця касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), із посиланням у касаційній скарзі на те, що в оскаржуваному судовому рішенні суд апеляційної інстанції застосував приписи частину першу статті 10 Закону № 5492-VI без врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 22 березня 2024 року у справі № 540/4500/21, від 24 квітня 2024 року у справі №260/2992/23, від 15 серпня 2019 року у справі № 0940/2105/18, від 21 грудня 2022 року у справі № 160/1/21, від 08 червня 2023 року у справі № 380/5977/21.

На думку скаржника, висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 вересня 2018 року у справі № 806/3265/17 не підлягають застосуванню до обставин справи № 420/29754/23, оскільки у зразковій справі правовідносини стосувалися майбутнього внесення персональних даних до Реєстру, та предметом розгляду було порушене право мати паспорт в альтернативній формі особи, яка не надавала згоду на обробку персональних даних. У той же час ОСОБА_2 29 травня 2015 року документована паспортом громадянина України для виїзду за кордон, який оформлений за допомогою засобів Єдиного державного демографічного реєстру внаслідок надання згоди на обробку персональних даних та внесення інформації до Реєстру. Втім, суди попередніх інстанцій не врахували вказані обставини та не надали їм правову оцінку.

Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 заперечує проти задоволення касаційної скарги відповідача, вважає, що необхідно відступити від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 22 березня 2024 року у справі №540/4500/21, від 21 грудня 2022 року у справі № 160/1/21, від 08 червня 2023 року у справі № 380/5977/21. На думку позивача, суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили законні судові рішення та обґрунтовано застосували висновки Верховного Суду у зразковій справі.

Ухвалою від 29 квітня 2025 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.

IV. Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

18 серпня 2023 року до Київського відділу в м. Одесі ГУ ДМС в Одеській області звернулася ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та її законний представник ОСОБА_1 із заявою про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року, затвердженого Положенням №2503-ХІІ, у вигляді книжечки без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру (ЄДДР) і без присвоєння унікального номера запису в ЄДДР (УНЗР).

У поданій заяві позивачі вказали, що мають намір оформити паспорт громадянина України ОСОБА_2 у зв`язку з досягненням нею 14-річного віку у вигляді книжечки зразка 1994 року, та не надають згоди на обробку персональних даних, забороняють передачу будь-яких даних про себе до Єдиного демографічного реєстру; формування стосовно себе УНЗР; використання будь-яких засобів ЄДДР.

Київським відділом у м. Одесі ГУ ДМС в Одеській області 01 вересня 2023 року надано письмову відповідь № 340/5112.1-23//5112/32-23 на зазначену заяву, в якій роз`яснено, що право на оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення № 2503-XII виникає у особи після досягнення 16-річного віку, за умови звернення з відповідною заявою, передбаченою цим Положенням.

Вважаючи протиправною відмову у наданні неповнолітній ОСОБА_2 паспорта громадянина України, ОСОБА_1 звернулася в інтересах неповнолітньої дитини до суду за захистом її порушених прав.

V. Джерела права й акти їхнього застосування

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

За змістом частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України, зокрема, визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; громадянство, правосуб`єктність громадян, засади регулювання демографічних та міграційних процесів.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України від 18 січня 2001року №2235-III «Про громадянство України» (далі - Закон № 2235-ІІІ) документом, що підтверджує громадянство України є паспорт громадянина України.

Пунктами 2, 3 Положення № 2503-XII визначено, що паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку. Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни запровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.

Пунктом 13 Положення № 2503-XII встановлено, що для одержання паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; свідоцтво про народження; дві фотокартки розміром 35х45 мм; у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України.

6 грудня 2012 року набрав чинності Закон № 5492-VI, яким визначено правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону №5492-VI суспільні відносини, пов`язані із збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням інформації Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр), оформленням, видачею, обміном, пересиланням, вилученням, поверненням державі, визнанням недійсними та знищенням передбачених цим Законом документів, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, цим та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами у сферах, де використовуються відповідні документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи.

Частиною першою статті 4 Закону №5492-VI встановлено, що Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина. Реєстр та майнові права інтелектуальної власності на створені на замовлення уповноважених суб`єктів для функціонування Реєстру об`єкти інтелектуальної власності належать державі. Відчуження, передача чи інше використання, ніж визначено цим Законом, Реєстру, його структурних складових та майнових прав інтелектуальної власності забороняються. Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.

За змістом частини першої статті 10 Закону №5492-VI внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб`єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних». У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.

Згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 13 Закону №5492-VI документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, оформлення якого передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, є паспорт громадянина України.

Відповідно до частини третьої статті 13 Закону №5492-VI паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзний документ біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, картка мігранта містять безконтактний електронний носій. Посвідчення особи на повернення в Україну, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідчення водія не містять безконтактного електронного носія.

Частиною четвертою статті 13 Закону № 5492-VI передбачено, що особам гарантується право на відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті громадянина України. Таке право реалізується шляхом подання заяви відповідному уповноваженому суб`єкту про внесення або відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук особи до безконтактного електронного носія.

Згідно з частинами першою, другою, четвертою та п`ятою статті 14 Закону №5492-VI форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.

Частиною першою статті 16 Закону №5492-VI передбачено, що оформлення, видача, обмін документів, їх пересилання, вилучення, повернення державі та знищення відбуваються в порядку, встановленому законодавством, якщо інше не передбачено цим Законом.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 21 Закону №5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов`язаний отримати паспорт громадянина України. Паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

Згідно з частиною сьомою статті 21 Закону №5492-VI до паспорта громадянина України вноситься така інформація: 1) назва держави; 2) назва документа; 3) ім`я особи; 4) стать; 5) громадянство; 6) дата народження; 7) унікальний номер запису в Реєстрі; 8) номер документа; 9) дата закінчення строку дії документа; 10) дата видачі документа; 11) уповноважений суб`єкт, що видав документ (код); 12) місце народження; 13) відцифрований образ обличчя особи; 14) відцифрований підпис особи; 15) податковий номер (реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків) або повідомлення про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган). У разі наявності повідомлення про відмову від реєстраційного номера облікової картки платника податків проставляється слово "відмова".

Згідно з пунктами 1, 2, 3 Порядку № 302 (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) паспорт громадянина України (далі - паспорт) є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов`язаний отримати паспорт.

Обмін паспорта здійснюється у разі непридатності паспорта для подальшого використання (підпункт 5 пункт 6 Порядку №302).

Підпунктом 1 пункту 7 Порядку №302 встановлено, що оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта здійснюються особі, яка досягла 14-річного віку, - на підставі заяви-анкети, поданої нею особисто.

Пунктами 14 Порядку №302 закріплено перелік інформації про особу, на ім`я якої оформляється паспорт, яка вноситься до заяви-анкети, а також документи, які подає заявник для оформлення паспорта.

За змістом пункту 19 Порядку №302 документи для оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обміну паспорта подаються до центрів надання адміністративних послуг, державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, і його відокремлених підрозділів (далі - уповноважені суб`єкти), територіальних органів та територіальних підрозділів ДМС. До територіального органу ДМС документи подаються лише в разі оформлення замість втраченого або викраденого, обміну паспорта, який було оформлено із застосуванням засобів Реєстру.

Згідно з пунктом 32 Порядку №302 працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС не пізніше наступного дня після надходження до розгляду документів перевіряє повноту поданих заявником документів, зазначених у пунктах 35, 46 і 69 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства.

Відповідно до пункту 100 Порядку №302 територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС має право відмовити особі в оформленні або видачі паспорта, якщо: 1) особа не є громадянином України; 2) особа вже отримала паспорт (у тому числі паспорт зразка 1994 року), який є дійсним на день звернення (крім випадків обміну паспорта у зв`язку з виявленням помилки в інформації, внесеній до нього; звернення для обміну протягом одного місяця до дати закінчення строку дії паспорта; непридатності для подальшого використання); 3) дані, отримані з баз даних Реєстру, картотек, наявних державних та єдиних реєстрів, інших інформаційних баз, що перебувають у власності держави, органів місцевого самоврядування або підприємств, установ та організацій, не підтверджують надану заявником інформацію; 4) за видачею паспорта звернувся законний представник, який не має документально підтверджених повноважень на отримання паспорта; 5) особа подала не в повному обсязі документи та інформацію, необхідні для оформлення і видачі паспорта; 6) особу не встановлено за результатами проведення процедури встановлення особи.

Пункт 1 розділу I «Загальні положення» Тимчасового порядку №456 визначає порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року (далі - паспорт) особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року (далі - рішення суду), засвідчене в установленому законодавством порядку.

Згідно з пунктом 1 розділу IV «Обмін паспорта» Тимчасового порядку №456 обмін паспорта здійснюється в разі: 1) зміни прізвища, імені, по батькові, дати та/або місця народження; 2) установлення розбіжностей у записах (невідповідність записів, зроблених у паспорті, записам в інших документах); 3) непридатності паспорта для користування (паспорт/фотокартка має потертості (та/або відсутня її частина), що не дають змогу візуально ідентифікувати особу, прочитати прізвище, ім`я, по батькові, дату та місце народження, ким виданий паспорт, підпис посадової особи та дату видачі, пошкодження перфорованої серії та номера, що не дає змогу встановити реквізити паспорта, виправлення, підчистки окремих літер у персональних даних/найменуванні органу/штампах/печатках або інші чинники, які впливають на цілісність документа.

Відповідно до пункту 2 розділу IV «Обмін паспорта» Тимчасового порядку №456 для обміну паспорта заявник подає: 1) заяву; 2) рішення суду; 3) паспорт, що підлягає обміну; 4) дві (три - у разі одержання паспорта, який обмінюється в іншому територіальному підрозділі ДМС) фотокартки розміром 3,5 x 4,5 см; 5) платіжний документ з відміткою банку про сплату державного мита (у разі обміну паспорта у зв`язку із непридатністю для користування) або оригінал документа про звільнення від його сплати; 6) документи, що підтверджують обставини (крім обміну паспорта з причин непридатності його використання), на підставі яких паспорт підлягає обміну. Видані компетентними органами іноземної держави документи, що подаються для оформлення паспорта, засвідчуються в установленому законодавством порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та подаються з перекладом українською мовою, вірність якого засвідчується нотаріально; 7) довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (для внутрішньо переміщених осіб); 8) посвідчення про взяття на облік бездомних осіб, видане відповідним центром обліку бездомних осіб (для бездомних осіб). У разі обміну паспорта, оформленого територіальним підрозділом ДМС, який припинив діяльність або тимчасово не здійснює свої повноваження, заявник додатково подає всі наявні документи, у тому числі документи, що містять фотозображення особи.

VІ. Позиція Верховного Суду

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Одночасно, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Вирішуючи питання про обґрунтованість доводів касаційної скарги, колегія суддів виходить з такого.

Предметом судового контролю у цій справі є правомірність дій ГУ ДМС в Одеській області в особі Київського відділу у м. Одесі щодо відмови в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 року;

Касаційне провадження відкрите за касаційною скаргою ГУ ДМС в Одеській області з підстави, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, які обґрунтовані доводами скаржника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції частини першої статті 10 Закону № 5492-VI без врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 22 березня 2024 року у справі № 540/4500/21, від 24 квітня 2024 року у справі № 260/2992/23, від 15 серпня 2019 року у справі № 0940/2105/18, від 21 грудня 2022 року у справі №160/1/21, від 08 червня 2023 року у справі № 380/5977/21.

Переглянувши оскаржувані судові рішення у межах, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів дійшла до таких висновків.

Аналіз норм законодавства, якими врегульовано спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що реалізація волевиявлення громадянина на отримання паспорта, незалежно від форми такого, здійснювалась і здійснюється шляхом подання заяви за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України, до компетентного органу особисто особою, яка звертається за отриманням паспорта, із зазначенням інформації та долученням документів, які передбачені вимогами чинного законодавства. При цьому, дотримання особою певних правил, пов`язаних з процедурою оформлення та видачі паспорта, зокрема щодо дотримання форми заяви, є обов`язковим.

Це узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 07 листопада 2018 року у справі № 820/3327/16, від 29 листопада 2019 року у справі №260/1414/18, від 21 серпня 2020 року у справі №260/99/19, від 10 грудня 2020 року у справі №240/575/20 та від 08 червня 2023 року у справі №380/5977/21 (на яку посилається відповідач в своїй касаційній скарзі).

Як зазначалося, підставою виникнення спору між сторонами слугувало надання відмови ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 року, у видачі їй паспорту громадянина України зразка 1994 року у зв`язку із недосягненням нею 16-річного віку.

Звертаючись до органу міграційної служби, ОСОБА_2 у заяві від 18 серпня 2023 року зазначила, що не дає згоду на збір та обробку персональних даних, забороняє передачу будь-яких даних про себе до Реєстру, формування по відношенню до неї УНЗР (будь-яких інших ідентифікаторів: цифрових, штрих-кодових, QR-кодових, біометричних тощо), використання щодо неї будь-яких засобів Реєстру, просить оформити та видати паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення № 2503-XII.

Поряд із цим, у своїй заяві до органу ДМС ОСОБА_2 не зазначала про наявність у неї релігійних переконань і приналежність до окремої суспільної групи, що зумовлювало би необхідність у відмові від обробки персональних даних та видачі паспорта із безконтактним носієм інформації. Такі твердження відображені лише у позовній заяві.

Суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи позов, дійшли висновку про безпідставність відмови відповідачем у видачі ОСОБА_2 паспорту громадянина України зразка 1994 року, посилаючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18).

Однак колегія суддів уважає помилковим урахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18).

У постанові від 15 серпня 2019 року у справі № 0940/2105/18, на неврахування якої посилається скаржник, Верховний Суд аналізував, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у зразковій справі № 806/3265/17 за позовом особи до Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області, Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії вказано на ознаки цієї типової справи:

а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення №2503-ХІІ;

б) відповідач - територіальні органи ДМС України;

в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов`язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення № 2503-ХІІ.

Розглянувши зразкову справу №806/3265/17 (Пз/9901/2/18), Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що норми Закону №5492-VI, на відміну від норм Положення №2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин), не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом»), не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя в контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.

Велика Палата Верховного Суду у зразковій справі констатувала, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

З урахуванням викладеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що позовні вимоги про визнання протиправними дії Відділу УДМС щодо відмови у видачі позивачеві паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення №2503-ХІІ є обґрунтованими. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що самі по собі дії Відділу УДМС щодо відмови позивачеві у видачі їй паспорта громадянина України у формі книжечки відповідали Закону №5492-VI.

Верховний Суд звертає увагу, що відповідно до пунктів 21, 22 частини 1 статті 4 КАС України типові адміністративні справи - адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб`єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявлено аналогічні вимоги; зразкова адміністративна справа - типова адміністративна справа, прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для постановлення зразкового рішення.

Отже, ознаками типових адміністративних справ є один і той же відповідач-суб`єкт владних повноважень та/або його відокремлені структурні підрозділи, аналогічні підстави публічно-правового спору, однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин та аналогічні позовні вимоги.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2019 року №806/3265/17 (Пз/9901/2/18) стосується питань захисту прав і свобод громадян України, які не надають згоду на обробку персональних даних, оскільки з мотивів релігійних переконань побоюються настання в результаті їх обробки негативних наслідків, пов`язаних із формуванням цифрових ідентифікаторів особи.

Повертаючись до обставин справи, що розглядається, відзначимо, що визначальними її особливостями, на підставі яких вона (справа) не може бути визначена як типова є, зокрема, те, що ОСОБА_2 звернулась до відповідача із заявою про видачу їй паспорта громадянина України у вигляді книжечки зразка 1994 року у зв`язку з досягненням 14-річного віку; при зверненні до органу міграційної служби із заявою позивач не зазначає про наявність релігійних переконань і приналежність до окремої суспільної групи, що зумовлювало би необхідність у відмові від обробки персональних даних та видачі паспорта із безконтактним носієм інформації.

Натомість, у зразковій справі правовідносини стосувались майбутнього внесення персональних даних до Реєстру, та предметом розгляду у такій справі було порушене право мати паспорт у альтернативній формі особи, яка не надавала згоду на обробку персональних даних з мотивів релігійних переконань.

З уваги на викладене, у судів першої та апеляційної інстанцій не було правових підстав для врахування висновків у зразковій справі №806/3265/17(Пз/9901/2/18) при розгляді цієї справи.

Також принагідно зауважити, що у відзиві на позовну заяву та в апеляційній скарзі відповідач вказав, що 29 травня 2015 року ОСОБА_2 документована паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 , який оформлений за допомогою засобів Реєстру внаслідок волевиявлення позивачів, які надали згоду на обробку її персональних даних та внесення інформації до Реєстру. У зв`язку із внесенням інформації щодо ОСОБА_2 , наданої нею особисто, до Реєстру було автоматично сформовано УНЗР 20080304-00061. На ці обставини скаржник акцентує увагу Суду й у касаційній скарзі.

Між тим, в оскаржуваних судових рішеннях не зазначено про обставини, на які посилається відповідач, не наведено мотивів їх урахування чи відхилення.

Необхідно нагадати, що відповідно до статті 10 Закону №5492-VI унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі залишається незмінним при всіх наступних операціях у реєстрі.

Отже, суди попередніх інстанцій мали б перевірити, чи дійсно ОСОБА_2 є особою, яка самостійно звернулася із заявою щодо внесення її персональних даних до Реєстру та надала згоду на їх обробку з формуванням цифрового ідентифікатора та, чи дійсно у Реєстрі відносно неї вже сформовано унікальний номер запису, оскільки в такому разі отримання паспорта громадянина України у вигляді ID-картки жодним чином не порушуватиме її права та не буде вважатися втручанням у її приватне життя.

У цьому зв`язку колегія суддів звертає увагу, що однією із обставин, за якою Верховний Суд у справі №0940/2105/18 (постанова від 15 серпня 2019 року) скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий судовий розгляд, було те, що судами не надавалось оцінки поданню особою заяви-анкети та документів на оформлення паспорта у вигляді ID-картки і наданню згоди на обробку персональних даних, в результаті обробки яких такій особі присвоєно УНЗР.

Таким чином обставини, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, залишилися поза межами дослідження судами попередніх інстанцій.

Необхідно зауважити, що судове рішення є результатом повного і всебічного з`ясування обставин адміністративної справи (стаття 244 КАС України) та ретельної оцінки наданих сторонами й витребуваних судом доказів на тлі правильного застосування норм матеріального і процесуального права (стаття 242 КАС України). Від зміни цих елементів, відповідно, може змінюватися й кінцевий результат судового рішення в адміністративній справі.

Викладене в сукупності дає підстави для висновку про порушення судами норм процесуального права та недотримання судами принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи під час дослідження зібраних у справі доказів, та під час оцінки аргументів учасників справи, що унеможливило належне встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За правилами статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Підсумовуючи наведене Верховний Суд констатує, що висновки судів попередніх інстанцій зроблені без повного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи та оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 КАС України, а відтак оскаржувані судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, встановленим статтею 242 КАС України.

У свою чергу, в силу положень статті 341 КАС України встановлення обставин судом касаційної інстанції не допускається.

Допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм процесуального права, не дають можливості Верховному Суду переглянути рішення судів на предмет правильності застосування норм матеріального права у межах доводів скаржника, які слугували підставою для відкриття касаційного провадження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки повинен відбутися новий судовий розгляд справи.

За змістом статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Беручи до уваги вказані норми КАС України колегія суддів дійшла висновку, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення суду першої та апеляційної інстанцій слід скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи суду необхідно дослідити усі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Також необхідно врахувати наведене у цій постанові та ухвалити законне та обґрунтоване рішення за результатами повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності та взаємному зв?язку.

VІІ. СУДОВІ ВИТРАТИ

З огляду на результат касаційного розгляду справи, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2024 року у справі № 420/29754/23 скасувати.

Справу направити на новий судовий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.М. Соколов О.В. Кашпур А.Г. Загороднюк