Історія справи

Ухвала КАС ВП від 05.02.2018 року у справі №815/332/17
Ухвала КАС ВП від 29.05.2018 року у справі №815/332/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 березня 2020 року

Київ

справа №815/332/17

адміністративне провадження №К/9901/21266/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзний І.В. та Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 815/332/17

за позовом Одеської міської ради

до Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, державного реєстратора Одеської філії Державного підприємства «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень» Кравця Олександра Володимировича,

треті особи: Комунальне підприємство «Одеське електротехнічне експлуатаційно-монтажне підприємство», Мале підприємство «Фенікс-92» у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Товариство з обмеженою відповідальністю «ШЗЛ»

про скасування реєстрації декларації про готовність об`єктів до експлуатації, скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень,

за касаційною скаргою Одеської міської ради

на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 21 березня 2019 року (у складі судді Завальнюка І.В.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2019 року (у складі колегії суддів Кравченка К.В., Джабурія О.В., Вербицької Н.В.),

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року Одеська міська рада (далі - позивач, міськрада) звернулася до Одеського окружного адміністративного суду із позовом до Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області (далі також - відповідач 1, Департамент ДАБІ), Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради (далі також - відповідач 2, Управління ДАБІ), державного реєстратора Одеської філії Державного підприємства «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень» Кравця Олександра Володимировича (далі також - відповідач 3, державний реєстратор), за участю третіх осіб: Комунальне підприємство «Одеське електротехнічне експлуатаційно-монтажне підприємство», Мале підприємство «Фенікс-92» у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Товариство з обмеженою відповідальністю «ШЗЛ» (далі - треті особи), у якому просила:

- скасувати реєстрацію декларації про готовність об`єкта до експлуатації, здійснену Департаментом ДАБІ в Одеській області 21 квітня 2016 року за № ОД 142161121604 щодо об`єкта «Реконструкція нежитлового приміщення магазину без зміни геометричних розмірів за адресою: Одеська обл., м. Одеса, пр-т. Шевченка, 2», замовником якої є ТОВ МП «Фенікс-92»;

- скасувати реєстрацію декларації про готовність об`єкта до експлуатації, здійснену Департаментом ДАБІ в Одеській області 21 квітня 2016 року за № ОД 142161121692 щодо об`єкта «Реконструкція нежитлового приміщення магазину без зміни геометричних розмірів за адресою: Одеська обл., м. Одеса, пр-т. Шевченка, 2-А», замовником якої є ТОВ МП «Фенікс-92»;

- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Одеської філії державного підприємства «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень» Кравця О.В. від 08 липня 2016 року за індексним номером 30386415 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), згідно з яким до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності ТОВ МП «Фенікс-92» на нежитлове приміщення магазину загальною площею 18 кв.м. за адресою: Одеська обл., м. Одеса, пр-т. Шевченка, 2 ;

- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Одеської філії державного підприємства «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень» Кравця О.В. від 08 липня 2016 року за індексним номером 30386058 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), згідно з яким до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності ТОВ МП «Фенікс-92» на нежитлове приміщення магазину загальною площею 25,2 кв.м. за адресою: Одеська обл., м. Одеса, пр-т. Шевченка, 2-А .

В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначила, що аналіз відомостей зазначених у деклараціях № ОД 142161121604 та № ОД 142161121692 свідчить про те, що вони мають недостовірний характер, декларації подані та оформлені з порушенням установлених вимог, що, в свою чергу, виключає наявність правових підстав для їх реєстрації уповноваженим органом владних повноважень. Одеська міська рада не передавала у власність чи у користування ТОВ МП «Фенікс-92» земельні ділянки, які були забудовані, позивачем не вирішувалося питання щодо відведення земельної ділянки для реконструкції нежитлових приміщень магазину. Тобто, реконструкція проведена на земельній ділянці, яка не була відведена в установленому законодавством порядку для цієї мети. Представник позивача зазначає, що оскільки оскаржувані рішення державного реєстратора прийнято на підставі декларацій про готовність об`єкта до експлуатації, які на думку Одеської міської ради, підлягають скасуванню, скасуванню підлягають і відповідні рішення про державну реєстрацію прав, прийняті на підставі вказаних декларацій. Крім цього, представник позивача вказала, що рішення прийняті державним реєстратором за відсутності документів, що посвідчують право власності на об`єкти нерухомого майна до їх реконструкції.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 21 березня 2019 року, залишеною без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2019 року, провадження у справі закрито.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що виникнення спірних правовідносин обумовлено незгодою позивача з правомірністю набуття третіми особами у справі права власності на об`єкти нерухомого майна, що стало підставою для оскарження міською радою реєстрації права власності на це майно. Таким чином, предметом розгляду в цій справі є законність набуття особами права власності на нерухоме майно, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 21 березня 2019 року та постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2019 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Одеська міська рада звернулася з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана 29 липня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2019 відкрито касаційне провадження у справі № 815/332/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2019 року заяву судді Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду Єзерова А.А. про самовідвід задоволено.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи вказану скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Желєзного І.В. та Коваленко Н.В., про що складено протокол від 11 вересня 2019 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач звернувся до суду з позовом до державного реєстратора, який провів державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення магазинів за ТОВ МП «Фенікс-92», та до Департаменту ДАБІ, який здійснив реєстрацію декларації про готовність об`єктів до експлуатації.

При цьому, підставою для звернення з позовом є те, що у Департаменту ДАБІ були відсутні правові підстави для реєстрації декларацій про готовність об`єктів до експлуатації. Одеська міська рада не передавала у власність чи у користування ТОВ МП «Фенікс-92» земельні ділянки, які були забудовані; позивачем взагалі не вирішувалося питання щодо відведення земельної ділянки для реконструкції нежитлових приміщень магазину.

Таким чином, скасування реєстрації вказаних декларацій тягне за собою і скасування рішень про державну реєстрацію прав, прийнятих на підставі таких декларацій.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник посилається на те, що підставою для звернення до суду з вимогами про скасування реєстрацій декларацій про готовність об`єкта до експлуатації є нездійснення органом державного архітектурно-будівельного контролю належної перевірки достовірності відомостей, зазначених у деклараціях про готовність об`єктів до експлуатації, що спричинило визнання державною факту готовності до експлуатації самочинно збудованого об`єкта. Таким чином, суди помилково прийшли до висновку про наявність у справі спору щодо майна.

Від Іванченко О.М. 05 вересня 2019 року надійшов відзив, де зазначено, що суди правильно встановили, що у справі існує спір про право цивільне. Оскільки, у випадку державної реєстрації права власності за третьою особою порушилось майнове право позивача.

Від інших учасників справи відзиву на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, в якій зазначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону ухвала Одеського окружного адміністративного суду від 21 березня 2019 року та постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2019 року відповідають, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина друга статті 2 КАС України).

У цій справі спірні правовідносини виникли стосовно встановлення правомірності реєстрації декларацій про готовність об`єктів до експлуатації від 21 квітня 2016 року за № ОД 142161121604 та №ОД 142161121692, а також визнання протиправними та скасування рішень державного реєстратора Одеської філії державного підприємства «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень» Кравця О.В. від 08 липня 2016 року щодо внесення запису про право власності ТОВ МП «Фенікс-92» на нежитлові приміщення магазину.

Разом з тим, з висловлених позивачем у ході розгляду справи доводів вбачається, що основним мотивом звернення до суду стало порушення її прав, а саме - Одеська міська рада не передавала у власність чи у користування ТОВ МП «Фенікс-92» земельні ділянки, які були забудовані, крім того, позивачем не вирішувалося питання щодо відведення земельної ділянки для реконструкції нежитлових приміщень магазину.

Відповідно до статті 1 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно статті 1 ГК України господарські відносини виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб`єктами господарювання, а також між цими суб`єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Відповідно до частин першої та другої статті 20 ГК України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб`єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Правовідносини, щодо яких виник спір, обумовлені порушенням права розпорядження земельною ділянкою, яка знаходиться у комунальній власності територіальної громади м. Одеси, оскільки рішення щодо передачі земельної ділянки у власність чи користування ТОВ МП «Фенікс-92» Одеською міською радою не приймалось. Таким чином, вимоги про скасування реєстрації декларацій про готовність об`єктів до експлуатації від 21 квітня 2016 року за № ОД 142161121604 та №ОД 142161121692, а також визнання протиправними та скасування рішень державного реєстратора Одеської філії державного підприємства «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень» Кравця О.В. від 08 липня 2016 року щодо внесення запису про право власності ТОВ МП «Фенікс-92» на нежитлові приміщення магазину є похідними і можуть бути розглянуті при вирішенні судом питання щодо законності проведення будівельних робіт на земельній ділянці, яка фактично перебуває у власності територіальної громади м. Одеси.

Відтак, цей спір не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства.

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що спір про правомірність реєстрації декларацій про готовність об`єктів до експлуатації від 21 квітня 2016 року за № ОД 142161121604 та №ОД 142161121692, а також про визнання протиправними рішення державного реєстратора Одеської філії державного підприємства «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень» Кравця О.В. від 08 липня 2016 року щодо внесення запису про право власності ТОВ МП «Фенікс-92» на нежитлові приміщення магазину не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.

За таких обставин, спір у цій справі не може вирішуватися за правилами адміністративного судочинства.

Як убачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли між Одеською міською радою та ТОВ МП «Фенікс-92» стосовно правомірності проведення будівельних робіт на земельній ділянці, рішення стосовно передачі у власність чи користування якої стосовно ТОВ МП «Фенікс-92», Одеською міською радою не приймалось, а також набуття ТОВ МП «Фенікс-92» права власності на нежитлові приміщення магазину.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час подання позову) господарським судам підвідомчі, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів.

З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що цей спір може вирішуватися в порядку господарського судочинства.

Важливо, що на момент розгляду цієї справи в судах першої та апеляційної інстанції, Верховним Судом України, зокрема, у постанові від 30 травня 2017 року у справі № 826/11997/15, вже була висловлена правова позиція стосовно непоширення юрисдикції адміністративних судів на спори, що виникають з подібних правовідносин, а саме правовідносин стосовно визнання протиправною та скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 815/2965/14, від 11 вересня 2019 року у справі № 815/4789/16 та від 16 жовтня 2019 року у справі № 821/828/16, а також у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі № 820/6188/16, від 29 серпня 2019 року у справі № 826/24996/15 та від 26 вересня 2019 року у справі № 822/5814/15.

Крім того, Верховним Судом України у постановах від 09 вересня 2008 року у справі № 21-1883во07, від 02 березня 2010 року у справі № 3-472к10, від 11 квітня 2017 року у справі № 808/2298/15 та від 24 січня 2017 року у справі № 815/6165/14, також була висловлена правова позиція стосовно непоширення юрисдикції адміністративних судів на спори, що виникають у правовідносинах, пов`язаних з державною реєстрацією права власності на нерухоме майно.

Аналогічна правова позиція щодо визначення судової юрисдикції у справах з аналогічним предметом позову міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року у справі № 809/973/14, від 13 листопада 2018 року у справі № 809/649/14, від 21 листопада 2018 року у справі № 804/3086/16.

Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від цієї правової позиції.

Таким чином, сформована відповідно до статей 37, 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 346 КАС України практика Великої Палати Верховного Суду (постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду, що забезпечує, зокрема, здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права) стосовно обов`язку касаційного суду, встановивши порушення судами правил юрисдикції адміністративних судів, закривати провадження у справі незалежно від доводів касаційної скарги, має вже сталий характер.

Метою розгляду однакової категорії справ у межах судів однієї юрисдикції є, серед іншого, забезпечення єдності судової практики.

Європейська комісія за демократію через право (Венеціанська комісія) у виходить з того, що принцип правової визначеності (legal certainty) має важливе значення для довіри до судової системи і верховенства права; правова визначеність також сприяє розвитку та економічного прогресу; необхідно, щоб суди, особливо вищі суди, створювали механізми для запобігання конфліктам та забезпечення узгодженості їхньої судової практики (Доповідь Венеціанської комісії № 512/2009 "Про верховенство права" (Venice Commission: the Rule of Law), що була прийнята на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року на основі зауважень її членів П`єтера Ван Дзіка (Нідерланди), Грет Халлер (Швейцарія), Джефрі Джоуела (Сполучене Королівство), Каарло Туорі (Фінляндія); п. 44-50).

Колегія суддів також враховує, що у рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).

Згідно з висновками Конституційного Суду України, що сформовані у рішенні від 09 вересня 2010 року № 19-рп/2010, забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою. Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.

В Україні систему судів утворено згідно з положеннями статей 6, 124, 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.

Законом України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур (частина перша статті 5); суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (частини перша статті 18). Головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура. Процесуальними кодексами України встановлено неоднакову процедуру судового провадження щодо різних правовідносин.

На підставі положень Конституції України про судову спеціалізацію (частина перша статті 125) і про гарантування кожному права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55) в Україні утворено окрему систему судів адміністративної юрисдикції. Захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень визначено як безпосереднє завдання адміністративного судочинства (частина перша статті 2 КАС України). Адміністративне судочинство як спеціалізований вид судової діяльності стало тим конституційно і законодавчо закріпленим механізмом, що збільшив можливості людини для здійснення права на судовий захист від протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

Системний аналіз вказаних норм Конституції та законів України дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень у межах спеціалізації судів підпорядковано гарантіям права кожної людини на ефективний судовий захист.

Частиною першою статті 354 КАС України встановлено, що порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру. У цьому пункті закріплене "право на суд" разом із правом на доступ до суду складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" ("Golder v. the United Kingdom"), заява № 4451/70, п. 36). Проте ці права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність вказаних прав (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі "Станєв проти Болгарії" ("Stanev v. Bulgaria"), заява № 36760/06, п. 230).

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Європейський суд з прав людини у пункті 44 Рішення у справі "Доббертен проти Франції" зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держав-учасниць організувати їх судову систему в такий спосіб, щоб кожен з їх судів і трибуналів виконував функції, притаманні відповідній судовій установі (Dobbertin v. France № 13089/87).

Суд також враховує позицію ЄСПЛ, висловлену в справі «Омельченко проти України» (заява № 45965/08) про визнання заяви, яка стосувалася розмежування юрисдикцій між адміністративним та цивільними судами, неприйнятною у зв`язку з відсутністю порушення права заявника на доступ до суду; Суд нагадав, що згідно з його прецедентною практикою, п. 1 ст. 6 Конвенції закріплює «право на суд», в якому право на доступ до суду (тобто право на звернення до національних судів) становить лише один з його аспектів; для того щоб право на доступ було ефективним, особа повинна мати чітку, практичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (Bellet v. France, № 23805/94 п. 36, «Церква села Сосулівка проти України» № 37878/02 п. 50; Суд зазначає, що заявники мали можливість порушити провадження в національних судах, а суди ухвалити рішення, виходячи із суті їхніх позовів, незважаючи на початкову затримку, викликану питаннями щодо відповідної юрисдикції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, правовий статус учасників справи, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди попередніх інстанцій, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в ньому повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 345, 349, 350, 355, 356, 359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Одеської міської ради залишити без задоволення.

Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 21 березня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: І.В. Желєзний

Н.В. Коваленко