Історія справи

Постанова КАС ВП від 30.01.2026 року у справі №240/5908/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2026 року

м. Київ

справа №240/5908/24

адміністративне провадження № К/990/47063/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Білак М.В.,

суддів: Желєзного І.В., Мацедонської В.Е.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року (головуючий суддя - Боровицький О.А., судді: Курко О.П., Шидловський В.Б.)

у справі № 240/5908/24

за позовом ОСОБА_1

до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України

про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку

I. РУХ СПРАВИ

1. У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 05 березня 2024 року №134 о/с щодо звільнення підполковника поліції ОСОБА_1 головного оперуповноваженого 2-го відділу (протидії злочинам у медичній сфері) 2-го управління (протидії організованим формам злочинності в органах державної влади) Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, зі служби в поліції за пунктом 7 (за власним бажанням) частини першої статті 77 Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію»;

- поновити підполковника поліції ОСОБА_1 на посаді головного оперуповноваженого 2-го відділу (протидії злочинам у медичній сфері) 2-го управління (протидії організованим формам злочинності в органах державної влади) Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, з 07 березня 2024 року;

- стягнути з Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України на користь підполковника поліції ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 07 березня 2024 року по день винесення судом рішення про поновлення;

- звернути до негайного виконання рішення суду в частині поновлення підполковника поліції ОСОБА_1 , головного оперуповноваженого 2-го відділу (протидії злочинам у медичній сфері) 2-го управління (протидії організованим формам злочинності в органах державної влади) Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, на посаді та стягнення середньомісячного грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що попри подання ним рапорту про відкликання та повернення рапорту про звільнення за власним бажанням від 01 березня 2024 року, наказом Департаменту від 05 березня 2024 року № 134 о/с «По особовому складу» з 06 березня 2024 року його звільнено зі служби в поліції.

3. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 17 липня 2024 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 05 березня 2024 року №134 о/с щодо звільнення підполковника поліції ОСОБА_1 , головного оперуповноваженого 2-го відділу (протидії злочинам у медичній сфері) 2-го управління (протидії організованим формам злочинності в органах державної влади) Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, зі служби в поліції за пунктом 7 (за власним бажанням) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».

Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного оперуповноваженого 2-го відділу (протидії злочинам у медичній сфері) 2-го управління (протидії організованим формам злочинності в органах державної влади) Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, з 07 березня 2024 року.

Стягнуто з Департаменту на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 07 березня 2024 року по 17 липня 2024 року включно у розмірі 178 486 грн з відрахуванням обов`язкових платежів.

4. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

5. Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся із касаційною скаргою, в якій просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

6. Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

7. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 січня 2026 року для розгляду справи №240/5908/24 визначено колегію суддів у складі головуючого судді Білак М.В., судді Желєзний І.В., Мацедонська В.Е.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

8. ОСОБА_1 проходив службу на посаді головного оперуповноваженого 2-го відділу (протидії злочинам у медичній сфері) 2-го управління (протидії організованим формам злочинності в органах державної влади) Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України.

9. 01 березня 2024 року позивач подав рапорт про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням з 06 березня 2024 року.

10. Наказом начальника Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 05 березня 2024 року № 134 о/с звільнено ОСОБА_1 зі служби в поліції за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням), із 06 березня 2024 року. Підставою такого наказу вказано рапорт ОСОБА_1 від 01 березня 2024 року.

11. 06 березня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку направив на адресу Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України рапорт з проханням не розглядати його рапорт, датований 01 березня 2024 року про звільнення за власним бажанням, у зв`язку з передчасним прийняттям такого рішення. 11 березня 2024 року поштове відправлення (рапорт) було вручено адресату.

12. Не погоджуючись з наказом про звільнення зі служби, позивач звернувся до суду.

III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

13. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку щодо протиправності спірного наказу з огляду на звернення ОСОБА_1 з рапортом про відкликання рапорту про звільнення до спливу вказаної у ньому дати звільнення, тобто у встановлений строк змінив намір звільнитися зі служби в поліції, про що повідомив роботодавця. Тобто суд наголосив на тому, що позивач скористався наданим Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114) правом та виявив бажання продовжити проходження служби в поліції.

14. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, звернув увагу на те, що доказів надання позивачем рапорту про відкликання безпосередньо керівництву Департаменту не було надано, як і доказів його надання безпосередньо до підрозділу документального забезпечення Департаменту, надіслання на електронну адресу чи кур`єрською доставкою. Засобами поштового зв`язку рапорт від 03 березня 20224 року відправлено 05 березня 2024 року, а отримано Департаментом 11 березня 2024 року, тобто після винесення наказу про звільнення.

15. Також суд звернув увагу на те, що під час ознайомлення з наказом про звільнення позивач власноручно написав розписку від 06 березня 2024 року про відсутність претензій щодо його звільнення.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

16. Касаційне провадження за скаргою позивача відкрито на підстав пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

17. Скаржник зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 68 Положення №114, викладеного у постановах від 15 лютого 2021 року у справі №160/3607/19, від 23 червня 2021 року у справі №813/740/17, від 09 серпня 2019 року по справі № 815/1490/16.

18. Відповідач не з`ясував наявність чи відсутність причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків як необхідну умову для звільнення зі служби за власним бажанням. 06 березня 2024 року був останній робочий день позивача, а тому ним і було подано в останній робочий день рапорт про відкликання попереднього рапорту про звільнення.

19. Також на думку представника ОСОБА_1 , отримавши 11 березня 2024 року рапорт про відкликання попереднього рапорту, відповідач розглянув його, проте не скасував наказ про звільнення, а направив позивачу лист про відсутність підстав для його скасування.

20. Департамент подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив оскаржуване судове рішення залишити без змін. Звернув увагу на те, що єдиними діями, які вчинив позивач було направлення рапорту, датованого 03 березня 2024 року, засобами поштового зв`язку лише 06 березня 2024 року, тобто в день звільнення. При цьому, на переконання відповідача, ОСОБА_1 достеменно розумів, що направлення рапорту саме таким способом не забезпечить його отримання Департаментом в цей же день. На підтвердження вжиття будь-яких інших заходів щодо повідомлення підрозділу документального забезпечення Департаменту, підрозділу кадрового забезпечення Департаменту чи керівництва про бажання відкликати рапорт про звільнення зі служби ОСОБА_1 не надано.

21. Звертає увагу на те, що відповідно до довідки головного інспектора відділу кадрового забезпечення Департаменту від 04 квітня 2024 року ОСОБА_1 05 березня 2024 року здав службове посвідчення та спеціальний жетон поліцейського. 06 березня 2024 року в кінці робочого дня власноруч написав розписку про отримання в день звільнення трудової книжки, військового квитка (приписне посвідчення), припису для постановки на військовий облік, обхідного листа, витягу з наказу про звільнення. При цьому у розписці зазначено про відсутність до Департаменту претензій щодо звільнення та не зазначено жодних посилань на подання рапорту про відкликання рапорту про звільнення зі служби.

22. Представник позивача надіслав додаткові пояснення, в яких звернув увагу на неправдивість інформації відповідача щодо дати здачі службового посвідчення та спеціального жетону поліцейського - не 05 березня 2024 року, а 06 березня 2024 року, тобто по завершенню останнього робочого дня (а саме після ознайомлення з відповідним наказом). Дії щодо здачі службового посвідчення, спеціального жетону поліцейського, отримання трудової книжки, військового квитка, припису, обхідного листа та витягу з наказу про звільнення, написання розписки є обов`язковими процедурними елементами після ознайомлення з наказом про звільнення і проводяться незалежно від згоди особи зі звільненням.

23. Відповідач у додаткових поясненнях заперечив проти доводів представника ОСОБА_1 , викладених у додаткових поясненнях. Повторно звернув увагу на відсутність жодних посилань на подання позивачем рапорту про відкликання рапорту про звільнення зі служби в поліції у розписці від 06 березня 2024 року. Рапорт ОСОБА_1 від 03 березня 2024 року було отримано Департаментом 11 березня 2024 року, тобто після його звільнення зі служби в поліції, який розглянуто та надано відповідь листом від 26 березня 2024 року.

24. Доказів відмови здати службове посвідчення та спеціальний жетон поліцейського позивачем не було надано, як і доказів відмови в отриманні в день звільнення трудової книжки, військового квитка (приписного посвідчення), припису для постановки на військовий облік, обхідного листа та витягу з наказу про звільнення.

25. 08 січня 2025 року представник позивача сформував у системі «Електронний суд» додаткові пояснення, в яких звернув увагу на практику Верховного Суду, висловлену у постановах від 22 жовтня 2019 року у справі № 804/4997/17, від 30 вересня 2020 року у справі № 826/16621/17, від 24 січня 2019 року у справі № 817/981/17 щодо того, що Положення № 114 є спеціальним актом законодавства, норми якого врегульовують проходження служби рядовим і начальницьким складом, встановлюють певні конкретні гарантії для осіб у разі звільнення за власним бажанням.

У постановах від 24 червня 2014 року у справі № 21-241а14, від 05 лютого 2020 року у справі №819/744/16 та від 20 травня 2020 року у справі № 804/868/16 Верховний Суд висловив правову позицію, що в межах передбаченого пунктом 68 Положення № 114 строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору мають право домовитися про звільнення в більш короткий строк. Видача уповноваженим органом наказу про звільнення працівника міліції зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення № 114 строку, якщо таке прохання міститься у рапорті про звільнення, є правомірною.

У постанові від 11 липня 2018 року у справі № 821/761/17 Верховний Суд вказав, що у разі якщо сторони домовилися про звільнення у більш короткий строк, особа має право відкликати поданий рапорт про звільнення до спливу цього строку. Роботодавцем/відповідачем по справі у позивача має бути з`ясовано волевиявлення саме в момент видачі наказу про звільнення.

У постанові від 17 лютого 2020 року у справі № 495/9926/18 та від 11 грудня 2019 року у справі № 483/1070/17 Верховний Суд виклав правову позицію, що у категорії справ про звільнення за власним бажанням суди особливу увагу приділяють дослідженню поведінки позивача після написання ним заяви (рапорту) про звільнення, адже якщо на працівника справді чинився тиск з метою його звільнення, то в нього є можливість відкликання такої заяви, у тому числі засобами поштового, телеграфного чи електронного зв`язку, або звернення із заявою чи скаргою до органів поліції, Державної служби України з питань праці. Саме такі дії позивача можуть свідчити про відсутність наміру і вільного волевиявлення на звільнення.

26. Так, наказ про звільнення видано 05 березня 2024 року, тобто за день до самого звільнення, а 06 березня 2024 року о 12.57 через Укрпошту, тобто до завершення останнього робочого дня, позивач подав рапорт про відкликання рапорту про звільнення за власним бажанням.

27. Крім того, як стверджує представник позивача, трудову книжку, тимчасове посвідчення військовозобов`язаного, довідку про особу, звільнену зі служби в Департаменті стратегічних розслідувань, повідомлення про розрахунок при звільненні позивач отримав лише 11 березня 2024 року о 11.24 в приміщенні Головного управління Національної поліції в Житомирській області (в Управлінні стратегічних розслідувань), що підтверджується наданими копіями фотографій з мобільного телефону.

28. Відповідач, реагуючи на додаткові пояснення представника позивача, наголосив на відсутності у них конкретних обставин дійсного (фактичного) порушення Департаментом прав, свобод чи інтересів позивача, ненаданні жодного належного і допустимого доказу з посиланням на норми законодавства, які б обґрунтовували правову позицію ОСОБА_1 . Надані додаткові пояснення з доказами (фотографії документів із зазначенням дати, часу та місця зйомки фотографій) є неналежними у зв`язку з можливістю зміни відомостей про дату, час і місце для групи фотографій, які знаходяться в телефоні.

VI. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

29. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити таке.

30. Спірні правовідносини у цій адміністративній справі склалися щодо звільнення зі служби в поліції за власним бажанням у зв`язку з поданням рапорту про звільнення із зазначенням дати такого звільнення, та у подальшому - відкликанні цього рапорту.

31. Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію».

32. Відповідно до частин першої, третьої, четвертої статті 59 цього Закону служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Видавати накази по особовому складу можуть керівники органів, підрозділів, закладів та установ поліції відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, та номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України.

33. Приписами частини першої статті 60 Закону визначено, що проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

34. Підстави для звільнення зі служби в поліції визначені статтею 77 Закону України «Про Національну поліцію», у пункті 7 частини першої якої вказано, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється за власним бажанням.

35. Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби (частини друга, третя статті 77 цього Закону).

36. Пунктом 4 Розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

37. Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов`язки визначає Положення № 114, яке є актом спеціального законодавства, що визначає порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, та на час виникнення спірних правовідносин є чинним.

38. Пунктом 68 Положення № 114 визначено, що особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

39. За змістом пункту 8 Положення № 114 дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться, зокрема: за власним бажанням - при наявності причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків; через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України.

40. У межах передбаченого пунктом 68 Положення№ 114 строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору мають право домовитися про звільнення у більш короткий строк.

41. Такою домовленістю, зокрема, слід вважати зазначення в рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник поліції має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення № 114 строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін.

42. Отже, видача уповноваженим органом наказу про звільнення працівника міліції зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення № 114 строку, якщо таке прохання міститься у рапорті про звільнення, є правомірною.

43. Відповідну правову позицію висловлював Верховний Суд у постановах від 12 серпня 2019 року у справі №810/3376/16, від 05 вересня 2019 року у справі №820/5844/16, від 22 жовтня 2019 року у справі №804/4997/17, від 22 листопада 2019 року у справі №813/740/17, від 20 грудня 2019 року у справі №826/375/17, від 05 лютого 2020 року у справі №819/744/16, від 20 травня 2020 року у справі №804/868/16, від 30 вересня 2020 року у справі №826/16621/17, від 14 січня 2021 року у справі №822/1093/18, від 09 лютого 2021 року у справі №826/10404/16, від 23 червня 2021 року у справі №813/740/17, від 11 серпня 2021 року у справі №826/7075/16, які по суті основуються на правовому висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 24 червні 2014 року у справі №21-241а14.

44. Натомість, у разі якщо сторони домовилися про звільнення у більш короткий строк, особа має право відкликати поданий рапорт про звільнення до спливу цього строку.

45. Судами встановлено, що позивач 01 березня 2024 року подав рапорт про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням з 06 березня 2024 року. На рапорті керівництвом проставлено відповідні резолюції про погодження - «Погоджено», «До наказу» (05 березня 2024 року).

46. Отже, матеріалами справи підтверджується, що сторонами узгоджено дату звільнення позивача - 06 березня 2024 року, позивачем особисто в рапорті зазначено дату, з якої він бажає звільнитись, а його керівництвом проставлено відповідну резолюцію про погодження дати такого звільнення.

47. Відповідно рапорт позивача про звільнення за власним бажанням було реалізовано шляхом прийняття наказу про звільнення у погоджений сторонами строк - з 06 березня 2024 року.

48. Як було встановлено судами, 06 березня 2024 року позивач написав розписку, відповідно до якої в день звільнення отримав трудову книжку, військовий квиток (приписне посвідчення), припис для постановки на військовий облік, обхідний лист та витяг з наказу про звільнення. У день звільнення на лікарняному, у відпустці не перебуває. Претензій щодо звільнення не має. Доведено вимоги щодо необхідності подання декларації про майно, витрати і зобов`язання фінансового характеру.

49. При цьому у позовній заяві позивач вказав про ознайомлення з наказом про звільнення саме по закінченню робочого дня - 06 березня 2024 року. На це неодноразово звертав увагу відповідач як у відзиві на позовну заяву, так і в апеляційній скарзі та у відзивах на касаційну скаргу.

50. Водночас 06 березня 2024 року позивач надіслав засобами поштового зв`язку на адресу Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України (м. Київ, вул. Ак. Богомольця, 10, 01024) рапорт, в якому просив не розглядати рапорт від 01 березня 2024 року про звільнення зі служби в поліції відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» з 06 березня 2024 року у зв`язку з передчасним прийняттям такого рішення. Рекомендований лист із цим рапортом був, як стверджує позивач, надіслано ним засобами поштового зв`язку о 12.57 год 06 березня 2024 року, у підтвердження чого надав фіскальний чек.

51. Тобто станом на день реалізації наказу про звільнення рапорт позивача про нерозгляд його рапорту про звільнення від 01 березня 2024 року, надісланий засобами поштового зв`язку 06 березня 2024 року, до відповідача не надходив.

52. Суд апеляційної інстанції обґрунтовано звернув увагу на ненадання суду доказів подання ОСОБА_1 рапорту про відкликання попередньо поданого рапорту про звільнення безпосередньо керівництву Департаменту, підрозділу кадрового забезпечення Департаменту, направлення на електронну адресу чи кур`єрською доставкою. Не було надано таких доказів і у обґрунтування касаційної скарги.

53. Безперечно, позивач вправі надіслати відповідний рапорт і засобами поштового зв`язку. Водночас, позивач, який зацікавлений у позитивному вирішенні питання продовження проходження публічної служби, повинен повідомити відповідача про вчинення такої дії для недопущення реалізації рапорту від 01 березня 2024 року та його звільнення зі служби 06 березня 2024 року.

54. За обставин цієї справи, написання в кінці останнього робочого дня розписки з повідомленням про відсутність претензій щодо звільнення, засвідчує фактично небажання особи продовжувати проходження служби в поліції і підтверджує волевиявлення особи на звільнення зі служби відповідно до наказу начальника Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 05 березня 2024 року №134 о/с.

55. Таким чином, рапорт про відкликання рапорту на звільнення зі служби, надісланий поштовим зв`язком того самого дня, не може вважатися кінцевим волевиявленням позивача в рамках спірних правовідносин. Юридичним фактом такого (кінцевого) волевиявлення є дії позивача щодо підписання у останній робочий день обхідного листа, який підтверджує здачу документів та матеріальних цінностей перед звільненням, а також написання розписки про відсутність претензій щодо звільнення зі служби в поліції.

56. Верховний Суд у постанові від 26 січня 2026 року у справі № 420/4800/22 зазначав, що за наявності відповідного рапорту позивача про звільнення за власним бажанням, відсутністю на момент прийняття оскаржуваного наказу рапорту позивача про відкликання попереднього рапорту, Головним управлінням Національної поліції в Одеській області правомірно видано наказ про звільнення позивача зі служби в поліції за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» та відсутні підстави для скасування такого наказу. Подання позивачем рапорту 09 березня 2022 року про відкликання рапорту про звільнення зі служби в поліції після реалізації відповідачем рапорту позивача від 08 березня 2022 року та у день звільнення шляхом винесення спірного наказу не може вказувати на порушення відповідачем вимог Закону України «Про Національну поліцію» та Положення № 114 при прийнятті спірного наказу.

57. Представник позивача у касаційній скарзі наполягав на тому, що суд апеляційної інстанції помилково не застосував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 15 лютого 2021 року у справі №160/3607/19, від 23 червня 2021 року у справі №813/740/17, від 09 серпня 2019 року по справі №815/1490/16, що призвело до ухвалення рішення, яке підлягає скасуванню.

58. У той же час у справі №160/3607/19 спірні правовідносини виникли у зв`язку з поданням рапорту про звільнення зі служби без зазначення строку чи дати, з якої він бажав бути звільнений, а отже без досягнення сторонами окремої домовленості щодо дати звільнення. До закінчення тримісячного строку, встановленого пунктом 68 Положення №114, позивач мав можливість скористатися своїм правом на відкликання поданого рапорту про звільнення за власним бажанням, натомість відповідач позбавив його такого права, що було визнано судами неправомірним. З пояснень свідка було встановлено, що позивач в усній формі звернувся до відповідача щодо продовження служби до спливу тримісячного строку, але йому було відмовлено.

59. У справі №813/740/17 судами було встановлено та не заперечувалося сторонами, що позивач написав рапорт від 27 січня 2017 року про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням з 31 січня 2017 року. Відповідач, у свою чергу, виконуючи бажання працівника звільнитися, видав оспорюваний наказ та звільнив його у дату, визначену у рапорті. Судами встановлено, що позивач не звертався до відповідача із рапортом про відкликання свого рапорту про звільнення та не заперечував проти отримання трудової книжки та повного розрахунку при звільненні. Верховний Суд прийшов до висновку про те, що при виданні оскаржуваного наказу про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону № 580-VІІІ, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

60. У справі 815/1490/16 Верховний Суд виснував, що оскільки рапорт позивача про звільнення було реалізовано шляхом прийняття наказу про звільнення у погоджений сторонами строк - 15 березня 2016 року, подальша подача 31 березня 2016 року засобами поштового зв`язку рапорту про відкликання рапорту про звільнення не створює правових наслідків для сторін.

61. Отже, наведені в касаційній скарзі мотиви та доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції і не дають підстав уважати, що ним неправильно застосовано норми матеріального права або порушено норми процесуального права при постановленні оскаржуваного судового рішення.

62. Підсумовуючи викладене, Верховний Суд зазначає, що обґрунтування касаційної скарги зводиться виключно до незгоди з оцінкою, наданою судом апеляційної інстанції повно і всебічно встановленим обставинам справи.

63. Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення і погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог.

64. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

65. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 345 350 356 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року у справі №240/5908/24 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

М.В. Білак

І.В. Желєзний

В.Е. Мацедонська,

Судді Верховного Суду