Історія справи

Ухвала КАС ВП від 26.04.2018 року у справі №592/3694/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 січня 2020 року

Київ

справа №592/3694/17

адміністративне провадження №К/9901/17399/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Сумського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області

про визнання дій протиправними та спонукання до вчинення дій

за касаційною скаргою Сумського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області

на постанову Зарічного районного суду м. Суми від 29 вересня 2017 року (прийняту у складі головуючого судді Бурда Б.В.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року (прийняту у складі колегії: головуючого судді Любчич Л.В., суддів Спаскіна О.А., Сіренко О.І.),

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

3 квітня 2017 року ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Сумського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області (далі також - відповідач, УПФУ) про визнання дій протиправними та спонукання до вчинення дій.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Постановою Зарічного районного суду м. Суми від 29 вересня 2017 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Сумського ОУПФУ в частині призначення ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 80% від розміру суддівської винагороди без урахування до судового стажу роботи за вислугою років, періоду проходження строкової військової служби у Збройних Силах СРСР та половини строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі. Зобов`язано Сумське ОУПФУ зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи судді, що дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання, календарний період проходження строкової військової служби в Збройних Силах СРСР з жовтня 1979 року по лютий 1982 року, половину строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі за денною формою в Харківському юридичному інституті з вересня 1983 року по червень 1987 року, що з урахуванням часу роботи на посаді судді Ковпаківського районного суду м. Суми в сукупності складає 23 роки 4 місяці, та здійснити перерахунок і виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з урахуванням вказаного стажу роботи за вислугою років в розмірі 86% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання, починаючи з 04 жовтня 2016 року, з урахуванням фактично виплачених сум. В задоволенні позову в іншій частині відмовлено за необґрунтованістю.

Позивач та відповідач, не погодившись з даним судовим рішенням, подали апеляційні скарги.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, апеляційну скаргу Сумського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області залишено без задоволення. Постанову Зарічного районного суду м. Суми від 29 вересня 2017 року скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги в цій частині задоволено. Визнано протиправним рішення Сумського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області від 18 травня 2017 року №813563 щодо відмови у здійсненні перерахунку (виплати) щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 , судді у відставці, з врахуванням суми допомоги на оздоровлення. Зобов`язано Сумське об`єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області провести перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, з включенням сум матеріальної допомоги на оздоровлення відповідно до довідки про заробітну плату для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці В іншій частині постанову Зарічного районного суду м. Суми від 29 вересня 2017 року - залишено без змін.

Ухвалюючи зазначене судове рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідач, відмовляючи у проведенні перерахунку довічного грошового утримання з урахуванням матеріальної допомоги, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачений законами України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», «;Про судоустрій та статус суддів», «;Про пенсійне забезпечення», а тому висновки суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог в цій частині є помилковими та підлягають скасуванню.

Однак, суд апеляційної інстанції погодився з судом першої інстанції про наявність підстав щодо зарахування спірних періодів позивачу до стажу роботи судді.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що відповідач у своїх діях керувався положеннями статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до якої перелік посад, що зараховується до стажу роботи на посаді судді, визначений даною нормою є вичерпним. Тому суди попередніх інстанцій протиправно задовольнили вимоги позовної заяви про зарахування до стажу судді, який дає право на отримання щомісячного грошового утримання, календарного періоду проходження строкової військової служби та половину строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі за денною формою.

Також відповідач зазначив, що права позивача УПФУ не звужено, оскільки останнє керувалося нормами діючого законодавства на момент звільнення позивача з посади та призначення йому щомісячного довічного грошового утримання. Тому, на думку відповідача, суд першої інстанції на відміну від суду апеляційної інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та правильно застосував норми матеріального права, оскільки за частиною першою статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України «Про Конституційний Суд України» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Таким чином, відповідач вважає необґрунтованими посилання суду апеляційної інстанції на норми Закону України «Про оплату праці».

Позиція інших учасників справи

5 січня 2018 року до суду надійшов відзив позивача на касаційну скаргу відповідача, в якому зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі №592/3694/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.

Суддя-доповідач ухвалою від 26 квітня 2018 року прийняв до провадження адміністративну справу №592/3694/17 та призначив її до розгляду ухвалою від 29 січня 2020 року в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 30 січня 2020 року.

При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що позивач у період з 16 липня 1997 року по 3 жовтня 2016 року працював суддею Ковпаківського районного суду м. Суми.

На підставі постанови Верховної Ради України від 22 вересня 2016 року та відповідно до наказу №7-ос від 3 жовтня 2016 року позивача звільнено з посади судді Ковпаківського районного суду м. Суми у зв`язку з поданням заяви про відставку.

4 жовтня 2016 року позивачу призначена виплата щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 80% грошового утримання судді, виходячи із стажу роботи на посаді судді 19 років 2 місяці 21 день.

При розрахунку розміру довічного грошового утримання відповідачем не враховано до стажу роботи, що дає право на призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, час проходження позивачем з 23 жовтня 1979 року по 8 лютого 1982 року строкової військової служби у Збройних Силах, половину строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі за денною формою (Харківський юридичний інститут ім. Ф.Є. Дзержинського) з 1 вересня 1983 року по 29 червня 1987 року.

Факт проходження позивачем військової служби, навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі відповідачем не заперечується та підтверджується наявними в матеріалах справи копіями трудової книжки позивача, Рішенням ВРЮ від 19 вересня 2016 року.

Відповідно до Рішення ВРЮ від 19 вересня 2016 року, загальний стаж роботи позивач становить 23 роки 4 місяці, що дає йому право на звільнення з посади судді у відставку.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка висновків судів попередніх інстанції доводів учасників справи

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року відповідає не повністю, а доводи касаційної скарги є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Норми матеріального права в цій справі суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

На момент виходу ОСОБА_1 у відставку та призначення йому щомісячного довічного грошового утримання діяв Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року №1402-VIII (далі - Закон №1402).

Відповідно до пункту 25 Розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402 право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.

В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року №2453-VI. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.

Таким чином, суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що спірні правовідносини врегульовані Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року №2453-VI (далі - Закон №2453).

Відповідно до положень частини першої статті 135 Закону №2453-VI, до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України; 2) члена Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді у судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.

Частиною третьою статті 141 Закону №2453-VI в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року №192-VIII, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 8 червня 2016 року №1-8/2016, визначено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.

Пунктом 11 Перехідних положень Закону №2453-VI (в редакції, чинній до 28 березня 2015 року) передбачено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.

До набрання чинності Законом №2453-VI зазначені правовідносини регулювались Законом України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 року №2862-ХІІ (далі - Закон №2862-ХІІ).

Відповідно до частини першої статті 43 Закону №2862-ХІІ кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов`язків за власним бажанням або у зв`язку з закінченням строку повноважень.

Абзацом другим частини четвертої цієї статті передбачено, що до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов`язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.

Згідно з частиною четвертою статті 43 Закону №2453-VI, судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді не менше 20 років, виплачується за його вибором пенсія або звільнене від сплати податку щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді. За кожний повний рік роботи понад 20 років на посаді судді розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж до 90 відсотків заробітку судді.

До стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов`язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно із частиною першої статті 25 Конституційного Договору від 8 червня 1995 року №1к/95-ВР між Верховною Радою України та Президентом України «Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України» Президент України в межах своїх повноважень видає укази і розпорядження, які є обов`язковими для виконання на всій території України, дає їх тлумачення (зазначений Договір був чинний на момент видання Президентом України указу Президента України від 10 липня 1995 року №584/95 "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів" та втратив чинність із набранням чинності Конституції України 28 червня 1996 року).

Відповідно до пункту 1 Розділу XV «Перехідні положення» Конституції України закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності цією Конституцією, є чинними у частині, що не суперечить Конституції України.

Згідно частини третьої статті 106 Конституції України Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України.

Відповідно до частини першої статті 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

Згідно із статтею 1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року №584/95 "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів" (стаття втратила чинність 20 березня 2008 року), чинної на час набуття позивачем стажу роботи безпосередньо на посаді судді 10 років, до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.

Крім того, згідно з абзацом 2 пункту 3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» (яка діяла одночасно із Законом № 2862-ХІІ; втратила чинність 01 січня 2012 року), доповненим згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 червня 2008 року № 545, до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, повноваження ОСОБА_1 як судді припинилися з дня прийняття Верховною Радою України постанови від 22 вересня 2016 року №1600-VIII «Про звільнення суддів», якою позивач був звільнений з посади судді у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Отже, з 22 вересня 2016 року позивач припинив свої повноваження як суддя та набув право на призначення грошового утримання судді у відставці на умовах, визначених нормами законодавства, чинного станом саме на 22 вересня 2016 року.

Враховуючи викладене вище, суд зазначає, що законодавством, яке діяло на момент набрання чинності Законом №2453-VI, було передбачено право судді на зарахування до стажу, який дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, половини строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів, календарного періоду проходження строкової військової служби, а також часу роботи на посадах прокурорів і слідчих.

Це підтверджується також положеннями Закону України "Про Вищу раду правосуддя" від 21 грудня 2016 року №1798-VIII, яким були внесені зміни в Закон України "Про судоустрій і статус суддів", зокрема, пункт 34 Прикінцевих та перехідних положень доповнено абзацом четвертим такого змісту: "Судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання)".

Суд вважає, що стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання є єдиним, обраховується та встановлюється (з`ясовується) Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку (прийнятті рішення про звільнення) і застосовується, як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру, а доводами касаційної скарги зазначене не спростовується.

Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 06 березня 2018 року у справі № 308/6953/17, від 19 червня 2018 року у справі № 243/4448/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 428/4671/17, від 01 жовтня 2018 року у справі № 541/503/17, від 17 жовтня 2018 року у справі № 140/263/17, від 23 жовтня 2018 року у справі № 686/10100/15-а.

Таким чином, не включення до відповідного стажу роботи на посаді судді, за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, половини строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та періоду проходження строкової військової служби в лавах радянської армії, і врахування відповідачем для встановлення (визначення) розміру щомісячного довічного грошового утримання лише періоду роботи на посаді судді, є неправомірним.

У зв`язку із зазначеним вище, суд вважає безпідставними доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій протиправно задовольнили вимоги позивача про зарахування до стажу судді, який дає право на отримання щомісячного грошового утримання, календарного періоду проходження строкової військової служби та половину строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі за денною формою.

З урахуванням наведеного, колегія суддів Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що до стажу роботи позивача, який надає йому право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання, повинно зараховуватися строкова військова служба позивача у Збройних Силах СРСР з жовтня 1979 року по лютий 1982 року та половина строку навчання в вищому юридичному навчальному закладі за денною формою в Харківському юридичному інституті з вересня 1983 року по червень 1987 року, що з урахуванням часу роботи на посаді судді Ковпаківського районного суду м. Суми в сукупності складає 23 роки 4 місяці та дає право на призначення щомісячного довічного грошового утримання саме в розмірі 86, а не 80 відсотків заробітної плати працюючого судді.

Однак, колегія суддів Верховного Суду вважає помилковими висновки суду апеляційної інстанції про те, що позивач має право на проведення перерахунку довічного грошового утримання з урахуванням матеріальної допомоги та погоджується із доводами касаційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права щодо розрахунку щомісячного грошового утримання судді, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 133 Закону №2453-VI та статті 135 Закону №1402-VIII, суддівська винагорода регулюється цим Законом, та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Згідно з нормами статті 136 Закону №1402 та статті 134 Закону №2453 суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу.

Стаття 141 Закону №2453 передбачає, що судді, який вийшов у відставку, виплачується пенсія або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.

Пунктом 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII встановлено, після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів». За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.

Отже, враховуючи вимоги Закону №1402-VIII, судді у відставці виплачується за його вибором щомісячне довічне грошове утримання, у максимальному розмірі 90% заробітної плати (суддівської винагороди) судді, яка обчислюється з посадового окладу та доплат за вислугу років, перебування на адміністративній посаді в суді, науковий ступінь та роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Тобто, розмір довічного грошового утримання безпосередньо пов`язаний із розміром суддівської винагороди.

Таким чином, законодавством України, як чинним станом на час призначення щомісячного грошового утримання позивачу, так і чинним на час звернення до пенсійного фонду з відповідною заявою про здійснення перерахунку, було передбачено чіткий перелік складових, що входять в обчислення суддівської винагороди та відповідно щомісячного довічного грошового утримання судді.

Наразі матеріальна допомога на оздоровлення не входить до складу суддівської винагороди.

З приводу посилань суду апеляційної інстанції на статтю 66 Закону України «Про пенсійне забезпечення» і статтю 41 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», згідно яких отримувані застрахованою особою суми виплат, з яких фактично були нараховані та сплачені страхові внески або збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, враховуються в заробіток (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії навіть незалежно від того, чи входять вони до структури заробітної плати, то колегія суддів Верховного Суду зазначає, що врахування цих положень можливе у разі призначення позивачу пенсії, а не довічного грошового утримання. Порядок обчислення довічного грошового утримання не регулюється зазначеними законами, а чітко визначено Законом України «Про судоустрій і статус суддів», який є спеціальним і не пов`язує розмір складових суддівської винагороди, що враховуються при обчисленні щомісячного грошового утримання судді із сплатою страхових внесків.

Отже, відсутні правові підстави для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання позивача з урахуванням матеріальної допомоги на оздоровлення.

Посилання суду апеляційної інстанції на статтю 2 Закону України "Про оплату праці" та пункт 2.3.3 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13 січня 2004 року №5, згідно яких матеріальна допомога на оздоровлення повинна включатися до складу суддівської винагороди є помилковим, оскільки спеціальним законом, яким в даному випадку є Закону України "Про судоустрій і статус суддів", визначено, що суддівська винагорода не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, ніж цей Закон.

Також є безпідставним застосування судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин висновків Верховного Суду України, викладених в постановах від 20 лютого 2012 року №21-430а11 та від 6 листопада 2013 року №21-350а13, про те, що матеріальна допомога на оздоровлення входить до системи оплати праці, є складовою заробітної плати, з неї нараховується та сплачується страховий внесок або збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, а тому її розмір враховується в заробіток (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії та щомісячного грошового утримання, оскільки предметом позову у зазначених справах є перерахунок пенсії державних службовців, призначених на підставі статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII, а в даному випадку предметом позову є перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, при цьому спеціальним законом визначено склад суддівської винагороди, який застосовується при обчисленні розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Аналогічна позиція вже була висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 19 червня 2018 року у справі №592/7834/17, від 8 листопада 2018 року у справі №334/3536/17(2-а/334/402/17) та від 8 листопада 2018 року у справі №686/24597/16-а.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що пенсійним органом правомірно відмовлено в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання позивача з урахуванням матеріальної допомоги на оздоровлення, тоді як суд апеляційної інстанції, неправильно застосувавши норми матеріального права, скасував в частині рішення суду першої інстанції, яке відповідало закону.

При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 1 частини першої статті 1215 Цивільного кодексу України, не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц зазначила, що у статті 1215 Цивільного кодексу України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Розглядаючи цю справу в касаційному порядку, суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами статі 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Враховуючи викладене вище, суд вважає, що висновки суду апеляційної інстанції є помилковими, тоді, як висновки суду першої інстанції є законними та обґрунтованими.

У зв`язку із чим, суд приходить до висновку, що рішенням суду апеляційної інстанції скасоване рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, тому постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року необхідно скасувати, а постанову Зарічного районного суду м. Суми від 29 вересня 2017 року - залишити в силі.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Враховуючи, що рішення суду приймається на користь суб`єкта владних повноважень, підстави для розподілу судових витрат, відповідно до статті 139 КАС України, відсутні.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Сумського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року скасувати.

Постанову Зарічного районного суду м. Суми від 29 вересня 2017 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: І.В. Желєзний

Н.В. Коваленко