Історія справи

Ухвала КАС ВП від 25.04.2018 року у справі №826/14749/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 жовтня 2018 року

Київ

справа №826/14749/16

адміністративне провадження №К/9901/48058/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «БМ Банк» до Міністерства юстиції України, Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Левінець Валентини Юріївни, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Дентрікс», Товариство з обмеженою відповідальністю «Гаргона», Публічне акціонерне товариство «Автомобільна компанія «Укртранс» про визнання протиправним та скасування рішення за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва у складі колегії суддів: Шрамко Ю.Т., Костенко Д.А., Вєкуа Н.Г. від 05 жовтня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Шурка О.І., Василенка Я.М., Степанюка А.Г. від 22 лютого 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2016 року Публічне акціонерне товариство «БМ Банк» (далі - ПАТ «БМ Банк») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України, Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Левінець В.Ю. (далі - Приватний нотаріус Левінець В.Ю., відповідач), треті особи: ТОВ «Дентрікс», ТОВ «Гаргона», ПАТ «Автомобільна компанія «Укртранс», у якому позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог просить визнати незаконним та скасувати рішення Міністерства юстиції України у формі наказу від 16 серпня 2016 року № 894/7.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Міністерством юстиції України безпідставно винесено рішення про відмову у задоволені скарги, з тих підстав, що додані до скарги документи не завірені належним чином. Позивач наголошував, що Міністерство юстиції України перейшло до розгляду скарги по суті, а тому на даній стадії Міністерство юстиції України не мало права відмовляти у задоволені скарги з тих підстав, що додані до скарги документи не завірені у відповідності до вимог законодавства, а мало розглянути скаргу по суті.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 жовтня 2017 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2018 року, адміністративний позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що законодавством не передбачена відмова у задоволенні скарги під час розгляду її по суті з тих підстав, що скарга не містить засвідчених в установленому порядку копій документів, що підтверджують порушення прав скаржника у результаті прийняття рішення про державну реєстрацію.

Міністерство юстиції України, не погоджуючись з постановами Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 жовтня 2017 року та Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, звернулось з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати наведені рішення судів попередніх інстанцій, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

У касаційній скарзі Міністерство юстиції України зазначає, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що відповідно до пункту 1 частини восьмої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до підстав відмови у задоволенні скарги відноситься, зокрема, така підстава: якщо скарга оформлена без дотримання вимог, визначених законом. При цьому, однією з таких вимог відповідно до статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є подання скаржником на підтвердження факту порушення прав скаржника у результаті прийняття рішення державним реєстратором засвідчених в установленому порядку копій документів.

Від учасників справи відзив на касаційну скаргу Міністерства юстиції України не надійшов, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанції в касаційному порядку.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 12 вересня 2013 року між ПАТ «БМ Банк» та ТОВ «Деміс Канц» укладено договір відновлюваної кредитної лінії № 47/1/120913.

16 жовтня 2013 року між ПАТ «БМ Банк» та ТОВ «Деміс Канц» укладено додатковий договір № 1 до договору відновлюваної кредитної лінії від 12 вересня 2013 року № 47/1/120913, відповідно до пункту 1.1 цього договору, банк зобов'язується надати на умовах цього договору, а постачальник зобов'язується отримувати, належним чином використовувати та повернути передбачені цим договором строки кредит у розмірі 7780000,00 грн та сплатити процента за користування кредитом в порядку та на умовах передбачених цим договором.

Пунктом 3.1 додаткового договору № 1 передбачено, що кредит повертається на рахунок позивача не пізніше 11 вересня 2015 року.

Відповідно до пункту 3.1 додаткового договору № 1 виконання позичальником зобов'язання за цим договором забезпечується:

3.1.1 іпотекою - квартири, що розташована в м. Києві, вул. Дмитрова, 2-б, кв. 61;

3.1.2 іпотекою - квартири, що розташована в м. Києві, вул. Дмитрова, 2-б, кв. 159;

3.1.3 іпотекою - квартири, що розташована в м. Києві, вул. Дмитрова, 2-б, кв. 140;

3.1.4 порукою згідно з договором поруки від 12 вересня 2013 року № 47/1/1209/13/П.

На вказані квартири накладено заборону на відчуження нерухомого майна та обтяження іпотекою.

В передбачені Кредитним договором строки ТОВ «Деміс Канц» не повернув кредит.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 09 лютого 2016 року задоволено позов ПАТ «БМ Банк» та стягнуто з ТОВ «Деміс Канц» заборгованість у розмірі 9353847,60 грн.

10 червня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левінець В.Ю. об'єктів нерухомого майна, які є предметом іпотеки банку та належать на праві власності ПАТ «Автомобільна компанія «Укртранс» знято заборону на відчуження нерухомого майна та обтяження іпотекою і здійснено реєстрацію права власності на квартиру, що розташовані в м. Києві, вул. Дмитрова, 2-б, кв. 159 за ПАТ «БМ Банк».

В подальшому представником банку Сервулею С.С., який є директором центрального відділення АТ «БМ Банк» на підставі довіреності від 25 квітня 2016 року, вказані об'єкти нерухомо майна відчужено на користь третьої особи - ТОВ «Дентрікс».

З пояснень представника банку Сервулі С.С. судами попередніх інстанцій встановлено, що останній не вчиняв жодних дій щодо відчуження квартир, свій паспорт та довіреність не надавав.

10 червня 2016 року позивач звернувся до Шевченківського управління поліції ГУ НП у м. Києві із заявою про порушення кримінальної справи та накладенням арешту на квартири, які є предметом іпотеки.

11 червня 2016 року вказану заяву позивача внесено до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань.

В подальшому Шевченківським районним судом м. Києва накладено арешт на квартири: 61, 140, 159, що розташовані в м. Києві по вул. Дмитрова, 2-б.

29 червня 2016 року на підставі договору купівлі-проваджу від 29 червня 2016 року № 128 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левінець В.Ю. посвідчено відчуження частини предмету іпотеки, а саме: квартири 140, що розташована в м. Києві по вул. Дмитрова, 2-б за третьою особою - ТОВ «Фінансова компанія «Інвест гарант актив».

01 липня 2016 року позивач звернувся до Міністерства юстиції України зі скаргою № 3023-05/8, у якій просив здійснити невідкладні заходи щодо припинення та скасування незаконного проведення реєстраційних дій приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левінець В.Ю. щодо відчуження квартир, які є предметом іпотеки за договором відновлюваної кредитної лінії від 12 березня 2013 року № 47/1/120913.

16 серпня 2016 року Міністерством юстиції України видано наказ № 894/7 про відмову у задоволені скарги АТ «БМ Банк» з тих підстав, що остання не містить засвідчених в установленому порядку копій документів, що підтверджують порушення прав скаржника у результаті прийняття рішення про державну реєстрацію.

Листом від 01 вересня 2016 року № 30280/19141-0-33-16/19 позивач отримав рішення у формі наказу Міністерства юстиції України від 16 серпня 2016 року № 894/7.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 жовтня 2017 року та Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2018 року відповідають, а доводи касаційної скарги є неприйнятні з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тож адміністративні суди мали з'ясувати, чи був оскаржуваний наказ Міністерства юстиції України прийнятий, зокрема, у межах повноважень, відповідно до закону та з дотриманням встановленої процедури, на засадах розсудливості, добросовісності, пропорційності.

Так, повноваження Міністерства юстиції України у спірних правовідносинах визначаються, зокрема, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядком розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1128 (далі - Порядок № 1128).

Відповідно до частин першої та другої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду. Міністерство юстиції України розглядає скарги: 1) на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі рішення суду, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір); 2) на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України.

Пунктом 2 Порядку № 1128 встановлено, що для забезпечення розгляду скарг суб'єктом розгляду скарги утворюються постійно діючі комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, положення та склад яких затверджуються Мін'юстом або відповідним територіальним органом.

До повноважень комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації належить розгляд скарги по суті, встановлення наявності чи відсутності обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення скаржника, та інші обставини, які мають значення для об'єктивного розгляду скарги, у тому числі шляхом перевірки відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Процедура розгляду скарги визначена статтею 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядком № 1128.

Так, відповідно до частини третьої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів протягом 30 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю.

Згідно з положеннями частини шостої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» за результатами розгляду скарги Міністерство юстиції України та його територіальні органи приймають мотивоване рішення про, зокрема, задоволення (повне чи часткове) скарги шляхом прийняття рішення про: а) скасування рішення про державну реєстрацію прав; б) скасування рішення про відмову в державній реєстрації прав та проведення державної реєстрації прав; в) внесення змін до записів Державного реєстру прав та виправлення помилки, допущеної державним реєстратором; г) тимчасове блокування доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав; ґ) анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав; д) скасування акредитації суб'єкта державної реєстрації; е) притягнення до дисциплінарної відповідальності посадової особи територіального органу Міністерства юстиції України.

Рішення, передбачені підпунктами «а», «ґ» та «д» пункту 2 цієї частини, приймаються виключно Міністерством юстиції України.

Частиною восьмою статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено вичерпний перелік підстав для відмови Міністерством юстиції України та його територіальними органами у задоволенні скарги, серед яких, зокрема: 1) скарга оформлена без дотримання вимог, визначених частиною п'ятою цієї статті; 2) на момент прийняття рішення за результатом розгляду скарги відбулася державна реєстрація цього права за іншою особою, ніж зазначена у рішенні, що оскаржується; 3) наявна інформація про судове рішення або ухвалу про відмову позивача від позову з того самого предмета спору, про визнання позову відповідачем або затвердження мирової угоди сторін; 4) наявна інформація про судове провадження у зв'язку із спором між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав; 5) є рішення цього органу з того самого питання; 6) в органі розглядається скарга з цього питання від того самого скаржника; 7) скарга подана особою, яка не має на це повноважень; 8) закінчився встановлений законом строк подачі скарги; 9) розгляд питань, порушених у скарзі, не належить до компетенції органу; 10) державним реєстратором, територіальним органом Міністерства юстиції України прийнято таке рішення відповідно до законодавства.

Отже, однією з підстав для відмови у задоволенні скарги є її оформлення без дотримання вимог, визначених частиною п'ятою цієї статті.

У свою чергу, частина п'ята статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлює, що скарга на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав або територіального органу Міністерства юстиції України подається особою, яка вважає, що її права порушено, у письмовій формі та має містити:

1) повне найменування (ім'я) скаржника, його місце проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (ім'я) представника скаржника, якщо скарга подається представником;

2) реквізити рішення державного реєстратора, яке оскаржується;

3) зміст оскаржуваного рішення, дій чи бездіяльності та норми законодавства, які порушено, на думку скаржника;

4) викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги;

5) відомості про наявність чи відсутність судового спору з порушеного у скарзі питання, що може мати наслідком скасування оскаржуваного рішення державного реєстратора та/або внесення відомостей до Державного реєстру прав;

6) підпис скаржника або його представника із зазначенням дати складання скарги.

До скарги додаються засвідчені в установленому порядку копії документів, що підтверджують факт порушення прав скаржника у результаті прийняття рішення державним реєстратором (за наявності), а також якщо скарга подається представником скаржника - довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження такого представника, або копія такого документа, засвідчена в установленому порядку.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що підставою для відмови у задоволенні скарги на дії державного реєстратора, викладеною у наказі Міністерства юстиції України від 16 серпня 2016 року № 894/7, є те, що скарга не містить засвідчених в установленому порядку копій документів, що підтверджують порушення прав скаржника у результаті прийняття рішення про державну реєстрацію прав.

Пунктом 5 Порядку № 1128 передбачено, що перед розглядом скарги по суті комісія вивчає скаргу для встановлення:

1) чи віднесено розгляд скарги відповідно до Законів до повноважень суб'єкта розгляду скарги (належний суб'єкт розгляду скарги);

2) чи дотримано вимоги Законів щодо строків подання скарги, вимог щодо її оформлення та/або щодо документів, що долучаються до скарги;

3) чи наявні (відсутні) інші скарги у суб'єкта розгляду скарги.

Відповідно до пункту 7 Порядку № 1128 у разі коли встановлено порушення вимог Законів щодо строків подання скарги, вимог щодо її оформлення та/або щодо документів, що долучаються до скарги, суб'єкт розгляду скарги на підставі висновку комісії приймає мотивоване рішення про відмову у задоволенні скарги без розгляду її по суті у формі наказу.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що питання про відповідність поданої скарги вимогам щодо її оформлення та/або щодо документів, що долучаються до скарги, вирішуються комісією з розгляду скарг на етапі підготовки скарги до розгляду. Відповідно, рішення про відмову у задоволенні скарги з підстав невідповідності поданої скарги щодо її оформлення та/або щодо документів, що долучаються до скарги, вимогам закону комісія приймає саме на підготовчій стадії до розгляду скарги по суті.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, 14 липня 2016 року відбулось попереднє засідання комісії з питань розгляду скарг у сфері реєстрації Міністерства юстиції України по розгляду скарги АТ «БМ Банк», на якому був присутній представник позивача. Під час попереднього розгляду скарги позивача у комісії не виникло жодних питань щодо оформлення скарги та доданих до неї документів, у зв'язку з чим комісія призначила дату розгляду скарги по суті - 01 серпня 2016 року.

Відповідно до пункту 8 Порядку № 1128 під час розгляду скарги по суті комісія встановлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення скаржника, зазначених у скарзі, та інші обставини, які мають значення для об'єктивного розгляду скарги, у тому числі шляхом перевірки відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чи Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, та у разі необхідності витребування документів, пояснень тощо у суб'єкта оскарження, і вирішує: 1) чи мало місце прийняття оскаржуваного рішення суб'єктом оскарження, чи мала місце оскаржувана дія або бездіяльність суб'єкта оскарження; 2) чи було оскаржуване рішення прийнято суб'єктом оскарження на законних підставах, чи здійснювалася дія або вчинялася бездіяльність суб'єктом оскарження на законних підставах; 3) чи належить задовольнити кожну з вимог скаржника або відмовити в їх задоволенні; 4) чи можливо поновити порушені права або законні інтереси скаржника іншим способом, ніж визначено ним у своїй скарзі (зокрема внесення шляхом виправлення технічних помилок у записах реєстрів взамін скасування рішення державного реєстратора); 5) які рішення підлягають скасуванню або які дії, що випливають з факту скасування рішення або з факту визнання оскаржуваних дій або бездіяльності протиправними, підлягають вчиненню.

В силу вимог пунктів 9-11 Порядку № 1128 під час розгляду скарги по суті обов'язково запрошується скаржник та / або його представник (за умови якщо ним зазначено про це у скарзі), суб'єкт оскарження та інші заінтересовані особи, зазначені у скарзі або встановлені відповідно до відомостей реєстрів. Неприбуття таких осіб, яким було належним чином повідомлено про розгляд скарги, а також неотримання такими особами повідомлень про час та місце розгляду скарги з причин, що не залежать від суб'єкта розгляду скарги, не перешкоджає її розгляду.

Суб'єкт розгляду скарги своєчасно повідомляє скаржнику (за умови якщо ним зазначено про це у скарзі), суб'єкту оскарження та іншим заінтересованим особам, зазначеним у скарзі або встановленим відповідно до відомостей реєстрів, про час і місце розгляду скарги в один з таких способів: 1) рекомендованою телеграмою; 2) телефонограмою; 3) факсимільним повідомленням; 4) засобами електронної пошти.

Копії скарги та доданих до неї документів надаються суб'єкту оскарження та заінтересованим особам, зазначеним у скарзі або встановленим відповідно до відомостей реєстрів, не пізніше дня, що передує дню розгляду скарги по суті. Суб'єкт оскарження має право подавати письмові пояснення по суті скарги, які обов'язково приймаються комісією до розгляду.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що на етапі розгляду скарги по суті комісії з питань розгляду скарг здійснює перевірку оскаржуваного рішення державного реєстратора, обґрунтованість та правомірність прийнятих ним рішень та вчинених дій, тобто розглядає, порушені у скарзі питання.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 01 серпня 2016 року відбулось засідання розгляду скарги у сфері реєстрації Міністерства юстиції України по розгляду скарги АТ «БМ Банк», на якому був присутній представник скаржника та надав пояснення по суті поданої скарги. Даний факт відображено у висновку Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації від 01 серпня 2016 року.

На цій підставі суди попередніх інстанцій дійшли до обґрунтованого висновку про те, що комісією з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації перейшла до розгляду скарги по суті, на засіданні якої представником позивача було надано пояснення з приводу обґрунтування поданої скарги.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що листом від 02 серпня 2016 року № 26931/19141-0-33-16/19 Міністерство юстиції України продовжило термін розгляду скарги.

Відповідно до пункту 4 Порядку № 1128 розгляд скарг здійснюється у строки, встановлені Законом України «Про звернення громадян» з урахуванням особливостей, передбачених Законами, які обраховуються з моменту реєстрації її суб'єктом розгляду скарги.

Так, відповідно до частини першої статті 20 Закону України «Про звернення громадян» звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення.

Зі змісту наведеної правової норми вбачається, що необхідність у продовженні терміну розгляду скарги може бути зумовлене потребою у з'ясуванні додаткових обставин при вирішенні скарги по суті або проведенні їх додаткової перевірки.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, через 45 днів після подання скарги, а саме: 16 серпня 2016 року комісією з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації за результатами розгляду скарги по суті видано наказ № 894/7 про відмову у задоволені скарги АТ «БМ Банк», з тих підстав, що остання не містить засвідчених в установленому порядку копій документів, що підтверджують порушення прав скаржника у результаті прийняття рішення про державну реєстрацію, хоча дане питання мало бути з'ясоване на етапі підготовки скарги до розгляду у силу приписів пункту 5 Порядку № 1128.

У зв'язку з наведеним, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що наказ Міністерства юстиції України про відмову у задоволенні скарги з тих підстав, що скарга не містить засвідчених в установленому порядку копій документів, на етапі розгляду її по суті є протиправним, враховуючи, що на етапі підготовки скарги до розгляду у комісії не виникало питань щодо відповідності скарги та доданих до неї документів вимогам закону.

Колегія суддів також враховує, що відмовляючи у задоволенні скарги на етапі її розгляду по суті з підстав неподання належним чином завіреної копії документів, комісія з розгляду скарг фактично вдалася до такого явища, як «правовий пуризм».

Загальноприйнято розуміти пуризм як надмірне прагнення до чистоти, переваги форми над змістом.

Слід відмітити, що поняття «правового пуризму» було введено в правовий обіг Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ).

У рішенні у справі «Сутяжник проти Росії» (№ 8269/02) ЄСПЛ зробив висновок про те, що не може бути скасоване правильне по суті судове рішення та не може бути відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму, судове рішення може бути скасоване лише з метою виправлення істотної судової помилки. У цій справі рішення арбітражного суду, яке набрало законної сили, було скасовано в порядку нагляду з припиненням провадження у справі суто з підстави того, що спір не підлягав розгляду арбітражними судами, хоча у подальшому вимоги заявника були задоволені судом загальної юрисдикції. Ухвалюючи рішення ЄСПЛ виходив з того, що, хоча як принцип, правила юрисдикції повинні дотримуватися, однак, враховуючи обставини даної справи, була відсутня соціальна потреба, яка б виправдовувала відступлення від принципу правової визначеності.

Таким чином, «правовий пуризм» на відміну від обставин «істотного та непереборного характеру» завжди призводить до порушення принципу правової визначеності; «правовий пуризм» - невідступне слідування вимогам процесуального закону при вирішенні питання щодо застосування чи скасування таких, що набрали законної сили, судових рішень без врахування того, чи призведе це у подальшому до реального, а не формального усунення допущених судових помилок; надмірно формальне, бюрократичне застосування правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, безвідносне врахування їх доцільності, виходячи з обставин конкретної справи й необхідності забезпечення ефективного захисту прав, свобод та інтересів в цивільному або іншому судочинстві, що призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд; «правовий пуризм» може носити як добровільний характер й проявлятися в діяльності окремих посадових осіб, так і бути вимушеним через санкціонування державою, яка обмежує реалізацію дискреційних повноважень суб'єктів правозастосування, не допускаючи відступ від правових приписів.

Виходячи з наведеного, не применшуючи значення необхідності дотримання процесуальних норм, їх порушення повинно бути підставою для скасування рішення суб`єкта владних повноважень лише за умови, якщо останнє за своєю суттю є необґрунтованим та/або незаконним й підлягало би скасуванню чи зміні навіть за відсутності вказаної підстави.

У спірних правовідносинах, у яких суб`єкт приватного права, який звертається із зверненням до суб`єкта владних повноважень, адміністративним судам слід виходити з безумовного обов`язку суб`єкта владних повноважень (за винятком, зокрема, судів, для яких встановлений окремий порядок розгляду звернень у формі позовних заяв, скарг тощо) розглянути відповідне звернення та прийняти вмотивоване рішення на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Такий висновок ґрунтується на наступних положеннях Конституції України: усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк (стаття 40); органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19).

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України (справа про поширення відомостей) від 10 квітня 2003 року № 8-рп/2003 питання практичної реалізації громадянами цих прав регулюються, зокрема, Законом України «Про звернення громадян», який забезпечує їм можливість брати участь в управлінні державними і громадськими справами, впливати на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, відстоювати свої права і законні інтереси та поновлювати їх у разі порушення шляхом викладення в письмовій або усній формі пропозицій (зауважень), заяв (клопотань) і скарг. Водночас, наявність у зверненнях завідомо неправдивих відомостей може передбачати дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законодавством. До того ж стаття 27 Закону України «Про звернення громадян» передбачає порядок відшкодування особою витрат у зв`язку з перевіркою звернень, які містять завідомо неправдиві відомості.

У іншому рішення (справа про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виборів Президента України) від 19 жовтня 2009 року № 26-рп/2009 Конституційний Суд України звертає увагу на те, що гарантоване статтею 40 Конституції України право на звернення відповідно до імперативних вимого статті 64 Основного Закону не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану. У цьому рішенні єдиний орган конституційної юрисдикції також робить висновок про неконституційність положень актів законодавства, які встановлюють обмеження стосовно реалізації конституційного права на звернення, зокрема, у формі скарг.

Частиною першою статті 1 Закону України «Про звернення громадян» передбачено право громадян України звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями.

Відповідно до статті 7 вказаного Закону звернення, оформлені належним чинним і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.

Слід зазначити, що гарантії, встановлені Законом України «Про звернення громадян» поширюються і на юридичних осіб.

Такий висновок ґрунтується на положеннях статті 91 Цивільного кодексу України, згідно з якою юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині; цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду.

Крім того, існує уже сформована практика ЄСПЛ стосовно поширення гарантій фізичних осіб на юридичних осіб, зокрема, у праві звертатися до суду.

Право на звернення до ЄСПЛ зі скаргою про порушення прав, проголошених Конвенцією, закріплене в статті 34 Конвенції: «Суд може приймати заяви від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб, які вважають себе потерпілими від допущеного однією з Високих Договірних Сторін порушення прав, викладених у Конвенції або протоколах до неї. Високі Договірні Сторони зобов'язуються не перешкоджати жодним чином ефективному здійсненню цього права". Особами, які правомочні подати заяву про порушення своїх прав до Суду, є: 1) будь-яка фізична чи юридична особа може здійснити своє право на подання індивідуальної заяви незалежно від громадянства, місця проживання, громадянського стану, або правоздатності (рішення у справі Scozzari and Giunta v. Italy; № 39221/98, № 41963/98 "); будь-яка неурядова організація, у широкому розумінні цього слова, тобто за винятком тих організацій, що здійснюють урядові повноваження, може здійснювати право на подання заяви (рішення у справі Les saints monastиres c. Grиce; № 13092/87, № 13984/88 "). Разом з тим, не має права на подання заяви на підставі статті 34 Конвенції юридичні особи, що здійснюють урядові повноваження.

Оскільки судами попередніх інстанцій встановлено, що скарга, подана до комісії, вцілому за формою відповідає вимогам закону (викладена письмово, містить обставини, на які скаржник посилається як на підставу своїх вимог, додано до скарги перелік доказів), тому обставини, викладені в скарзі (в тому числі, щодо порушення прав скаржника), мали перевірятися вже в ході її розгляду по суті. Це, в свою чергу, виключає можливість відмови комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації у прийнятті та розгляді скарги по суті, оскільки така скарга по формі відповідає вимогам закону.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами суб'єктів владних повноважень Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 157 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункт 44 рішення у справі «Брайєн проти Об'єднаного Королівства» (Bryan v. the United Kingdom); пункти 156-157, 159 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункти 47-56 рішення у справі «Путтер проти Болгарії» (Putter v. Bulgaria № 38780/02).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в рішеннях судів повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Враховуючи, що касаційний суд залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то в силу частини шостої статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 жовтня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко