Історія справи

Ухвала КАС ВП від 23.09.2018 року у справі №813/2454/14

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 жовтня 2018 року

Київ

справа №813/2454/14

адміністративне провадження №К/9901/6268/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної служби геології та надр України про визнання протиправним та скасування наказу за касаційною скаргою Державної служби геології та надр України на постанову Львівського окружного адміністративного суду у складі колегії суддів: Кедик М.В., Дем'яновського Г.С., Сасевича О.М. від 30 травня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Рибачука А.І., Багрія В.М., Старунського Д.М. від 11 червня 2015 року,

В С Т А Н О В И В :

У березні 2014 року фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2, позивач) звернулась до суду із адміністративним позовом Державної служби геології та надр України (далі - Держгеонадра України, відповідач), у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила визнати протиправним та скасувати наказ від 03 лютого 2014 року № 32 в частині анулювання дії спеціального дозволу на користування надрами № 4868 від 22 січня 2009 року, виданого Міністерством охорони навколишнього природного середовища України фізичній особі - підприємцю ОСОБА_2 щодо видобування суглинків Дідилівського родовища.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що підстав для анулювання спеціального дозволу на користування надрами не було, оскільки він своєї згоди на припинення права користування надрами не надавав, про що свідчить оскарження в судовому порядку наказу відповідача про зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами. Крім того, у встановлений строк позивач подав Західному міжрегіональному територіальному відділенню Держгеонадра України всі матеріали, які підтверджують факт усунення виявлених під час планової перевірки порушень вимог законодавства у сфері надрокористування. Однак всупереч вимог статей 25, 26 Кодексу України про надра відповідач виніс оскаржуваний наказ.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 30 травня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2015 року, адміністративний позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що прийняття спірного наказу в частині анулювання наданого ФОП ОСОБА_2 спеціального дозволу на користування надрами за відсутності його згоди на припинення права користування надрами суперечить вимогам статей 25, 26 Кодексу України про надра, оскільки дане питання має вирішуватися у судовому порядку.

Держгеонадра України, не погоджуючись з постановою Львівського окружного адміністративного суду від 30 травня 2014 року та ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2015 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, звернулась із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що перелік підстав для припинення користування надрами, визначений статтею 26 Кодексу України про надра, не є вичерпаним. Відтак, на думку скаржника, до спірних правовідносин має бути застосований Порядок надання спеціальних дозволів на користування надрами, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 2011 року № 615 (далі - Порядок № 615), як такий, що визначає додаткові підстави для припинення права користування надрами.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 липня 2015 року відкрито касаційне провадження у справі № 813/2454/14, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що Вищий адміністративний суд України діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду.

У відповідності з положенням пункту 11 частини другої статті 46, пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Пленум Верховного Суду постановою від 30 листопада 2017 року № 2 визначив, що днем початку роботи Верховного Суду є 15 грудня 2017 року. З цієї дати набрав чинності також Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, яким, зокрема, Кодекс адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року № 2747-IV (далі за текстом - КАС України) викладено у новій редакції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 січня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, а саме: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І. та Коваленко Н.В.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Берназюка Я.В. від 07 вересня 2018 року прийнято до свого провадження касаційну скаргу Державної служби геології та надр України на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 травня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2015 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної служби геології та надр України про визнання протиправним та скасування наказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ФОП ОСОБА_2 22 січня 2009 року отримав спеціальний дозвіл на користування надрами № 4868, на підставі якого він отримав право на видобування суглинків на території Дідилівського родовища, що розташоване на відстані 0,5 км в напрямку на північний схід від с. Дідилів Кам'янка-Бузького району Львівської області. Строк дії спеціального дозволу становить 20 років.

Додатком № 1 до спеціального дозволу на користування надрами від 22 січня 2009 року № 4868 є Угода про умови користування надрами (далі - Угода), яку підписали ФОП ОСОБА_2 та Міністерство охорони навколишнього природного середовища України.

Відповідно до статті 1 цієї Угоди, така є невід'ємною частиною спеціального дозволу на користування надрами, який регулює і конкретизує передбачені чинним законодавством України та дозволом технічні, технологічні, організаційні, фінансові, економічні, соціальні, екологічні аспекти користування надрами.

Предметом Угоди, як зазначено в пункті 1 статті 2, є просторово обмежена ділянка надр, визначена кутовими точками із зазначеними у дозволі координатами та яка надається в користування з метою видобування суглинків Дідилівського родовища.

В серпні 2013 року спеціалісти Західного міжрегіонального територіального відділу Департаменту державного геологічного контролю Держгеонадра України провели планову перевірку ФОП ОСОБА_2 щодо дотримання вимог законодавства у сфері видобування корисних копалин, за наслідками якої складено акт від 08 серпня 2013 року № 2-04/06/2013-17/п, у якому зафіксовано перелік питань, що були предметом перевірки та виявлені в підсумку перевірки порушення.

За результатами перевірки ФОП ОСОБА_2 вручено припис від 14 серпня 2013 року № 2-04/06/2013-17/п, у якому перелічено ті ж самі порушення, що й в акті перевірки від 08 серпня 2013 року, а саме:

1) відсутні документи, що посвідчують право на земельну ділянку для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, що є порушенням статей 125, 126 Земельного кодексу України, статті 18 Кодексу України про надра та пункту 4 Програми робіт;

2) відсутні погоджені в установленому порядку плани розвитку гірничих робіт на 2013 рік, що є порушенням статті 51 Кодексу України про надра, статті 19 Гірничого закону України, пункту 5 Програми робіт;

3) вимоги проекту розробки родовища та показники проекту розробки родовища не дотримуються в частині видобутку корисної копалини (проектна потужність 5 тис. мі, а в 2012 році видобуто 2 тис. мі); в 2013 році видобуток корисної копалини не проводився, що є порушенням статей 51, 53 Кодексу України про надра та умов Угоди про користування надрами, пунктів 2, 11, 12 Програми робіт;

4) не здійснюється щорічний радіаційний контроль за породами в кар'єрі, щорічний радіаційний контроль за сировиною та продукцією в установленому порядку, а саме: відсутній довідка (звіт, висновок) про результати щорічного радіаційного контролю за породами в кар'єрі; відсутній радіаційний сертифікат, що є порушенням пункту 3 Особливих умов спеціального дозволу на користування надрами № 4868 від 22 січня 2009 року;

5) не проводиться геолого-маркшейдерське обслуговування гірничих робіт, що є порушенням Кодексу України про надра, статті 24 Гірничого закону України, а також умов спеціального дозволу на користування надрами від 22 січня 2009 року № 4868;

6) не виконується Програма робіт в частині отримання спецдозволу на початок робіт підвищеної небезпеки, що є порушенням пункту 6 Програми робіт;

7) порушено угоду про умови користування надрами та програму робіт в частині початку видобування корисної копалини, що є порушенням статті 1 Угоди та пункту 11 Програми робіт.

Даним приписом від 14 серпня 2013 року ФОП ОСОБА_2 зобов'язано у строк до 04 вересня 2013 року усунути перелічені вище порушення та в письмовій формі подати Західному міжрегіональному територіальному відділу матеріали, які підтверджують факт усунення порушень.

На виконання вимог припису ФОП ОСОБА_2 листом від 04 вересня 2013 року № 4 повідомив Західний міжрегіональний територіальний відділ Департаменту держгеоконтролю Держгеонадра України про наступне:

1) щодо пункту 1 припису - укладено угоду з Дідилівською сільською радою про порядок оплати за користування землею родовища;

2) щодо пункту 2 припису - план розвитку гірничих робіт на Дідилівському родовищі погоджено у Львівській державній інспекції нагляду у гірничовидобувній промисловості та за охороною надр;

3) щодо пункту 4 припису - одержано радіаційний сертифікат № 20-92/03 від 23 серпня 2013 року;

4) щодо пункту 5 припису - одержано акт перевірки стану маркшейдерських робіт на Дідилівському родовищі у Львівській державній інспекції нагляду у гірничовидобувній промисловості та за охороною надр;

5) щодо пункту 6 припису - укладено угоду про використання видобувної техніки і проведення видобувних робіт з ТОВ «Західелітбуд», яке має дозвіл на початок робіт підвищеної небезпеки.

Щодо пунктів 3, 6, 7 припису відносно невиконання Програми робіт до Угоди про умови користування надрами, то позивач зазначив що на його лист від 25 січня 2010 року щодо внесення змін до Програми робіт з видобування суглинків Дідилівського родовища відповідно до спеціального дозволу № 4868 від 22 січня 2009 року Державна геологічна служба дала відповідь 10 вересня 2010 року, чим порушила пункту 5 статті 3 Угоди про обов'язок 30-денного терміну відповіді. Тому згідно з пунктом 6 статті 3 Угоди зміни вважаються погодженими, а роботи на родовищі проводяться за новою погодженою програмою робіт.

Виходячи з поданого позивачем листа Західний міжрегіональний територіальний відділ прийшов до висновку про відсутність факту повного виконання припису від 14 серпня 2013 року, у зв'язку з чим вніс на розгляд Державної служби геології та надр України подання № 64 від 20 вересня 2013 року про зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами № 4868 від 22 січня 2009 року.

Держгеонадра України відповідно до пунктів 22, 23 та 27 Порядку № 615 прийняла наказ від 04 листопада 2013 року № 557, яким серед інших питань, зупинила дію спеціального дозволу на користування надрами № 4868 від 22 січня 2009 року.

Про прийняте рішення позивача було повідомлено листом від 08 листопада 2013 року за № 13853/02/14-13, в якому також зазначено про необхідність усунення порушень, що призвели до зупинення дії дозволу протягом 30 днів з моменту відправлення цього повідомлення. Інформацію щодо усунення порушень необхідно надати до Західного міжрегіонального територіального відділу Державної служби геології та надр України.

Держгеонадра України відповідно до пунктів 22, 23 та 27 Порядку № 615 прийняла наказ від 03 лютого 2014 року № 32, яким серед інших питань, анулювала спеціальний дозвіл на користування надрами № 4868 від 22 січня 2009 року. Про прийняте рішення позивача було повідомлено листом від 14 лютого 2014 року за № 13853/02/14-13, у якому зазначено, що спеціальний дозвіл на користування надрами анульовано у зв'язку з невжиттям надрокористувачем заходів для усунення причин зупинення дії дозволу в установлений строк.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Львівського окружного адміністративного суду від 30 травня 2014 року та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2015 року відповідають, а вимоги касаційної скарги є неприйнятними з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Повноваження Держгеонадра України у спірних правовідносинах визначаються, зокрема, Кодексом України про надра, Порядком № 615 (тут і далі - у редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).

Так, статтею 15 Кодексу України про надра встановлено, що надра надаються у постійне або тимчасове користування. Постійним визнається користування надрами без заздалегідь встановленого строку. Тимчасове користування надрами може бути короткостроковим (до 5 років) і довгостроковим (до 50 років). У разі необхідності строки тимчасового користування надрами може бути продовжено.

Перебіг строку користування надрами починається з дня одержання спеціального дозволу (ліцензії) на користування надрами, якщо в ньому не передбачено інше, а в разі укладення угоди про розподіл продукції - з дня, зазначеного в такій угоді.

Надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр. Право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу (частина перша статті 19 Кодексу України про надра).

Виключно з моменту отримання спеціального дозволу на користування надрами у користувача надр виникають права та обов'язки, передбачені Кодексом України про надра та Порядком № 615.

Зі змісту частини другої статті 24 Кодексу України про надра слідує, що користувачі надр зобов'язані: 1) використовувати надра відповідно до цілей, для яких їх було надано; 2) забезпечувати повноту геологічного вивчення, раціональне, комплексне використання та охорону надр; 3) забезпечувати безпеку людей, майна та навколишнього природного середовища; 4) приводити земельні ділянки, порушені при користуванні надрами, в стан, придатний для подальшого їх використання у суспільному виробництві; 5) виконувати інші вимоги щодо користування надрами, встановлені законодавством України та угодою про розподіл продукції.

Статтею 60 Кодексу України про надра встановлено, що державний контроль і нагляд за веденням робіт по геологічному вивченню надр, їх використанням та охороною спрямовані на забезпечення додержання всіма державними органами, підприємствами, установами, організаціями та громадянами встановленого порядку користування надрами, виконання інших обов'язків щодо охорони надр, встановлених законодавством України.

Згідно з положеннями частини першою статті 61 Кодексу України про надра державний контроль за геологічним вивченням надр (державний геологічний контроль) та раціональним і ефективним використанням надр України здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр.

Відповідно до пункту 22 Порядку № 615 дія дозволу може бути зупинена органом з питань надання дозволу безпосередньо або за поданням центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері здійснення державного гірничого нагляду, епідеміологічного нагляду (спостереження), державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, органів місцевого самоврядування, органів державної фіскальної служби у передбачених тим же пунктом випадках.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави діяти до висновку про те, що Держгеонадра України уповноважена здійснювати геологічний контроль суб'єктів господарювання з метою виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр. При цьому, Держгеонадра України може зупинити дію спеціального дозволу, у тому числі за поданням відповідного центрального органу виконавчої влади.

Відповідно до частин першої та другої статті 26 Кодексу України про надра право користування надрами припиняється у разі: 1) якщо відпала потреба у користуванні надрами; 2) закінчення встановленого строку користування надрами; 3) припинення діяльності користувачів надр, яким їх було надано у користування; 4) користування надрами з застосуванням методів і способів, що негативно впливають на стан надр, призводять до забруднення навколишнього природного середовища або шкідливих наслідків для здоров'я населення; 5) використання надр не для тієї мети, для якої їх було надано, порушення інших вимог, передбачених спеціальним дозволом на користування ділянкою надр; 6) якщо користувач без поважних причин протягом двох років, а для нафтогазоперспективних площ та родовищ нафти та газу - 180 календарних днів не приступив до користування надрами; 7) вилучення у встановленому законодавством порядку наданої у користування ділянки надр. Право користування надрами припиняється органом, який надав надра у користування, а у випадках, передбачених пунктах 4, 5, 6 цієї статті, у разі незгоди користувачів, - у судовому порядку. При цьому, питання про припинення права користування земельною ділянкою вирішується у встановленому земельним законодавством порядку.

Верховним Судом України у постановах від 25 червня 2011 року у справі № 21-36а11, від 19 вересня 2011 року у справі № 21-164а11 та від 10 грудня 2013 року у справі № 21-450а13 та Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 802/4846/13-а та від 26 червня 2018 року у справі № 802/923/14-а було зроблено правовий висновок про те, що право користування надрами припиняється органом, який надав надра у користування, самостійно або у судовому порядку. У разі відсутності спору відповідач має право у випадках, передбачених пунктами 1, 2, 3, 7 частини 1 статті 26 Кодексу, самостійно припиняти право користування надрами, а у випадках, передбачених пунктами 4, 5, 6 цієї статті, у разі незгоди користувачів це право припиняється у судовому порядку.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що на дату винесення спірного наказу позивач як надрокористувач своєї згоди на припинення права користування надрами не надавав. Крім того, ФОП ОСОБА_2 оскаржив до Львівського окружного адміністративного суду наказ відповідача про зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами (справа № 813/9125/13-а), що є додатковим доказом того, що надрокористувач своєї згоди на припинення відповідного права не надав.

Стосовно доводів скаржника про те, що до спірних правовідносин слід застосовувати Порядок № 615, який визначає інші підстави та порядок для припинення права користування надрами, ніж ті, що визначені статтею 26 Кодексу України про надра, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини третьої статті 26 Кодексу України про надра законодавством України можуть бути передбачені й інші випадки припинення права користування надрами. Зокрема, згідно з Порядком № 615 можуть мати місце додаткові підстави для припинення користування надрами, оскільки це передбачено частиною третьою статті 26 Кодексу, але не може бути змінено правило, відповідно до якого у разі незгоди користувачів з припиненням права на користування надрами воно може припинятися лише у судовому порядку.

Верховним Судом України у постановах від 19 вересня 2011 року у справі № 21-164а11, від 25 червня 2011 року у справі № 21-36а11 та Верховним Судом у постановах від 10 травня 2018 року у справі № 802/4846/13-а, від 18 вересня 2018 року у справі № 811/3829/13-а висловлено правовий висновок щодо того, що підзаконний нормативний акт, який встановлює додаткові підстави для припинення користування надрами, не може змінювати правило, відповідно до якого у разі незгоди користувачів з припиненням права на користування надрами за неналежне користування ними припинення такого права здійснюється у судовому порядку. За таких обставин припинення права позивача на користування надрами в позасудовому порядку є незаконним.

З огляду на це, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що оскаржуваний наказ відповідача є такими, що прийнятий з порушенням встановленого законом порядку та підлягає скасуванню.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Згідно з пунктом 71 вказаного рішення державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в рішеннях судів повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Враховуючи, що касаційний суд залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то в силу частини шостої статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної служби геології та надр України залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 травня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2015 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко