Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 березня 2019 року

м. Київ

справа №751/4437/17

адміністративне провадження №К/9901/18165/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України на постанову Новозаводського районного суду міста Чернігова від 31.07.2017 (суддя Овсієнко Ю.К.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2017 (колегія суддів у складі: Бєлової Л.В., Безименної Н.В., Глущенко Я.Б.) у справі № 751/4437/17 за позовом Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області про скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2017 року Чернігівське об'єднане управління Пенсійного фонду України (далі - позивач, Чернігівське ОУПФУ) звернулося до суду з позовом до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області (далі - відповідач, УДВС ГТУЮ у Чернігівській області), в якому просило скасувати постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження ВП № 52617256 від 27.06.2017 в сумі 78,48 грн.

Постановою Новозаводського районного суду міста Чернігова від 31.07.2017, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2017, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Новозаводського районного суду міста Чернігова у справі № 751/5971/16-а зобов'язано позивача провести перерахунок та виплату пенсії державного службовця ОСОБА_5

05.10.2016 Новозаводським районним судом міста Чернігова видано виконавчий лист № 751/5971/16-а.

10.10.2016 відповідачем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 751/5971/16-а.

27.06.2017 старший державний виконавець Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Чернігівській області Назаренко М. Б. винесла постанову про стягнення з позивача як боржника у виконавчому провадженні № 52617256 витрат виконавчого провадження в розмірі 78,48 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача позивач звернувся до суду.

Відмовляючи у задоволенні позову суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що відповідач, приймаючи оскаржувану постанову, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити. Свою касаційну скаргу мотивує неврахуванням судами попередніх інстанцій, що позивач 07.10.2016 виконав постанову Новозаводського районного суду міста Чернігова у справі № 751/5971/16-а. Також, наголошує на тому, що відповідач не надав доказів вчинення державним виконавцем жодних виконавчих дій, а оспорювана постанова про стягнення витрат на їх проведення не містить належного обґрунтування їх фактичного понесення. Зазначає про відсутність у відповідача повноважень стягувати кошти з позивача як з державного органу. Також, вважає, що судами було проігноровано статтю 73 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», якою забороняється використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).

Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 42 Закону №1404-VIII кошти виконавчого провадження складаються зі стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Згідно з частиною другою статті 42 Закону №1404-VIII витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Абзацом 3 частини третьої статті 42 Закону №1404-VIII передбачено, що розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Закону №1404-VIII на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Відповідно до п. 2 Розділу VІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) витрати виконавчого провадження стягуються з боржника на підставі постанови виконавця про їх стягнення, у якій зазначаються види та суми витрат виконавчого провадження. Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження надсилається сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення. Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження виноситься на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1-4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону.

Згідно з розділом I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, що затверджені наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 року № 2830/5 (далі - Наказ № 2830/5) до витрат виконавчого провадження належать, зокрема, витрати на виготовлення документів виконавчого провадження (папір; копіювання, друк документів; канцтовари), пересилання документів виконавчого провадження (конверти; знаки поштової оплати (марки); послуги маркувальної машини; послуги поштового зв'язку), плата за користування Єдиним державним реєстром виконавчих проваджень та після введення в дію статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» плата за користування автоматизованою системою виконавчого провадження.

Відповідно до частин 1 і 2 Розділу ІІ Наказу № 2830/5 розміри витрат виконавчого провадження, види яких зазначені у пунктах 1, 3, 6, 7, 10 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, визначаються відповідно до вартості товарів і послуг, зазначеної у відповідних договорах; розміри витрат виконавчого провадження, види яких зазначені у пунктах 2, 4 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, визначаються згідно з тарифами Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта».

Відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 29.12.2016 № 3917/5 «Про встановлення розмірів плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з 05.01.2017 плата за користування системою становить 51,00 грн. за кожне відкрите виконавче провадження.

Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що мотивувальна частина оскаржуваної постанови містить детальний розрахунок витрат, понесених державним виконавцем, із зазначенням їх видів та розміру усіх складових загальної суми. При цьому, розрахунки, наведені в оскаржуваній постанові, відповідають встановленим Наказом № 2830/5 вимогам станом на дату їх обрахунку.

Верховний Суд також погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо безпідставності посилань позивача на те, що позивачем до відкриття виконавчого провадження (10.10.2016) добровільно виконано судове рішення у справі №751/5917/16-а. Судом апеляційної інстанції встановлено, що перерахунок пенсії ОСОБА_5 здійснено з 01.06.2016, що підтверджується розпорядженням №176313, проте виплату перерахованої пенсії здійснено у листопаді 2016 року.

Колегія суддів відхиляє аргументи скаржника з приводу відсутності у відповідача повноважень щодо стягнення коштів з позивача, як з державного органу. Вказані аргументи стосуються виконання оспорюваної постанови і не мають безпосереднього впливу на вирішення питання стосовно її правомірності. Окрім того, компетенція державного виконавця приймати постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження прямо обумовлена статтею 42 Закону № 1404-VIII.

Норми статті 73 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (у відповідній редакції), якими заборонено використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом, і на які посилається позивач у касаційній скарзі, до спірних правовідносин застосуванню не підлягають.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що приймаючи оскаржувану постанову відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Таким чином, підстави для скасування рішень попередніх інстанцій відсутні, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Новозаводського районного суду міста Чернігова від 31.07.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2017 залишити без змін, а касаційну скаргу Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Суддя-доповідач: І.Л. ЖелтобрюхСудді: О.В. Білоус Т.Г. Стрелець