ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2024 року

м. Київ

справа № 560/9586/22

адміністративне провадження № К/990/30217/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,

суддів - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №560/9586/22

за позовом ОСОБА_1

до 5 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області

про визнання бездіяльності протиправною і зобов`язання вчинити дії,

за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - Дзундзи Юрія Романовича

на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 3 серпня 2023 року (головуючий суддя: Полотнянко Ю.П., судді: Смілянець Е.С., Драчук Т.О.).

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до 5 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області (далі - « 5 ДПРЗ ГУ ДСНС у Хмельницькій області», «Загін»), у якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність 5 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 31 серпня 2018 року до 14 серпня 2022 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 8 лютого 1995 року №100;

- зобов`язати 5 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, - період з 31 серпня 2018 року до 14 серпня 2022 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 8 лютого 1995 року №100.

Позов обґрунтований тим, що на дату звільнення ОСОБА_1 зі служби відповідач не провів з ним повний розрахунок усіх належних сум. З метою відновлення порушеного права позивач звертався до суду. На виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 травня 2022 року у справі № 560/3091/22 відповідач виплатив 15 серпня 2022 року індексацію грошового забезпечення у розмірі: 83273,38 грн.

З огляду на невчасну виплату указаної суми індексації, позивач вважає, що відповідач зобов`язаний виплатити йому середній заробіток за весь час затримки виплати до дня фактичного розрахунку.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 січня 2023 року позов задоволено частково:

- визнано протиправною бездіяльність 5 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області щодо проведення ОСОБА_1 нарахування та виплати середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за весь час затримки до дня фактичного розрахунку по виплаті індексації грошового забезпечення;

- зобов`язано 5 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за затримку розрахунку під час виключення з кадрів у сумі: 27831 (двадцять сім тисяч вісімсот тридцять одна) грн 41 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - «КЗпП України»). Отже, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Поряд із тим, окружний суд зазначив, що як на момент звернення позивача із цим позовом, так і на час вирішення спору, редакція статті 117 КЗпП України передбачає виплату працівникові його середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Отже, сума, яку належить відшкодувати позивачу, за розрахунком окружного суду з урахуванням статті 117 КЗпП України, становить: 358,63 грн (середньоденне грошове забезпечення позивача) х 182 (кількість днів затримки розрахунку) = 65270,66 грн.

Водночас, суд першої інстанції з метою дотримання принципу співмірності між розміром середнього заробітку, пов`язаного із затримкою розрахунку при звільненні та часткою невиплаченого грошового забезпечення, дійшов висновку про те, що нарахуванню на користь позивача підлягає середній заробіток у розмірі: 27831,41 грн, який становить 42,64 % від 65270,66 грн відшкодування в порядку статті 117 КЗпП України.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 3 серпня 2023 року рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 січня 2023 року скасовано і прийнято нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково:

- визнано протиправною бездіяльність 5 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;

- стягнуто з 5 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 лютого 2022 року до 14 серпня 2022 року в сумі: 10443,30 грн.

У іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі: 496 гривні 20 коп за рахунок бюджетних асигнувань 5 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області.

Скасовуючи частково рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що розмір місячного грошового забезпечення позивача у червні 2018 року (30 к.д.) становив 10938,23 грн, у липні 2018 року (31 к.д.) - 10938,23 грн. Виходячи з вказаних показників, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача становить 358,63 грн (10938,23 грн + 10938,23 грн) / 61.

Апеляційний суд зазначив, що за період з 31 серпня 2019 року (включно) до 14 серпня 2022 року (включно) було 1445 календарних дні, тому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні буде становити 518220,35 грн.

Одночасно, з 19 липня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-IX від 1 липня 2022 року, яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме: встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку у разі вирішення спору на користь працівника частково, здійснюються не більш, як за шість місяців.

Тому, апеляційний суд констатував, що позивач має право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, починаючи з 14 лютого 2022 року до 14 серпня 2022 року, тобто за 182 календарних днів.

Поряд із цим, суд апеляційної інстанції зауважив, що окружний суд залишив поза увагою те, що при вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 83273,38 грн / 518220,35 грн (сума виплаченої індексації / середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,16.

Тому, апеляційний суд дійшов висновку, що середнє грошове забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні в межах визначеного статтею 117 КЗпП України шестимісячного терміну та з врахуванням принципу співмірності становить 10443,30 грн (358,63 грн х 182 календарних днів х 0,16).

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзивів

У вересні 2023 року представник ОСОБА_1 - Дзундзи Ю.Р. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 3 серпня 2023 року і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що апеляційний суд обмежив право позивача на отримання указаної компенсаційної суми, безпідставно застосувавши і обмеження 6-місячним періодом і принципом співмірності, який застосовувався у судовій практиці до набрання чинності нормою, яка власне і ввела обмеження часового проміжку у 6 місяців.

У касаційній скарзі скаржник зазначив, що вона подана на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Верховним Судом ухвалою від 12 вересня 2023 року було відкрито касаційне провадження.

У відзиві на касаційну скаргу 5 ДПРЗ ГУ ДСНС у Хмельницькій області просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін. Відзив обґрунтований правильністю вирішення спору судом апеляційної інстанції із дотриманням норм матеріального та процесуального права.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Відповідно до витягу із наказу (по особовому складу) від 30 серпня 2018 року №461 майора служби цивільного захисту ОСОБА_1 з 30 серпня 2018 року виключено з кадрів Державної служби України з надзвичайних ситуацій.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 травня 2022 року у справі №560/3091/22 позов ОСОБА_1 до 5 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково:

визнано протиправними дії 5 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 1 грудня 2015 року до 28 лютого 2018 року із застосуванням базового місяця для виплати індексації - жовтень 2015 та грудень 2015;

зобов`язано 5 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 1 грудня 2015 року до 28 лютого 2018 року із встановленням для обчислення індексації місяця підвищення (базового місяця) місяць останнього збільшення тарифної ставки (посадового окладу) - січень 2008, з урахуванням проведених виплат;

визнано протиправними дії 5 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 1 березня 2018 року до 30 серпня 2018 року;

зобов`язано 5 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 1 березня 2018 року до 30 серпня 2018 року із встановленням для обчислення індексації місяця підвищення (базового місяця) місяць останнього збільшення тарифної ставки (посадового окладу) - березень 2018, з урахуванням проведених виплат; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2022 року у справі №560/3091/22 апеляційну скаргу 5 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області задоволено частково:

рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 травня 2022 року вирішено скасувати в частині визнання протиправними дій 5 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 1 березня 2018 року до 30 серпня 2018 року та зобов`язання 5 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 1 березня 2018 року до 30 серпня 2018 року із встановленням для обчислення індексації місяця підвищення (базового місяця) місяць останнього збільшення тарифної ставки (посадового окладу) - березень 2018, з урахуванням проведених виплат;

прийнято в цій частині нову постанову, якою вирішено відмовити в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ;

в решті рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 травня 2022 року залишено без змін.

На виконання вказаного судового рішення відповідач 15 серпня 2022 року виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 1 грудня 2015 року до 28 лютого 2018 року в сумі: 83273,38 грн.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

Частиною другою статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Згідно з ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2023 року касаційне провадження відкрите на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Проаналізувавши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов наступних висновків.

Так, відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначаються статтею 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку з невиплатою відповідачем ОСОБА_1 станом на 30 серпня 2018 року (дата виключення з кадрів Державної служби України з надзвичайних ситуацій) індексації грошового забезпечення за період з 31 серпня 2018 року до 14 серпня 2022 року.

На виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 травня 2022 року у справі №560/3091/22 відповідач виплатив 15 серпня 2022 року індексацію грошового забезпечення у розмірі: 83273,38 грн.

Тож, спірний період у цих правовідносинах охоплює 31 серпня 2018 року до 14 серпня 2022 року.

Отже, предметом спору в цій справі є стягнення середнього заробітку за час затримки виплати позивачу зазначеної індексації.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»; далі - «Закон №2352-ІХ») у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19 липня 2022 року.

Варто зауважити, що стаття 117 КЗпП України діяла і до цього часу (до змін введених Законом №2352-ІХ) і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні указаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, Верховний Суд неодноразово зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Саме крізь призму указаного підходу Верховного Суду суди попередніх інстанцій і вирішили цей спір.

Проте, колегія суддів зауважує, що указаний підхід Великої Палати Верховного Суду до застосування статті 117 КЗпП України в окресленому контексті не відповідає правовому регулюванню, яке належить застосовувати до спірних правовідносин.

З огляду на це Верховний Суд зазначає, що питання про застосування приписів статті 117 КЗпП України у вимірі правовідносин, подібних до тих, які розглядаються в цій справі, не завжди мало однакову правову оцінку суду касаційної інстанції.

Після ухвалення постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 викладена в ній позиція (зокрема щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення) не піддавалася зміні (відступу) і з нею загалом узгоджується підхід суду апеляційної інстанції в цій справі.

Проте, Верховний Суд наголошує, що правова позиція суду касаційної інстанції першочергово повинна ґрунтуватись на нормативному регулюванні спірних правовідносин, зміна якого може вплинути на те, яким чином її застосовувати до правовідносин, які виникли після цієї зміни.

Як вже зазначалось з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ, тому і підхід до правозастосування указаної норми змінився.

Відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Проте, правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15, який суд апеляційної інстанції взяв до уваги при вирішенні цієї справи, викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом №2352-ІХ.

Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Одночасно, з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє та підлягає застосуванню у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ.

Тому, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності 19 липня 2022 року і після цього.

Період з 31 серпня 2018 року до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Проте, період з 19 липня 2022 року до 14 серпня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.

Аналогічний висновок висловлено у постанові від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22 Верховного Суду і колегія суддів вважає його застосовним до спірних правовідносин.

За цих обставин Верховний Суд резюмує, що суд апеляційної інстанції діяв правильно, коли для належного і ефективного способу захисту позивача вважав за необхідне визначити конкретну суму для стягнення.

Проте, сума, яку постановив стягнути апеляційний суд, визначена без урахування наведеного, тобто як із застосуванням принципу співмірності, так і зі зменшенням періоду виплати до 6 місяців, у зв`язку з чим висновки суду апеляційної інстанції щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача є помилковими.

Підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку. Іншими словами, стаття 117 КЗпП України до 19 липня 2022 року підлягає застосуванню в редакції, яка не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні. А вже після набрання чинності нормою редакцією статті 117 КЗпП України, апеляційним судом було безпідставно зменшено розмір виплати 6 місяцями.

Тож, у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із врахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Наведена правова позиція узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеному у постанові від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22.

Отже, Верховний Суд дійшов висновку про те, що суд апеляційної інстанції вирішив справу без повного та всебічного з`ясування обставин в адміністративній справі.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Оскільки судом апеляційної інстанції на підставі належних та допустимих доказів не було з`ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, Верховний Суд дійшов висновку, що постанову апеляційного суду належить скасувати з направленням справи на новий судовий розгляд до апеляційного суду.

При новому розгляді справи суду апеляційної інстанції необхідно взяти до уваги викладене в цій постанові й встановити обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення.

З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність підстав, наведених у статтях 139 140 КАС України, судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341 345 349 351 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - Дзундзи Юрія Романовича задовольнити.

Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 3 серпня 2023 року скасувати, а справу №560/9586/22 направити на новий розгляд до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

………………….

………………….

………………….

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду