Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 листопада 2018 року

Київ

справа №815/1813/15

адміністративне провадження №К/9901/12357/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,

розглянувши у судовому засіданні без виклику сторін в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27 липня 2015 року (суддя Стеценко О.О.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 1 грудня 2015 року (колегія суддів у складі: Жука С.І, Потапчука В.О., Домусчі С.Д.) у справі № 815/1813/15 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, Овідіопольського районного відділення Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу,

установив:

У березні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (далі - ГУ МВС України в Одеській області), Овідіопольського районного відділення ГУ МВС України в Одеській області, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив визнати нечинним наказ ГУ МВС України в Одеській області від 27 лютого 2015 року № 137 о/с в частині звільнення його зі служби за дискредитацію, поновити його на рівнозначній посаді та стягнути грошове забезпечення за час вимушеного прогулу. Вважав, що оскаржуваний наказ про його звільнення, датований 27 лютого 2015 року, прийнятий з порушенням чинного законодавства, оскільки починаючи з 26 лютого 2015 року він був тимчасово непрацездатним.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 27 липня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 1 грудня 2015 року, позов задоволено частково: змінено дату звільнення ОСОБА_1, визначену в наказі ГУ МВС України в Одеській області від 27 лютого 2015 року № 137 о/с, та зазначено, що датою звільнення слід вважати перший робочий день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності, а саме: 10 березня 2015 року; зобов'язано Овідіопольське РВ ГУ МВС України в Одеській області провести розрахунки з позивачем у зв'язку зі зміною дати звільнення; в задоволенні решти позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, грубе порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалені ними судові рішення та прийняти нове - про задоволення позову. На переконання заявника касаційної скарги, суди, встановивши, що звільнення позивача відбулося з порушенням закону, повинні були поновити його посаді. Натомість суди, всупереч обраному позивачем способу захисту його прав, порушених внаслідок незаконного звільнення, змінили дату звільнення, що не узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України.

ГУ МВС України в Одеській області надіслало письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Зазначає, що позивач не надавав керівництву жодних відомостей про його тимчасову непрацездатність з 26 лютого 2015 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Суди встановили, що ОСОБА_1 з 2003 року проходив службу в органах внутрішніх справ України, з лютого 2014 року обіймав посаду оперуповноваженого сектора боротьби з незаконним обігом наркотиків Овідіопольського РВ ГУ МВС України в Одеській області.

23 січня 2015 року до ГУ МВС України в Одеській області надійшла інформація про те, що раніше, цього ж дня, працівниками УСБУ в Одеській області та прокуратури м. Одеси у межах кримінального провадження за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України, затримано працівників ГУ МВС України в Одеській області, у тому числі й капітана міліції ОСОБА_1, у зв'язку з вимаганням та отриманням 52000,00 грн від громадянина ОСОБА_5

За вказаним фактом було призначено службове розслідування, яким встановлено, що позивач порушив низку нормативно-правових актів, що виразилось у невжитті заходів, передбачених чинним законодавством щодо реєстрації отриманої оперативної інформації та кримінального правопорушення за фактом можливої злочинної діяльності ОСОБА_5, незаконному затриманні та безпідставному утриманні останнього, здійсненні відносно нього оперативно-розшукових заходів та слідчих дій, залученні до них сторонньої особи, неповідомленні чергової частини Приморського РВ ОМУ ГУ МВС про факт затримання ОСОБА_5 з наркотичною речовиною, вимаганні та отриманні неправомірної вигоди для себе, зраді службовим інтересам, вступі у неділові стосунки зі злочинним елементом, яка призвела до надзвичайної події, що ганьбить органи внутрішніх справ України.

29 січня 2015 року ГУ МВС України в Одеській області прийнято наказ № 290 «Про надзвичайну подію за участю працівників Приморського РВ ОМУ та Овідіопольського РВ ГУ МВС України в Одеській області та покарання винних», відповідно до якого вирішено звільнити ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ за пунктом 66 (за дискредитацію) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

27 лютого 2015 року ГУ МВС України в Одеській області видано наказ № 137о/с, яким звільнено позивача з органів внутрішніх справ цього ж дня.

Поряд з цим, під час судового розгляду справи суди встановили, що починаючи з 26 лютого 2015 року позивач був тимчасово непрацездатним, що підтверджується довідкою про тимчасову непрацездатність, виданою лікарнею з поліклінікою ГУ МВС України в Одеській області за № 1599.

Задовольняючи позовні вимоги частково суди вважали доведеним факт вчинення позивачем вчинку, який дискредитує органи внутрішніх справ, однак, встановивши, що звільнення позивача відбулося в період тимчасової непрацездатності, вважали за можливе здійснити захист порушеного права шляхом зміни дати його звільнення.

Однак, колегія суддів Верховного Суду вважає такий висновок судів попередніх інстанцій передчасним, з огляду на наступне.

Порядок накладення дисциплінарних стягнень визначено Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ, затвердженим Законом України від 22 лютого 2006 року №3460-IV (далі - Дисциплінарний статут).

За змістом статті 16 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення накладається у строк до одного місяця з дня, коли про проступок стало відомо начальнику. У разі проведення за фактом учинення проступку службового розслідування на осіб рядового і начальницького складу дисциплінарне стягнення може бути накладено не пізніше одного місяця з дня закінчення службового розслідування, не враховуючи періоду тимчасової непрацездатності або перебування у відпустці.

Відповідно до статті 18 Дисциплінарного статуту, яка визначає порядок виконання дисциплінарних стягнень, накладених на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, дисциплінарне стягнення виконується негайно, але не пізніше місяця з дня його накладення. Таке дисциплінарне стягнення, як звільнення з органів внутрішніх справ, вважається виконаним після видання наказу по особовому складу.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 8 жовтня 2013 року (справа № 21-250а13) дійшла висновку, що на осіб рядового і начальницького складу за вчинення порушень службової дисципліни наказ про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з посади видається з дотриманням строків, передбачених статтею 16 Дисциплінарного статуту, у тому числі й щодо осіб, які тимчасово непрацездатні. Подальше виконання такого наказу відповідно до статті 18 Дисциплінарного статуту здійснюється після прибуття їх до місця проходження служби.

Судами у цій справі встановлено, що наказ ГУ МВС України в Одеській області від 29 січня 2015 року № 290, яким вирішено звільнити позивача зі служби за дискредитацію органів внутрішніх справ, реалізований наказом по особовому складу від 27 лютого 2015 року № 137, згідно з яким позивач вважається звільненим цього дня.

Водночас, починаючи з 26 лютого 2015 року і на момент звільнення, позивач був тимчасово непрацездатним.

Вирішуючи проблематику звільнення осіб з роботи у період тимчасової непрацездатності, Верховний Суд України неодноразово висловлював правову позицію, зокрема, й у своїй постанові від 21 травня 2014 року (справа № 6-33цс14), відповідно якої суд, установивши, що звільнення особи відбулось із порушенням установленого законом порядку, зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі, а відтак, закон у таких випадках не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, у тому числі шляхом зміни дати звільнення працівника.

За змістом частини першої статті 244-1 КАС (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Водночас, суди попередніх інстанцій не навели мотивів, з яких вони виходили, відступаючи під усталеної практики Верховного Суду України та змінюючи дату звільнення позивача зі служби.

В контексті наведених обставин Верховний Суд зауважує, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставами позову є ті обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. В свою чергу, суд захищає лише порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.

В адміністративному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Під час розгляду справи суд зв'язаний предметом і розміром заявлених позивачем вимог.

Вказаний принцип знайшов своє відображення у частині другій статті 11 КАС України, в якій вказано, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в тому разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Цей принцип також передбачає, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Тобто, суд може вийти за межі позовних вимог тільки в тому разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Правом змінити дату, з якої особа рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ підлягає звільненню зі служби у такій правовій ситуації, наділений безпосередній керівник (начальник) такої особи, шляхом внесення змін до наказу про звільнення із зазначенням нової дати звільнення, встановивши її наступним робочим днем після закінчення терміну непрацездатності працівника.

Як вбачається з адміністративного позову, ОСОБА_1 не заявляв позовних вимог про зміну дати звільнення, оскільки, звернувшись із відповідним позовом, переслідував на меті поновлення на службі.

Так, обираючи на власний розсуд спосіб захисту порушених прав та звертаючись до суду із цим позовом, позивач просив суд перевірити законність прийнятого ГУ МВС України в Одеській області наказу від 27 лютого 2015 року №137 о/с в частині звільнення позивача зі служби, та, відповідно, заявляв похідні від цього вимоги про поновлення на службі та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

Натомість, суди перевіряли правомірність прийняття ГУ МВС України в Одеській області наказу від 29 січня 2015 року № 290, яким виявлено вчинення позивачем дій, що дискредитують органи внутрішніх справ, та є несумісними з подальшим проходженням служби.

Однак позивачем цей наказ не оскаржувався, вимог про його скасування у цій справі не заявлявлося, що залишилося поза увагою судів.

Отже, суди попередніх інстанцій, встановивши, що звільнення позивача відбулось під час його тимчасової непрацездатності та ухваливши рішення про зміну дати звільнення, безпідставно вийшли за межі позовних вимог ОСОБА_1, не розглянувши при цьому належним чином фактично заявлені ним позовні вимоги і не надавши його доводам належної оцінки.

За змістом частин першої та четвертої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. У суді касаційної інстанції не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Таким чином, оскільки судами не вирішено заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги по суті спору та не з'ясовано обставини справи, що мають значення для її правильного вирішення, відповідно до пункту першого частини другої статті 353 КАС України ухвалені у цій справі судові рішення судів підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 344, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27 липня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 1 грудня 2015 року скасувати, справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя І.Л. Желтобрюх

Судді О.В. Білоус

Т.Г. Стрелець