Історія справи

Ухвала КАС ВП від 27.05.2019 року у справі №826/15821/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

28 травня 2019 року

справа №826/15821/15

адміністративне провадження №К/9901/27480/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р. Ф. (суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у місті Києві

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 жовтня 2015 року у складі судді Федорчука А. Б.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2016 року у складі суддів Костюк Л. О., Ганечко О. М., Літвіної Н. М.

у справі №826/15821/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промгазінвест"

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у місті Києві

про визнання протиправними та скасування податкової вимоги і рішення про опис майна у податкову заставу,

УСТАНОВИЛ:

У серпні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Промгазінвест" (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у місті Києві (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкову вимогу від 05 травня 2015 року № 4436-23 і рішення про опис майна у податкову заставу від 27 травня 2015 року № 172/26-50-23-01-08.

20 жовтня 2015 року постановою Окружного адміністративного суду міста Києва, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2016 року, позов задоволено частково, визнано протиправними та скасовано податкову вимогу від 05 травня 2015 року №4436-23 і рішення про опис майна у податкову заставу від 27 травня 2015 року №172/26-50-23-01-08.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій висновувалися з того, що оскільки позивачем подано до установи банку платіжне доручення на перерахування суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за грудень 2014 року у розмірі 21881,00 грн в установлені законодавством строки, тому надсилання відповідачем податкової вимоги від 05 травня 2015 року №4436-23 про стягнення податкового боргу є протиправним. Крім того, як і у випадку з податковою вимогою, право податкової застави та, відповідно, на винесення рішення про опис майна у податкову заставу, виникає лише у випадку наявності у платника податків простроченої заборгованості за узгодженими податковими зобов'язаннями, що, в свою чергу, виключає правомірність рішення про опис майна у податкову заставу від 27 травня 2015 року №172/26-50-23-01-08.

У листопаді 2016 року відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. У касаційній скарзі податковий орган зазначає, що платіжне доручення від 30 січня 2015 року № 189 не є належним доказом виконання позивачем обов'язку щодо сплати узгодженого грошового зобов'язання по податковому боргу, оскільки повернено без виконання.

16 січня 2017 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою податкового органу після усунення недоліків касаційної скарги, визначених ухвалою цього суду від 09 листопада 2016 року, та витребувано справу № 826/15821/15 з Окружного адміністративного суду міста Києва.

30 листопада 2017 року справа № 826/15821/15 надійшла на адресу Вищого адміністративного суду України.

22 лютого 2018 року матеріали касаційного провадження №К/9901/27480/18 передані з Вищого адміністративного суду України до Верховного Суду.

У заперечені на касаційну скаргу позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Касаційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд, переглянувши постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції в межах доводів касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для часткового задоволення вимог касаційної скарги.

Відповідно до частин 1 , 2 , 3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Аналогічні вимоги містять положення статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили.

30 січня 2015 року у строки встановлені пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, позивачем до ПАТ "Енергобанк" подано платіжне доручення від 30 січня 2015 року №189 на перерахування коштів (податку на додану вартість за грудень 2014 року) у сумі 21881,00 грн, що підтверджується відповідною відміткою банку на вказаному дорученні про отримання розрахункового документа 30 січня 2015 року.

Постановою Правління Національного банку України від 12 лютого 2015 року № 96 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення від 12 лютого 2015 № 29 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товариству "Енергобанк", згідно з яким з 13 лютого 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Енергобанк", код ЄДРПОУ 19357762, МФО 300272, місцезнаходження: вул. Воздвиженська, 56, м. Київ. Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Енергобанк" призначено провідного професіонала відділу стратегії та нормативно-методологічного забезпечення Ільчука О. П. Тимчасову адміністрацію в ПАТ "Енергобанк" запроваджено строком на три місяці з 13 лютого 2015 року по 12 травня 2015 року включно.

Постановою Правління Національного банку України від 11 червня 2015 року № 370 прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Енергобанк".

05 травня 2015 року податковим органом прийнято податкову вимогу №4436-23, відповідно до якої за позивачем станом на 04 травня 2015 року обліковується податковий борг за узгодженим грошовим зобов'язанням з податку на додану вартість в розмірі 22383,22 грн.

При вирішенні питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права до спірних правовідносин, Суд виходить з наступного.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платники податків зобов'язані сплачувати податки та збори у строки та у розмірах, встановлених підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України та законами з питань митної справи.

За правилами пункту 54.1 статті 54 Податкового кодексу України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені пункту 54.1 статті 54 Податкового кодексу України. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Згідно з пунктом 59.1 статті 59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Право податкової застави та, відповідно, на винесення рішення про опис майна у податкову заставу, виникає лише у випадку наявності у платника податків простроченої заборгованості за узгодженими податковими зобов'язаннями (пункт
89.1 статті 89 Податкового кодексу України).

Суд вважає передчасним висновок судів попередніх інстанцій про те, що вини платника податків в порушенні строків немає, оскільки кошти не зараховані до державного бюджету з вини банківської установи, в якій обслуговувався платник, отже платник податків відповідно до пункту 129.6 статті 129 Податкового кодексу України звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції, у зв'язку з чим у податкового органу не має підстав для винесення та надсилання позивачу спірної податкової вимоги.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 30 січня 2015 року позивачем ініційовано переказ коштів в оплату податку шляхом подання платіжного доручення від 30 січня 2015 року № 189.

Відповідно до примітки банку на звороті платіжного доручення від 30 січня 2015 року № 189 зазначений розрахунковий документ Товариству повернутий без виконання з посиланням на положення абзацу 8 пункту 1.25 глави 1 розділу ІІІ Рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05 липня 2012 року № 2 "Про затвердження Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку".

Зазначена в цьому Рішенні норма в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин викладена наступним чином: "під час виконання своїх повноважень уповноважена особа Фонду на тимчасову адміністрацію не пізніше п'ятого робочого дня, починаючи з дня свого призначення, має повернути клієнтам, з якими укладені договори про касово-розрахункове обслуговування, розрахункові документи, що не сплачені в строк з вини неплатоспроможного банку".

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій не встановили правильність заповнення реквізитів платіжного доручення від 30 січня 2015 року № 189 і його відповідність оригіналу, не встановлено чи були на рахунках позивача кошти для погашення заборгованості і чи фактично сплачено позивачем узгоджене грошове зобов'язання по податковому боргу, якщо так, то коли, не встановлено коли саме повернуто позивачу вказане платіжне доручення, чи дотримано п'ятиденний строк повернення вказаного документа, передбачений нормами абзацу 8 пункту 1.25 глави 1 розділу ІІІ Рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05 липня 2012 року № 2 "Про затвердження Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку".

Вказані документи та обставини не досліджені, не оцінені судами попередніх інстанцій, зміст, та правові наслідки цих документів не встановлені.

За приписами частин 1 та 2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини 2 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

У зв'язку з вищенаведеним Суд визнає, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановив фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у місті Києві задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 жовтня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2016 року скасувати, а справу № 826/15821/15 направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р. Ф. Ханова

Судді: І. А. Гончарова

І. Я. Олендер