Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 140/16013/20

адміністративне провадження № К/9901/21536/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

cудді-доповідача - Радишевської О.Р.,

суддів - Данилевич Н.А., Мацедонської В.Е.

розглянув як суд касаційної інстанції у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у адміністративній справі матеріалами справу №140/16013/20

за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області, за участю третьої особи - Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області, - про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації в Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року, прийняте в складі: головуючого судді Ксензюка А.Я., і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року, ухвалену в складі колегії суддів: головуючого судді Кухтея Р.В., суддів Шинкар Т.І., Онишкевича Т.В.,

УСТАНОВИВ:

І. Суть спору

1. ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області (далі - відповідач), за участю третьої особи - Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області (далі - третя особа), з вимогами: визнати протиправними дії щодо нарахування та виплати суддівської винагороди в обмеженому розмірі за період із 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року згідно із статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року; стягнути недонараховану та невиплачену суддівську винагороду за період із 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року в сумі 216 595,40 грн.

2. На обґрунтування вимог зазначено, що позивач працює на посаді судді Рожищенського районного суду Волинської області та має право на отримання суддівської винагороди відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII). Проте в період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року суддівська винагорода протиправно виплачувалась з урахуванням обмеження, встановленого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №294-IX (далі - Закон №294-IX), у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»» від 13 квітня 2020 року №553-IX (далі - Закон №553-IX). Це призвело до зменшення її розміру і, відповідно, порушення його прав та гарантій.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

3. ОСОБА_1 працює на посаді судді Рожищенського районного суду Волинської області.

4. У період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року позивач отримав суддівську винагороду в обмеженому розмірі на підставі статті 29 Закону №294-IX (із змінами, внесеними згідно з Законом №553-ІХ), а саме: у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року.

5. Не погоджуючись цим, позивач звернувся до суду.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

6. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року, позов задоволено. Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Волинській області щодо нарахування та виплати судді Рожищенського районного суду Волинської області ОСОБА_1 суддівської винагороди в обмеженому розмірі за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року, згідно зі статтею 29 Закону №294-IX - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року. Стягнуто з Територіального управління Державної судової адміністрації України у Волинській області на користь судді Рожищенського районного суду Волинської області ОСОБА_1 недонараховану та недоплачену суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року в сумі 261 595 (двісті шістдесят одна тисяча п`ятсот дев`яносто п`ять) гривні 40 копійок.

7. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону №1402-VIII, а норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть. З огляду на це обмеження виплати позивачу суддівської винагороди, починаючи з 18 квітня 2020 року, на підставі статті 29 Закону №294-IX (зі змінами, внесеними згідно з Законом №553-ІХ) є протиправним.

ІV. Провадження в суді касаційної інстанції

8. 14 червня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Територіального управління Державної судової адміністрації в Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року.

9. Як на підставу касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме: неправильне застосування судом норм матеріального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

10. На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник указує, що з 18 квітня 2020 року Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Волинській області, як розпорядник коштів нижчого рівня, не мало правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків Державного бюджету та без застосування обмежень, установлених Законом №294-IX, у редакції Закону №553-ІХ.

11. Також у касаційній скарзі скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій допущено порушення норм процесуального права, а саме суд першої інстанції помилково розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження, а суд апеляційної інстанції не надав цьому належної правової оцінки.

12. У зв`язку з наведеним скаржник просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції й прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову.

13. За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О.Р., суддям Данилевич Н.А., Мацедонської В.Е.

14. Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.

15. Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.

V. Джерела права та акти їхнього застосування

16. Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

17. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

18. Статтею 130 Конституції України закріплено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

19. У преамбулі Закону №1402-VIII зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

20. За приписами статті 4 Закону №1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та Законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

21. Відповідно до частини першої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

22. Згідно з частиною другою статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

23. Відповідно до частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII (яка згідно із Рішенням Конституційного Суду України від 11 березня 2020 року №4-р/2020 діє у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 55 (75 - згідно із Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо відновлення роботи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України» від 13 липня 2021 року №1629-IX) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

24. 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон №553-IX, згідно з пунктом 10 розділу І якого Закон №294-IX доповнено, зокрема, статтею 29 такого змісту (у редакції, яка діяла до ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 28 серпня 2020 року №10-р/2020): «Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки (частина перша). Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина друга). Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)».

25. Конституційний Суд України Рішенням від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону №294-IX зі змінами та абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону №553-IX (пункт 1 резолютивної частини Рішення).

26. Положення Закону №294-IX, у редакції Закону №553-IX, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення).

VI. Позиція Верховного Суду

27. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Суд виходить з такого.

28. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

29. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

30. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 341 КАС України).

31. Спірні правовідносини, які склались у цій справі, зводяться до питання щодо правомірності виплати позивачу суддівської винагороди із застосуванням обмеження, установленого статтею 29 Закону №294-IX, у редакції Закону №553-IX.

32. Виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону №1402-VIII і норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

33. Конституцією України, у редакції Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02 червня 2016 року №1401-VIII, вперше закріплено положення, які передбачають спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

34. Із цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону №1402-VIII, які у системному зв`язку дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначати розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.

35. Наявність у Конституції України зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що для цієї групи правовідносин у сфері організації судової влади (йдеться про суддівської винагороди) закон про судоустрій є спеціальним законом, відповідно він має пріоритет над іншими нормативно-правовими актами не лише змістовно, але й певною мірою ієрархічно. Щодо останнього, то мається на увазі те, що оскільки Конституція України відповідно до її статті 8 має найвищу юридичну силу, наявність в її тексті прямої вказівки на спосіб визначення суддівської винагороди слугує безапеляційним способом подолання будь-яких протиріч у правовому регулюванні правовідносин на кшталт тих, із яких виник цей спір, на користь спеціального закону (про судоустрій).

36. Норми Конституції України є нормами прямої дії, тому при вирішенні спору суд може застосовувати їх безпосередньо, особливо тоді, коли закон чи інший нормативно-правовий акт їм суперечить.

37. Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону №1402-VIII, який, з огляду як на назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі), є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.

38. Водночас Закон №294-ІХ, у редакції Закону №553-ІХ, має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в частині другій статті 95 Конституції України та деталізовані у Бюджетному кодексі України (далі - БК України). Цей закон (про Державний бюджет) не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

39. На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) і від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

40. Необхідно також зауважити, що Конституційний Суд України Рішенням від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону №294-IX зі змінами та абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону №553-IX і за текстом указаного Рішення зазначені положення Законів №294-IX та №553-IX, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

41. Зважаючи на вказане, Суд констатує, що обмеження розміру суддівської винагороди позивачу, у зв`язку із прийняттям Закону №553-ІХ, протягом вказаного періоду є неправомірним, про що правильно вказали суди попередніх інстанцій у цій справі. Отож правильними є висновки судів попередніх інстанцій про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 у частині визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України у Волинській області щодо нарахування та виплати йому суддівської винагороди з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року із застосуванням статті 29 Закону №294-IX (зі змінами, внесеними згідно з Законом №553-ІХ).

42. Проте, стягуючи з Територіального управління Державної судової адміністрації України у Волинській області на користь судді Рожищенського районного суду Волинської області ОСОБА_1 недонараховану та недоплачену суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року в сумі 261 595 (двісті шістдесят одна тисяча п`ятсот дев`яносто п`ять) гривні 40 копійок, суд першої інстанції, як і суд апеляційної інстанції, не надали належної уваги тій обставині, що функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів, здійснює Державна судова адміністрація України (далі - ДСА України; частина третя статті 148 Закону №1402-VIII).

43. Територіальні управління ДСА України здійснюють функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів (частина четверта статті 148 Закону №1402-VIII).

44. За приписами статті 149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому БК України.

45. Отже, для правильного вирішення цієї справи суди попередніх інстанцій мали б з`ясувати також правовий (звідси і процесуальний) статус ДСА України (через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів) у застосуванні обмежень при виплаті суддівської винагороди (позивачу), передбачених частинами першою, третьою статті 29 Закону №294-ІХ (зі змінами, внесеними згідно з Законом №553-ІХ), адже Територіальне управління Державної судової адміністрації в Волинській області як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня може здійснювати свої повноваження виключно в межах тих асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2020 рік).

46. Виплата суддівської винагороди (відповідачем) із застосуванням обмежень, передбачених статтею 29 Закону №294-ІХ (зі змінами, внесеними згідно з Законом №553-ІХ), на думку Суду, могла бути обумовленою, окрім іншого, меншим обсягом бюджетних асигнувань головним розпорядником на оплату праці суддівського корпусу (протягом спірного періоду), що вочевидь свідчить про безпосередню участь ДСА України у механізмі фінансування видатків на виплату суддівської винагороди, зокрема й до появи заборгованості з її виплати протягом квітня-серпня 2020 року.

47. Зважаючи на приписи статей 148, 149 Закону №1402-VIII у зіставленні із нормами частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 БК України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких, зокрема щодо суддів місцевих і апеляційних судів, є ДСА України, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, тому саме ДСА України як суб`єкт владних повноважень мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди.

48. Також необхідно зазначити про те, що у віданні ДСА України діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання рішень судів - КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», призначена саме для таких цілей. За правилами пункту 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845, наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюється саме за нею.

49. У цьому зв`язку необхідно зауважити, що, враховуючи приписи частини першої статті 2 та частини першої статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року №4901-VI, списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів (тут мається на увазі - з ДСА України).

50. У розрізі обставин цієї справи Суд не намагається заперечити, що Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Волинській області є належним відповідачем за цим позовом. Зазначення цього органу як відповідача у цій справі видається цілком закономірним, адже саме він як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня нараховує і виплачує суддівську винагороду суддям Рожищенського районного суду Волинської області. Тож його дії у ситуації, яка виникла з виплатою позивачу (в обмеженому розмірі) суддівської винагороди, теж вимагали правового оцінювання, що суди першої та апеляційної інстанцій і зробили.

51. Водночас з огляду на наведені міркування, правильне вирішення справи і застосування ефективного способу захисту порушеного права вимагає, щоб відповідачем за цим позовом також була ДСА України, яка є головним розпорядником бюджетних коштів і несе відповідальність за належне фінансування судів, зокрема й витрат на суддівську винагороду.

52. Відповідна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду, зокрема від 23 червня 2021 року в справі №520/13014/2020, від 22 липня 2021 року в справі №160/12091/20, від 05 серпня 2021 року в справах №560/6212/20, №200/5490/20-а, №160/12182/20, №160/6089/20, від 12 жовтня 2021 року в справі №160/12154/20, від 20 жовтня 2021 року в справі №580/4201/20, від 22 жовтня 2021 року в справі №200/6491/20-а, від 25 листопада 2021 року в справах №200/8757/20-а, №560/2861/20, та інших.

53. Однак суб`єктний склад учасників цієї справи залишився таким, яким його визначив позивач.

54. Ураховуючи принцип офіційного з`ясування обставин справи, суд першої інстанції може самостійно залучити співвідповідача (частина третя статті 48 КАС України) чи другого відповідача (частина четверта статті 48 КАС України), якщо для цього є підстави. Проте у такій площині суди попередніх інстанцій спірних правовідносин не розглядали.

55. Щодо доводів скаржника про порушення вимог процесуального закону, які полягали в тому, що цю справу розглянуто за правилами спрощеного, а не загального позовного провадження, Суд зазначає таке.

56. Відповідно до частини другої статті 12 КАС України спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

57. Згідно з пунктом 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції», займають відповідальне та особливо відповідальне становище.

58. Позивач обіймає посаду судді Рожищенського районного суду Волинської області. Отож ця справа є адміністративною справою щодо проходження публічної служби позивачем, посада якого входить до переліку осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, у розумінні Закону України «Про запобігання корупції», а відтак не є малозначною.

59. Однак відповідно до частини другої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

60. Згідно з частиною третьою статті 257 КАС України при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

61. Таким чином, за загальним правилом, будь-яка справа може розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, окрім тих, які обов`язково повинні розглядатися за правилами загального позовного провадження (їх визначено частиною четвертою статті 12, частиною четвертою статті 257 КАС України).

62. З огляду на це Суд зазначає, що ця справа не належить до категорії справ, які не можуть розглядатися за правилами спрощеного провадження у значенні згаданих статей, а тому суд, беручи до уваги передбачені частиною третьою статті 257 КАС України чинники, може розглянути її як за правилами загального позовного провадження, так і за правилами спрощеного позовного провадження, якщо дійде такого висновку. Отже, доводи касаційної скарги у цій частині Судом відхиляються.

63. За змістом статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

64 Отже, в обсязі встановлених у цій справі обставин у зіставленні з правовим регулюванням спірних правовідносин, Суд уважає, що висновки судів попередніх інстанцій у частині задоволення позовних вимог про стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України у Волинській області на користь судді Рожищенського районного суду Волинської області ОСОБА_1 недонараховану та недоплачену суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року в сумі 261 595 (двісті шістдесят одна тисяча п`ятсот дев`яносто п`ять) гривні 40 копійок, - є передчасними, а правильне вирішення справи в цій частині вимагає дослідження доказів і з`ясування на цій підставі відповідних обставин, у зв`язку із чим, з огляду на приписи статті 353 КАС України, рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року і постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року підлягають скасуванню у частині задоволення зазначених позовних вимог ОСОБА_1 із направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. У іншій частині рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року і постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року підлягають залишенню без змін.

VII. Судові витрати

65. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він, відповідно, змінює розподіл судових витрат.

66. Оскільки Суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

67. Керуючись статтями 3 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

68. Касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області задовольнити частково.

69. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року скасувати у частині задоволення позовних вимог про стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України у Волинській області на користь судді Рожищенського районного суду Волинської області ОСОБА_1 недонараховану та недоплачену суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року в сумі 261 595 (двісті шістдесят одна тисяча п`ятсот дев`яносто п`ять) гривні 40 копійок, справу в цій частині позовних вимог направити на новий розгляд до Волинського окружного адміністративного суду.

70. У іншій частині рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року залишити без змін.

71. Судові витрати не розподіляються.

72. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська

Судді: Н.А. Данилевич

В.Е. Мацедонська