Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 березня 2019 року

Київ

справа №814/1834/16

адміністративне провадження №К/9901/2908/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши в порядку письмового провадженнякасаційну скаргуОСОБА_2на постановуМиколаївського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2016 року (суддя Т.О. Гордієнко)та ухвалуОдеського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року (колегія суддів у складі: Г.В. Семенюк, Ю.В. Осіпов, В.О. Скрипченко)у справі № 814/1834/16за позовомОСОБА_2доБаштанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській областіпровизнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 30 червня 2016 року №3289-17, №3290-17,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Баштанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області від 30 червня 2016 року №3289-17, №3290-17.

Позов мотивований тим, що з податкових повідомлень-рішень не зрозуміло за який період донараховані зобов'язання, а також до них відповідачем не додані розрахунки зобов'язань з орендної плати, за які земельні ділянки та по яких договорах оренди.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року, у позові відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 30 червня 2016 року №3289-17, №3290-17 прийнято відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений Податковим кодексом України.

Не погоджуючись з судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі, оскільки вважає, що судові рішення були ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, а обставини, що мають значення для вирішення справи, судами з'ясовані неповно. Доводи касаційної скарги є аналогічними обґрунтуванням його адміністративного позову та апеляційної скарги.

В письмовому відзиві на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

З урахуванням відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, касаційний суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги в порядку письмового провадження відповідно до пункту 1 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на підставі Закону України «Про оренду землі» між Новобузькою районною адміністрацію (орендодавець) та позивачем (орендар) укладені наступні договори оренди земельних ділянок:

- від 02 листопада 2007 року передано позивачу у строкове платне користування (49 років) земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану в межах території Баратівської сільської ради Новобузького району Миколаївської області загальною площею 258,78 га. Відповідно до пункту 5 договору оренди земельної ділянки нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 621928,83 грн. Річна орендна плата за земельну ділянку вноситься у грошовій формі в розмірі 6219 грн. за рік.

- від 07 травня 2008 року передано позивачу у строкове платне користування (22 років) земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану в межах території Баратівської сільської ради Новобузького району Миколаївської області, загальною площею 10,3га пасовищ. Відповідно до п.5 договору нормативно грошова оцінка земельної ділянки становить 14635,60 грн. Річна орендна плата за земельну ділянку вноситься у грошовій формі в розмірі 146,325 грн. за рік.

Відповідачем 30 червня 2016 року прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:

№3289-17, яким визначили суму податкового зобов'язання за платежем: орендна плата з фізичних осіб за 2016 рік в сумі 802,84 грн.;

№ 3290-17, яким визначили суму податкового зобов'язання за платежем: орендна плата з фізичних осіб за 2016 рік в сумі 35070,92 грн.

Зі змісту Земельного кодексу України та Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) убачається, що користування землею в Україні є платним.

З 1 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, який, відповідно до пункту 1.1 статті 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 Податкового кодексу України плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності. Отже, Податковий кодекс України визначив обов'язок й орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України). Подібне визначення міститься й у статті 21 Закону України «Про оренду землі».

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, в якій би формі не справлялась плата за землю (чи то у вигляді земельного податку, чи то у вигляді орендної плати), вона у відповідності до положень Податкового кодексу України залишається загальнодержавним податком.

Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХIII Податкового кодексу України.

В свою чергу, норми статті 288 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) містять вичерпні правила визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункт 288.1 статті 288 Податкового кодексу України).

Підпунктами 288.5.1, 288.5.2 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом ХIII ПК; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати, зокрема, для інших земельних ділянок, наданих в оренду, 12 % нормативної грошової оцінки.

Тобто, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі. Диспозиція розглядуваної норми чітко розрізняє розмір орендної плати (яка визначається договором) та річну суму платежу (яка, в свою чергу, не може бути меншою від затвердженого законодавцем розміру).

Отже, незалежно від того, чи вносилися зміни до змісту договору оренди в частині встановлення розміру орендної плати, Податковий кодекс України вимагає, аби річний платіж був не менше трикратного розміру земельного податку.

Таким чином, норми Податкового кодексу України застосовують поняття річна сума платежу, яке не є безпосередньо прив'язаним до змісту договору і не є тотожнім поняттю «орендна плата». Відтак, орендна плата може бути однією, а річна сума платежу - іншою. Пріоритет у такому разі варто надавати нормам Податкового кодексу України, які регулюють справляння податків і зборів, адже до них належить і орендна плата.

При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 Податкового кодексу України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.

Отже, з набранням чинності Податкового кодексу України річний розмір орендної плати, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

Даний висновок також узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом України в постанові від 02 грудня 2014 року у справі № 21-274а14.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Проаналізувавши наведені норми матеріального права, суд касаційної інстанції вважає, що суди дійшли обґрунтованого висновку, що з набранням чинності Податкового кодексу України річний розмір орендної плати, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

При цьому, суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили посилання позивача на відсутність розрахунку грошового зобов'язання та навели відповідні мотиви, з посиланням на докази та положення законодавства. В матеріалах справи наявний розрахунок розміру орендної плати, з якого виходив контролюючий орган та зазначена база нарахування обов'язкового платежу.

В той же час, відсутність такого розрахунку при направленні позивачу податкового повідомлення-рішення, не змінює суму податкового зобов'язання та не звільняє позивача від обов'язку сплати орендної плати за землю у відповідності до норм Податкового кодексу України.

Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для відмови в задоволенні позовних вимог.

Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

........................

........................

.........................

В.П.Юрченко І.А.ВасильєваС.С.Пасічник Судді Верховного Суду