Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 березня 2019 року

Київ

справа №808/1006/17

адміністративне провадження №К/9901/27765/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргуЗапорізької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій областіна постановуЗапорізького окружного адміністративного суду від 06 вересня 2017 року (суддя О.О. Прасов)та постановуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2018 року (колегія у складі суддів: Ю.М. Дадим, І.Ю. Богданенко, С.А. Уханенко)у справі№808/1006/17за позовомОСОБА_4доЗапорізької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій областіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Запорізької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області №11-1301 від 30 червня 2016 року.

Позов обґрунтовано тим, що середньоринкова вартість належного йому автомобіля становить менше ніж 750 мінімальних заробітних плати станом на 15 грудня 2016 року, тому відсутні правові підстави для нарахування йому у 2016 році цього податку.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 06 вересня 2017 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Запорізької об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області №11-1301 від 30 червня 2016 року, яким ОСОБА_4 визначено податкове зобов'язання по транспортному податку з фізичних осіб у сумі 25000 грн. за 2016 рік.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, виходив з того, що середньоринкова вартість автомобіля позивача є меншою, ніж мінімально встановлений розмір ринкової вартості, визначений положеннями ст. 267 Податкового кодексу України, що в свою чергу свідчить про те, що автомобіль позивача у 2016 році не був об'єктом оподаткування транспортним податком та як наслідок в нього відсутній обов'язок по сплаті такого податку у 2016 році.

Поряд з вказаним, як вбачається зі змісту оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції при вирішенні спору по суті також дійшов висновку, щодо безпідставності нарахування податковим органом податкового зобов'язання з транспортного податку у 2016 році з огляду на положенням пп.4.1.9 п.4.1 ст.4, пп.12.3.4 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2018 року рішення суду першої інстанції було змінено у мотивувальній частині, з огляду на те, що висновок Запорізького окружного адміністративного суду по суті вирішення позовних вимог є правильним. Проте судом помилково вказано щодо безпідставності нарахування податковим органом податкового зобов'язання з транспортного податку у 2016 році на підставі вимог пп.4.1.9 п.4.1 ст.4, пп.12.3.4 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України, оскільки Законом України від 24 грудня 2015 року № 909-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» законодавець передбачив норму-виключення, оскільки чітко сформулював, що транспортний податок з фізичних осіб, повинен застосовуватись з 01 січня 2016 року.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити, оскільки вважає, що об'єктом оподаткування є транспортний засіб, що належить позивачу, а тому у відповідності до вимог положень Податкового кодексу України оскаржуване податкове повідомлення-рішення є законним та не підлягає скасуванню.

У письмовому відзиві на касаційну скаргу, позивач просить її залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Разом з тим, позивачем подано клопотання про закриття касаційного провадження, обґрунтоване тим, що за чинним процесуальним законом судові рішення у справах незначної складності не підлягають касаційному оскарженню.

Вирішуючи клопотання позивача про закриття касаційного провадження, Суд зазначає, що вичерпний перелік підстав для закриття касаційного провадження передбачено в статтях 339 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме:

1) після відкриття касаційного провадження особа, яка подала касаційну скаргу, заявила клопотання про відмову від скарги, за винятком випадків, коли є заперечення інших осіб, які приєдналися до касаційної скарги;

2) після відкриття касаційного провадження виявилося, що касаційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати;

3) після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом першої чи апеляційної інстанції питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.

У випадку, що розглядається, відсутні підстави для висновку про наявність якої-небудь із передбачених зазначеними нормами процесуального закону обставин.

З огляду на викладене в задоволенні клопотання позивача про закриття касаційного провадження необхідно відмовити.

Позивач також зазначає про незаконність відкриття касаційного провадження, оскільки дана справа є справою незнаної складності, а тому відповідач не мав права на оскарження судів попередніх інстанцій, а суд не повинен був відкривати касаційне провадження. Такі доводи позивача не ґрунтуються на приписах КАС України, оскільки суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (п.1 ч.1 ст. 333). Відповідно до п.п. «а» п.2 ч.5 ст. 328 цього Кодексу, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Рішення судів попередніх інстанцій у даній справі суперечать правовій позиції Верховного Суду, висловленої у аналогічних правовідносинах, що не сприяє формуванню єдиної правозастосовчої практики, а тому прийнято рішення про відкриття провадження.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи й правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 на праві власності належав автомобіль марки Toyota Land Cruiser 200, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Податковим органом 30 червня 2016 року прийнято податкове повідомлення-рішення №11-1301, яким позивачу було визначено податкове зобов'язання з транспортного податку у розмірі 25000.00 грн.

Рішенням Запорізької міської ради №8 від 15.01.2015 «Про встановлення податку на майно (в частині транспортного податку)» Запорізька міська рада встановлено на території міста Запоріжжя податок на майно (в частині транспортного податку) та затверджено Положення про податок на майно (в частині транспортного податку)

Також, згідно з п.1 Рішення Запорізької міської ради №31 від 26 лютого 2016 року «Про внесення змін до Положення про податок на майно (в частині транспортного податку), затвердженого рішенням Запорізької міської ради від 15 січня 2015 року №8» Запорізькою міською радою внесено зміни до Положення про податок на майно (в частині транспортного податку), затвердженого рішенням Запорізької міської ради від 15 січня 2015 року №8.

Касаційний суд вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій про незаконність зазначеного рішення передчасними та такими, що зроблені без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 КАС України.

Так, згідно підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України (в редакції Закону від 24.12.2015 № 909-VIII) об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Пунктом 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону № 909-VIII визначено, що у 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Враховуючи те, що Законом № 909-VIII не встановлювався новий транспортний податок, а також не змінювалась його ставка, тому з 01 січня 2016 року платниками транспортного податку є власники легкових автомобілів не старше п'яти років, середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати.

Станом на 01 січня 2016 року мінімальна заробітна плата установлена в розмірі 1378 грн. (стаття 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2016 рік»). Отже, 750 розмірів мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2016 складали 1033500 грн.

Таким чином, об'єктом оподаткування у 2016 році стали легкові автомобілі, середньоринкова вартість яких становить понад 1033500 грн. та з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно).

Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті (абз.2 підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України).

Методика визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2016 року №66, відповідно до положень пункту 2 якої середньоринкова вартість автомобіля розраховується за методом аналогії цін ідентичних автомобілів за формулою, визначеною у пункті 3 Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2013 року №403 (Офіційний вісник України, 2013 року, N 44, ст. 1576), де за ціну нового транспортного засобу (Ц н) береться ціна нового автомобіля з урахуванням марки, моделі, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач.

Пунктом 3 Порядку №403 встановлено, що середньоринкова вартість транспортного засобу розраховується за методом аналогії цін ідентичних транспортних засобів за такою формулою: С ср = Ц н х (Г / 100) х (1 ± (Г к / 100), де Ц н - ціна нового транспортного засобу в Україні; Г - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від строку експлуатації згідно з додатком 1; Г к - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від пробігу згідно з додатком 2.

Джерелом інформації про ціни нових транспортних засобів в Україні є офіційні прайс-листи виробників (дилерів) або довідкові дані про ціни щодо ідентичних або аналогічних нових транспортних засобів в Україні чи країнах-виробниках (експортерах) з урахуванням податків та зборів, що визначаються відповідно до законодавства (пункт 4 Порядку №403).

Згідно пункту 5 Методики, ідентичними є автомобілі, в яких збігаються такі ознаки і параметри: марка; країна-виробник; тип кузова (седан, універсал тощо); модель; конструкція привода тягових коліс; тип та робочий об'єм двигуна; потужність двигуна; тип коробки переключення передач та інших складників силової передачі; габаритні розміри; рік випуску; комплектація. Розбіжності можуть стосуватися комплектації, пробігу та технічного стану.

Мінекономрозвитку відповідно до цієї Методики розраховує середньоринкову вартість автомобіля та щороку до 1 лютого базового податкового (звітного) періоду подає ДФС інформацію про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (п. 13 Методики в редакції чинній на час спірних правовідносин).

Мінекономрозвитку забезпечує роботу офіційного веб-сайту в режимі, який дає змогу отримати інформацію про середньоринкову вартість автомобіля шляхом введення даних про їх марку, модель, рік випуску, тип двигуна, об'єм циліндрів двигуна, тип коробки переключення передач та пробіг (п. 14 Методики в редакції чинній на час спірних правовідносин).

Аналіз наведених положень Методики та Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів свідчить про врахування при розрахунку цієї вартості певних ознак, параметрів і характеристик транспортного засобу.

Обов'язок щодо визначення середньоринкової вартості транспортного засобу законодавець покладає на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку. Межі повноважень податкового органу полягають виключно у прийнятті податкового повідомлення-рішення на підставі отриманої від Мінекономрозвитку інформації про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Відтак, підставою для прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення є отримана від Мінекономрозвитку інформація про вартість автомобіля позивача, яка розрахована виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля.

Між тим, таку інформацію матеріали справи не містять, а тому впевнитись у наявності підстав у податкового органу для прийняття податкового повідомлення-рішення неможливо. Зокрема, не є належним та достатнім доказом правомірності нарахування позивачу суми грошового зобов'язання зі сплати транспортного податку наявна в матеріалах справи роздруківка з веб-сайту Міністерства економічного розвитку і торгівлі України.

Отже, повнота з'ясування обставин, що входять до предмета доказування при розгляді судом цього адміністративного позову, вимагає від судів встановлення обставин про вартість автомобіля позивача та про те, чи були враховані податковим органом та чи підтверджуються належними та допустимими доказами усі обов'язкові для здійснення розрахунку складові (марка, модель, рік випуску, тип двигуна, об'єм циліндрів двигуна, тип коробки переключення передач, пробіг легкового автомобіля), передбачені статтею 267 Податкового кодексу України.

У зв'язку з чим слід витребувати у відповідача або у Мінекономрозвитку, інформацію, яка стала підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, а також враховуючи той факт, що розрахунок середньоринкової вартості транспортного засобу, який здійснюється Мінекономрозвитку, безпосередньо впливає на визначення об'єкту оподаткування транспортним податком, суд першої інстанції при новому розгляді справи може вирішити питання про залучення до участі у справі Мінекономрозвитку в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що судами для розв'язання даного спору не використано усі необхідні процесуальні засоби для вичерпного дослідження обставин, не вжито належних заходів щодо офіційного з'ясування обставин справи.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

За правилами пункту 1 частини 2 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

За таких обставин, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_4 про закриття провадження відмовити.

Касаційну скаргу Запорізької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області задовольнити частково.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 06 вересня 2017 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2018 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до Запорізького окружного адміністративного суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.П.Юрченко І.А.ВасильєваС.С.Пасічник Судді Верховного Суду