Історія справи

Ухвала КАС ВП від 19.02.2018 року у справі №820/751/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 лютого 2019 року

Київ

справа №820/751/16

провадження №К/9901/21706/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Білоуса О. В., Данилевич Н. А.,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, адміністративну справу № 820/751/16

за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду, прийняту 31 серпня 2017 року у складі головуючого судді - Мар'єнко Л.М., та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду, постановлену 22 листопада 2017 року у складі колегії суддів: головуючого судді - Бондара В.О., суддів: Чалого І.С., Кононенко З.О.,

І. Суть спору

1. У лютому 2016 року позивач звернулась до суду з адміністративним позовом, в якому просить:

1.1. визнати незаконним наказ від 17.07.2015 року №96-к;

1.2. поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника відділу державних соціальних допомог управління соціальних гарантій Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації;

1.3 стягнути з Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 35232,08 грн. та моральну шкоду в розмірі 20000 грн., всього 55232,08 грн.

2. В обґрунтування позову позивач зазначає, що наказ про її звільнення від 17.07.2015 року №96-к прийнято з порушенням приписів пункту першого статті 36 КЗпП України.

3. Позивач мотивує свою позицію тим, що заява про її звільнення з посади за згодою сторін була написана під психологічним тиском та не містила конкретної дати розірвання трудового договору.

4. Відповідач позов не визнав. У запереченні проти позову наголошував на його безпідставності з огляду на правомірність звільнення позивача з посади.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

5. ОСОБА_1 обіймала посаду начальника відділу державних соціальних допомог управління соціальних гарантій Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації.

6. ОСОБА_1 16 липня 2015 року подала заяву про звільнення з посади за згодою сторін.

7. На підставі заяви ОСОБА_1 наказом директора Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації від 17.07.2015 року №96-к позивача звільнено з посади начальника відділу державних соціальних допомог управління соціальних гарантій Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації, 17.07.2015 року за угодою сторін.

8. Уважаючи таке розпорядження протиправним, позивач звернулась до суду.

9. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 07.04.2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2016 року в позові відмовлено.

10. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13.06.2017 року рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

10.1. Повертаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції касаційний суд зазначив, що при її розгляді не досліджено поважності пропуску строків звернення до адміністративного суду.

11. 31.07.2017 року представником Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації подано клопотання про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду.

12. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 02.08.2017 року у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду - відмовлено.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

13. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2017року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року, в позові відмовлено.

14. Ухвалюючи такі рішення, суди виходили з безпідставності позову з огляду на звільнення позивача за наявності правових підстав, а саме свідомого взаємного узгодженого волевиявлення сторін.

14.1. До такого висновку суди попередніх інстанцій прийшли на підставі наявності у ОСОБА_1 бажання припинити трудовий договір саме за угодою сторін, що підтверджено власноручно написаною позивачем заявою про звільнення.

14.2. Суди вказали, що незазначення позивачем у заяві календарної дати звільнення не свідчить про недосягнення згоди на звільнення за угодою сторін.

15. Позивач подала касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права.

15.1. У касаційній скарзі позивач просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити рішення про задоволення позову.

15.2. Свою касаційну скаргу мотивує тим, що заяву про звільнення було написано під психологічним тиском, між нею та відповідачем не було досягнуто згоди щодо дати припинення трудового договору за згодою сторін.

15.3. Позивач вказує, що у зв'язку із не законним звільненням їй завдано моральну шкоду та вона втратила заробіток за час вимушеного прогулу.

16. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому, наполягаючи на безпідставності останньої, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

17. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

18. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

19. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

20. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

21. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

22. Статтею 48 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» обумовлено, що посадові особи місцевих державних адміністрацій є державними службовцями, їх основні права, обов'язки, відповідальність, умови оплати праці і соціально-побутового забезпечення визначаються Законом України «Про державну службу».

23. За приписами статті 5 Закону України «Про державну службу» правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

23.1. Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

23.2. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

24. Загальні підстави припинення трудового договору визначені приписами статті 36 КЗпП України, пунктом 1 частини першої якої підставою припинення трудового договору є, зокрема, угода сторін.

25. Статтею 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівнику заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

26. В пункті 8 постанови Пленуму Верховного суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за пунктом 1 статті 36 КЗпП України, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (стаття 38 КЗпП України).

27. Приписами частини першої статті 235 КЗпП України обумовлено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

VI. Позиція Верховного Суду

28. За приписами пункту 1 статті 36 Кодексу законів про працю України, норми якого підлягають субсидіарному застосуванню до спірних правовідносин у частині, не врегульованій спеціальним законодавством, однією з підстав для припинення трудового договору є угода сторін.

29. Основними умовами угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 Кодексу законів про працю України щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є підстава припинення угоди сторін та строк, з якого договір припиняється.

30. Аналіз наведених правових норм та обставин справи дають підстави для висновку, що під час домовленості між працівником і державним органом про звільнення за угодою сторін, такий працівник повинен залишити посаду у строк, визначений сторонами.

31. Судами встановлено, що ОСОБА_1 власноруч написано заяву про припинення трудового договору за угодою сторін без визначення конкретної дати (строку), обумовленої сторонами, з якої трудовий договір вважається припиненим за взаємною згодою сторін. Вчинена на заяві резолюція суб'єкта, уповноваженого на звільнення позивача, також не містить ні пропозиції, ні погодження строку, з якого трудовий договір може бути розірвано.

32. Аналіз правових норм та обставин справи дають підстави для висновку Верховного Суду про відсутність досягнення сторонами згоди щодо припинення трудового договору та відсутність узгодженої дати звільнення, що, в свою чергу, позбавляє відповідача права на звільнення ОСОБА_1 17 липня 2015 року на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України.

33. Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про законність наказу про звільнення ОСОБА_1

34. Відповідно до статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

35. Згідно статті 349 КАС України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

36. Статтею 351 КАС України передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

37. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

38. З огляду на викладене, враховуючи те, що суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили фактичні обставини справи щодо обставин звільнення, але неправильно застосували норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень в частині відмови в задоволенні позову про скасування наказу від 17 липня 2015 року №96-к та поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника відділу державних соціальних допомог управління соціальних гарантій Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації, Верховний Суд, на підставі статті 351 КАС України, вважає, що їхні судові рішення у відмові з задоволенні цієї частини позовних вимог слід скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити частково.

39. Зробивши помилковий висновок про обґрунтованість та правомірність звільнення позивача, суди попередніх інстанцій не встановили та не дослідили питання щодо стягнення з Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу та моральну шкоду.

40. Приписами пункту 1 частини другої статті 353 КАС України обумовлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

41. Судами першої та апеляційної інстанцій не з'ясовано обставини справи щодо стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, які мають значення для правильного її вирішення, що є порушенням статей 9, 242, 308 КАС України.

42. При встановленні наведених фактів судами першої та апеляційної інстанцій порушені норми процесуального права, які призвели до прийняття необґрунтованого судового рішення і не можуть бути перевірені та усунуті судом касаційної інстанції.

43. При цьому Верховний Суд зазначає, що діє в межах повноважень визначених статтею 341 КАС України, частиною другою якої встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

44. Таким чином, Верховний Суд приходить до висновку, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій в частині стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд.

45. За таких обставин справу в частині позовних вимог про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди необхідно направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

VII. Судові витрати

46. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 344, 349, 351, 353 355, 356, 359 КАС України, суд

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2017 року та ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року у цій справі скасувати.

3. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

4. Визнати незаконним та скасувати наказ Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації №96-к від 17 липня 2015 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу державних соціальних допомог управління соціальних гарантій Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації, 17 липня 2015 року за угодою сторін.

5. Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу державних соціальних допомог управління соціальних гарантій Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації з 17 липня 2015 року.

6. Адміністративну справу в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О. В. Білоус

Н. А. Данилевич