Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 лютого 2019 року

Київ

справа №803/847/17

адміністративне провадження №К/9901/31851/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргуОСОБА_2на постановуВолинського окружного адміністративного суду від 26.07.2017 (суддя В.В. Дмитрук)та на ухвалуЛьвівського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2017 (колегія у складі суддів: І.О. Яворський, Р.В. Кухтей, С.П. Нос)у справі №803/847/17за позовомОСОБА_2доГоловного управління ДФС у Волинській області (далі - ГУ ДФС)провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулась до Волинського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просила скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС форми «Ф» №5013028-1301 від 29.05.2017 в частині 5867 грн. 54 коп., та №5013027-1301 від 24.05.2017 у повному обсязі.

Обґрунтовуючи позов вказала, що підстав для нарахування контролюючим органом орендної плати за земельну ділянку за 2016-2017 роки немає, оскільки вона такою не володіє, у зв'язку із припиненням договору оренди землі, строк дії якого закінчився у 2014 році.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 26.07.2017, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2017 у задоволені позову відмовлено. Мотивами таких рішень стали встановлені судами обставини продовження строку дії договору оренди земельної ділянки з 2015 року та наявності не спростованого позивачем факту розпорядженням частини об'єкта нерухомості, який розташований на такій земельній ділянці, а тому сплата податку за її користування є обов'язком позивача.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, позов задовольнити. По суті скарги вказується на такі ж підстави, що були зазначені у позові.

У письмових запереченнях на касаційну скаргу, які надійшли ще до Вищого адміністративного суду України, відповідач просить її залишити без задоволення, а оскаржувані нею рішення - без змін.

З урахуванням відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, касаційний суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги в порядку письмового провадження відповідно до пункту 1 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 14.11.2012 між Володимир-Волинською міською радою (Орендодавець) та ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_2 (Орендарі) укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого орендарі прийняли в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі промисловості, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 5140 м2, в тому числі: 4406 м2 - капітальна одноповерхова споруда, 705 м2 - під проїздами, проходами, площадками, 29 м2 - під спорудами; на земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна, приміщення, які належать орендарям на праві власності.

Виконавчий комітет Володимир-Волинської міської ради листом №505/1.27/2-17 від 13.03.2017 повідомив Володимир-Волинську ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області про несплату орендарями орендної плати за земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 з 16.11.2014. Даний лист також містить дані, що рішенням сесії Володимир-Волинської міської ради від 09.09.2015 року №46/11 поновлено термін дії договору оренди даної земельної ділянки на п'ять років, в п'ятиденний термін після прийняття такого рішення проект договору оренди землі разом з витягом з рішення були передані в ЦНАП для подальшого підписання та державної реєстрації згідно ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України і 25.11.2015, відповідно до опису видачі документів №П 5252, проект договору в трьох примірниках був виданий землекористувачам, однак право оренди земельної ділянки в подальшому не зареєстровано.

ГУ ДФС у Волинській області на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України (далі - ПК України) винесено податкові повідомлення-рішення: від 29.05.2017 №5013028-1301, яким визначено ОСОБА_2 суму грошового зобов'язання за платежем «Орендна плата з фізичних осіб» за 2014 рік в розмірі 315 грн.10 коп. та за 2016 рік в розмірі 5 867 грн. 54коп.; від 24.05.2017 №5013027-1301 про визначення позивачу грошового зобов'язання за платежем «Орендна плата з фізичних осіб» за 2017 рік в розмірі 6 219 грн.60 коп.

З урахуванням наведеного та встановлених у судовому засіданні пояснень позивача про те, що він є власником нерухомого майна, в тому числі і земельною ділянкою під таким майном (об'єктами нерухомості) за адресою: АДРЕСА_1 суди попередніх інстанцій прийшли до висновку про правомірність прийнятих відповідачем податкових повідомлень-рішень.

Разом з тим, касаційний суд вважає такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій передчасними, та такими, що зроблені без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 КАС України, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 КАС України.

За підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України земельним податком визнається обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

За пунктом 287.7 статті 287 ПК у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).

У частинах першій та другій статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

За статтями 125 і 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 ЦК.

За частиною третьою статті 7 Закону України «Про оренду землі» № 161-ХІV від 06.10.1998 до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об'єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов'язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

Тобто, у розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 287.7 статті 287 ПК платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. При цьому, землекористувач зобов'язаний сплачувати земельний податок за фактичне користування земельною ділянкою.

Надаючи оцінку встановленим судами попередніх інстанцій обставинам справи, Верховний Суд не може зазначити про наявність законодавчо-обумовлених підстав щодо необхідності сплати позивачем податку на землю, виходячи із відсутності належних доказів, які підтверджували наявність у нього на праві приватної власності 1/5 частки нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1. Зокрема, правовстановлюючих документів на такий об'єкт нерухомості та/або витяг з Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно матеріали справи не містять.

При цьому, Верховний Суд вважає за необхідне зауважити, що суди попередніх інстанцій дійшли до передчасних висновків про відмову у задоволенні позову.

Так, згідно із приписами статті 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території; не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Отже для правильного вирішення даної справи суди попередніх інстанцій під час нового розгляду мають дослідити наявність або відсутність права власності або користування об'єктами нерухомого майна, договір оренди землі від 14.11.2012, який укладений між Володимир-Волинською міською радою (Орендодавець) ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_2 (Орендарі), в частині його істотних умов, - строку дії, орендної плати, зміни умов і припинення його дії. Також необхідно дослідити процедуру його продовження (пролонгації), укладення додаткових угод чи договорів за період з 2014 по 2017 роки та їх реєстрації у встановленому законом порядку.

Крім того, матеріали справи також не містять розрахунку по нарахованих ГУ ДФС сум орендної плати за землю спірними податковими повідомленнями-рішення, що підлягає обов'язковому дослідженню судами попередніх інстанцій.

Таким чином, судам слід взяти до уваги викладене в цій постанові, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

За правилами пункту 1 частини 2 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

З огляду на викладене, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1.Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

2.Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 26.07.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2017 - скасувати, а справу №803/847/17 направити на новий розгляд до Волинського окружного адміністративного суду.

3.Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.П.Юрченко І.А.ВасильєваС.С.Пасічник Судді Верховного Суду