Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 лютого 2019 року

Київ

справа №159/1276/17

адміністративне провадження №К/9901/32357/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мороз Л.Л.,

суддів: Гімона М.М., Стародуба О.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у касаційній інстанції адміністративну справу №159/1276/17

за позовом ОСОБА_2 до Ковельського об'єднаного управління Пенсійного фонду України про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Ковельського об'єднаного управління Пенсійного фонду України на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2017 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Макарика В.Я., суддів Большакової О.О., Глушка І.В.,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Ковельського об'єднаного управління Пенсійного фонду України про визнання дій протиправними та зобов'язати здійснити перерахунок та виплату пенсії із підвищенням її до розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, починаючи з 01.09.2015.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що з 18.12.2014 йому виплачується пенсія за віком у розмірі 949,00 грн., що є меншим за встановлений прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність. З цих підстав він звернувся до відповідача із заявою про приведення розміру його пенсії до розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Однак, відповідач відмовив у перерахунку пенсії. Вважає відмову протиправною і такою, що порушує його конституційні права на належний соціальних захист.

Постановою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 21 липня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2017 року скасовано постанову суду першої інстанції та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.

Визнано протиправною відмову Ковельського об'єднаного управління Пенсійного фонду України, яка викладена листі № 41/Б-01 від 27.03.2017, щодо проведення перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_2 не нижче розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Зобов'язано Ковельське об'єднане управління Пенсійного фонду України провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_2 не нижче розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність з 04.10.2016 та звернути до негайного виконання в межах стягнення за один місяць.

Позовні вимоги за період з 01.09.2015 по 03.10.2016 включно залишено без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.

Як встановлено, ОСОБА_2 перебуває на обліку в Ковельському ОУПФУ, отримує пенсію за віком в розмірі 949 грн. Страховий стаж позивача становить 26 років 4 місяці.

17 березня 2017 року ОСОБА_2 звернувся з заявою, у якій просив переглянути розмір пенсії та привести його у відповідності до розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Листом № 41/Го-01 від 27.03.2017 Ковельським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України позивачу роз'яснено, що підстав для перерахунку пенсії немає, оскільки відсутній страховий стаж 35 років для призначення мінімального розміру пенсії.

Не погодившись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що розмір пенсії ОСОБА_2 правильно обчислений відповідно до ст. 27 та з урахуванням ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» залежно від наявного стажу та заробітку, у зв'язку з чим йому виплачується доплата та державна адресна допомога відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України №265 від 26.03.2008р. «Деякі питання пенсійного забезпечення громадян».

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог з 04.10.2016, апеляційний суд виходив з того, що здійснюючи позивачеві нарахування та виплату пенсії у розмірі, нижчому від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, відповідач діяв всупереч Конституції України.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу. Просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2017 року та залишити в силі постанову Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 21 липня 2017 року.

В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, враховуючи межі касаційного перегляду, визначені статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з такого.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Поряд з цим, у статті 92 Конституції України зазначено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення (пункт 6 ).

Правовідносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування врегульовані нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV), частиною першої статті 26 якого встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону № 1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

За наявності страхового стажу меншої тривалості, ніж передбачено частиною першою цієї статті, пенсія за віком встановлюється в розмірі, пропорційному наявному страховому стажу, виходячи з мінімального розміру пенсії за віком.

Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 26 березня 2008 року № 265 «Деякі питання пенсійного забезпечення громадян» ( далі - постанова КМ № 265), з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2014 №112, установлено, що у разі, коли щомісячний розмір пенсійних виплат, державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам, крім осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат, встановлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною), не досягає 949 гривень, таким особам надається щомісячна державна адресна допомога у сумі, що не вистачає до зазначеного розміру.

З огляду на вищенаведені норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV та постанови КМУ №265, у разі відсутності необхідного стажу для призначення пенсії у розмірі прожиткового мінімуму (у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років), за рахунок коштів Пенсійного фонду виплачується пенсія, розрахована пропорційно наявному страховому стажу, а щомісячна державна адресна допомога в розмірі, що не вистачає до 949грн., виплачується за рахунок коштів державного бюджету.

Організовуючи в Україні систему соціального захисту, в тому числі, пенсійного забезпечення, держава, діючи в межах допустимого розсуду, заклала основу самоврядності її функціонування (абз. 2 ч. 1 ст. 58 Закону № 1058-IV), що базується на принципах, закріплених у ст. 7 Закону №1058- IV, серед яких заінтересованість кожної працездатної особи у власному матеріальному забезпеченні після виходу на пенсію, рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, диференціації розмірів пенсій залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу), солідарності та субсидування в солідарній системі.

Таким чином, сьогоднішній стан системи пенсійного забезпечення, яке здійснюється в межах солідарно-накопичувальної системи загальнообов'язкового державного соціального страхування (першого-другого рівнів), не передбачає прямого взаємозв'язку між розміром сплачених сум єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що розраховується і сплачується виходячи з нормативного закріплення бази у ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI, та розміром пенсійних виплат.

Водночас, зважаючи на соціальну солідарність та справедливість у системі соціального захисту, до складу якої входить система пенсійного забезпечення, держава нормативно встановлює передумови щодо визначення пропорційної взаємозалежності між участю особи в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та рівнем її подальшого пенсійного забезпечення за рахунок вказаної системи фінансування пенсій та інших соціальних виплат.

Частина третя статті 46 Конституції України дослівно визначає гарантію, за якою «пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом». Вказане положення повторюється у ч. 2 ст. 7 Закону №1058-IV.

Їхнє застосування у комплексному підході до аналізу системи соціального забезпечення в Україні визначає необхідність сукупного забезпечення державою рівня життя, не нижчого від прожиткового мінімуму, як через систему пенсійних так і інших соціальних виплат («пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування»), а отже, як за рахунок солідарно-накопичувальної системи, так і коштів Державного бюджету України, в рамках виконання конституційних зобов'язань перед особою.

Таким чином, законодавством розмежовано поняття «пенсійні виплати» від інших соціальних виплат (допомоги, доплати, надбавки та підвищення до зазначених виплат), виходячи з того, за рахунок яких коштів вони виплачуються (або з коштів Пенсійного фонду з Накопичувального пенсійного фонду, який формується за рахунок пенсійних внесків, сплачених учасниками накопичувальної системи пенсійного страхування, або за рахунок Державного бюджету України). Відповідно, від цього залежить, який орган є відповідальним за виплату.

Держава взяла на себе зобов'язання створити альтернативні компенсаторні механізми забезпечення достатнього рівня життя за рахунок системи гарантування права на соціальний захист на рівні, не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого законом, шляхом виплати додаткових соціальних допомог, надання безоплатно соціальних послуг, безоплатного або з істотною знижкою отримання права на медичне забезпечення та придбання лікарських засобів, компенсації соціальних витрат тощо, а тому оцінка не може ґрунтуватися лише на підході порівняння абсолютного значення розміру конкретної пенсійної виплати, оскільки в межах реалізації соціальних прав, особа користується і іншими видами допомоги від держави.

Саме на виконання своїх зобов'язань у сфері соціального захисту на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, державою унормовано здійснення соціальних виплат на підставі постанови КМУ №265, Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» тощо.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що у своїй сукупності вказані норми матеріального права не суперечать один одному та ч.3 ст.46 Конституції України, і лише свідчать про право позивача звернутися до відповідного органу соціального захисту населення для отримання державної соціальної допомоги, яка б забезпечила рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого Законами про Держбюджет України на відповідний рік.

Відповідно, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що підстави для визнання протиправними дій пенсійного органу та задоволення позову, в межах розгляду даної справи, відсутні.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 8 травня 2018 року у справі №607/8511/17 та від 31 жовтня 2018 року у справі № 148/625/17.

Таким чином, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Разом з цим, колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з вимогами за період з 01.09.2015 по 03.10.2016.

Так, відповідно до ст. 100 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції) адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Враховуючи відсутність обґрунтованих доводів про поважність причин пропуску строку звернення до суду, позовні вимоги про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок пенсії за період з 01.09.2015 до 03.10.2016 включно, апеляційний суд обґрунтовано залишив без розгляду.

Відповідно до статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 345, 349, 352, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Ковельського об'єднаного управління Пенсійного фонду України задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2017 року скасувати в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 і залишити в цій частині в силі постанову Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 21 липня 2017 року.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2017 року в частині залишення без розгляду позовних вимог про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії у розмірі, не нижчому, ніж розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, за період з 01.09.2015 до 03.10.2016 включно - залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

Л.Л. Мороз

М.М. Гімон

О.П. Стародуб ,

Судді Верховного Суду