Історія справи

Ухвала КАС ВП від 01.12.2020 року у справі №823/334/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 823/334/17

адміністративне провадження № К/9901/34137/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Кашпур О. В.,

суддів - Мацедонської В. Е., Уханенка С. А.,

розглянув у попередньому судовому засіданні за наявними у справі матеріалами в касаційній інстанції адміністративну справу №823/334/17

за позовом ОСОБА_1 до Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України, за участю третіх осіб - Міністерства оборони України, Центральної військово-лікарської комісії Державної прикордонної служби України - про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України на ухвалу та постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 03.04.2017, прийняті в складі головуючого судді Рідзеля О. А., та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.07.2017, прийняту в складі колегії суддів: головуючого Троян Н. М., суддів Бужак Н. П., Твердохліб В. А.

УСТАНОВИЛ:

І. Короткий зміст позовних вимог

1. У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправною відмову Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України у розгляді заяви ОСОБА_1 щодо встановлення причинного зв'язку захворювань (поранення) із виконанням обов'язків військової служби під час перебування на території Демократичної Республіки Афганістан у складі Прикордонних військ КДБ СРСР у період з 01.03.1980 по 12.06.1981, викладену у листі № 7217 від 20.12.2016;

- зобов'язати Центральну військово-лікарську комісію Міністерства оборони України прийняти та розглянути заяву ОСОБА_1 щодо встановлення причинного зв'язку захворювань (поранень) із виконанням обов'язків військової служби під час перебування на території Демократичної Республіки Афганістан у складі Прикордонних військ КДБ СРСР у період з 01.03.1980 по 12.06.1981;

- зобов'язати Центральну військово-лікарську комісію Міністерства оборони України за результатами розгляду вищевказаної заяви ОСОБА_1 щодо встановлення причинного зв'язку захворювань (поранень) із виконанням обов'язків військової служби під час перебування на території Демократичної Республіки Афганістан у складі Прикордонних військ КДБ СРСР, скласти протокол згідно додатку 19 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України 14.08.2008 №402.

2. На обґрунтування позовних вимог посилався на те, що Центральна військово-лікарська комісія Міністерства оборони України протиправно відмовила йому у розгляді його документів, надісланих на її адресу Черкаським об'єднаним військовим комісаріатом, для встановлення причинного зв'язку захворювання із пораненнями, отриманими під час проходження військової служби в Демократичній Республіці Афганістан. Вважає, що розгляд вказаних документів належить до повноважень відповідача, а не Центральної військово-лікарської комісії Державної прикордонної служби України.

ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

3. Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 03.04.2017 у задоволенні клопотання Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України про закриття провадження у справі відмовлено повністю.

4. Ухвала суду мотивована тим, що цей спір повинен розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

5. Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 03.04.2017 у задоволенні клопотання Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України про заміну відповідача у цій справі відмовлено повністю.

6. Суд першої інстанцій свою ухвалу мотивував тим, що Центральна військово-лікарської комісії Міністерства оборони України є належним відповідачем у справі №823/334/17, оскільки обов'язок щодо встановлення причинного зв'язку поранень у цьому випадку покладено на Центральну військово-лікарської комісію Міністерства оборони України.

7. Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 03.04.2017 позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 по встановленню причинного зв'язку поранень - черепно-мозкової травми (контузії головного мозку у 1991 році) та їх наслідками зі службою у армії з
20.06.1990 по 29.06.1992; зобов'язано Центральну військово-лікарську комісію Міністерства оборони України розглянути заяву ОСОБА_1 щодо встановлення причинного зв'язку поранень - черепно-мозкової травми (контузії головного мозку у 1991 році) та їх наслідками зі службою у армії з 20.06.1990 по 29.06.1992; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

8. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції в силу приписів статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, з метою повного захисту прав позивача, вийшов за межі позовних вимог та визнав протиправними дії відповідача щодо відмови в розгляді заяви позивача від 13.12.2016. При цьому, посилався на ті обставини, що відповідач не розглянув вказане звернення позивача, не прийнявши відповідного рішення, оскільки відповідно до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року №402, за результатом розгляду комісією питання щодо встановлення наявності або відсутності причин захворювання із проходженням військової служби є прийняття відповідної постанови.

9. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.07.2017 залишено без змін постанову Черкаського окружного адміністративного суду від
03.04.2017.

10. Суд апеляційної інстанції вважав обґрунтованими висновки суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог. Також Київським апеляційним адміністративним судом надана оцінка ухвалам Черкаського окружного адміністративного суду від 03.04.2017. Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні клопотань відповідача щодо закриття провадження в адміністративній справі та заміну відповідача.

ІІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги

11. Не погоджуючись із ухвалами та постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 03.04.2017 та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.07.2017, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, Центральна військово-лікарська комісія Міністерства оборони України подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

12. Касаційна скарга обґрунтована тим, що Центральна військово-лікарська комісія (далі - ЦВЛК) не має статусу юридичної особи, що свідчить про відсутність адміністративної процесуальної правосуб'єктності, тобто комісія не є суб'єктом владних повноважень. Висновки судів про те, що за результатами розгляду комісією питання щодо встановлення наявності або відсутності причин захворювання із проходженням військової служби є прийняття лише постанови, є протиправними та не ґрунтуються на нормах чинного законодавства України. Також жодним законодавчим актом не передбачено, що Міноборони України є правонаступником Міноборони СРСР, а ЦВЛК є правонаступником ЦВЛК СРСР.

IV. Позиція інших учасників справи

13. Центральна військово-лікарської комісія Державної прикордонної служби України подала до суду заперечення на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

V. Рух справи у суді касаційної інстанції

14. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26 жовтня 2017 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2017 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання про заміну відповідача у справі; відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2017 року про закриття провадження у справі та постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2017 року і ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2017 року.

15.05 березня 2018 року вказана касаційна скарга надійшла до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду.

16. Ухвалою Верховного Суду в складі Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року задоволено заяви суддів Бучик А. Ю., Стрелець Т. Г. та Рибачука А. І. про самовідвід. Відведено суддів Бучик А. Ю., Стрелець Т. Г. та Рибачука А. І. від участі у розгляді справи №823/334/17.

17. За результатом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано 01 грудня 2020 року для розгляду колегії суддів у складі: Кашпур О. В. (головуючому судді), Радишевській О. Р., Уханенку С. А. на підставі розпорядження в. о. заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду Є. Дзігори від 01 грудня 2020 року №22355/0/78-20.

18. За результатом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями суддю Радишевську О. Р. замінено на суддю Мацедонську В. Е. на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду Н. Богданюк від 22 грудня 2020 року №2569/0/78-20

19. Ухвалою Верховного Суду в складі Касаційного адміністративного суду від 22 грудня 2020 року справу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 23 грудня 2020 року.

VI. Стислий виклад обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій

20. Як установлено судами першої та апеляційної інстанцій та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив строкову військову службу у військовій частині №2022 в період з 23.04.1979 по 12.06.1981, у тому числі в період з
01.03.1980 по 12.06.1981 приймав участь у виконанні інтернаціонального обов'язку у складі Прикордонних військ КДБ СРСР на території Демократичної Республіки Афганістан, що підтверджується записом у військовому квитку та довідкою Черкаського об'єднаного міського військового комісаріату від 16.11.2016 № 1399 (а. с. 12-13).

21.26 жовтня 2016 року позивачу було видано посвідчення учасника бойових дій.

22. На підставі направлення ТВО військового комісара Черкаського об'єднаного міського військового комісаріату, 01.12.2016 було проведено судово-медичне дослідження (обстеження) позивача за результатами якого складено акт судово-медичного дослідження (обстеження) № 02-01/2419, згідно з яким позивач має рубці голови, задньої поверхні грудної клітки, обох колінних суглобів, лівої гомілки, які за своїми властивостями можуть відповідати часу виникнення, вказаному оглянутим, тобто у березні 1980 року та можуть бути наслідками отриманих в той період вогнепальних поранень ділянок тіла на які вказує позивач.

23.13 грудня 2016 року позивач звернувся до Черкаського об'єднаного міського військового комісаріату із заявою про направлення його документів на розгляд до Центральної військово-лікарської комісії для встановлення причинного зв'язку захворювання із пораненнями отриманими під час проходження військової служби в Демократичній Республіці Афганістан.

24. Згідно листа Черкаського об'єднаного міського військового комісаріату від
15.12.2016 №5/4600 документи для встановлення причинного зв'язку захворювання позивача із пораненнями отриманими під час проходження військової служби були направлені до Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України.

25. Центральна військово-лікарська комісія Міністерства оборони України, листом від 20.12.2016 №7217 повідомила позивача, що згідно п. 21.3 Розділу ІІ Положення про військово-лікарську експертизу у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України №402 від 14.08.2008, протоколу узгоджувальної наради МО України від 18.10.2016, затвердженого заступником Міністра оборони України - керівником апарату, розпорядження Директора Військово-медичного Департаменту № 249/3/4843 від 02.07.2015, розпорядженням начальника ЦВЛК №6058 від 19.10.2016, причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців визначають штатні військово-лікарські комісії, у колишніх військовослужбовців інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та військових формувань колишнього СРСР, правонаступниками яких вони стали, штатні військово-лікарські комісії цих військових формувань. Тому для встановлення причинного зв'язку поранень, позивачу запропоновано звернутися за належністю до Центральної військово-лікарської комісії Державної прикордонної служби України, а надані позивачем до розгляду документи йому повернуто.

26. У свою чергу, Центральна військово-лікарська комісія Державної прикордонної служби України, листом від 29.12.2016 №505 повідомила позивача, що вона є правонаступником лише колишнього управління військ Західного прикордонного округу КДБ СРСР. При цьому, зазначено, що у разі, якщо призов ОСОБА_1 на строкову військову службу та звільнення з цієї служби здійснювались на підставі наказів Міністра оборони колишнього СРСР та згідно із законодавством він перебуває на військовому обліку у відповідному військовому комісаріаті Міністерства оборони України, то вирішення питання щодо встановлення причинного зв'язку захворювань (поранень) із виконанням обов'язків військової служби під час перебування на території Демократичної Республіки Афганістан у складі Прикордонних військ КДБ СРСР у період з 01.03.1980 по 12.06.1981 належить до повноважень Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України.

27. Вважаючи порушенням своїх прав відповідачем та з метою їх відновлення позивач звернувся за захистом до суду.

VIІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ

28. Конституція України від 28 червня1996 року №254к/96-ВР

Частина друга статті 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

29. Кодекс адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом, далі - КАС України)

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Частина друга статті 2. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Частина третя статті 2. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п. 1 частини 1 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

30. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" №2232-XIII від 25.03.1992 (далі - ~law12~).

У відповідності до ~law13~ та з метою якісного проведення призову громадян на строкову військову службу за станом здоров'я, прийняття громадян на військову службу за контрактом, проведення медичного огляду військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів для визначення ступеня придатності до військової служби наказом Міністра оборони України від
14.08.2008 № 402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (далі - Положення № 402).

31. Відповідно до частини першої статті 3 Законом "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-ХІІ від 20.12.1991 (далі - ~law14~) його дія поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, та членів їх сімей; військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти; військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей.

Соціальним захистом військовослужбовців, згідно зі ~law15~, є діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Прикордонні війська КДБ СРСР відповідно до статті 4 "Закона Союза Советских Социалистических Республик "О всеобщей воинской обязаности" від 12.10.1967, вважалися складовою частиною Збройних Сил СРСР в період з 01.09.1939 по
21.03.1989.

Згідно п. 1 частини першої Указу Президії Верховної Ради СРСР від 21 березня 1989 року №10224-ХІ "Про виведення із складу Збройних Сил СРСР прикордонних, внутрішніх і залізничних військ" прикордонні, внутрішні і залізничні війська виведені зі складу Збройних Сил СРСР. Отже, прикордонні війська, у яких позивач проходив військову службу, входили до складу Збройних Сил СРСР.

У відповідності до п. п. 1,2 постанови Верховної Ради України від 24 серпня 1991 року "Про військові формування на Україні" всі військові формування, дислоковані на території республіки, були підпорядковані Верховній Раді України, а також утворено Міністерство оборони України.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.01.1992 №3 "Питання Державного комітету у справах охорони державного кордону України" Державний комітет у справах охорони державного кордону України є правонаступником колишнього Управління військ Західного прикордонного округу КДБ СРСР.

Згідно Указу Президента України 31 липня 2003 року №772/2003 "Про реорганізацію Державного комітету у справах охорони державного кордону України" реорганізовано Державний комітет у справах охорони державного кордону України в Адміністрацію Державної прикордонної служби України.

Згідно пункту 2.3 глави 2 Розділу І Положення №402 Центральна військово-лікарська комісія є органом військового управління, який здійснює керівництво ВЛК регіонів у Збройних Силах України та є керівним органом із військово-лікарської експертизи в Збройних Силах України.

Згідно із пунктом 1.1 глави 1 Розділу І Положення № 402 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов'язаних, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Відповідно до пункту 2.1 глави 2 Розділу І Положення №402 для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі).

Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови.

Пункт 2.2. Штатні ВЛК є військово-медичними установами. Вони мають гербову печатку, кутовий штамп та утримуються за окремим штатом. До штатних ВЛК належать: Центральна військово-лікарська комісія (далі - ЦВЛК); ВЛК регіону; ВЛК евакуаційного пункту; ВЛК пересувної госпітальної бази.

Центральна військово-лікарська комісія є органом військового управління, який здійснює керівництво ВЛК регіонів у Збройних Силах України та є керівним органом із військово-лікарської експертизи в Збройних Силах України (пункт 2.3 глави 2 Розділу І Положення).

У свою чергу, порядок встановлення причинного зв'язку захворювань (поранень, контузій, травм, каліцтв) у військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, які призвані на збори, та колишніх військовослужбовців зі службою у Збройних Силах України визначений у главі 2 Розділу 2 Положення № 402.

Як вже зазначалось вище, згідно з підпунктом 21.1., 21.3. глави 21 Розділу 2 Положення № 402 у разі коли під час медичного огляду військовослужбовців встановлено діагноз, ВЛК встановлює причинний зв'язок захворювання, травми, контузії, каліцтва, поранення.

Причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців визначають штатні ВЛК; у колишніх військовослужбовців інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та військових формувань колишнього СРСР, правонаступниками яких вони стали, - штатні ВЛК цих військових формувань та оформлюють протоколом.

При цьому, постанови, які приймає ВЛК із встановлення причинного зв'язку захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва), наведені у главі 21 розділу II цього Положення (пункт 20.7. глави 20 Розділу 2 Положення № 402).

У свою чергу, постанови ВЛК приймаються колегіально, більшістю голосів. У прийнятті постанови голова та члени ВЛК не залежні і у своїй роботі керуються цим Положенням. У разі незгоди голови або членів комісії з думкою інших членів їх окрема думка заноситься до протоколу засідання ВЛК. Члени ВЛК зобов'язані дотримуватися вимог Положення (пункт 20.1. глави 20 Розділу 2 Положення № 402).

Також, пунктами 21.7.-21.8. глави 21 Розділу 2 Положення № 402 передбачено, що постанова ВЛК про причинний зв'язок поранення (травми, контузії, каліцтва) приймається відповідно до висновку, зазначеного в довідці про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), або засвідченої копії Акта про нещасний випадок (додаток 1 до Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 06 лютого 2001 року № 36), у яких зазначаються обставини отримання поранення (контузії, травми, каліцтва). На військовослужбовців довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) оформляється у 2 примірниках, перший подається у госпітальну (гарнізонну) ВЛК, а другий зберігається постійно в особовій справі військовослужбовця. У виняткових випадках допускається розгляд ВЛК копії вказаної довідки, засвідченої відповідною посадовою особою та скріпленої гербовою печаткою військової частини (закладу охорони здоров'я Збройних Сил України).

При медичному огляді військовослужбовців, колишніх військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на збори, які одержали поранення (травму, контузію, каліцтво) до введення в дію Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 04.01.1994 № 2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.07.1994 за № 177/386, і не мають довідки, виданої військовою частиною, ВЛК можуть бути прийняті до уваги достовірні документи про причини і обставини одержання військовослужбовцем поранення (контузії, травми, каліцтва) (записи про первинне звернення по медичну допомогу із зазначенням обставин одержання поранення (травми), витяг із історії хвороби, матеріали службового розслідування, дізнання, досудового слідства за фактом поранення (травми) та інші медичні або військово-облікові документи).

VІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

32. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, згідно зі статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, здійснюється у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

33. Проаналізувавши вищенаведені правові норми, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що Адміністрація Державної прикордонної служби України є правонаступником лише Управління військ Західного прикордонного округу КДБ СРСР, а не усіх прикордонних військ КДБ СРСР.

34. З матеріалів справи вбачається, що позивач служив у прикордонних військах у військовій частині 2022, яка знаходилася на території Демократичної Республіки Афганістан, що входила до складу Середньоазіатського прикордонного округу КДБ СРСР, а не в Західному прикордонному округу.

35. При цьому, згідно з нормами Положення про проходження медичного огляду в Державній прикордонній службі України, затвердженого наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 06.05.2009 № 333, зареєстрованого Міністерством юстиції України 26.09.2016 за № 1285/29415 Центральна військово-лікарська комісія Державної прикордонної служби України визначає причинний зв'язок захворювань (поранень, травм, контузій) лише у колишніх військовослужбовців військових частин прикордонних військ СРСР дислокованих на території України.

36. Приймаючи до уваги викладене, а також ті обставини, що позивач проходив службу саме у прикордонних військах КДБ СРСР, що були складовою Збройних Сил СРСР, які на той час були підпорядковані та знаходились на фінансовому забезпеченні Міністерства оборони СРСР, правонаступником якого в подальшому стало Міністерство оборони України, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що обов'язок розгляду питання для прийняття рішення про встановлення причинного зв'язку захворювань (поранення) із виконанням ОСОБА_1 обов'язків військової служби під час перебування на території Демократичної Республіки Афганістан у складі Прикордонних військ КДБ СРСР у період з 01.03.1980 по 12.06.1981, покладений саме на Центральну військово-лікарську комісію при Міністерстві оборони України.

37. Рішення медико-соціальних експертних комісій спрямовані на забезпечення реалізації державної політики у сфері реабілітації інвалідів, створення правових, економічних, політичних, соціально-побутових і соціально-психологічних умов для задоволення їхніх потреб у відновленні здоров'я, матеріальному забезпеченні, посильній трудовій та громадській діяльності, а тому вони мають публічний характер та підлягають оскарженню в порядку адміністративного судочинства.

38. Посилання касатора на те, що у Центральної військово-лікарської комісії відсутня процесуальна правосуб'єктність мати правовий статус відповідача, колегія суддів Верховного Суду вважає безпідставним, оскільки відповідачем у цій адміністративній справі є інший суб'єкт владних повноважень, без статусу юридичної особи, а обов'язок щодо встановлення причинного зв'язку поранень у даному випадку покладений саме на Центральну військово-лікарську комісію Міністерства оборони України.

39. Оскільки позивач є особою, яка проходила військову службу, а Центральна військово-лікарська комісія Міністерства оборони України є іншим суб'єктом владних повноважень, якому делеговано певні повноваження на законодавчому рівні, тому спір з приводу прийняття відповідачем рішень чи вчинення певних дій належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

40. Отже, правильними є висновки судів першої та апеляційної інстанцій про наявність у цьому спорі ознак публічності та суди обґрунтовано відмовили у задоволенні клопотання представника Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України про закриття провадження у справі ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 03.04.2017.

41. Вирішуючи спір по суті, суди попередніх інстанції правильно зазначали про те, що із системного аналізу норм Положення №402 вбачається, що результатом розгляду комісією питання щодо встановлення наявності або відсутності причинного захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва) із проходженням військової служби є винесення останньою рішення у вигляді постанови.

42. Надана Центральною військово-лікарською комісією Міністерства оборони України позивачу відповідь, оформлена листом від 20.12.2016 № 7217, не має обов'язкового характеру і не встановлює для позивача правових наслідків, а тому вищевказаний лист не є рішенням суб'єкта владних повноважень, у розумінні пункту 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України.

43. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що для належного способу захисту, необхідного для поновлення прав позивача, слід зобов'язати Центральну військово-лікарську комісію Міністерства оборони України прийняти та розглянути заяву позивача по суті щодо встановлення причинного зв'язку захворювань (поранень) із виконанням ним обов'язків військової служби під час перебування на території Демократичної Республіки Афганістан у складі Прикордонних військ КДБ СРСР у період з
01.03.1980 по 12.06.1981.

44. Інші доводи касатора не впливають на правильне вирішення цієї справи по суті судами першої та апеляційної інстанцій.

45. З урахуванням викладеного колегія суддів Верховного Суду не встановила неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права під час ухвалення рішення судами першої та апеляційної інстанцій.

46. У зв'язку з цим, відповідно до статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

ІХ. Судові витрати

47. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

постановив:

1. Касаційну скаргу Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України залишити без задоволення.

2. Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 03.04.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.07.2017 в справі №823/334/17 залишити без змін.

3. Судові витрати не розподіляються.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: О. В. Кашпур

Судді: В. Е. Мацедонська

С. А. Уханенко