Історія справи

Ухвала КАС ВП від 17.01.2019 року у справі №826/13003/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 листопада 2019 року

Київ

справа №826/13003/16

адміністративне провадження №К/9901/1507/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Соколова В. М.,

суддів: Єресько Л. О., Загороднюка А. Г.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної судової адміністрації України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 липня 2018 року (судді - Пащенко К. С., Чудак О. М., Шейко Т. І.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року (судді Файдюк В. В., Мєзенцев Є. І., Чаку Є. В. ) у справі № 826/13003/16 за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України (далі - ДСА України, відповідач), Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві, Державної казначейської служби України про зобов'язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИЛ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У серпні 2016 року позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з вказаним позовом у якому, посилаючись на затримку виплати йому грошового забезпечення за період з 01 червня 2005 року по 31 листопада 2005 року, просив:

- зобов'язати ДСА України нарахувати та виплатити індексацію заробітної плати за період затримки виплати (по травень 2015 року) у розмірі 19344,30 грн;

- зобов'язати ДСА України нарахувати та виплатити компенсацію за втрату частини заробітної плати у зв'язку з порушенням терміну її виплати за період затримки виплати (по травень 2015 року) у розмірі 40192,33 грн

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що заборгованість з виплати грошового утримання за період з 01 червня 2005 року по 31 листопада 2005 року у розмірі 15471,50 грн, (встановлено рішенням суду у справі №12777/12/2070, яке набрало законної сили), було виплачено відповідачем лише у травні 2015 року. Відтак, на думку позивача, йому мають бути виплачені індексаційні виплати та компенсація за втрату частини грошового утримання у зв'язку з порушенням термінів її виплати.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 липня 2018 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Зобов'язано ДСА України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за втрату частини заробітної плати за період з 01 червня 2005 року по 31 листопада 2005 року у зв'язку з порушенням термінів її виплати по травень 2015 року у розмірі 37 130,09 грн. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 серпня 2018 року виправлено описку, допущену у мотивувальні та резолютивній частині тексту рішення від 12 липня 2018 року у справі № 826/13003/16, замість "37130,09 грн" правильно читати "40130,09 грн".

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що визначення розміру належного позивачу протягом червня-листопада 2005 року грошового забезпечення з урахуванням збільшення його окладу (що враховується при вирішенні питання про необхідність проведення індексації) було здійснено судом у справі №12777/12/2070 і визначено цим рішенням. Відтак позовна вимога про зобов'язання нарахувати та виплатити позивачу індексацію заробітної плати задоволенню не підлягає.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволені позовних вимог скасовано. В цій частині прийнято нове рішення. Зобов'язано ДСА України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію заробітної плати за період з 01 червня 2005 року по 31 листопада 2005 року по травень 2015 року у розмірі 19344,30 грн. В решті рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 липня 2018 року залишено без змін.

Задовольняючи позовні вимоги щодо нарахування і виплати індексації заробітної плати позивачу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що не було проведенно нарахування такої виплати судом у справі №12777/12/2070 за період з 01 червня 2005 року по 31 листопада 2005 року.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись із рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 липня 2018 року та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 20118 року, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, ДСА України подала касаційну скаргу.

Відповідач у касаційній скарзі просить скасувати зазначені судові рішення першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №845 від 03 серпня 2011 року, рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства, а не ДСА України.

Крім того, відповідач звернув увагу, що Верховним Судом України було сформовано зовсім іншу правову позицію щодо стягнення заборгованості по недоотриманій заробітній платі (грошовому утриманню) та компенсації за порушення строків виплати такої заборгованості, що свідчить про безпідставність заявлених позивачем позовних вимог.

Рух касаційної скарги

14 січня 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ДСА України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 липня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад судової колегії: Желтобрюх І. Л. (суддя-доповідач), Білоус О. В., Стрелець Т. Г.

Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05 лютого 2019 року відкрито провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.

За результатом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 21 червня 2019 року справу передано для розгляду колегії суддів у складі:

Соколов В. М. - головуючий суддя, Єресько Л. О., Загороднюк А. Г. на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду Н. Богданюк від 20 червня 2019 року №796/0/78-19.

Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 листопада 2019 року касаційну скаргу ДСА України прийнято до провадження, справу призначено до розгляду в попередньому судовому засіданні на 26 листопада 2019 року.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Як вбачається з матеріалів справи, Харківським окружним адміністративним судом у постанові від 05 червня 2013 року у справі №12777/12/2070 за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України та Державної казначейської служби України, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2013 року та ухвалою Вищого адміністративного суду від 13 січня 2014 року, встановлено, що з урахуванням вимог частини 2 статті 44 Закону України "Про статус суддів" (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), розмір посадового окладу позивача у 2005 році в грошовому еквіваленті повинен був складати: з 01 січня 2005 року по 31 березня 2005 року - 1965 грн, з 01 квітня 2005 року по 30 червня 2005 року - 2175 грн, з 01 липня 2005 року по 31 серпня 2005 року - 2325 грн, з 01 вересня 2005 року по 31 грудня 2005 року - 2490 грн.

Розмір грошового забезпечення позивача за період з червня 2005 року по листопад 2005 року, обчислений з урахуванням посадового окладу судді у розмірі 50% посадового окладу Голови Верховного Суду України та без урахування п'ятдесяти відсоткової надбавки, встановленої Указом Президента України від 19 вересня 1996 року №856, стовідсоткової надбавки, встановленої Указом Президента України від 23 лютого 2002 року №173, премії та інших надбавок, повинен був складати загалом 22 896,50 грн.

Розмір фактично отриманого позивачем грошового забезпечення за період з червня 2005 року по листопад 2005 року складає загалом 7 425 грн.

Фактична виплата означеного грошового забезпечення у розмірі 15471,50 грн була проведена відповідачем 28 травня 2015 року, що підтверджується платіжним документами.

Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною 1 статті 341 КАС України обумовлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання порядку нарахування та виплати громадянам компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати врегульовано Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-II "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі - ~law6~).

Відповідно до ~law7~ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності ~law8~.

Під доходами у ~law9~ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

~law10~ встановлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Пункти 1,2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 відтворюють положення ~law11~, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

У пункті 4 цього Порядку прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на
100.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів.

При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи та пов'язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Колегія суддів звертає увагу, що використане у ~law12~ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або такий, який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ~law13~ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16.

З аналізу вищенаведеного вбачається, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

Індексація заробітної плати здійснюється на підставі Закону України від 03 липня 1991 № 1282-XII "Про індексацію грошових доходів населення" (далі ~law15~, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) згідно із нормами статей 1 та 2 якого індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів й послуг. Об'єктом індексації грошових доходів населення є оплата праці (грошове забезпечення) як грошовий дохід громадян, одержаний ними в гривнях на території України і який не має разового характеру.

Відповідно до ~law16~ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка.

Частиною 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, в тому числі, Заробітна плата (грошове забезпечення).

У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства (абзац 8 частини 4 вищевказаного Порядку).

Таким чином, індексація заробітної плати є її складовою частиною та в умовах зростання цін її віднесено до державних соціальних гарантій, що є обов'язковим для підприємств, установ та організацій всіх форм власності. Несвоєчасна виплата заробітної плати є підставою для виплати компенсації.

Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційної скарги, враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, Верховний Суд вважає вірними висновки судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позову.

Суми індексації заробітної плати та компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати є складовими частинами заробітної плати (додатковою заробітною платою).

Суди встановили, що з ДСА України стягнуто на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати грошового утримання судді в сумі 15471,50 грн, яку роботодавець в силу вимог закону повинен був нарахувати та виплатити, але цього не зробив.

Фактична виплата відповідачем зазначених коштів відбулась 28 травня 2015 року, що свідчить про порушення строків здійснення такої виплати, не зважаючи на те, що нарахування та виплата відбулися згідно із судовими рішеннями.

Основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі грошового утримання). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

У касаційній скарзі відповідач зазначав про те, що рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства, а не ДСА України.

Верховний Суд, відхиляє такі доводи касатора та зазначає що ДСА є головним розпорядником бюджетних коштів, передбачених в Державному бюджеті на утримання суддів, саме вона несе відповідальність за фінансове забезпечення кожного суду.

Крім того, проаналізувавши рішення Верховного Суду України на які у касаційній скарзі посилається відповідач (обґрунтовуючи безпідставність заявлених ОСОБА_1 позовних вимог) та предмет спору у справі що розглядається, колегія суддів констатує, що правовідносини у них є різними.

Посилання ДСА України в касаційній скарзі на постанову Верховного Суду України від 25 листопада 2015 року у справі №21-3064а15, як на застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах є безпідставними, оскільки жодної правової позиції Верховний Суд України у вказаному рішенні не висловлював, а відмовив у задоволені заяви особи оскільки обставини, які стали підставою для перегляду справи Верховним Судом України не підтвердилися.

В процесі розгляду справи в судах попередніх інстанцій відповідач не надав аргументованих заперечень з приводу розрахунків заборгованості, конкретних доводів на їх спростування не висловив.

Касаційна скарга теж не містить посилань щодо неправильності розрахунку сум, присуджених на користь ОСОБА_1, а решта доводів відповідача обґрунтовано спростовані судами попередніх інстанцій.

Суд апеляційної інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі.

З урахуванням зазначеного, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду, витрати понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної судової адміністрації України залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 липня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року у справі № 826/13003/16 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.........................................

В. М. Соколов

Л. О. Єресько

А. Г. Загороднюк,

Судді Верховного Суду