Історія справи

Ухвала КАС ВП від 26.11.2019 року у справі №815/6022/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 листопада 2019 року

Київ

справа №815/6022/16

адміністративне провадження №К/9901/22773/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Уханенка С. А.,

суддів: Кашпур О. В., Радишевської О. Р.,

розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання неправомірними і скасування наказів, зобов'язання прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцями або особами, які потребують додаткового захисту,

за касаційною скаргою Фіхтмана Руслана Леонідовича - представника ОСОБА_1 і ОСОБА_2 - на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30 березня 2017 року (головуючий суддя Бойко О. Я.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2017 року (головуюча суддя Вербицька Н. В., судді Джабурія О. В., Крусян А. В. ),

УСТАНОВИЛ:

I. Суть спору

1. У листопаді 2016 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися з позовами до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - Головне управління ДМС України в Одеській області) про визнання неправомірними і скасування наказів від 31.10.2016 №208 і від 01.11.2016 № 209 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, та зобов'язання прийняти рішення про оформлення документів для вирішення зазначеного питання.

2. Позов обґрунтували тим, що відповідач при прийнятті оскаржуваних наказів залишив поза увагою реальні побоювання позивачів за власне життя у разі повернення до країни громадянської належності (Грузії).

ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

3. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 30 березня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2017 року, відмовлено у задоволенні позову.

4. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачам правомірно відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, оскільки подані ними заяви про надання притулку є очевидно необґрунтованими, тобто у заявників відсутні умови, визначені у пунктах 1 чи 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

III. Провадження в суді касаційної інстанції

5. У касаційній скарзі і в письмових поясненнях до неї представник позивачів Фіхтман Р. Л., посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове - про задоволення позову.

6. Зазначає, що у випадку повернення позивачів до Грузії їх життю на свободі буде загрожувати небезпека, що суперечить вимогам статті 3 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, відповідно до якої нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню. Обґрунтованість побоювань позивачів стати жертвами переслідувань у разі повернення до країни громадянської належності підтверджується загальновизнаними офіційними документами, зокрема, Доповіддю Amnesty International 2016/2017 про стан прав людини у світі.

7. Відповідачем не подано відзиву на касаційну скаргу.

8. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

ІV. Встановлені судами фактичні обставини справи

9. ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою Грузії, уродженкою м. Ецері Цаленжихського району, останнє місце проживання - м. Зугдіді, за національністю

- грузинка, за віросповіданням - православна християнка. 10. ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, є громадянином Грузії, уродженцем м. Галі (Абхазія), де проживав разом з родиною з 1985 року по 1992 рік, з 1992 року проживає у м. Зугдіді (Грузія), за національністю - грузин, за віросповіданням - православний християнин.

11. ОСОБА_1 і ОСОБА_2 є подружжям, що виховує двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3 і ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4

12.24.10.2016 позивачі звернулись до Головного управління ДМС України в Одеській області із заявами про визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту.

13. У заявах просили надати їм міжнародний захист на території України, посилаючись на наявність у них великих фінансових труднощів на території Грузії, пов'язаних із затриманням абхазькими прикордонниками ОСОБА_2 наприкінці травня 2016 року під час спроби нелегального перетину грузинсько-абхазького кордону та вимаганням від родини 10 000 доларів США за його звільнення. Оскільки у родини не було такої суми коштів, то вони звернулися за допомогою до родича, який під заставу власного житла взяв кредит у банку. Після свого звільнення ОСОБА_2 не зміг виконати кредитні зобов'язання перед банком, в результаті чого банк продав заставлену квартиру, а позивачі разом із родичем залишились без житла і роботи, не маючи можливості забезпечувати свою сім'ю.

14. Під час проведення співбесід позивачі повідомили, що 04.10.2016 вони вирушили з м. Зугдіді до м. Тбілісі залізничним транспортом, звідки авіарейсом Тбілісі-Мінськ 05.10.2016 потрапили до Білорусі. Зазначили, що мали намір виїхати до країн ЄС (Франція), підтвердженням чого є відмітки в паспортному документі про неодноразові спроби перетину білорусько-польського кордону. Через відсутність дозволу на в'їзд до Польщі їх повертали до Білорусі. У зв'язку з цим ними було прийнято рішення поїхати в Україну та звернутися за допомогою до голови Одеської обласної державної адміністрації як представника грузинської діаспори. 16.10.2016 вони разом з двома неповнолітніми дітьми прибули на територію України. У паспортному документі прикордонною службою України проставлено відмітку про транзитний проїзд до Грузії терміном у 72 години. Після закінчення вказаного терміну вони не залишили територію України, натомість звернулись до губернатора Одеської області за допомогою у вирішенні житлових і побутових проблем на території України та отримали допомогу у вигляді тимчасового розміщення у гуртожитку.

15. Крім того, під час анкетування і проведення співбесід позивачі зазначили, що у Грузії фізичне насильство до них чи до їхніх родичів не застосовувалося, будь-яких переслідувань вони не зазнавали, у політичних, релігійних, військових або громадських організаціях не перебували, смертна кара, тортури, нелюдське або таке поводження, що принижує гідність, їм не загрожує, з Грузії виїхали в пошуках країни, кращої для життя, а повернутися додому побоюються через відсутність житла і можливості прогодувати дітей, а також через заборгованість перед банком, яку нічим сплатити, планують повернутися до країни громадянської належності в разі покращання там економічної ситуації.

16.31.10.2016 і 01.11.2016 працівником органу міграції складено письмові висновки про те, що заяви ОСОБА_2 і ОСОБА_1 є очевидно необґрунтованими, тобто у заявників відсутні умови для визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, оскільки їх виїзд з країни громадянської належності пов'язаний виключно з фінансовими труднощами, що відносить шукачів захисту до категорії економічних мігрантів.

17. На підставі вказаних письмових висновків наказами Головного управління ДМС України в Одеській області від 31.10.2016 №208 і від 01.11.2016 № 209 ОСОБА_2 і ОСОБА_1 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцями або особами, які потребують додаткового захисту.

18.31.10.2016 і 01.11.2016 позивачам надіслано письмові повідомлення про прийняте рішення з викладенням причини відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.

V. Позиція Верховного Суду

19. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України від 08.07.2011 № 3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі - Закон № 3671) біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

20. Згідно з положеннями Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

21. Пунктом 13 частини першої статті 1 Закону № 3671 визначено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України від 08.07.2011 № 3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

22. Відповідно до статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.

23. Директива Ради ЄС 2004/83/ЕС від 29.04.2004 у статті 15 визначає підстави для надання додаткового захисту як ризик отримання серйозної шкоди у формі: (А) смертної кари; (В) катування чи нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання в країні походження та (С)) серйозної особистої загрози життю особи з причин недиференційованого насилля в умовах міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту.

24. Отже, якщо повернення до країни походження є таким, що може порушувати статтю 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, то особа, якій загрожує повернення до цієї країни походження, має вважатися такою, що потребує додаткового захисту.

25. За приписами частини першої статті 8 Закону № 3671 центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

26. Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту (частина четверта статті 8 Закону № 3671).

27. Частиною шостою статті 8 Закону № 3671 передбачено, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України від 08.07.2011 № 3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України від 08.07.2011 № 3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", якщо зазначені умови не змінилися.

28. Дослідженими судами доказами не встановлено наявності у позивачів обґрунтованих побоювань стати жертвами переслідувань за будь-якою з ознак, вказаних у Конвенції про статус біженців, а також загрози застосування до них нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання в разі повернення до країни громадянської належності.

29. За наведених обставин суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що позивачі користуються захистом країни своєї громадянської належності, яку вони залишили не через побоювання стати жертвами переслідувань та задля отримання міжнародного захисту, а в пошуках країни, кращої для життя, що не дає підстав кваліфікувати їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту.

30. Доводи касаційної скарги не спростовують вказаний висновок судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки містять посилання на загальну інформацію по країні громадянської належності позивачів, без зазначення причини, чому позивачі особисто побоюються стати жертвами переслідувань та яких конкретно переслідувань вони зазнали чи можуть зазнати в разі повернення до Грузії.

31. Суди першої та апеляційної інстанцій повно і всебічно встановили обставини справи, дали їм належну юридичну оцінку, правильно застосували норми матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування або зміни прийнятих ними рішень.

Керуючись статтями 343, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фіхтмана Руслана Леонідовича - представника ОСОБА_1 і ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30 березня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2017 року залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню.

Головуючий С. А. Уханенко

Судді О. В. Кашпур

О. Р. Радишевська