Історія справи

Ухвала КАС ВП від 24.07.2019 року у справі №826/7258/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 жовтня 2019 року

Київ

справа №826/7258/17

адміністративне провадження №К/9901/43778/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., судді Желєзного І. В. та судді Коваленко Н. В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, треті особи:

Близнюківська районна державна адміністрація Харківської області, Товариство з обмеженою відповідальністю "Бланес ", Приватне підприємство "Агро-Альянс-2007", ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування наказу від 23 травня 2017 року № 1699/5 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Смолія І. В., Аблова Є. В., Григоровича П. О та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Земляної Г. В., Лічевецького І. О., Сорочко Є. О.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України (далі також - відповідач), треті особи: Близнюківська районна державна адміністрація Харківської області (далі також - третя особа 1, Близнюківська РДА Харківської області), Товариство з обмеженою відповідальністю "Бланес" (далі також - третя особа 2, ТОВ "Бланес "), Приватне підприємство "Агро-Альянс-2007" (далі також - третя особа 3, ПП "Агро-Альянс-2007"), ОСОБА_2 (далі - третя особа 4, ОСОБА_2), в якому просила визнати протиправним та скасувати наказ відповідача № 1699/5 від 23 травня 2017 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскаржуваний наказ № 1699/5 від 23 травня 2017 року прийнято без дослідження фактичних обставин справи, а тому останній має бути визнаний протиправним та скасований.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 серпня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року, в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційної інстанції, виходив з того, що дії відповідача щодо прийняття наказу № 1699/5 від 23 травня 2017 року є правомірними, оскільки оскаржуваний наказ про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень винесено Міністерством юстиції України законно та обґрунтовано.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернулася із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана 13 листопада 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 826/7258/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак, розгляд справи цим судом не був закінчений.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 серпня 2019 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, а саме: судді-доповідача Берназюка Я. О., суддів Желєзного І. В. та Коваленко Н. В.

Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2019 року прийнято до свого провадження справу № 826/7258/17 та запропоновано сторонам надати відзиви на касаційні скарги.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що розпорядженням голови Близнюківської районної державної адміністрації Харківської області від 02 липня 2012 року № 723 ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок загальною площею 157,2432 га із земель колективної власності реформованого СВК "Харківська овочева фабрика" на території Алісівської сільської ради за межами населеного пункту для оформлення права оренди нерозподілених (невитребуваних) земельних ділянок.

29 грудня 2012 року між Близнюківською РДА з одного боку, та ОСОБА_2 з іншого боку, укладено договори оренди земельних ділянок не витребуваних паїв, загальною площею 157,2432 га, які розташовані на території Алісівської сільської ради Близнюківського району Харківської області за межами населеного пункту для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

28 березня 2017 року через офіційний веб-сайт Міністерства юстиції України ОСОБА_2 дізналась, що державними реєстраторами прав на нерухоме майно Лозівської районної державної адміністрації Харківської області ОСОБА_1. та ОСОБА_14, прийнято рішення про припинення права оренди земельних ділянок загальною площею 157,2432 га на території Алісівської сільської ради Близнюківського району Харківської області за договорами оренди землі, укладеними 29 грудня 2012 року між ОСОБА_2, як орендарем, та Близнюківською районною державною адміністрацією Харківської області, як орендодавцем, та в подальшому прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зареєстровано право оренди на підставі договорів оренди землі, укладених між Близнюківською районною державною адміністрацією Харківської області та ПП "Агро-Альянс-2007", а також між Близнюківською районною державною адміністрацією Харківської області та ТОВ "Бланес", на зазначені земельні ділянки.

Не погоджуючись з прийнятими державними реєстраторами рішеннями, ОСОБА_4. в інтересах ОСОБА_2 24 квітня 2017 року було подано скаргу до Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України на незаконні реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Наказом Міністерства юстиції України № 1699/5 від 23 травня 2017 року задоволено скаргу ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_2 у повному обсязі. Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, які прийняті державним реєстратором Лозівської районної державної адміністрації ОСОБА_1., державним реєстратором Лозівської районної державної адміністрації ОСОБА_14 та тимчасово заблоковано державному реєстратору Лозівської районної державної адміністрації ОСОБА_1., державному реєстратору Лозівської районної державної адміністрації Качаловій О. М. доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на три місяці.

На підставі наказу Міністерства юстиції України № 1699/5 Лозівською районною державною адміністрацією прийнято розпорядження № 144 від 25 травня 2017 року "Про проведення службового розслідування" стосовно діяльності ОСОБА_14 - завідувача-державного сектору державної реєстрації Лозівської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 - державного реєстратора сектору державної реєстрації Лозівської районної державної адміністрації. Відсторонено ОСОБА_14. - завідувача-державного реєстратора сектору державної реєстрації Лозівської районної адміністрації, ОСОБА_1 - державного реєстратора сектору державної реєстрації Лозівської районної державної адміністрації, від виконання посадових обов'язків за посадою на час проведення службового розслідування.

Не погоджуючись з наказом Міністерства юстиції України № 1699/5 25 травня 2017 року про скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень, ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі Міністерство юстиції України вказує, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що право оренди ОСОБА_2 на земельну ділянку було припинено у результаті укладення 24 листопада 2016 року угоди про дострокове розірвання договорів оренди землі. Крім того, судами не взято до уваги, що підставою для державної реєстрації права оренди за ТОВ "Бланес" та ПП "Агро-Альянс-2007" стали розпорядження Близнюківської РДА № 755,756 від 22 грудня 2016 року. Відтак, при прийнятті рішення про державну реєстрацію прав щодо реєстрації права оренди земельних ділянок за ТОВ "Бланес" та ПП "Агро-Альянс-2007" дотримано порядок проведення державної реєстрації прав, встановлений чинним законодавством.

Від учасників справи заперечення або відзиву на касаційну скаргу відповідача не надходило, що відповідно до частини 4 статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, в якій зазначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини 3 статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) та частини 4 статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 , 2 та 3 статті 159 КАС (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) та частин 1 , 2 та 3 статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина 4 статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 серпня 2017 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року не відповідають, а вимоги касаційної скарги є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Розглядаючи дану справу та приймаючи рішення по суті позовних вимог суди першої та апеляційної інстанцій вважали, що між сторонами існує публічно-правовий спір, у зв'язку з чим розгляд даної справи слід здійснювати за правилами адміністративного судочинства.

З такими висновками судів колегія суддів не погоджується з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Відповідно до частини 3 статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина 2 статті 2 КАС України).

У справі, що розглядається, спірні правовідносини виникли у зв'язку з незгодою позивача з наказом Міністерства юстиції України, винесеного за результатами розгляду скарги ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_2 від 21 квітня 2017 року наказу № 1699/5 "Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та обтяжень"

Відносини, пов'язані з розглядом Міністерством юстиції України скарг у сфері державної реєстрації, регулюються, зокрема, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", постановою Кабінету Міністрів України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 25 грудня 2015 року № 1127 та похідними нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За правилами частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

У справі, що розглядається, оскаржується наказ Міністерства юстиції України № 1699/5 "Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та обтяжень" за скаргою ОСОБА_2 на дії державних реєстраторів ОСОБА_1. та ОСОБА_14, якими прийнято рішення про припинення права оренди земельної ділянки. Відтак, спірні правовідносини є похідними при вирішенні судом питання щодо чинності договору оренди, на підставі якого було прийнято рішення про державну реєстрацію речового права, тобто існує спір між фізичною особою та суб'єктами господарської діяльності щодо права оренди на земельну ділянку (чинності одного з договорів оренди землі). Таким чином, цей спір не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивачів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства.

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що спір про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 23 травня 2017 року № 1699/5 "Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та обтяжень" не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.

За таких обставин, спір у цій справі не може вирішуватися за правилами адміністративного судочинства.

Як убачається з матеріалів справи, спірні правовідносини безпосередньо стосуються спору між ОСОБА_2, Товариством з обмеженою відповідальністю "Бланес" та ПП "Агро-Альянс-2007" стосовно права оренди на земельну ділянку. Крім того, сторони не інформували Суд про розгляд цього спору в інших судах.

Тобто предметом спору у цій справі є визнання права власності на нерухоме майно, оскільки зазначені позовні вимоги приводять до вирішення питання про право власності на це нерухоме майно.

Отже, спірні правовідносини у справі пов'язані з необхідністю захисту права на об'єкт нерухомого майна, тобто права цивільного, тому позов у справі не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

З наведеного можна зробити висновок про те, що правовідносини, що склалися між сторонами, є цивільно-правовими та не можуть бути предметом спору в адміністративному процесі, оскільки в цьому випадку є спір про право цивільне, а саме про визнання прав, свобод та інтересів, що виникають із житлових відносин.

Відповідно до статті 1 ЦПК України (у редакції, чинній на час прийняття рішень судами першої та апеляційної інстанцій) завданням цивільного судочинства є справедливий неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних прав з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно частин 1 та 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Предметна підсудність, юрисдикція цивільних прав передбачена у частині 1 статті 15 ЦПК України, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що цей спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Важливо, що у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 396/2550/17 та від 29 травня 2019 року у справі № 826/9341/17 була висловлена правова позиція стосовно непоширення юрисдикції адміністративних судів на спори, що виникають з подібних правовідносин, а саме правовідносин щодо визнання протиправними та скасування наказів Міністерства юстиції України, які є похідними при вирішенні судом питання щодо правомірності набуття речових прав на спірне майно і можуть впливати на майнові права та інтереси цих осіб.

Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від цієї правової позиції.

Таким чином, сформована відповідно до статей 37, 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 346 КАС України практика Великої Палати Верховного Суду (постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду, що забезпечує, зокрема, здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права) стосовно обов'язку касаційного суду, встановивши порушення судами правил юрисдикції адміністративних судів, закривати провадження у справі незалежно від доводів касаційної скарги, має вже сталий характер.

Метою розгляду однакової категорії справ у межах судів однієї юрисдикції є, серед іншого, забезпечення єдності судової практики.

Зокрема, Європейська комісія за демократію через право (Венеціанська комісія) у виходить з того, що принцип правової визначеності (legal certainty) має важливе значення для довіри до судової системи і верховенства права; правова визначеність також сприяє розвитку та економічного прогресу; необхідно, щоб суди, особливо вищі суди, створювали механізми для запобігання конфліктам та забезпечення узгодженості їхньої судової практики (Доповідь Венеціанської комісії № 512/2009 "Про верховенство права" (Venice Commission: the Rule of Law), що була прийнята на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року на основі зауважень її членів ОСОБА_11 (Нідерланди), ОСОБА_12 (Швейцарія), ОСОБА_13 (Сполучене Королівство), ОСОБА_10 (Фінляндія); п. 44-50).

Колегія суддів також враховує, що у рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення частини 2 статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов'язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).

Згідно з висновками Конституційного Суду України, що сформовані у рішенні від 09 вересня 2010 року № 19-рп/2010, забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою.

Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.

В Україні систему судів утворено згідно з положеннями статей 6, 124, 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.

Законом України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур (частина перша статті 5); суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (частини перша статті 18). Головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура. Процесуальними кодексами України встановлено неоднакову процедуру судового провадження щодо різних правовідносин.

На підставі положень Конституції України про судову спеціалізацію (частина перша статті 125) і про гарантування кожному права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55) в Україні утворено окрему систему судів адміністративної юрисдикції. Захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень визначено як безпосереднє завдання адміністративного судочинства (частина 1 статті 2 КАС України). Адміністративне судочинство як спеціалізований вид судової діяльності стало тим конституційно і законодавчо закріпленим механізмом, що збільшив можливості людини для здійснення права на судовий захист від протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Системний аналіз вказаних норм Конституції та законів України дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень у межах спеціалізації судів підпорядковано гарантіям права кожної людини на ефективний судовий захист.

Частиною 1 статті 354 КАС України встановлено, що порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених Частиною 1 статті 354 КАС України, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру. У цьому пункті закріплене "право на суд" разом із правом на доступ до суду складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" ("Golder v. the United Kingdom"), заява № 4451/70, § 36). Проте ці права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність вказаних прав (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі "Станєв проти Болгарії" ("Stanev v. Bulgaria"), заява № 36760/06, § 230).

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Європейський суд з прав людини у пункті 44 Рішення у справі "Доббертен проти Франції" зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держав-учасниць організувати їх судову систему в такий спосіб, щоб кожен з їх судів і трибуналів виконував функції, притаманні відповідній судовій установі (Dobbertin v. France № 88/1991/340/413).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, правовий статус учасників справи, колегія суддів дійшла висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю, оскільки спір у цій справі має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Керуючись статтями 238,239,341,344,349,354,355,356,359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 серпня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, треті особи: Близнюківська районна державна адміністрація Харківської області, Товариство з обмеженою відповідальністю "Бланес", Приватне підприємство "Агро-Альянс-2007", ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування наказу від 23 травня 2017 року № 1699/5 закрити.

Роз'яснити, що спір може бути розглянуто, зокрема, за правилами цивільного судочинства.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я. О. Берназюк

Судді: І. В. Желєзний

Н. В. Коваленко