Історія справи

Ухвала КАС ВП від 27.10.2019 року у справі №807/1449/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 жовтня 2019 року

Київ

справа №807/1449/16

адміністративне провадження №К/9901/15495/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Соколова В. М.,

суддів: Єресько Л. О., Загороднюка А. Г.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу прокуратури Закарпатської області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2017 року (суддя Луцович М. М. ) та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2017 року (судді Мікула О. І., Курилець А. Р., Кушнерик М. П. ) у справі № 807/1449/16 за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Закарпатської області про стягнення середнього заробітку у зв'язку із невиконанням судового рішення,

УСТАНОВИЛ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У жовтні 2016 року позивачка звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до прокуратури Закарпатської області, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила:

- стягнути з прокуратури Закарпатської області середній заробіток за час затримки виконання рішення за період з 20 липня 2016 року по 15 березня 2017 року у сумі ~money0~;

- стягнути, заподіяну незаконним діями прокуратури Закарпатської області, моральну шкоду у розмірі ~money1~

На обґрунтування позову зазначає про невиконання постанови суду щодо поновлення на посаді.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Закарпатський окружний адміністративний суд постановою від 05 квітня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2017 року, позовні вимоги задовольнив частково.

Стягнув з прокуратури Закарпатської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20 липня 2016 року по 15 березня 2017 року у розмірі ~money2~ за виключенням податків і зборів.

У задоволені решти позову відмовлено.

Мотиви, з яких суди виходили при прийнятті оскаржуваних судових рішень, ґрунтуються на тому, що період вимушеного прогулу, за який позивачка просить стягнути середній заробіток, пов'язаний із фактом незаконного звільнення її із займаної посади, який був встановлений судовим рішенням у справі №807/528/15, а тому позивачка має законне право на виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу. Щодо вимог про стягнення моральної шкоди, позивачкою жодним чином не доведено факту завдання їй моральних страждань.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

На постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2017 року відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

На обґрунтування вимог касаційної скарги прокуратура Закарпатської області посилається на відсутність з її боку протиправної бездіяльності щодо невиконання рішення суду в частині поновлення позивачки на посаді, звертаючи увагу на те, що у резолютивній частині рішення відповідача зобов'язано вирішити питання про поновлення ОСОБА_1 на рівнозначній посаді, а не зобов'язано поновити її на такій посаді. У зв'язку з цим, відповідачем приймаються всі можливі заходи для вирішення питання щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді.

Скаржник вважає, що для правильного вирішення питання щодо затримки виконання рішення суду, суд першої та апеляційної інстанцій не з'ясували обставин, за яких прокуратура Закарпатської області не виконує рішення добровільно. Також відповідач зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права, оскільки суди не дослідили жоден аргумент відповідача, натомість, в основу рішень поклали доводи позивачки.

Рух касаційної скарги

02 серпня 2017 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою прокуратури Закарпатської області.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - ~law25~), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції ~law26~ передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2018 року касаційну скаргу прокуратури Закарпатської області передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад судової колегії: Стрелець Т. Г. (суддя-доповідач), Білоус О. В., Желтобрюх І. Л.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження від 20 червня 2019 року № 794/0/78-19, у зв'язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Стрелець Т. Г. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року №14), визначено новий склад суду: Соколов В. М. - головуючий суддя, Єресько Л. О., Загороднюк А. Г.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 червня 2015 року у справі №807/528/15 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2015 року скасовано постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 червня 2015 року у справі №807/528/15 та прийнято нову, якою визнано протиправними дії Прокуратури Закарпатської області та скасовано наказ №114к від 17 лютого 2015 року "Про звільнення ОСОБА_1". Зобов'язано Прокуратуру Закарпатської області вирішити питання щодо призначення ОСОБА_1 на рівнозначну посаду. Стягнуто з Прокуратури Закарпатської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19 лютого 2015 року по 14 грудня 2015 року у розмірі ~money3~ У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Вказана постанова Львівського апеляційного адміністративного суду у справі №807/528/15 набрала законної сили з моменту проголошення.

Керуючись частиною 5 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" від 22 грудня 2005 року № 3262, згідно з якою судді мають право на доступ до усіх інформаційних ресурсів Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що ухвалою Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року справу №807/528/15 направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

За результатами такого розгляду, постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 червня 2015 року у справі №807/528/15 залишено без змін.

На час звернення позивачки до суду із цим позовом, рішення у справі №807/528/15 у частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 19 лютого 2015 року по 14 грудня 2015 року виконано, а в частині вирішення питання щодо призначення позивачки на рівнозначну посаду - ні.

Суть спірних правовідносин полягає у визначенні права особи, поновленої на роботі, на виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

В частині 6 статті 235 КЗпП України зазначено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Частиною 5 статті 124 Конституції України передбачено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Обов'язковість судових рішень також встановлена статтею 14 КАС України (у редакції чинній до 15 грудня 2017 року).

Відповідно до частини другої вказаної статті судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Вказані норми кореспондуються зі статтею 255 КАС України (у редакції чинній до 15 грудня 2017 року) яка передбачає, що постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Згідно з частиною 3 статті 14 КАС України (у відповідній редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.

Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов'язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Порядок обчислення середнього заробітку для визначення оплати вимушеного прогулу визначений у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (далі - "Порядок №100"). Згідно з пунктами 5,8 вказаного Порядку визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З огляду на встановлені державні гарантії обов'язковості виконання судових рішень, Верховний Суд зазначає, що затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника тягне обов'язок роботодавця виплатити такому працівникові середній заробіток за весь час затримки.

Стаття 236 КЗпП України не містить жодних застережень, щодо звільнення власника або уповноваженого ним органу від відповідальності за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Суд звертає увагу на те, що наведений обов'язок виплатити поновленій на посаді особі середній заробіток за час вимушеного прогулу не залежить від обставин та причин невиконання судового рішення про поновлення такої особи на посаді.

Аналіз правових норм чинного законодавства, що регулює правовідносини в сфері проходження громадянами публічної служби та звільнення з публічної служби, дає підстави для висновку, що рішення судів про поновлення на роботі є обов'язковими та виконуються негайно з часу його оголошення (набрання законної сили), чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.

Враховуючи те, що постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2015 року у справі №807/528/15 про поновлення ОСОБА_1 на посаді не виконано, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України з 20 липня 2016 року по 15 березня 2017 року.

Також колегія суддів погоджується з висновком судів про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди, виходячи з такого.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Так, поняття моральної шкоди визначено у частині 2 статті 23 Цивільного кодексу України, згідно з якою моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з роз'ясненнями постанови Пленумом Верховного Суду України від 32 березня 1995 року №4 (із змінами і доповненнями від 25 травня 2001 року № 5) "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд у таких спорах повинен з'ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Таким чином, обов'язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу що позивається із таким позовом.

Суди попередніх інстанції дійшли правильного висновку, що позивачкою не надано суду належних доказів її моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, заподіяних відповідачем, а також доказів наявності завданої моральної шкоди, а тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення вимоги щодо стягнення моральної шкоди. На підставі викладеного, Верховний Суд погоджується із судами попередніх інстанцій, що ОСОБА_1 без поважних підстав, на час звернення до суду, не поновлена на посаді, відповідна постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2015 року, яка набрала законної сили, не виконана. Тому позивачка має право на отримання середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, відповідно до статті 236 КЗпП України, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного за довідкою відповідача про середньоденний заробіток позивачки на дату її звільнення.

У контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Слід зазначити, що постанова Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року та постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2018 року за наслідками яких ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позовних вимог щодо поновлення в органах прокуратури, були прийнятті після судових рішень першої та апеляційної інстанції, а тому не можуть бути підставою для врахування їх при касаційному розгляді цієї справи.

Верховний Суд наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).При цьому, Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України).

Оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

На підставі пункту 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду, витрати понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу прокуратури Закарпатської області залишити без задоволення.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2017 року у справі № 807/1449/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.........................................

В. М. Соколов

Л. О. Єресько

А. Г. Загороднюк,

Судді Верховного Суду