Історія справи

Ухвала КАС ВП від 20.08.2019 року у справі №573/1539/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 жовтня 2019 року

м. Київ

справа №573/1539/17

адміністративне провадження №К/9901/33484/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючий - Стародуб О. П.,

судді - Єзеров А. А., Кравчук В. М.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Білопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області на постанову Білопільського районного суду Сумської області від 08.08.2017р. (суддя - Кліщ О. В. ) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від
25.10.2017р. (судді - Яковенко М. М., Лях О. П., Старосуд М. І.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Білопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області про зобов'язання вчинити дії,

встановив:

У липні 2017р. ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила зобов'язати Білопільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області провести перерахунок та виплату їй пенсії за віком з 01.05.2017р. у розмірі, не нижчому від мінімального прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

В обгрунтування позовних вимог посилався на те, що розмір її пенсії є меншим за розмір прожиткового мінімуму, встановленого законом, що не відповідає положенням статті 46 Конституції України.

Постановою Білопільського районного суду сумської області від 08.09.2017р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від
25.10.2017р., позов задоволено.

Зобов'язано Білопільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком з 01 травня 2017 року у розмірі, не нижчому від мінімального прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

З рішеннями судів попередніх інстанцій не погодився відповідач, звернувся з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга обгрунтована тим, що Пенсійним органом позивачу на законних підставах призначена та виплачується пенсія в порядку та у розмірі, що передбачений чинним законодавством. В свою чергу суди не в повній мірі проаналізувавши імперативні, щодо спірного питання, норми матеріального права дійшли висновку щодо задоволення позовних вимог.

Крім того відповідач посилався на те, що під час вирішення питання розподілу судових витрат, суди не врахували положення п. 18 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", відповідно Пенсійний фонд України та його органи звільнені від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, та дійшли помилкового висновку щодо стягнення з державного бюджету за рахунок бюджетних асигнувань Білопільського об'єднаного пенсійного фонду України Сумської області на користь позивача судового збору.

Заперечуючи проти касаційної скарги позивач просила у її задоволенні відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач з 11.11.2013р. перебуває на обліку у відповідача і отримує пенсію за віком, призначену у порядку, визначеному пунктом 7-2 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

29.06.2017р. позивач звернулася до відповідача із заявою про проведення перерахунку пенсії, розмір якої на час звернення становив менше, ніж встановлений законом прожитковий мінімум для осіб, що втратили працездатність.

Листом від 07.07.2017р. №7Б/1 відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для проведення такого перерахунку, з посиланням на те, що відповідно до Закону України "Про державний бюджет України на 2017 рік", виходячи із розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, ~money0~, проводиться перерахунок щомісячної державної адресної допомоги відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 01.04.2008 року №265 "Деякі питання пенсійного забезпечення громадян" для одержання пенсій за віком/за вислугу років при повному чи неповному стажі роботи за наявності однієї з трьох груп інвалідності. Враховуючи викладене зазначав, що розмір пенсії позивача обчислено відповідно до норм чинного законодавства.

Вважаючи таку відмову у проведенні перерахунку неправомірною, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскільки пенсію позивачу було призначено у відповідності до положень п.7-2 Розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" внаслідок дострокового виходу на пенсію, то відповідачем правомірно було зменшено обчислений з урахуванням Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" розмір пенсії позивачці на 15% (0,5% за кожний повний чи неповний місяць дострокового виходу на пенсію).

При цьому суди дійшли висновку, що з комплексного аналізу статті 27 та пункту 7-2 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" випливає, що 15% зменшення застосовується виключно до пенсії, яка обчислена за формулою, визначеною Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Оскільки доплата до прожиткового мінімуму та доплата за понаднормовий стаж не входять до цієї формули, не враховуються при обчисленні пенсії згідно зі Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", 15% зменшення пенсії на них не поширюється.

Суди виходили з того, що з врахуванням доплати до прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність в розмірі ~money1~ та зменшення за достроковий вихід на пенсію розмір пенсії позивача складає ~money2~, тобто є меншим від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Враховуючи викладене, суди дійшли висновку, що пенсія позивача з урахуванням 15% зменшення за достроковий вихід на пенсію не може становити менше, ніж прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, оскільки пенсія позивача є основним джерелом існування, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

З висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог колегія суддів не погоджується з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Правовідносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування врегульовані нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі-Закон №1058-IV).

~law15~ визначено, що мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. У разі виплати застрахованій особі довічної пенсії, передбаченої ~law16~, мінімальний розмір пенсії за віком у солідарній системі зменшується на розмір зазначеної пенсії.

Мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим ~law17~.

Відповідно до ~law18~ особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цієї статті, право на пенсію за віком мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними, зокрема, 57 років 6 місяців, які народилися з 01 жовтня 1958 року по 31 березня 1959 року.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, станом на дату звернення за призначенням пенсії позивачу виповнилося 55 років і пенсія їй була призначена у відповідності до положень пункту 7-2 Розділу XV Прикінцевих положень ~law19~, відповідно до якого до 1січня 2015 року право дострокового виходу на пенсію за віком мають жінки, яким виповнилося 55 років, за наявності страхового стажу не менше 30 років та за умови звільнення з роботи. У цьому випадку розмір їх пенсії, обчислений відповідно до ~law20~, зменшується на 0,5 відсотка за кожний повний чи неповний місяць дострокового виходу на пенсію.

Зменшення розміру пенсії за віком застосовується протягом усього періоду отримання пенсії незалежно від її виду.

У разі коли жінка, якій достроково призначено пенсію, до досягнення віку, передбаченого ~law21~, працевлаштувалася, виплата дострокової пенсії на час роботи припиняється. У цьому випадку після досягнення віку, передбаченого ~law22~, відсоток, на який зменшено розмір пенсії, переглядається з урахуванням кількості повних місяців страхового стажу, набутого за період роботи після дострокового виходу на пенсію.

Відсоток, на який було зменшено розмір пенсії, також може бути переглянуто з урахуванням відповідної кількості повних місяців страхового стажу, якщо особа після досягнення віку, передбаченого ~law23~, продовжує працювати і відмовилася від отримання пенсії.

Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку про те, що розмір пенсії, призначеної внаслідок дострокового виходу на пенсію за віком у відповідності до вимог пункту 7-2 Розділу XV Прикінцевих положень ~law24~ визначається у декілька етапів: перший - визначення розміру пенсії відповідно до статті 27 Закону №1058; другий - визначення розміру пенсії згідно із статтею 28 Закону №1058 (йдеться про мінімальний розмір пенсії); третій - зменшення обчисленого відповідно до статті 27 та статті 28 Закону №1058 розміру пенсії на 0,5 відсотка за кожний повний чи неповний місяць дострокового виходу на пенсію.

Тобто, при достроковому виході на пенсію, зменшенню підлягає і розмір пенсії, обчислений у мінімальному розмірі згідно із статтею 28 Закону №1058.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що враховуючи, що пенсію позивачу було призначено у відповідності до положень пункту 7-2 Розділу XV Прикінцевих положень Закону №1058 внаслідок дострокового виходу на пенсію, відповідачем правомірно було зменшено обчислений з урахуванням положень ~law25~ розмір пенсії позивача на 15% (0,5% за кожний повний чи неповний місяць дострокового виходу на пенсію).

Разом з тим, висновки судів попередніх інстанцій щодо поширення відсоткового зменшення розміру пенсію лише на пенсію, обчислену за формулою, визначеною статтею 27 Закону №1058 не відповідають положенням пункту 7-2 Розділу ХV Прикінцевих положень Закону №1058, яким чітко визначено, що зменшенню на 0,5 відсотка за кожний повний чи неповний місяць дострокового виходу на пенсію підлягає розмір пенсії, обчислений відповідно до ~law26~.

Що стосується питання правомірності дій пенсійних органів під час призначення та виплати пенсії в меншому розмірі, ніж відповідний прожитковий мінімум, то вказане питання вже було предметом розгляду Верховного Суду.

Зокрема, з метою забезпечення єдності судової практики щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, розгляд справи з подібними правовідносинами здійснено Судовою палатою для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, за наслідками якої прийнято постанову від
31.10.2018р. у справі №148/625/17.

Постановляючи зазначену постанову Верховний Суд виходив з наступного.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Поряд з цим, у статті 92 Конституції України зазначено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення (пункт 6).

Правовідносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування врегульовані нормами ~law27~, частиною першої статті 26 якого встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.

Відповідно до ~law28~ мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

За наявності страхового стажу меншої тривалості, ніж передбачено частиною першою цієї статті, пенсія за віком встановлюється в розмірі, пропорційному наявному страховому стажу, виходячи з мінімального розміру пенсії за віком.

Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 26.03.2008р. №265 "Деякі питання пенсійного забезпечення громадян" (далі - постанова КМ №265), з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2014 №112, установлено, що у разі, коли щомісячний розмір пенсійних виплат, державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам, крім осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат, встановлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною), не досягає ~money3~ таким особам надається щомісячна державна адресна допомога у сумі, що не вистачає до зазначеного розміру.

З огляду на вищенаведені норми ~law29~ та постанови КМУ №265, у разі відсутності необхідного стажу для призначення пенсії у розмірі прожиткового мінімуму (у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років), за рахунок коштів Пенсійного фонду виплачується пенсія, розрахована пропорційно наявному страховому стажу, а щомісячна державна адресна допомога в розмірі, що не вистачає до ~money4~, виплачується за рахунок коштів державного бюджету.

Організовуючи в Україні систему соціального захисту, в тому числі, пенсійного забезпечення, держава, діючи в межах допустимого розсуду, заклала основу самоврядності її функціонування (абз. 2 ч. 1 ст. 58 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003р. №1058-IV (надалі-Закон № 1058-IV)), що базується на принципах, закріплених у ~law31~, серед яких заінтересованість кожної працездатної особи у власному матеріальному забезпеченні після виходу на пенсію, рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, диференціації розмірів пенсій залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу), солідарності та субсидування в солідарній системі.

Враховуючи висновки Верховного Суду у зазначеній справі, підстави для визнання протиправними дій пенсійного органу та задоволення позову, в межах розгляду даної справи, відсутні, у зв'язку з чим рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Посилання в обґрунтування касаційної скарги на те, що органи Пенсійного фонду України звільнені від сплати судового збору, що на думку відповідача унеможливлює стягнення на користь позивача судового збору з Державного бюджету за рахунок бюджетних асигнувань Білопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області є безпідставними, оскільки вказана обставина не звільняє суд від обов'язку вирішити в порядку ст. 94 КАС України (в редакції до
15.12.2017р. ) питання про розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 345, 351, 356, 359 КАС України, суд,

постановив:

Касаційну скаргу Білопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області - задовольнити.

Постанову Білопільського районного суду Сумської області від 08.08.2017р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2017р. скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Білопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області про зобов'язання вчинити дії - відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

О. П. Стародуб

А. А. Єзеров

В. М. Кравчук