Історія справи

Постанова КАС ВП від 27.02.2023 року у справі №560/8394/21
Постанова КАС ВП від 27.02.2023 року у справі №560/8394/21
Постанова КАС ВП від 27.02.2023 року у справі №560/8394/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 560/8394/21

провадження № К/9901/37609/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Жука А.В.,

суддів: Загороднюка А.Г., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 до Центрально-західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Державної Установи "Замкова виправна колонія" (№58)" про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 серпня 2021 року (у складі головуючого судді Гнап Д.Д.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року (у складі колегії: головуючого судді: Капустинського М.М., суддів: Сапальової Т.В. Ватаманюка Р.В.) у справі №560/8394/21,

ВСТАНОВИВ:

І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

1. У липні 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Центрально-західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Державної Установи "Замкова виправна колонія" (№ 58)", в якому просив:

визнати протиправною бездіяльність державної установи "Замкова виправна колонія №58", яка полягає у нездійсненні повного розрахунку на час звільнення та невиплати компенсації за належні ОСОБА_1 до видачі предмети речового майна;

зобов`язати державну установу "Замкова виправна колонія № 58" виплатити ОСОБА_1 компенсацію за неотримане речове майно у розмірі 7377, 23 грн.;

зобов`язати державну установу "Замкова виправна колонія № 58" виплатити ОСОБА_1 середній заробіток, виходячи з розміру 211,50 грн. в день за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 31.10.2018 по 06.07.2021, що складає 207 270 грн.

2. Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 13.07.2021 позовну заяву залишено без руху з підстав пропуску місячного строку звернення до суду. Судом було роз`яснено, що недоліки необхідно було усунути шляхом надання до суду належним чином обґрунтованого клопотання про поновлення строку звернення до суду з вимогою про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання виплатити позивачу компенсацію за неотримане речове майно та доказів поважності його пропуску.

3. Суд першої інстанції виходив з того, що предметом позову є, зокрема, вимоги позивача щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні та грошової компенсації за речове майно, яке не входить до структури заробітної плати; спірні відносини пов`язані зі звільненням з публічної служби, зокрема, невиплати позивачу в зв`язку із його звільненням середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні та компенсації за речове майно, право на які він здобув під час проходження публічної служби, а тому під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають саме положення КАС України, як норми спеціального процесуального закону.

4. Суд першої інстанції зазначав, що позивача звільнено 31.10.2018, проте до суду з цим позовом позивач звернувся лише 09.07.2021, тобто із пропуском строку, визначеного частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). При цьому, суд зазначав, що надсилання запиту про надання інформації не може вважатись формою досудового врегулювання спору; до того ж, в межах даного позовну позивачем оскаржується бездіяльність відповідача щодо непроведення остаточного розрахунку, а не його відмова у задоволенні заяви позивача про виплату йому компенсації за неотримане речове майно.

5. На виконання ухвали ОСОБА_1 подано заяву на усунення недоліків позовної заяви, у якій позивач зазначав, що строк звернення до суду ним не пропущено, оскільки його перебіг повинен починатися із остаточного розрахунку після звільнення. Однак, на переконання позивача, у зв`язку з невиплатою належної компенсації, початок перебігу строку звернення до суду не розпочинався. Позивач також зазначав, що спір щодо несвоєчасного розрахунку з працівником при звільненні є трудовим, строк звернення до суду для вирішення якого не обмежений.

6. Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 серпня 2021 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року, позовну заяву повернуто позивачеві.

7. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, відхилив доводи позивача про те, що строк звернення до суду ним не пропущено, оскільки з даним позовом він звернувся з пропуском місячного строку звернення до суду.

8. Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом, та не подав до суду заяву про поновлення строку звернення, у результаті чого не довів поважності пропущеного ним строку.

9. Суд апеляційної інстанції критично оцінив посилання позивача щодо його звернення до відповідача, яке мало місце в червні 2021 (відповідь відповідача), оскільки таке звернення не вважається досудовою формою врегулювання спору та не свідчить про те, що позивач був позбавлений можливості своєчасно звернутися в суд за захистом порушених, на його думку, прав чи законних інтересів з дня проведення з ним розрахунку, виключення його зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Разом з тим, колегія суддів погодилась з висновком суду першої інстанції, що звернення до відповідача - 25.06.2021 (відповідь на звернення), ініційоване ним фактично через три роки з моменту звільнення, при цьому, будь-яких об`єктивних перешкод своєчасно звернутися за захистом своїх порушених прав до суду позивач у позовній заяві не навів.

10. Суд апеляційної інстанції вказував, що слід також враховувати і те, що в межах даного позову позивачем не ставиться питання про протиправність будь-якої відмови відповідача у здійсненні йому виплати компенсації за неотримане речове майно, а оскаржується виключно бездіяльність відповідача щодо не виплати такої компенсації саме у день звільнення; при цьому, із матеріалів позовної заяви судом не встановлено будь-яких інших переконливих фактичних обставин, які б свідчили про дійсні істотні перешкоди чи труднощі для своєчасного звернення позивача до суду за захистом своїх прав в місячний строк з дати його звільнення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї

11. Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 серпня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року у справі №560/8394/21, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

12. Касатор вважає, що судами попередніх інстанцій невірно витлумачено правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 11.02.2021 по справі № 240/532/20 щодо аналогічної ситуації.

13. Скаржник зазначає, що позовна вимога щодо зобов`язання відповідача виплатити належну позивачу компенсацію за неотримане речове майно була обґрунтоване тим, що Наказом № 43 о/с-20 його звільнено з Державної кримінально-виконавчої служби, та підчас і після звільнення, роботодавцем не було повідомлено про те, що ОСОБА_1 належить до виплати компенсація за невикористане речове майно. З огляду на те, що позивачу не було відомо суму належної компенсації, в червні 2021 року останній звернувся із відповідним листом до відповідача. 25 червня 2021 року листом № 2117 було повідомлено про те, що для ОСОБА_1 належна до виплати компенсація за неотримане речове майно в розмірі 7 377,23 грн, а сама Державна установа «Замкова виправна колонія (№ 58)» зобов`язується виплатити таку компенсацію.

14. Позивач зазначає, що розуміючи факт того, що відповідач, повідомивши про свій обов`язок виплатити належну компенсацію, проте посилаючись на відсутність бюджетних асигнувань, не виплатить спірну компенсацію, звернувся до суду з позовною заявою в межах місячного строку після отримання листа від відповідача.

15. Щодо другої позовної вимоги, скаржник вказує на помилковість висновків судів попередніх інстанцій про обмеження на звернення до суду у місячний строк. Позивач зазначає, що у постанові від 11.02.2021 по справі № 240/532/20 Верховний Суд наголосив на необхідності звернення з адміністративним позовом до суду із місячним строком саме з дня проведення остаточного розрахунку при звільненні.

16. Скаржник вважає, що спеціальний місячний термін не може розпочинатись поза межами остаточного розрахунку під час звільнення, оскільки це суперечить самій суті права та реальній можливості розрахувати розмір та об`єм порушених прав працівника, оскільки з кожним днем несвоєчасного розрахунку після звільнення збільшується об`єм середнього заробітку та відповідальність роботодавця перед працівником.

17. Позивач зазначає, що суди помилково ототожнили дані справи та не врахували непроведення остаточного розрахунку із ним при звільненні на момент подачі позовної заяви до суду, який розпочав би відповідний спеціальний строк звернення до суду.

18. Від Державної Установи "Замкова виправна колонія" (№58)" до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.

ІІ. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

19. Касаційна скарга ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшла 19 жовтня 2021 року.

20. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.10.2022 визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Жук А.В., судді: Загороднюк А.Г., Мельник-Томенко Ж.М.

21. Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 серпня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року у справі №560/8394/21.

22. Ухвалою Верховного Суду від 21.02.2023 дану справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

IІІ. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ ТА ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

23. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

24. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

25. Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.

26. Як вбачається зі змісту доводів касаційної скарги, позивача Наказом № 43 о/с-20 від 31.10.2018 звільнено з Державної кримінально-виконавчої служби, а саме із Державної Установи "Замкова виправна колонія" (№58)".

27. Предметом спору у цій справі є невиплата грошової компенсації за неотримане речове майно.

28. Залишаючи позовну заяву без руху, а згодом повертаючи її позивачу з підстав неусунення недоліків, суд першої інстанції дійшов висновку про звернення позивача до суду поза межами встановленого місячного строку, передбаченого частиною п`ятою статті 122 КАС України.

29. Натомість, позивач стверджує, що лише з відповіді на його звернення, яке мало місце в червні 2021 року, він отримав від відповідача інформацію про нараховану йому компенсацію у розмірі 7 377.23 грн.

30. Отже, спірним питанням є визначення строку звернення до адміністративного суду з таким позовом та його дотримання позивачем.

31. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

32. Відповідно до пункту 17 частини 1 статті 4 КАС України публічною службою є діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

33. За характером спірних правовідносин і їх суб`єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.

34. Відповідно до частини 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

35. Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

36. Положеннями частини 5 статті 122 КАС України обумовлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

37. Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

38. Отже КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

39. За змістом статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

40. Частиною другою статті 233 КЗпП України передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

41. Таким чином у цій справі слід визначити правову природу такої компенсації, оскільки як уже зазначено, стаття 116 КЗпП оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.

42. Відповідно до частини 2 статті 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.

43. Частиною п`ятою статті 21 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" визначено, що особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби мають право на носіння форменого одягу із знаками розрізнення, зразки якого розробляються відповідно до законодавства.

44. Згідно з частиною п`ятою статті 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

45. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 14 серпня 2013 року № 578 затверджено Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби; норми забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби (далі - Порядок № 578), за приписами пункту 2 якого речовим забезпеченням є задоволення потреб персоналу у формі одягу, взутті, натільній білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, тканинах для пошиття форми одягу, нарукавних знаках і знаках розрізнення, спеціальному одязі та взутті, санітарно-господарському майні, постовому одязі, ремонтних матеріалах (далі - речове майно), що дає змогу створити необхідні умови для виконання персоналом службових завдань

46. Згідно з пунктом 27 Порядку № 578 під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього за цінами, що діють на день підписання наказу про звільнення.

47. При цьому відповідно до пункту 28 Порядку № 578 у разі звільнення особи рядового і начальницького складу із служби у запас Збройних Сил їй видається речовий атестат, копія якого додається до особової справи. Якщо протягом 12 місяців після звільнення така особа буде прийнята на службу до Державної кримінально-виконавчої служби, до її речового забезпечення зараховуються раніше отримані предмети речового майна особистого користування, а строк носіння предметів продовжується на період від дня звільнення до дня прийняття на службу.

48. Разом з цим пунктом 23 Порядку № 578 передбачено, що грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку на підставі заяви. Вартість предметів речового майна особистого користування визначається Мін`юстом за пропозицією державної установи "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України", державної установи "Центр пробації" відповідно до їх закупівельної вартості.

49. З наведеного висновується, що грошова компенсація за неотримане речове майно виплачується після звільнення зі служби та на підставі заяви, а отже речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю.

50. Такі гарантії щодо забезпечення доречно порівняти із подібними категоріями трудового законодавства, а саме пунктом 3 частини першої статті 29 КЗпП України, відповідно до якого власник або уповноважений ним орган зобов`язаний до початку роботи за укладеним трудовим договором забезпечити працівника необхідними для роботи засобами.

51. Варто також мати на увазі, що речове майно може бути різноманітним: майном особистого користування (предмети форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування) та інвентарним майном, яке є власністю установ та використовується особовим складом тимчасово під час проведення спеціальних робіт, несення чергування, варти тощо. Лише перший вид майна, у разі його неотримання, підлягає грошовій компенсації.

52. Отже, речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням).

53. Подібний висновок міститься у постанові судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, в якій вирішувалось питанням наявності чи відсутності підстав для застосування статей 116 117 КЗпП України у разі невиплати (несвоєчасної виплати) військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

54. Враховуючи визначену правову природу грошової компенсації за неотримане речове майно, спеціальним строком звернення до суду з цим позовом є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

55. Строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п`ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою.

56. Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 23 червня 2022 року у справі № 540/2001/21.

57. Як було встановлено судами попередніх інстанцій, предметом даного позову є вимоги позивача, зокрема, про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати йому компенсації вартості за неотримане речове майно та зобов`язання нарахувати та виплатити таку компенсацію, яка не входить до структури заробітної плати.

58. Матеріалами справи підтверджується, що залишаючи без руху позовну заяву, суд першої інстанції роз`яснював, що недоліки необхідно було усунути шляхом надання до суду належним чином обґрунтованого клопотання про поновлення строку звернення до суду щодо вимог про не нарахування та невиплату позивачу компенсації вартості за неотримане речове майно та зобов`язання нарахувати та виплатити таку компенсацію, яка не входить до структури заробітної плати.

59. З огляду на зазначені вище висновки щодо строків звернення до суду в межах спірних правовідносин, слід вважати, що позивач не виконав вимоги ухвали про залишення позовної заяви без руху, у результаті чого не довів поважності пропущеного ним строку.

60. У даній категорії справ законодавець визначив строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.

61. Окрім того, суди попередніх інстанцій вірно звертали увагу, що в межах даного позову позивачем оскаржується, зокрема, бездіяльність відповідача, яка полягає у невиплаті йому грошової компенсації за неотримане речове майно саме у день звільнення, а не відмова у здійсненні виплати відповідної компенсації за поданою ним заявою.

62. Щодо звернення до відповідача, яке мало місце в червні 2021, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що таке звернення не вважається досудовою формою врегулювання спору та не свідчить про те, що позивач був позбавлений можливості своєчасно звернутися в суд за захистом порушених, на його думку, прав чи законних інтересів з дня проведення з ним розрахунку, виключення його зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

63. Разом з тим, колегія суддів Верховного Суду звертає увагу, що звернення до відповідача ініційоване позивачем фактично через три роки з моменту звільнення. Будь-яких об`єктивних перешкод своєчасно звернутися за захистом своїх порушених прав до суду позивач не наводив.

64. Відповідно до частини 1 статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

65. Верховний Суд неодноразово у своїх судових рішеннях наголошував, що поважними визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.

66. Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21.12.2010 року, заява № 45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006 року, заява № 23436/03).

67. У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28.10.1998, зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.

68. У справі "Gradescolo S.R.L. проти Молдови" Суд послався на прецедентне право щодо дотримання вимог стосовно допустимості застосування процесуального закону, як важливого аспекту права на справедливий судовий розгляд. Роль позовної давності має велике значення під час інтерпретації преамбули конвенції, відповідна частини якої проголошує верховенство закону, що є обов`язком для країн, які підписали Конвенцію. Дотримання строку звернення є однією з умов реалізації права на позов і тісно пов`язано з реалізацією права на справедливий суд. Наявність такої умови запобігає зловживанням і погрозам звернення до суду. Її відсутність призводила б до постійного збереження стану невизначеності у правовідносинах.

69. Відповідно до частини 1 статті 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

70. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина 2 статті 123 КАС України).

71. Враховуючи наведене, з огляду на те, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду, і будь яких належних обставин на підтвердження поважності причин його пропуску ні в клопотанні, ні в позовній заяві, зазначено не було, тому суд першої інстанції вірного висновку щодо наявності підстав для повернення позовної заяви позивачу.

72. Щодо доводів касаційної скарги, що стосуються позовної вимоги про зобов`язання відповідача виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 31.10.2018 по 06.07.2021 (дата звернення до суду першої інстанції), Верховний Суд зазначає, що, така вимога є похідною. В контексті цієї справи, у випадку пропуску строку звернення до суду із першочерговими вимогами, що стосуються порушеного права (про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу компенсації вартості за неотримане речове майно та зобов`язання нарахувати та виплатити таку компенсацію), позовна заява в частині вимоги про виплату середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, також підлягала поверненню.

73. Відповідно до частин 1 - 4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

74. Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

75. Враховуючи наведене, перевіривши за матеріалами адміністративної справи доводи касаційної скарги, Верховний Суд не встановив порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень. Таким чином касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

76. Доводи касаційної скарги висновків цієї постанови та оскаржуваних судових рішень, не спростовують.

77. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 242 341 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 серпня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року у справі №560/8394/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.

..................................

..................................

..................................

А.В. Жук

А.Г. Загороднюк

Ж.М. Мельник-Томенко

Судді Верховного Суду